Рішення

від 09.12.2019 по справі 753/14240/19

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14240/19

провадження № 2/753/6911/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Сирбул О.Ф.

за участю секретаря Лаптєвої Ю.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Павлової Н.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІК" про стягнення грошових коштів,-

встановив:

У липні 2019 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідача про стягнення грошових коштів.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що у період з 19.09.2017 року по 26.06.2018 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ТОВ ОРІК . Зокрема, 12.06.2018 року позиваченм було подано заяву про звільнення за власним бажанням. Відповідно, 26.06.2018 року трудові відносини між сторонами припинились шляхом розірвання ОСОБА_2 трудового договору в односторонньому порядку.

Зважаючи на той факт, що станом на дату звільнення розрахунок з позивачем проведений не був, 06.08.2018 року позивач звернулась до відповідача з листом, в якому просила здійснити розрахунок та письмово повідомити про нараховані суми, належні позивачу при звільненні. Відповідач даний лист отримав 07.08.2018 року.

Листом №ОР-07/09-18/1 від 07.09.2018 року ТОВ ОРІК запросив у позивача реквізити рахунку для виплати належних їй сум, які ОСОБА_2 надала у листі від 18.10.2018 року, який був отриманий відповідачем 22.10.2018 року.

Однак, станом на дату звернення позивача із вказаним позовом до суду, ТОВ ОРІК виплату належних позивачу коштів не здійснив як і не надав розрахунок належних до виплати сум, незважаючи вимоги чинного законодавства України.

Відповідно до остаточної заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.11.2019 року позивач просить суд стягнути з відповідача: заборгованість по заробітній платі у сумі 28 266,14 грн.; компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3078,00 грн., компенсацію втрати частини доходів у сумі 486,18 грн., вихідну допомогу у сумі 11 169,00 грн., суму середнього заробітку за весь час затримки здійснення розрахунку станом на 31.10.2019 року у сумі 56 961,90 грн., суму інфляційних нарахувань станом на 31.10.2019 року у сумі 5447,71 грн. та суму 3% річних за час затримки станом на 31.10.2019 року у сумі 2 466,58 грн. А також просила суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 02.08.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечувала, просила суд закрити провадження у справі за відсутності предмету спрору, з підстав викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно положень ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою (регіональними) угодами.

Судом встановлено, що наказом №07-К від 18.09.2017 року позивача було призначено на посаду заступника директора, за сумісництвом ТОВ "ОРІК" з 19.09.2017 року, що підтверджується відповідним наказом.

Вимогою про виконання робітником покладених на нього обов`язків вих. №ОР-12/06-18/1 від 12.06.2018 року ТОВ "ОРІК" зобов`язало позивача надати оринінали документів по виробництву, документообіг яких було покладено на ОСОБА_2 згідно положень, відповідних протоколів та довіреностей, для можливого проведення позаплпнової внутрішньої перевірки щодо фактичного виконання робіт, на об`єктах, де позивач була відповідальною особою та на об`єктах, де позивач фактично керувала процесом виконання робіт.

Одночасно з цим, позивачем 12.06.2018 року було подано відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням.

На зазначену заяву позивача, відповідачем було надано відповідь за вих. №ОР-13/06-18/1 від 13.06.2018 року, відповідно до якої позивача проінформовано, що за наслідками її роботи товариство ставить під сумнів довіру керівного органу товариства до ОСОБА_2 , як до довіреної особи товариства та заступника ТОВ "ОРІК", у зв`язку з чим позивачу запропоновано виконати вимогу про виконання робітником покладених на нього обов`язків вих. №ОР-12/06-18/1 від 12.06.2018 року. Крім того, щодо заяви позивача про звільнення було зазначено, що товариство буде діяти згідно чинного законодавства.

Відповідно до наказу №4-К від 08.08.2018 року у зв`язку з виявленими зловживаннями та втратою довір`я, ОСОБА_2 , заступника директора ТОВ "ОРІК" за сумісництвом, звільнено з 08.08.2018 року згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 вказала, що позивач ОСОБА_2 вказаний наказ №07-К від 18.09.2017 року не оскаржувала.

Також, на питання суду, представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомили, що їм достименно не відомо про основне місце роботи позивача, проте зазначили, що трудової книжки позивача на ТОВ "ОРІК" не було.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як зазначає позивач, на день її звільнення, відповідач мав заборгованість перед позивачем щодо виплати заробітної плати у сумі 28 266,14 грн., однак, з матеріалів справи вбачається, що згідно роздруківки по рахунку відповідача, 23.04.2019 року відповідачем відшкодовано позивачу частину заборгованості у сумі 11 511,50 грн., тобто невідшкодованою залишилась сума - 16 754,64 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких умов, з урахуванням визнання відповідачем позову в частини наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру, з огляду на викладені норми чинного законодавства України та наявність в матеріалах справи документально підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі і її розміру, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 102659,06 грн., а також підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення компенсації за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки у сумі 3078,00 грн., отже позовні вимоги в цій частині позову підлягають до задоволення.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у сумі 486,18 грн.

Відповідно до положень ст. 34 Закону України Про оплату праці , компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За змістом ст.ст. 1, 2, 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N159 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки компенсації втрати частини доходів, суд приходить до висновку, що розрахунок здійснений у відповідності до наведених норм чинного законодавства України, є вірним.

За таких умов суд приходить до висновку, що вимоги позивача про компенсацію втрати частини доходів у сумі 486,18 грн. є законними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Крім цього, у відповідності до статті 44 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що згідно наданого позивачем розрахунку складає 11 169,00 грн.

Вимога про оплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка надає позивачу право звернутись до суду з відповідним позовом без обмеження будь-яким строком, адже ст. 117 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з метою компенсації працівнику втрат від неотримання заробітної плати.

Таким чином, враховуючи, що суд прийшов до висновку про невиплату працівнику всіх належних до виплати сум в день звільнення та необхідність стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.08.2018 року по 31.10.2019 року (в межах заявлених позовних вимог) є законними, а отже, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 56 961,90 грн., згідно розрахунку наданого позивачем, який перевірено судом.

Стосовно вимог позивача про стягнення суми інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних від прострочених сум заробітної плати на підставі положень ст. 625 ЦК України, суд приходить до висновку, що такі вимоги не підлягають до задоволення, оскільки передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносин. Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, є трудовими і регулюються нормами трудового законодавства, а не нормами ЦК України, у зв`язку з чим в задоволенні вимог позивача про стягнення суми інфляційних нарахувань та 3% річних слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, за змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, частково знайшли своє підтвердження, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268,280-281, 284, 289, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІК" про стягнення грошових коштів- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІК" (ЄДРПОУ 40055563) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 16 754,64 грн. заборгованість щодо виплати заробітної плати на день звільнення, 3 078,00 грн. компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, 486,18 грн. компенсація втрати частини доходів, 11 169,00 грн. вихідна допомога, 56 961,90 грн. сума середнього заробітку за весь час затримки здійснення розрахунку, а всього 88 449 (вісімдесят вісім тисяч чотириста сорок дев`ять) гривень 72 копійки.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІК" (ЄДРПОУ 40055563) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя :