Постанова

від 09.06.2020 по справі 910/13678/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2020 р. Справа№ 910/13678/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

при секретарі Островерха В.Л.

за участю представників

від позивача: Рижий А.А.

від відповідача: Гавриленко О.М.

від третьої особи: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020

у справі № 910/13678/19 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт"

до Міністерства фінансів України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державної акціонерної компанії "Хліб України"

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить зобов`язати Міністерство фінансів України зарахувати в погашення витрат державного бюджету за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996 заборгованості відповідача перед позивачем в частині непроведених розрахунків за поставлене сільгосптоваровиробникам пальне згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 411-р, від 29.09.1996 № 591-р та від 28.06.1997 № 332-р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 у задоволенні позову Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" до Міністерства фінансів України про зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі №910/13678/19, прийняти апеляційну скаргу до розгляду, відкрити апеляційне провадження, рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі №910/13678/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Владимиренко С.В., суддів Ходаківської І.П., Демидової А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафтопродкт" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України, у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору в повному обсязі та доказів отримання судового рішення.

27.02.2020 Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" подало до суду апеляційної інстанції заяву про продовження процесуальних строків з доданим оригіналом платіжного доручення №917 від 20.02.2020 про сплату 779,50грн. Також скаржник надав оригінал конверту зі штрих кодом 0103052587186, в якому було направлено копію рішення, копію звіту листоноші ф.8 №74, із зазначенням дати отримання АТ "Укрнафтопродукт" відправлення за № 0103052587186 - 23.01.2020р., роздруківку з сайту Укрпошти про відстеження треку№0103052587186, в якому відсутня інформація щодо дати отримання адресатом вказаного поштового відправлення.

Обґрунтовуючи заяву про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги АТ "Укрнафтопродукт" зазначає, що ним направлено запит до ПАТ "Укрпошта" про надання інформації щодо дати вручення поштового відправлення №0103052587186, відповідь на який має надійти 06 березня 2020 та просить продовжити строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Колегія суддів дослідивши подану заяву про продовження процесуального строку на усунення недоліків, зазначає, що надані скаржником докази на підтвердження дати отримання оскаржуваного рішення та наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103052587186 (а.с.31) свідчить про отримання позивачем оскаржуваного рішення 21.01.2020 є достатнім для встановлення дати отримання рішення.

З огляду на вказане, заява про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги АТ "Укрнафтопродукт" не задоволена судом апеляційної інстанції.

Водночас, у поданій 10.02.2020 апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з наданого скаржником клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та судового рішення, отриманого позивачем 21.01.2020, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103052587186, з урахуванням поданої ним апеляційної скарги 10.02.2020, а також дати складання повного тексту судового рішення 16.01.2020, приписів ч.2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2020 заяву Акціонерного товариства Укрнафтопродукт від 26.02.2020 про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги АТ "Укрнафтопродукт" залишено без задоволення. Задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 та поновлено Акціонерному товариству "Укрнафтопродукт" зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" на рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.03.2020.Зупинено дію рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 до розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

17.03.2020 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19- без змін.

23.03.2020 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

З урахуванням статей 3, 27 Конституції України, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з урахуванням змін до неї) з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та відповідно до приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 відкладено із зазначенням, що про дату та час розгляду апеляційної скарги сторони будуть повідомлені додатково.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 на 09.06.2020.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Встановлено, що 09.06.2020 представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, відповідь на відзив, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" є юридичною особою згідно з законодавством України, відповідно до свого статуту є правонаступником Українського об`єднання по забезпеченню нафтою і нафтопродуктами "Укрнафтопродукт".

З розділу І статуту позивача вбачається, що його найменування змінювалося в порядку чинного у відповідний період часу законодавства і ним були: Приватне акціонерне товариство "Укрнафтопродукт", Публічне акціонерне товариство "Укрнафтопродукт", Відкрите акціонерне товариство "Укрнафтопродукт", Акціонерна холдингова компанія "Укрнафтопродукт", Українське об`єднання по забезпеченню нафтою і нафтопродуктами "Укрнафтопродукт".

10.05.1995 Урядом України в особі Міністерства фінансів України та Урядом Сполучених Штатів Америки в особі Агентства з міжнародного розвитку укладено Гарантійну структурну угоду від 10.05.1995 задля втілення особливої програми підтримки Агентством з міжнародного розвитку придбання покупцями з України якісних сільськогосподарських товарів та послуг, вироблених або тих, що походять із Сполучених Штатів Америки. Угода була ратифікована Законом України від 14.07.1995 № 309/95-ВР.

У рамках цієї угоди Українське об`єднання по забезпеченню нафтою і нафтопродуктами "Укрнафтопродукт", правонаступником якого є позивач, укладалися зовнішньоекономічні торгівельні контракти на закупівлю паливно-мастильних матеріалів для потреб сільського господарства України. Зокрема, з Компанією "Texaco Refining and Marketing Inc." та Компанією "Sanstone venture" укладено контракт № SP-112 від 29.12.1995 з додатком № 1 від 17.07.1996 та контракт № VN-2/96 від 01.10.1996 з доповненням № 1 від 17.12.1996 з Компаніями "Total Oil Inc" та "Energy Management Group, LLC".

Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.01.1996 № 21-р, Урядом було вирішено надати гарантії на користь Агентства міжнародного розвитку в рамках Гарантійної структурної угоди за зобов`язаннями з акредитивів, які відкриватиме Державний експортно-імпортний банк України у доповнення до зобов`язань підприємств, що закуповуватимуть товари, в тому числі за зобов`язаннями позивача в частині його розрахунків за контрактом № SP-112 (Гарантія Кабінету Міністрів України щодо акредитиву від 12.01.1996 № 40-116/96).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 161-р (зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.08.1996 № 502-р) Державний експортно-імпортний банк України на доповнення до зобов`язань позивача за контрактом № SP-112 за заявою позивача відкрив йому акредитив на загальну суму 40 000 000 доларів США (платежі за акредитивом повинні були здійснюватися протягом 540 днів від дати транспортного документу), а також уклав з позивачем угоду про умови, порядок та забезпечення розрахунків за акредитивом від 12.08.1996 № 7 (далі - угода № 7) з наступним додатком від 20.11.1997 № 1.

Виконання грошових зобов`язань позивача перед банківською установою за угодою № 7 від 20.11.1997 було забезпечено заставою. Згідно із договорами застави від 02.02.1996 № 213 та від 14.02.1996 № 223 предметом застави є право вимоги на сільськогосподарську продукцію загальною вартістю 12 340 740 доларів США та право вимоги на нафтопродукти загальною вартістю 40 000 000 доларів США відповідно.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 411-р (зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.09.1996 № 591-р) Міністерство сільського господарства і продовольства України, Міністерство фінансів України і Міністерство економіки України наказом від 24.09.1996 № 301/202/130 з подальшими змінами затвердили Порядок забезпечення сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами в рахунок фінансування заготівлі сільськогосподарської продукції за державним замовленням 1996 року та проведення за них розрахунків шляхом поставки зерна до державних ресурсів (далі - Порядок).

Порядок передбачав наступний механізм розрахунку за поставлені сільськогосподарським товаровиробникам нафтопродукти. Позивач, як постачальник нафтопродуктів, укладає договори на поставку з постачальницькими організаціями в Автономній Республіці Крим та областях згідно з розподілом. Останні, в свою чергу, укладають договори з сільськогосподарськими товаровиробниками та передають їм нафтопродукти за актами передачі-приймання. Товаровиробники розраховуються за отримані нафтопродукти шляхом поставки до державних ресурсів зерна. Головне управління Державного казначейства України на підставі розподілу, а також інформації щодо забезпечення товаровиробників нафтопродуктами, перераховує управлінням Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим та областях кошти для проведення розрахунків за поставлені нафтопродукти, які в свою чергу перераховують їх позивачеві. При цьому, для оплати витрат, понесених позивачем на території України, Головним управлінням Державного казначейства України надається аванс у розмірі 50 відсотків від вартості поставлених нафтопродуктів.

Відповідно до п. 1.2 угоди № 7 позивач зобов`язався забезпечити своєчасно і в повному обсязі платежі за акредитивом, а також здійснювати розрахунки за акредитивом за рахунок власних коштів, які компанія одержує за поставку нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам згідно з механізмом, визначеним Порядком, а також за рахунок будь-яких інших надходжень від господарської діяльності в будь-якій валюті.

Згідно із заявами позивача на переведення за акредитивом здійснені платежі в розмірі 39 959 771,16 доларів США, а саме: 12 508 658,05 доларів США за заявою від 25.02.1998; 12 387 225,42 доларів США за заявою від 17.03.1998 № 41; 11 404 840,01 доларів США за заявою від 21.04.1998 № 68; 3 659 047,68 доларів США за заявою від 14.10.1998 № 183.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.1996 № 1577, з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 411-р, Урядом надано гарантії Агентству міжнародного розвитку в рамках Гарантійної структурної угоди за зобов`язаннями щодо акредитиву, який відкрито Державним експортно-імпортним банком України на доповнення до зобов`язань позивача щодо розрахунків за власні кошти за продукцію, що закуповуватиметься за контрактом № VN-2/96 (гарантія Кабінету Міністрів України щодо акредитиву від 29.01.1997 № 40-297/96).

На виконання вищезазначених постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, Державний експортно-імпортний банк України та позивач уклали угоду від 20.11.1997 № 26 про умови, порядок та забезпечення розрахунків за акредитивом (далі - угода № 26) на загальну суму 20 000 000 доларів США.

Виконання зобов`язань позивача перед банківською установою за угодою № 26 було забезпечено заставою. Згідно з договором застави від 28.10.1996 № 263 предметом застави було право вимоги на нафтопродукти загальною вартістю 20 000 000 доларів США (платежі за акредитивом повинні здійснюватися протягом 540 днів від дати транспортного документу).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 № 332-р Міністерство сільського господарства і продовольства України, Міністерство фінансів України і Міністерство економіки України прийняли наказ від 11.07.1997 № 207/150/77 "Про внесення змін і доповнень до Порядку забезпечення сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами в рахунок фінансування заготівлі сільськогосподарської продукції за державним замовленням 1996 року та проведення за них розрахунків шляхом поставки зерна до державних ресурсів, затвердженого спільним наказом Мінсільгосппроду України, Мінфіну України та Мінекономіки України від 24 вересня 1996 № 301/202/130". Порядком передбачено, зокрема, що на позивача покладаються обов`язки з виконання державного замовлення 1997 року в частині фінансування сільськогосподарських товаровиробників - виконавців державного замовлення дизельним пальним в обмін на зерно урожаю 1997 року, яке постачається до державних ресурсів.

Відповідно до п. 3.1 угоди № 26 позивач зобов`язався забезпечити своєчасно і в повному обсязі платежі за акредитивом, а також здійснювати розрахунки за акредитивом за рахунок власних коштів, які він одержує за поставку нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам згідно з механізмом, визначеним Порядком, а також за рахунок будь-яких інших надходжень від господарської діяльності в будь-якій валюті.

Згідно із заявами на переведення за акредитивом були здійснені платежі в розмірі 19 541 496,72 доларів США, а саме: 11 836 288,14 доларів США за заявою від 06.10.1998 № 181, 7 705 208,71 доларів США за заявою від 14.10.1998 № 184.

За умовами п. 2 Порядку загальна кількість та вартість нафтопродуктів, що поставляються позивачем сільськогосподарським товаровиробникам в рахунок фінансування державного замовлення 1996 і 1997 років, відповідає кількості та вартості нафтопродуктів, поставлених за контрактом між позивачем та американським постачальником з урахуванням фактичних витрат позивача з приймання та доставки нафтопродуктів до обласної постачальницької організації.

Для цілей ведення обліку господарських операцій, що здійснювалися в рамках Гарантійної структурної угоди, Уряд України встановлював коефіцієнти обміну нафтопродуктів виробництва США, що закуповувалися позивачем на продовольче зерно, що надійшло до державних ресурсів, зокрема, були прийняті розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.09.1996 № 591-р та від 28.06.1997 № 332-р.

Кабінетом Міністрів України 27.06.1998 було прийнято постанову № 957 "Про забезпечення акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами у 1998 році", за якою позивача було зобов`язано у строк до 01.10.1998 провести розрахунки з державним бюджетом України на суму 28,3 млн. грн. за дизельне паливо, закуплене ним у рамках Гарантійної структурної угоди між Урядом України та Урядом США від 10.05.1995, за умови поставки до 15.08.1998 на цю суму через Державну акціонерну компанію "Хліб України" світлих нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам (п. 1). Також позивача зобов`язано залишки дизельного палива станом на 01.01.1998 в кількості 3996,5 тонн, закупленого у рамках Гарантійної структурної угоди, поставити сільськогосподарським товаровиробникам через Державну акціонерну компанію "Хліб України" на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.1998 №77, а отримані кошти в сумі 2,21 млн. грн. перерахувати в державний бюджет України до 01.10.1998 (п. 3). У свою чергу, на Міністерство фінансів України було покладено обов`язок зарахувати вартість сільськогосподарської продукції, зазначеної в п. 2 цієї постанови, в погашення наданих об`єднанню "Укрнафтопродукт" кредитів (п. 4) та укласти з позивачем угоду про проведення взаєморозрахунків згідно з цією постановою (п. 5).

Внаслідок неповерненням сільськогосподарськими товаровиробниками Державній акціонерній компанії "Хліб України" зерна та іншої сільськогосподарської продукції з урожаю 1998 року за отримані нафтопродукти Кабінетом Міністрів України прийнято 05.11.1998 постанову № 1747 "Про заходи щодо проведення розрахунків за отримані нафтопродукти Державною акціонерною компанією "Хліб України", за якою на Міністерство фінансів України покладалося зобов`язання переоформити заборгованість Державної акціонерної компанії "Хліб України", її дочірніх та заготівельних підприємств перед Акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" за поставлені нафтопродукти на суму 30,51 млн. грн. у заборгованість Державної акціонерної компанії "Хліб України" перед державним бюджетом України.

Позивач стверджує, що ним були виконані вимоги постанов Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 № 957 та від 05.11.1998 № 1747, здійснено відповідні поставки у визначені Кабінетом Міністрів України строки та обсягах, що підтверджується актами Контрольно-ревізійного управління в м. Києві від 26.04.2001 № 080 та від 07.08.2003 № 13-П-100/610. Проте, Міністерство фінансів України свої зобов`язання не виконало, зарахування своєї заборгованості в рахунок погашення боргу позивача перед Державним бюджетом України не провело, визначену Кабінетом Міністрів України угоду не уклало, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про зобов`язання Міністерства фінансів України укласти відповідний договір.

Місцевим господарським судом встановлено, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59 за позовом Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи Державної акціонерної компанії "Хліб України", Міністерство фінансів України було зобов`язано у десятиденний термін укласти з Акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" договір, редакція якого приєднана до вказаного рішення, а саме договір № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли товаровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів.

Як вбачається з п. 2.1 договору, приєднаного до рішення Вищого арбітражного суду України, позивач зобов`язався у строк до 01.10.1998 здійснити розрахунки з державним бюджетом України шляхом поставки світлих нафтопродуктів за договором з Державною акціонерною компанією "Хліб України" на суму 28330,9 тис. грн з коштів в сумі 54198 тис. грн, отриманих в оплату за поставлене на виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України № 411-р та № 332-р дизельне паливо, за виключенням коштів в сумі 25867,1 тис. грн, використаних на оплату витрат по доставці дизельного палива на території України та шляхом поставки залишків дизельного палива сільгосптоваровиробникам через Державну акціонерну компанію "Хліб України" в кількості 3996,5 тон на суму 2,21 млн грн.

Відповідно до п. 2.2 цього ж договору Міністерство фінансів України зобов`язалося після оформлення належним чином Державною акціонерною компанією "Хліб України" поставленого в 1996-1997 позивачем дизельного палива в кількості 12954 тон, зарахувати його вартість в рахунок погашення витрат державного бюджету України за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996.

Згідно з п. 2.3 цього ж договору Міністерство фінансів України зобов`язалося зарахувати в погашення витрат Державного бюджету України за проведеними платежами за отримані під гарантію Кабінету Міністрів України іноземні кредити за контрактами № SP-112 від 29.12.1995 та № VN-2-96 від 01.10.1996 заборгованість Міністерства фінансів України перед позивачем в частині непроведених розрахунків за поставлене сільгоспвиробникам дизельне пальне згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 411-р, № 591-р та № 332-р.

Вказуючи про ухилення відповідача від укладення договору № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли товаровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів на вищевказаних умовах, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним цього договору з 28.12.1998.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі № 910/1031/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.02.2019, за позовом Приватного акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" до Міністерства фінансів України про визнання укладеним договору у позові було відмовлено повністю. В обґрунтування залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі № 910/1031/18, судами апеляційної та касаційної інстанцій зазначено, що переддоговірний спір між сторонами було вирішено Вищим арбітражним судом України у справі № 8/59, а позовні вимоги про визнання договору укладеним з 28.12.1998 не можуть собою підмінити виконання наявного судового рішення, адже такі позовні вимоги спрямовані на примусове виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі №8/59.

З метою захисту своїх майнових прав позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить зобов`язати Міністерство фінансів України виконати договірні зобов`язання, що виникли відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 № 957 та з договору № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли товаровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів у редакції, приєднаній до рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59.

На переконання позивача, вказаний договір є укладеним та не виконується з боку відповідача.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України від 16.01.2003 (який набрав чинності з 01 січня 2004 року) встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" зазначено, що принцип незворотності дії законів та нормативно-правових актів в часі закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України. Цей принцип треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з гарантій правової стабільності. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Посилання позивача в апеляційній скарзі в обґрунтування укладення господарського договору з відповідачем в день набрання чинності рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59 на ч.5 ст.181, ст.187 Господарського кодексу України не заслуговує на увагу внаслідок невідповідності приписам рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/19, оскільки Господарський кодексу України набув чинності з 01.01.2004, тоді як Міністерство фінансів України зобов`язане було рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59 у десятиденний термін укласти з Акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт" договір, редакція якого приєднана до рішення Вищого арбітражного суду України, а саме договір № 12/3-29-95-22-04/06 про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли товаровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів, тобто положення Господарського кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, що виникли між сторонами на підставі рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59.

Враховуючи викладене, при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 (із змінами, внесеними до нього).

Відповідно до ч. 3 ст. 84 Арбітражного процесуального кодексу України (у редакції чинній на момент винесення рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59) у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Згідно зі ст. 115 Арбітражного процесуального кодексу України рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов`язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами.

В ст.124 Конституції України (у редакції чинній на момент винесення рішення Вищого арбітражного суду від 17.12.1998 у справі № 8/59) зазначено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 116 Арбітражного процесуального кодексу України виконання рішення арбітражного суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ надсилається одночасно з рішенням.

Накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у доход бюджету - місцевим органам податкової служби і виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується судовими виконавцями.

Згідно зі ст. 118 Арбітражного процесуального кодексу України виданий стягувачеві наказ може бути пред`явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого при відстрочці виконання рішення, або після винесення ухвали про відновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання рішення було зупинено.

У разі неможливості виконання наказу установою банку або судовим виконавцем і повернення його у зв`язку з цим без виконання новий тримісячний строк для пред`явлення наказу до виконання обчислюється з дня його повернення. Строк для виконання рішення переривається пред`явленням наказу до виконання.

Відповідно до ст. 119 Арбітражного процесуального кодексу України за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови арбітражного суду підприємством, установою чи організацією, яким ухвала або наказ пред`явлено до виконання, арбітражний суд може стягнути в доход державного бюджету штраф в розмірі 50 процентів від суми виконання або до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо виконання не пов`язане із перерахуванням чи списанням грошових сум.

Про стягнення штрафу виноситься ухвала. Законність та обґрунтованість ухвали може бути перевірено за заявою підприємства, установи, організації, з яких стягнуто штраф, або за ініціативою арбітражного суду в порядку, передбаченому розділом XII цього Кодексу.

На момент ухвалення рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59 виконання судових рішень здійснювалось відповідно до Інструкції про виконавче провадження, затвердженої наказом Міністра юстиції СРСР № 22 від 15.11.1985.

21.04.1999 прийнято Закон України Про виконавче провадження , яким визначено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 42 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент ухвалення Вищим арбітражним судом України рішення від 17.12.1998 у справі № 8/59) угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч.1,2 ст. 44 Цивільного кодексу Української РСР повинні укладатись у письмовій формі:

1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 154 Цивільного кодексу Української РСР коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та інше, підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Стаття 155 Цивільного кодексу Української РСР визначає, що коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Матеріалами справи не підтверджується укладення між сторонами договору у визначений в рішенні Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59 десятиденний термін.

Відповідно до ст. 159 Цивільного кодексу Української РСР розбіжності, що виникають при укладенні договору, який грунтується на обов`язковому для обох сторін державному замовленні, розв`язуються судом, якщо хоча б однією з сторін є колгосп, міжколгоспне, державно-колгоспне підприємство, організація, об`єднання, і відповідним арбітражем (третейським судом), якщо сторонами є державні, кооперативні та інші громадські організації (крім колгоспів, міжколгоспних, державно-колгоспних підприємств, організацій, об`єднань), оскільки законом не встановлено інше.

Розбіжності між названими організаціями, що виникають при укладенні договору, який не ґрунтується на обов`язковому для обох сторін державному замовленні, можуть розв`язуватися відповідно судом або арбітражем, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням сторін.

Матеріали справи свідчать, що рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59 Міністерством фінансів України не виконано та у визначений в рішенні суду строк відповідний договір не укладено.

Про що свідчить і постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.02.2019 у справі № 910/1031/18 за позовом Акціонерного товариства "Укрнафтапродукт" до Міністерства фінансів України про визнання укладеним з 28.12.1998 договору про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгосптоваровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів № 12/3-29-95-22-04/06 залишаючи без змін рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 у справі №910/1031/18 про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Укрнафтапродукт", врахував приписи ст. 115 Арбітражного процесуального кодексу України (чинного на день прийняття та набрання законної сили рішення Вищого арбітражного суду від 17.12.1998 у справі № 8/59) погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що вимога позивача фактично спрямована на підміну виконання наявного судового рішення, встановленням факту укладання договору з наведеної дати, оскільки позивач замість вчинення дій, спрямованих на примусове виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998р. у справі №8/59, через 19 років звернувся з позовом про визнання договору укладеним з 28.12.1998р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам факт наявності судового рішення про зобов`язання укласти договір не призвів до виникнення між сторонами договірних зобов`язань, не породив взаємних прав і обов`язків, наведених у тексті договору, приєднаного до рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі № 8/59.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у межах описаних правовідносин сторін та з огляду на їх характер, пов`язаність з бюджетним законодавством, використанням бюджетних коштів, надання державних гарантій тощо, постановлення рішення про зобов`язання укласти договір не має своїм наслідком виникнення у відповідача договірних зобов`язань перед позивачем та обов`язку провести спірне зарахування, оскільки проведення розрахунків було поставлено в залежність від факту укладення договору (п. 5 постанови Кабінету міністрів України від 27.06.1998 № 957 ). Також суд першої інстанції вірно зауважив, що у межах спірних правовідносин сторін суд не є органом, до повноважень якого входить контроль за дотриманням вимог Уряду, вміщених у його актах, виданих на виконання його ж повноважень та згідно з компетенцією. Відповідно до п. 6 зазначеної постанови контроль за її виконанням було покладено на віце-прем`єр міністра України.

Водночас, місцевий господарський суд правильно врахував згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі №910/1031/18 щодо неукладення між Акціонерним товариством "Укрнафтопродукт" та Міністерством фінансів України з 28.12.1998 договору про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгосптоваровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів № 12/3-29-95-22-04/06, дійшов вірного висновку про відмову в повному обсязі у задоволенні позовних вимог про примусове виконання зобов`язань за неукладеним договором та відповідно відсутність порушених прав позивача відповідачем з огляду на предмет та підстави позову.

Щодо вимоги відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності у вигляді відмови у позові, слід зазначити наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд погодився з доводами відповідача про пропуск позивачем загального строку позовної давності, внаслідок обізнаності останнього з 28.12.1998 року щодо не укладення відповідачем договору про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгосптоваровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів № 12/3-29-95-22-04/06, редакція якого приєднана до рішення Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998р. у справі №8/59.

Судом першої інстанції враховано пропуск позивачем загального строку позовної давності, проте не застосовано наслідки такого пропуску, встановлені у ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки підставами для відмови у позові суд визначив описані вище фактичні обставини, якими спростовуються посилання позивача на наявність правових підстав вважати відповідача таким, що порушив договірні зобов`язання.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно не застосував позовну давність у цій справі внаслідок відмови у позові по суті.

Згідно ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу на підставі вищевикладеного.

Допущене судом першої інстанції помилкове застосування при розгляді спірних правовідносин приписів ч.1 ст.180, ч. 1, 2, 3, 8 ст.181, ч.1 ст.187 Господарського кодексу України в цілому не вплинуло на правильність висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 слід залишити без змін.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Акціонерне товариство "Укрнафтапродукт".

Керуючись ст. ст. 129, 269 - 270, 273, 275 - 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укрнафтопродукт".

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у справі № 910/13678/19.

4. Матеріали справи № 910/13678/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288,289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.06.2020.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова