Постанова

від 14.01.2020 по справі 826/18368/13-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року Справа № 826/18368/13-а

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Бодія В.О.,

представника відповідача Борозни М.П.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Інвекс Телеком на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

Виробнича фірма Інвекс Телеком

до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві,

третя особа, яка не заявляє

самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_1

про визнання протиправними та скасування

податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи.

У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Інвекс Телеком (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2013 №№ 0000032220, 0000042220, 0000052220.

Постановою Оружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року позов було задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року зазначену постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду від 14 лютого 2019 року № К/800/16099/15 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи вказану постанову, Верховний Суд зазначив, що при вирішенні цієї справи судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та не надано оцінки всім зібраним у справі доказам, зокрема щодо господарської мети спірних операцій та транспортування придбаного позивачем товару.

За результатами нового розгляду цієї справи рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що документально оформлені операції позивача з ТОВ Асіті Трейд є безтоварними, оскільки позивачем не доведено їх господарської мети та не підтверджено транспортування товару, придбаного у зазначеного контрагента.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення його позову в повному обсязі, стверджуючи, що спірні операції націлені на реальне настання економічного результату, що ним подавалися докази їх економічної доцільності та наявності відповідної господарської мети (використання товару при виконанні господарських зобов`язань перед комбінатом Управління справами Верховної Ради України), а також було підтверджено можливість транспортування товару власним транспортним засобом, однак такі докази безпідставно не були прийняті до уваги суду та взагалі не досліджені судом першої інстанції.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин цієї справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційні скарги та призначено справу до судового розгляду.

У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.12.2011 між ТОВ Виробнича фірма Інвекс Телеком (ідентифікаційний код 18017573) (покупець) і ТОВ Асіті Трейд (продавець) укладено договір поставки № 1219/4, предметом якого є поставка комплекту екранової камери до ТЗИ Гарант-3РМ -16.9 та передбачено, що частини продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у специфікаціях - відповідно до виписаних рахунків (до цього договору), що додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною.

На виконання умов зазначеного договору продавець поставив згідно з видатковими накладними комплект екранової камери до ТЗИ Гарант-3РМ та її частини.

ТОВ Асіті Трейд виписало на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 3 049 200,00 грн., у тому числі ПДВ 508 200,00 грн.

Оплата послуг здійснювалась у безготівковій формі та підтверджується банківською випискою з відміткою банку.

У 2013 році відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 05.06.2013 № 375/1-22-20-18017573 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ВФ Інвекс Телеком (код за ЄДРПОУ 18017573) щодо підтвердження господарських відносин платників податків з ТОВ Асіті Трейд , код ЄДРПОУ 37318569 за період з 01.12.2011 по 31.12.2011.

У висновку зазначеного акта перевірки встановлено порушення позивачем:

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток за 4-й квартал 2011 року на загальну суму 584 430,00 грн.;

- п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого зменшено від`ємне значення ПДВ на загальну суму 24 634,00 грн. та донараховано ПДВ на загальну суму 483 566,00 грн.

Такі висновки контролюючого органу обґрунтовані тим, що правочини між позивачем і ТОВ Асіті Трейд здійснені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, що позивачем порушено статтю 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013:

1) № 0000032220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 584 430,00 грн. за основним платежем;

2) № 0000042220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 725 349,00 грн., у тому числі за основним платежем на 483 566,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 241 783,00 грн.;

3) № 0000052220, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення, яка після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту, на 24 634,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в досудовому порядку шляхом звернення зі скаргою до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 22.10.2013 № 13703/6/99-99-10-01-15 вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1. ст. 14 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У п. 44.1. ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п.п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України закрпілено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до п.п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

У частинах першій та другій статті 9 Закону № 996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ та обчислення податку на прибуток належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Обставини справи, установлені судом апеляційної інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача та усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів встановила, що видами економічної діяльності позивача за КВЕД, зокрема є електромонтажні роботи, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (основний).

Устаткування, придбане позивачем у ТОВ Асіті Трейд , використано при виконанні робіт по облаштуванню будинку за адресою: м. Київ, вул. А. Ісаакяна, 17 на підставі контракту від 16.12.2011 № 94/2011, укладеного з комбінатом Управління справами Вкрховної Ради України.

При цьому, дата укладення вказаного контракту (16.12.2011) та дата договору, укладеного позивачем з ТОВ Асіті Трейд (19.12.2011), а також сутність правовідносин та обсяг зобов`язань сторін обумовлюють економічну доцільність придбання ним товару у зазначеного контрагента (комплекту екранованої камери до ТЗИ Гарант-ЗРМ -16.9) для виконання вже взятих на себе зобов`язань перед комбінатом Управління справами ВР України.

Станом на момент укладання між позивачем і ТОВ Асіті Трейд договору постанови від 19.12.2011 у власності позивача перебував автомобіль марки Great Wall , що надавало позивачу можливість транспортувати устаткування, придбане у зазначеного товариства.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином, товарність спірних операцій позивача з ТОВ Асіті Трейд підтверджується відповідними первинними документами, проведені операції відповідають господарській діяльності позивача, мають ділову мету та економічний зміст.

З огляду на це, висновки податкового органу щодо їх фіктивності є необґрунтованими та спростовуються матеріалами цієї справи.

При цьому, посилання відповідача на висновки експерта, отримані в ході кримінального провадження № 32012110100000032, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони містять лише припущення щодо ймовірності невідповідності підписів на реєстраційних документах ТОВ Асіті Трейд підпису його керівника та не спростовують товарності спірної операції з позивачем.

Разом з тим, у відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а отже в жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

Посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження за весь час розгляду цієї справи (майже 6 років) жодного вироку суду щодо фіктивності позивача або контрагента не надано.

Твердження відповідача щодо неможливості проведення зустрічної звірки вищевказаного контрагента позивача та відсутності в нього можливості виконати відповідні господарські операції також є необґрунтованими.

Крім того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 17.06.2013 №№ 0000032220, 0000042220, НОМЕР_1 .

Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 №№ 0000032220, 0000042220, 0000052220 є протиправними та підлягають скасуванню.

Судова колегія також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

Крім того, надаючи оцінку доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Отже, суд першої інстанції неповно встановив обставини цієї справи та порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування.

Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Інвекс Телеком підлягає задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судова колегія встановила, що відповідно до платіжних доручень від 20.11.2013 № 634, від 29.04.2014 № 96, позивачем в цій справі було сплачено судовий збір у розмірі 458,81 грн.+3410,41 грн. + 1921,00 грн.= 5790,22 грн.

Отже, на користь ТОВ Виробнича фірма Інвекс Телеком за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві підлягають стягненню судові витрати в розмірі 5790,22 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Інвекс Телеком - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року - скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 №№ 0000032220, 0000042220, НОМЕР_1 .

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Інвекс Телеком (03150 м. Київ, вул. Антоновича, 169, ідентифікаційний код 18017573) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116 м. Київ, вул. Шолуденка, 33-19, код ЄДРПОУ 39439980) судові витрати в розмірі 5790,22 (п`ять тисяч сімсот дев`яносто гривень та двадцять дві копійки) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 16 січня 2020 року.

Головуючий суддя

Судді: