Постанова

від 10.01.2020 по справі 352/1318/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/1318/19

Провадження № 22-ц/4808/33/20

Головуючий у 1 інстанції Гургула В. Б.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю: апелянта - ОСОБА_1 та

представника ТзОВ Фірма Надія ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТзОВ Фірма Надія до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене головуючим суддею Гургулою В.Б. 05 вересня 2019 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Надія було пред`явлено до ОСОБА_1 позов про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 14 березня 2014 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 /2014, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , яка буде АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 111,2 кв АДРЕСА_5 м по АДРЕСА_6 , вартістю 433 680 грн з ПДВ, що по курсу НБУ складає 45 767 доларів США. Умовами даного договору, зокрема п. 3.4 було передбачено порядок сплати відповідачем вартості квартири у випадку зміни офіційного курсу долара США, за яким у разі зміни курсу долара США на час сплати чергового платежу, зазначений платіж повинен бути сплачений покупцем з врахуванням курсу долара США, встановлено НБУ на момент проведення розрахунків. Посилаючись на те, що за період з 14.03.2014 року по 18.03.2019 року ОСОБА_1 здійснив оплату вартості квартири у сумі 433 680 грн без врахування зміни офіційного курсу гривні до курсу долара США, встановленого НБУ на момент проведення розрахунків, що становить лише 19 852 доларів США, а не передбачених п. 3.1 Договору 45 767 доларів США, а також на те, що в добровільному порядку відповідач відмовляється сплачувати решту суми коштів за квартиру, позивач ТзОВ Фірма Надія просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому у розмірі 645 703,17 грн, що по курсу НБУ на момент здійснення відповідачем чергових платежів становить 25 914,27 доларів США, а також судові витрати.

Рішенням Тисменицького районного суду від 05 вересня 2019 року позов ТзОВ Фірма Надія задоволено у повному об`ємі. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ Фірма Надія заборгованість за договором купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому, №18/03/2014 від 14 березня 2014 року у розмірі 645 703,17 грн, що по курсу НБУ на момент здійснення відповідачем чергових платежів становить 25 914,27 доларів США, а також 9 685,55 грн судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не було направлено йому копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви, а також протягом усього періоду розгляду справи він не повідомлявся про час та місце судових засідань. На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції повинен був залишити зазначений позов без розгляду, оскільки ним був поданий позов до ТзОВ Фірма Надія про визнання договору купівлі-продажу №18/03/2014 від 14 березня 2014 року виконаним та зобов`язання скласти акт передачі новоствореного майна, в якому спірна сума і спірні умови договору є аналогічними. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не дотримався правил підсудності, оскільки його місце проживання зареєстроване у м. Коростень Житомирської області, а застосування до даних правовідносин ст. 30 ЦПК України є недоречним, оскільки спірна квартира не набула статусу нерухомого майна. Також ОСОБА_1 вважає необґрунтованим і безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що спірний договір був укладений в еквіваленті до іноземної валюти і платежі повинні здійснюватися з врахуванням курсу долара США, оскільки в спірному договорі поняття еквівалент відсутнє, щомісячні платежі на протязі п`яти років чітко зафіксовані в гривневому еквіваленті. Також, зазначає відповідач ОСОБА_1 , в договорі відсутні графік платежів в залежності від курсу іноземної валюти та порядок здійснення розрахунку із коригуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти. А тому, на думку відповідача, оскільки щомісячні платежі умовами договору передбачені в гривнях, без валютного еквіваленту, то договір слід вважати виконаним ним у повному обсязі. Відповідач також вважає, що до даних правовідносин суд першої інстанції повинен був застосувати Закон України Про захист прав споживачів , зокрема п.8 ст. 18, за змістом якого нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. А тому, на думку ОСОБА_1 , вимога ТзОВ Фірма Надія додатково сплатити 645 703, 17 грн є не тільки незаконною, але й такою, що є несправедливою і створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Посилаючись на незаконність рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про закриття провадження у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ТзОВ Фірма Надія доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи їх необґрунтованими. Додатково представник позивача зазначив, що сторони спірного договору добровільно на власний розсуд визначили ціну договору, її еквівалент в іноземній валюті, механізм розстрочення платежу з використанням іноземної валюти та інші його істотні умови, спрямовані на реальне настання правових наслідків. При цьому, позивач вказує, що узгодження купівельної ціни квартири дозволяло ОСОБА_1 самостійно визначати розмір періодичного платежу з урахуванням курсу долара США шляхом простої арифметичної операції: ділення курсу долара США, встановленого НБУ на день оплати, на курс долара США, встановленого НБУ на день укладення договору, та множення отриманого результату на розмір періодичного платежу, передбаченого п. 3.4 Договору. Не заслуговують уваги, на думку представника позивача, доводи апелянта про порушення судом правил підсудності, оскільки в даному випадку діють правила виключної підсудності. Не відповідають дійсності посилання ОСОБА_2 про те, що він належним чином не був повідомлений про час і місце судового розгляду даної справи, оскільки вони спростовуються листом начальника відділення поштового зв`язку с. Підпечери від 25 жовтня 2019 року та витягами із сайту Укрпошти , які підтверджують отримання відповідачем поштової кореспонденції суду першої інстанції. Крім того, на думку позивача, невірними є доводи апелянта про те, що провадження у даній справі підлягає закриттю, оскільки даний позов і позов ОСОБА_1 про визнання виконаним вищезазначеного договору купівлі-продажу не є тотожними. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу з вищенаведених мотивів підтримав. Крім того, пояснив, що пред`явлений у липні 2019 року позов ТзОВ Фірма Надія про стягнення з нього коштів є безпредметним, оскільки згідно листа продавця йому було запропоновано погасити заборгованість по договору купівлі-продажу до 31.12.2019 року. Також ОСОБА_1 зазначив, що ТзОВ Фірма Надія не має правовстановлюючих документів на будинок по АДРЕСА_6 , а тому не вправі вимагати й оплати за спірну квартиру. Рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати.

Представник ТзОВ Фірма Надія доводи апеляційної скарги заперечив. Крім викладеного у відзиві, представник ТзОВ Фірма Надія пояснив, що згідно декларації №ІФ143140760315 від 17 березня 2014 року спорудження будинку завершено і його здано в експлуатацію. На 37 квартир цього будинку покупцям видано свідоцтва про право власності, а на декілька квартир, в тому числі й на квартиру, яку займає з 2014 року сім`я ОСОБА_1 , таке свідоцтво не видано по причині невнесення покупцями коштів для оплати повної вартості житла. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представника ТзОВ Фірма Надія , перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ТзОВ Фірма Надія , суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ Фірма Надія заборгованості за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому, оскільки покупець не виконав умови зазначеного вище договору, зокрема п. 3.4, яким було передбачено порядок розрахунків у разі зміни курсу долара США на час сплати чергового платежу. З цим висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою, другою та третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Нормами ст. ст.691, 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 14 березня 2014 року між сторонами ТзОВ Фірма Надія та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому за №18/03/2014, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_7 вартістю 433 680 грн з ПДВ, що по курсу НБУ складає 45 767 доларів США (а.с.6-8).

Також судом з`ясовано, що на момент укладення зазначеного договору повну вартість квартири, визначену у розмірі 433 680 грн, що еквівалентно 45 767 доларів США, відповідач оплатити був не в змозі, тому сторони врегулювали дане питання пунктами 3.3 та 3.4 договору.

Зокрема, в п.3.3 передбачено, що решту вартості квартири відповідно в сумі 430 880,00 грн покупець повинен сплатити в термін не пізніше як до 31 грудня 2019 року.

Пунктом 3.4. визначено, що оплата вартості квартири здійснюється покупцем щомісячними платежами в термін до 25 числа кожного поточного місяця згідно нижче наведеного графіку, а саме: в термін до 28 березня 2014 року Покупець оплачує суму 5 880,00 грн в тому числі ПДВ, а в період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2019 року щомісячними платежами в сумі не менше як 6 250,00 грн. в тому числі ПДВ.

Разом з цим, вищезазначеним пунктом було передбачено, що у випадку зміни офіційного курсу гривні до долара США, належний до оплати черговий платіж сплачується покупцем із врахуванням курсу долара США, встановленого НБУ на момент проведення розрахунків (зворот а.с.6).

Таким чином, з огляду на вищенаведене, сторони домовились про порядок розрахунків у випадку зміни офіційного курсу гривні до долара США. А тому посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що в спірному договорі поняття еквівалент відсутнє, а щомісячні платежі на протязі п`яти років чітко зафіксовані в гривневому еквіваленті, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом.

Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 , підписуючи згаданий договір купівлі-продажу, погодився з його умовами. На день розгляду даної справи цей договір сторонами не розірвано, і у встановленому порядку не визнано недійсним. Отже, умови договору сторонами повинні виконуватись. ТзОВ Фірма Надія виконало свої зобов`язання, які передбачені згаданим вище договором. Це, зокрема, підтверджено декларацією про готовність об`єкта до експлуатації № ІФ143140760315 від 17 березня 2014 року (а.с.144-145). В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 не заперечував, що члени його сім`ї проживають у квартирі АДРЕСА_2 , яке предметом договору, з 2014 року.

Встановлено і не заперечується жодною із сторін спору, що відповідач ОСОБА_1 сплатив за квартиру 433 680 грн без врахування зміни офіційного курсу гривні до курсу долара США за період з часу укладення договору до 18 березня 2019 року.

Колегія суддів констатує, що набула законної сили постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, якою скасовано рішення Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2019 року та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ Фірма Надія про визнання договору купівлі-продажу №18/03/2014 від 14 березня 2014 року виконаним та зобов`язання скласти акт передачі новоствореного майна.

У зазначеній постанові вказано, що встановивши ціну у договорі з прив`язкою до еквіваленту долара США, який визначається за офіційним курсом НБУ, позивач ОСОБА_1 повинен був усвідомлювати коливання курсу валют і обов`язок сплачувати вартість товару з урахуванням такого курсу. Судом зазначено, що ОСОБА_1 при укладенні договору ознайомився із його змістом, у тому числі з можливими випадками зміни ціни нерухомого майна з незалежних від продавця підстав, та погодився вступити у договірні правовідносини із відповідачем на таких умовах, про що свідчить підписання ним договору без жодних зауважень чи застережень. Апеляційний суд при розгляді згаданої вище справи встановив, що позивачем не виконані зобов`язання за договором купівлі-продажу у повному обсязі, оскільки сплачуючи вартість квартири в гривнях, ОСОБА_1 мав виконати свої грошові зобов`язання таким чином, щоб загальна сума внесених коштів була еквівалентна сумі в 45767 доларів США.

Обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду, встановлені згаданою вище постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, що набрала законної сили, згідно ч.4 ст.82 ЦПК України є преюдиційними фактами, які не потребують доказуванню при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті самі особи, що були сторонами у іншій згаданій вище справі. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони, які брали участь у справі, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважав би, що такі обставини встановлені невірно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Апеляційний суд зауважує, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Оскільки судом в іншій справі встановлено факт невиконання ОСОБА_1 умов договору купівлі-продажу щодо невнесення повної оплати вартості квартири АДРЕСА_8 , то висновок суду першої інстанції про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за цим договором купівлі-продажу є законним та обґрунтованим.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 порушив порядок розрахунків при зміні курсу долара США на час сплати чергових платежів за даним договором, не сплативши повну вартість квартири, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що визначений розмір заборгованості, а саме 645 703,17 грн, що еквівалентно 25 914,27 доларам США, підлягає стягненню з відповідача. Апеляційний суд зауважує, що зазначений розрахунок заборгованості підтверджено письмовими доказами, які містяться у справі і ніякими об`єктивними документальними відомостями відповідачем не спростовано, будь-якого іншого розрахунку заборгованості ним не надано, а тому підстав вважати його неправильним у суду немає.

Апеляційний суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції повинен був залишити позов ТзОВ Фірма Надія без розгляду у зв`язку із поданням ним позову до ТзОВ Фірма Надія про визнання договору купівлі-продажу №18/03/2014 від 14 березня 2014 року виконаним та зобов`язання скласти акт передачі новоствореного майна, оскільки зазначені позови не є тотожними, в них одночасно не збігаються предмет та підстави спору .

Не заслуговують на увагу й твердження ОСОБА_1 про недотримання судом першої інстанції правил підсудності за місцем його проживання, яке зареєстроване у м.Коростень Житомирської області, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна. Тому на розгляд цього спору поширюються правила виключної підсудності, передбачені частиною 1 статті 30 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції в порушення норм ЦПК України належним чином не повідомляв його про час та місце судових засідань, оскільки вони спростовуються наявними у справі документальними відомостями (а.с.120-123).

Інші аргументи та доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви, які були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Приймаючи до уваги вище викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в даній справі ухвалив рішення з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Тому підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст. ст. 274, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 05 вересня 2019 року в даній справі - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови складено 16 січня 2020 року.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк