Постанова

від 15.01.2020 по справі 640/13320/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13320/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" (далі - відповідач), в якому просило:

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 43046,34 грн.

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2350,34 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі, оскільки вважає, що таке рішення є незаконним, не обгрунтованим, прийнятим передчасно, без належного вивчення матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2019 року відповідачем подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ (річна-поштова), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10.02.2007 з доповненнями від 12.11.2008 р. №527.

Відповідно до цього звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 41 особу, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 2 особи.

За результатами проведеної перевірки зазначеного звіту форми №10-ПІ, позивач дійшов висновку, що відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Враховуючи викладене позивач здійснив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становило 43046,34 грн, та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2350,53 грн.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про наявність правових підстав у позивача для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у визначеному розмірі з відповідача, оскільки не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, а саме не працевлаштовано одну особу.

Приймаючи дану постанову колегія суддів виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 19 Закону № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Згідно частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що йдеться, зокрема, у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

З викладеного вбачається, що законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що законом передбачені випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У такому випадку, суд першої інстанції повинен був перевірити, чи вживалися відповідачем залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, що полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Однак, у 2018 році ТОВ Брайленд було самостійно працевлаштовано 5 осіб з інвалідністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ Про зайнятість населення передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем протягом 2018 року сумлінно виконувались вимоги законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю щодо створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та подання звітності.

Так, у відповідності до Порядку надання звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №1476 від 05.12.2016), відповідачем було подано відповідні звіти та інформацію про створення протягом 2018 року робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями звітів, зокрема за серпень 2018 року, вересень 2018 року, жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року.

Крім того, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про безпосереднє звернення осіб з інвалідністю до ТОВ Брайленд чи за направленням з центру зайнятості з приводу працевлаштування та відмову їм у прийнятті на роботу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення вказаного позивачем господарського правопорушення, а відтак ТОВ Брайленд не може бути притягнений до відповідальності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно були нараховані адміністративно-господарські санкції у розмірі 43046,34 грн та пеня у розмірі 2350,34 грн. помилковими, оскільки відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: