КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 753/14240/19 Головуючий 1 інстанція - Сирбул О.Ф.
Провадження № 22-ц/824/6745/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
П О С Т А Н О В А
іменем України
05 листопада 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОРІК на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОРІК про стягнення грошових коштів,-
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ТОВ ОРІК про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позову зазначила, що у період з 19.09.2017 року по 26.06.2018 року вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ ОРІК . 12.06.2018 року подала ТОВ ОРІК заяву про звільнення за власним бажанням, а тому вважає, що 26.06.2018 року трудові відносини між сторонами припинились шляхом розірвання ОСОБА_1 трудового договору в односторонньому порядку.
Оскільки станом на дату звільнення розрахунок з позивачем проведений не був, 06.08.2018 року вона звернулась до відповідача з листом, в якому просила здійснити розрахунок та письмово повідомити про нараховані суми, належні позивачу при звільненні. Відповідач даний лист отримав 07.08.2018 року. У відповідь листом №ОР-07/09-18/1 від 07.09.2018 року ТОВ ОРІК запросив у позивача реквізити рахунку для виплати належних їй сум, які ОСОБА_1 надала у листі від 18.10.2018 року, що був отриманий відповідачем 22.10.2018 року. Однак, станом на дату звернення позивача із вказаним позовом до суду, ТОВ ОРІК виплату належних позивачу коштів не здійснив як і не надав розрахунок належних до виплати сум, незважаючи вимоги чинного законодавства України.
З урахуванням викладеного просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 28 266,14 грн., компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3078,00 грн., компенсацію втрати частини доходів у сумі 486,18 грн., вихідну допомогу у сумі 11 169,00 грн., суму середнього заробітку за весь час затримки здійснення розрахунку станом на 31.10.2019 року у розмірі 56 961,90 грн., суму інфляційних нарахувань станом на 31.10.2019 року у розмірі 5 447,71 грн. та суму 3% річних за час затримки станом на 31.10.2019 року у розмірі 2 466,58 грн. А також просила суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІК" про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ОРІК" на користь ОСОБА_1 16 754,64 грн. - заборгованість щодо виплати заробітної плати на день звільнення, 3 078,00 грн. - компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, 486,18 грн. - компенсація втрати частини доходів, 11 169,00 грн. - вихідна допомога, 56 961,90 грн. - сума середнього заробітку за весь час затримки здійснення розрахунку, а всього 88 449 грн. 72 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнути з ТОВ "ОРІК" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ "ОРІК" подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить рішення суду першої інстанції скксувати, провадження у справі закрити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що суд першої інстанції розглянув справу попри відсутності предмету спору, що прямо суперечить п. 2 ст. 255 ЦПК України. Суд не перевірив факти , які були зазначені позивачем у позові як підстава для його задоволення. Суд не взяв до уваги те, що позивачем не було оскаржено факту її звільнення за недовір`ям, а тому вона була позбавлена можливості звертатися до суду із даним позовом, посилаючись на ст.38 КЗпП України.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача зазначила, що судом було встановлено наявність спору між сторонами, факт її звільнення є безсумнівним, а тому у відповідача наявний обов`язок щодо здійснення позивачу передбачених законом виплат. Товариство здійснило спробу виплат через пів року з моменту отримання інформаці про банківські реквізити позивача. Судом встановлено та доведено ухилення відповідача від виконання зобов`язання щодо здійснення розрахунку з позивачем. Неоскарження позивачем наказу про її звільнення за недовір`ям не свідчить про те, що даний наказ визнається позивачем, оскільки на дату його подання між сторонами вже не існувало жодних трудових відносин. Необгрнутованими вважає доводи Товариства про відсутність у позивача права на отримання виплат, передбачених ст. 44 КЗпП України, враховуючи наведені у заяві про звільнення підстави. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрнутованим, а тому просить залишити його без змін.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частоково задовольнячи вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про невиплату працівнику всіх належних до виплати сум в день звільнення та необхідність стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.08.2018 року по 31.10.2019 року (в межах заявлених позовних вимог) є законними.
Такі висновки суду є законними та обґрунтованими, вони відповідають встановленим у справі обставинам, з огляду на таке.
Судом першої інстанції було встановлено, що наказом №07-К від 18.09.2017 року ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора, за сумісництвом, ТОВ "ОРІК" з 19.09.2017 року.
Вимогою про виконання робітником покладених на нього обов`язків вих. №ОР-12/06-18/1 від 12.06.2018 року ТОВ "ОРІК" зобов`язало позивача надати оринінали документів по виробництву, документообіг яких було покладено на ОСОБА_1 згідно положень, відповідних протоколів та довіреностей, для можливого проведення позаплпнової внутрішньої перевірки щодо фактичного виконання робіт, на об`єктах, де позивач була відповідальною особою та на об`єктах, де позивач фактично керувала процесом виконання робіт.
Водночас, ОСОБА_1 12.06.2018 року подала ТОВ "ОРІК" заяву про звільнення її за власним бажанням.
У відповідь на заяву ТОВ "ОРІК"13.06.2018 року (вих. №ОР-13/06-18/1), проінформувало позивач про те, що за наслідками її роботи Товариство ставить під сумнів довіру керівного органу товариства до ОСОБА_1 , як до довіреної особи товариства та заступника ТОВ "ОРІК", у зв`язку з чим позивачу було запропоновано виконати вимогу про виконання робітником покладених на нього обов`язків вих. №ОР-12/06-18/1 від 12.06.2018 року.
Щодо заяви позивача про її звільнення відповідачем було зазначено, що товариство буде діяти згідно чинного законодавства.
Наказом №4-К від 08.08.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора ТОВ "ОРІК" за сумісництвом згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв`язку з виявленими зловживаннями та втратою довір`я.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 вказаний наказ не оскаржувала. Трудової книжки позивача у ТОВ "ОРІК" не було. Місце основної роботи відповідачу невідоме.
На день її звільнення, заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем складала 28 266,14 грн.
Судом першої інстанції також було встановлено, що 23.04.2019 року відповідачем було відшкодовано позивачу частину заборгованості у сумі 11 511,50 грн., що підтверджується роздруківки по рахунку відповідача. Невідшкодованою ТОВ "ОРІК" ОСОБА_1 залишилась сума у розмірі 16 754,64 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Так, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Усі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Аналіз статтей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Враховуючи вищевикладені вимоги законодавства та обставини справи
у їх сукупності, суд першої інстанції, з урахуванням визнання відповідачем позову в частини наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі і її розміру, стягнення компенсації за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки, компенсацію втрати частини доходів, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, суд вірно визначив період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку та здійснив його обчислення, визначивши розмір сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо оспорювання визначених судом сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача через несвоєчасне проведення роботодавцем з працівником розрахунку при звільненні. А тому колегія суддів апеляційної інстанції не перевіряє належність розміру стягнутих грошових коштів на користь позивача.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності між сторонами спору колегія суддів оцінює критично, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, які свідчать про частове визнання відповідачем заявлених позиваче вимог у даних правовідносинах.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Судом першої достеменно встановлено, що Товариство не здійснило належних відповідачу при звільненні виплат. У подальшому, Товариство виплатило позивачу лише частину заробітної плати. Внаслідок чого між сторонами виник спір з приводу невиплати працівникові заробітної плати у повному обсязі при звільненні та наслідків, що настали в результаті такої бездіяльності відповідача.
Твердження апелянта про те, що позивачем не було оскаржено факту її звільнення за недовір`ям, а тому вона позбавлена можливості звернення до суду із даним позовом є хибними. Такі твердження зводяться до переоцінки відповідачем доказів.
Та обставина, що позивачем не було у судовому порядку оскаржено факт її звільнення із займаної за сумісництвом посади не позбавляє її праа на отримання заробітної плати. Таке право наданоїй законом. А оскільки відповідачем несвоєчасно здійснено розрахунок з позивачем при звільненні, то і на інші виплати передбачені законом.
Отже, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про задоволення позову частково в оскаржуваній частині, навівши при цьому обґрунтований розрахунок, який відповідач не спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Обґрунтовуючи своє судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст.7, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОРІК залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: В.В. Гуль
А.С. Сержанюк
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.11.2020 |
Оприлюднено | 10.11.2020 |
Номер документу | 92731036 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Суханова Єлизавета Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні