Рішення

від 16.01.2020 по справі 520/1630/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/1630/19

Провадження № 2/947/817/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М..,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Транстехноторг про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ :

29.01.2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати попередній договір №00409 купівлі-продажу транспортного засобу від 14.11.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Транстехноторг недійсним як такий, що не відповідає вимогам ст.ст. 12, 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транстехноторг (код ЄДРПОУ 42442244) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму авансу у розмірі 162900,00 грн. (сто шістдесят дві тисячі дев`ятсот гривен 00 коп.), сплачену за договором №00409 купівлі-продажу транспортного засобу від 14.11.2018 року.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що з мережі Інтернет йому стало відомо, що ТОВ Транстехноторг реалізує транспортні засоби (автомобілі) за доступними цінами, зокрема, відповідачем пропонувалось придбання автомобілю КІА, модель Picanto.

За результатом телефонної розмови з представником відповідача він домовився про зустріч у м. Запоріжжя, де за його твердженням на автостоянці і знаходився транспортний засіб, який позивач бажав придбати.

Стверджує, що 14 листопада 2018 року, приїхавши до м. Запоріжжя, він зустрівся з представником ТОВ Транстехноторг , який показав автомобіль КІА, модель Picanto, проте в усній розмові повідомив, що цей автомобіль має дефекти, але аналогічний автомобіль може бути доставлений йому протягом одного тижня після внесення авансу та підписання попереднього договору.

14.11.2018 року у місті Запоріжжя між ним та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Транстехноторг укладено попередній договір №00409 купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого на рахунок відповідача були сплачені грошові кошти у розмірі 162 900 гривень.

Позивач вказує на те, що ним умови Договору виконано, проте до теперішнього часу він не отримав вищевказаний автомобіль, на його телефонні дзвінки представники відповідача відповідали про складнощі, які вникли, та просили зачекати деякий час, а потім повідомили, що взагалі не мають змоги виконати умови Договору. Після численних телефонних розмов представник відповідача запропонував йому звернутись з письмовою заявою про повернення коштів, що він і зробив. Проте, до теперішнього часу він не отримав сплачені кошти, відповідач не надав йому ні письмової, ні навіть усної відповіді на заяву про повернення коштів, та взагалі не відповідає не телефонні дзвінки, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 29.01.2019 року провадження у справі було відкрито та призначено засідання.

Одночасно з подачею позову позивач звернувся до суду з заявою, якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Транстехноторг (код ЄДРПОУ 42442244, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, 7, офіс 1, 01001) в сумі 162900,00 гривні, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 у АКБ Індустріалбанк (код банку 313849, код ЄДРПОУ 13857564; юридична адреса: 01133, м.Київ. ВУЛИЦЯ ГЕНЕРАЛА АЛМАЗОВА, будинок 18/7) до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 29 січня 2019 року клопотання позивача було задоволено, вжито заходи забезпечення позову.

У судові засідання, призначені на 21 березня 2019 року та 23 квітня 2019 року позивач по справі не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив, з клопотаннями про розгляд справи у його відсутність не звертався.

У зв`язку з чим, ухвалою суду від 23.04.2019 року позов було залишено без розгляду та одночасно скасовано заходи забезпечення позову.

Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку та просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Матеріали справи повернуті до суду 31.10.2019 року та ухвалою суді від 04.11.2019 року провадження по справі поновлено та призначено судове засідання.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від нього до суду не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача, який сповіщений про розгляд справи належним чином, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою позивача, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався, як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі заочного рішення та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 14.11.2018 року у місті Запоріжжя між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Транстехноторг було укладено попередній договір №00409 купівлі-продажу транспортного засобу.

В п.1.1 та 1.2 Договору сторонни зобов`язались у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу (марка КІА, модель Picanto, рік випуску 2016, інші характеристики - Elite) на умовах, встановлених у цьому попередньому договорі.

Також за Договором (п. 1.5., п. 1.6.) сторони зобов`язуються укласти основний договір 20 листопада, за умови повного виконання п. 2.1 цього попереднього договору, якщо на зазначену вище дату майно погоджене сторонами в п. 2.1 договору не буде придбане продавцем з метою його відчуження покупцеві, то сторони визначили, що основний договір буде укладене на 5 робочий день після придбання продавцем майна, про що останній зобов`язується повідомити покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місяця укладення основного договору, в такому випадку кінцевим терміном укладення основного договору сторони визначили 2 J листопада. При цьому істотними умовами основного договору є обов`язок продавця передати майно у власність покупця та обов`язок покупця прийняти майно та оплатити його поточну вартість (у сукупності сто шістдесят п`ять тисяч двісті сімдесят гривень 00 копійок).

Згідно з п. 2.1 Договору на підтвердження дійсних намірів сторін на укладення основного договору до моменту укладення цього попереднього договору покупець вносить на розрахунковий рахунок продавця грошові кошти в розмірі 165270,00 грн.

Відповідно до п. 3.7 Договору у випадку, якщо продавець необгрунтовано відмовляється від укладення основного договору з покупцем, то продавець зобов`язаний повернути покупцеві суму грошових коштів, визначених п. 2.1 Договору.

14.11.2018 року Позивач сплатив на рахунок ТОВ Транстехноторг НОМЕР_3, код отримувача 42442244, у АКБ Індустріалбанк грошові кошти у розмірі 162900,00 гривень, що підтверджується квитанцією №18365013.

Відповідно до ч.1ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 4 ст. 204 ЦК України встановлює, що правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Однак у договорі рік його виконання не був зазначений, то застосуванню у цьому випадку підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, і відповідач мав виконати свій обов`язок з виконання договору на протязі 7 днів від дня отримання вимоги від 18.12.2018 року, цією датою є 26.12.2018 року, тобто кінцевим строком виконання договору була дата 02.01.2019 року.

Відповідно до п. 2.2 Договору зазначена сума розцінюється сторонами як аванс за основним договором, а при оформленні основного договору вартість майна, що має бути сплачена покупцем буде зменшена на суму, сплачену за попереднім договором.

Статтями 525 та 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Нормами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд вважає за необхідне роз`яснити, що аванс - це спосіб платежу, це грошова сума, яку боржник передає кредитору в рахунок майбутніх платежів. На відміну від завдатку аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. Боржник, який видав аванс, має право витребувати його повернення у всіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору и не несе правові наслідки у вигляді відшкодування збитків у разі невиконання прийнятих на себе зобов`язань. А сторона, яка отримала аванс, не може бути зобов`язана до його повернення у більшому розмірі і до відшкодування збитків. Також на аванс не розповсюджується забезпечувальна функція, як при завдатку чи закладі, згідно за якою, якщо сторона уклоняється від виконання договору, вона втрачає кошти.

Оскільки в обумовлений сторонами строк, майбутній договір купівлі-продажу укладений не був, грошові кошти отримані на виконання умов договору про наміри укласти договір купівлі-продажу у розумінні ч.2 ст.570 ЦК України, є саме авансом.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постановах від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12.

Як вбачається з матеріалів справи, в обумовлений строк між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу транспортного засобу, на умовах, визначених Попереднім договором, у зв`язку з чим аванс підлягає поверненню.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 грудня 2018 року та згодом повторно 28 січня 2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовими заявами про розірвання Попереднього договору № 00409 від 14.11.2018 року та з вимогою про повернення авансу, яка відповідачем було проігноровано.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти в національній валюті в розмірі 162 900 грн.

Що стосується вимог позивача про визнання попереднього договору №00409 купівлі-продажу транспортного засобу від 14.11.2018 року недійсним.

Згідно з ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника): встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону) .

Зазначена правова позиція підтверджується також позицією Верховного Суду постанова від 11.04.2018 року по справі № 128/3082/15-ц.

Відповідно до п. 3 частини 3 ст. 19 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ" Про захист прав споживачів" забороняється як така, що вводить в оману, відмова від пред`явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об`єм тощо), умови використання; відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин, які встановлені нормативно- правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров`ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Зазначена інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Згідно з п. 1.2 укладеного між сторонами попереднього договору Продавець зобов`язався придбати у третіх осіб транспортний засіб для його відчуження Покупцеві, але у попередньому договорі не вказано ідентифікаційні ознаки такого транспортного засобу (об`єм двигуна, новий автомобіль, чи такий, що був у використанні, вид коробки передач тощо), вказано лише його марку, модель та рік випуску.

Також у Договорі не вказано рік його виконання, встановлено жорсткі обов`язки споживача (як-то обов`язок сплатити штраф у разі ухилення від підписання основного договору, п. 3.6 Договору), тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, і жодних штрафів за невиконання ним своїх обов`язків Договором не передбачено (п.3.7) продавцем не виконано свій обов`язок протягом розумних строків, під час укладення Договору покупцю демонструвався дефектний зразок товару, положення договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору.

Таким чином суд погоджується з доводами позивача відносно того, що наявні підстави вважати укладений між сторонами Договір відповідно до ст. ст. 18, 19 "Про захист прав споживачів" недійсним, оскільки умови договору є несправедливими та він здійснений з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на зазначене, суд оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати у вигляді судового збору за вимогу немайнового характеру 768, 40 гривень та за вимогу майнового характеру у розмірі 1629 гривень, що разом становить 2 397, 40 гривень.

Керуючись ст. 202, 204, 570, 627, 628, 635, ЦК України, ст. 12, 81, 141, 223, 229, 247, 263, 265, 268, 280, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Транстехноторг про захист прав споживачів - задовольнити.

Визнати попередній договір №00409 купівлі-продажу транспортного засобу від 14.11.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Транстехноторг недійсним як такий, що не відповідає вимогам ст.ст. 12, 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транстехноторг (код ЄДРПОУ 42442244) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму авансу у розмірі 162900,00 грн. (сто шістдесят дві тисячі дев`ятсот гривен 00 коп.), сплачену за договором №00409 купівлі-продажу транспортного засобу від 14.11.2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транстехноторг (код ЄДРПОУ 42442244) на користь держави судовий збір у загальному розмірі 2 397, 40 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 17 січня 2020 року.