Постанова

від 15.01.2020 по справі 640/17635/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17635/19 Суддя першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс А на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс А до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Комплекс А (далі - Позивач, ТОВ Комплекс А ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - Відповідач, ГУ Держпраці у Київській області) про визнання протиправною та скасування постанови від 03.09.2019 року №КВ1460/1698/АВ/МТ/ФС-548 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2019 року відкрито провадження у справі.

Крім того, у листопаді 2019 року ТОВ Комплекс А подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за постановою № КБ1460/1698/АВ/МТ/ФС-548 від 03.09.2019 року Головного управління Держпраці у Київській області про стягнення 375 570,00 грн. штрафу з ТОВ Комплекс А .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження не є актом індивідуальної дії чи нормативно-правовим актом, Оболонський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва не є відповідачем у даній справі, дії, що вчиняються у межах виконавчого провадження, не охоплюються предметом даного спору, а стягнення на підставі оскаржуваної постанови не здійснюється у безспірному порядку. Крім того, суд наголосив, що вимоги щодо забезпечення позову не відповідають жодному з встановлених ст. 151 КАС України заходів забезпечення.

Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну та необґрунтовану ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2019 року та прийняти нову, якою задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, по-друге, оскарження у судовому порядку постанови про накладення штрафу не зупиняє її примусове виконання, по-третє, відкриття виконавчого провадження вказує на можливість вчинення дій з примусового виконання постанови про накладення штрафу, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно підприємства, по-четверте, зупинення стягнення на підставі постанови не є фактичним встановленням її законності.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.01.2020 року.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу від ГУ Держпраці у Київській області не надійшло.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, Апелянт зазначає, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову на час розгляду справи може відбутися безпідставне (незаконне) списання коштів з рахунку Позивача, що позбавить останнього можливості здійснювати розрахунки, виконуючи договірні зобов`язання з контрагентами, що матиме негативні наслідки для ділової репутації та спричинить додаткові матеріальні затрати. Крім того, ТОВ Комплекс А підкреслює, що у випадку примусового виконання оскаржуваної постанови можуть бути заарештовані майно та кошти товариства, що свідчить про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам і свободам.

Надаючи оцінку відповідним доводам Апелянта, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок №509) визначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Згідно п. 10 Порядку №509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

При цьому, за правилами абз 4 п. 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виключно у випадку несплати у добровільному порядку штрафу, накладеному постановою органу Держпраці України, останній вправі звернутися до органів державної виконавчої служби з метою примусового її виконання. Однак, наведені положення Порядку №509 дають підстави стверджувати, що судове оскарження постанови про накладення штрафу не може тягнути за собою безумовний висновок, що строк сплати штрафу у добровільному порядку сплинув.

Водночас, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що за правилами ч. 3 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Зазначеним приписам Закону кореспондують абз. 1 п. 8 розд. VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5.

Так, згаданими правовими нормами передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Отже, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Інша ж частина коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 року у справі №200/3887/19-а.

У контексті наведеного твердження Апелянта про те, що внаслідок звернення оскаржуваної постанови до примусового виконання відбудеться арешт усіх коштів та/або майна товариства, як боржника у виконавчому провадженні, не узгоджується з положеннями норм матеріального права. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що ТОВ Комплекс А до заяви про забезпечення позову не було додано жодних документів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. Тобто, матеріали доданих до заяви про забезпечення позову документів не містять доказів неможливості підприємства, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати нормально функціонувати та здійснювати господарську діяльність.

У вже згаданій вище постанові Верховний Суд підкреслив, що питання, пов`язані зі сплатою товариством штрафу на підставі спірної постанови, не входять до предмету доказування у даній справі, який безпосередньо пов`язаний з перевіркою дотримання Відповідачем, під час їх прийняття, вимог законодавства. У свою чергу відповідні обставини не створюють передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення даного позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Крім того, наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення Позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, навіть після звернення оскаржуваної постанови до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення її виконання в порядку, передбаченому ст. 33 Закону України Про виконавче провадження , а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787.

Відтак, на переконання судової колегії, суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив на неподанні Позивачем жодних доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі. Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, викладені обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів ТОВ Комплекс А стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення стягнення на підставі постанови ГУ Держпраці у Київській області за відсутності об`єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов`язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову у повному обсязі, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами не підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів. У зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 150-151, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс А - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 15 січня 2020 року.