Постанова

від 15.01.2020 по справі 826/196/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/196/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Федотова І.В.,

суддів: Парінова А.Б. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТТ-САУНД", фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Святошинському районі (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ТОВ "Кітт-Саунд"(далі - відповідач-1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , відповідач-2) про визнання недійсними договорів від 30 квітня 2015 року та 24 квітня 2015 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невірну оцінку судом першої інстанції доказів, неналежне дослідження обставин справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким визнати недійсним договори від 30.04.2015 та 24.04.2015 укладеними між ТОВ Кітт-Саунд та ФОП ОСОБА_1 .

Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що наявність податкових накладних виписаних на користь відповідача -2 є підтвердженням факту існування договірних відносин між сторонами, що випливає з сутності податкових накладних та підстав їх складання.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції ТОВ "Кітт-Саунд" виписало на адресу ФОП ОСОБА_1 податкову накладну від 30 квітня 2015 року №286 на поставку сальникової набивки на суму 8700,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1450,00 грн., та податкову накладну від 24 квітня 2015 року №183 на поставку мастила "Кросма" на суму 17620,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 2936,67 грн.

Вказані вище податкові накладні були виписані в період, коли директором ТОВ "Кітт-Саунд" була ОСОБА_2 , яка згідно з вироком Броварського міськрайонного суду Київської області по кримінальній справі №361/4817/16-к не мала наміру займатись підприємницькою діяльністю, а, реєструючи ТОВ "Кітт-Саунд", діяла з корисливих мотивів.

Підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючим органам надано право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК).

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 207 ЦК правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно статті 30 ЦК цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до статті 91 ЦК, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно частини першої статті 92 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Статтею 203 ЦК визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У свою чергу підстави недійсності правочину визначено ст. 215 ЦК. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частин першої-другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною другою статті 208 ГК передбачено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (п. 8 постанови).

Верховним Судом України наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Звертаючись до суду з даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання спірних правочинів недійсними, посилається, зокрема, на наявність вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2016 року у кримінальній справі №361/4817/16-к, який набув чинності, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених часиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною першою статті 2051 Кримінального кодексу України.

Однак, колегія суддів вважає, що сама лише наявність вироку щодо фіктивного підприємництва, не може свідчити про те, що всі правочини вчинені цим підприємством за підписом засудженої особи (директора, власника), є недійсними та такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, або укладені учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності).

Крім того, у згаданій кримінальній справі досліджувались виключно обставини внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також обставини подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, проте вчинення будь-яких правочинів між відповідачами, обставини їх укладення і подальшого виконання, не досліджувалися.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищевказаний вирок суду не є безумовною підставою для висновку про недійсність договорів поставки від 24 квітня 2015 року та від 30 квітня 2015 року, укладеного між ТОВ "Кітт-Саунд" та ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів наголошує, що правові наслідки дій чи бездіяльності ОСОБА_2 , щодо якої ухвалено обвинувальний вирок не є предметом розгляду даної справи.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 72 КАС визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається предметом розгляду у даній справі є договори від 24.04.15 та 30.04.15, на підставі яких складено податкові накладні від 30 квітня 2015 року №286 та від 24 квітня 2015 року №183.

Проте, копії або оригінали оскаржуваних договорів в матеріалах справи не містяться, а до суду апеляційної інстанції позивачем не надано. Також, позивачем не надано жодних первинних та інших документів по господарським операціям, на підставі яких податкові накладні від 24.04.15 та 30.04.15 були виписані.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом позивач не надав доказів безпосереднього існування між відповідачами будь-яких договірних відносин та укладення будь-яких правочинів, які він просить визнати недійсними. Посилання апелянта на наявність складеної та зареєстрованої податкової накладної як підтвердження факту укладення правочину колегія суддів відхиляє, оскільки саме лише існування податкових накладних не свідчить про наявність правочинів.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться надані відповідачем-2 копії рахунків-фактур, накладних, податкових накладних на поставку товарів від ТОВ "Кітт-Саунд" на підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ "Кітт-Саунд", а також докази подальшої реалізації придбаного товару ПАТ "Херсонгаз" (видаткова накладна від 22 травня 2015 року №РН-0000007, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №497 від 14 травня 2015 року), та виписку по особовим рахункам на підтвердження здійснення оплати за поставлений товар від відповідача-1.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем недійсності правочинів, за результатами яких складено податкові накладні від 30 квітня 2015 року №286 та від 24 квітня 2015 року №183.

Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі №817/274/17, про те, що вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної фіскальної служби здійснювати податковий контроль.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а апеляційна скарга за своїм змістом не спростовує висновків суду, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: