Ухвала

від 16.01.2020 по справі 440/3117/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

16 січня 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/3117/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Дубінчина О.М.,

представника позивача - Маслової О.С.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "ІНФОРМ-РЕСУРСИ" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України /далі - відповідач, МВС України/, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси" про:

- визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України, що полягає у невиплаті заробітної плати за І квартал 2015 року, а також середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за І квартал 2015 року з урахуванням індексації в сумі 16422,32 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2015 року по 31 липня 2019 року включно в сумі 240049,12 грн, моральну шкоду в сумі 10000,00 грн /а.с. 7-13 т.1/.

Позов обґрунтований тим, що з 16 лютого 2009 року по 31 березня 2015 року позивач працювала на посаді директора Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси" відповідно до умов контракту №22 від 16 лютого 2009 року та додаткової угоди №1 до нього, укладених між нею та Міністерством внутрішніх справ України. Станом на день звільнення із позивачем не було проведено повного розрахунку, що підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 01 лютого 2018 року №117/16-03-08-01-11 від 02 лютого 2018 року та висновком експерта №11 економічної експертизи від 18 квітня 2018 року, а тому позивач відповідно до положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України має право на проведення із нею повного розрахунку по заробітній платі та на виплату їй середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати заробітної плати позивачу завдано значні душевні хвилювання, що є підставою для відшкодування їй моральної шкоди у сумі 10000,00 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, а також призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 147-151 т.1/ зазначив, що контрактом №22 від 16 лютого 2009 року, укладеним між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України, передбачено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, директорові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності. Згідно з пунктом 8 Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №203 від 19 березня 1993 року, у статутах (положеннях) підприємств передбачаються умови оплати праці та матеріального забезпечення керівника підприємства за рахунок коштів підприємства, що спрямовуються на оплату праці. З висновку експерта №11 від 18 квітня 2018 року вбачається, що заборгованість по заробітній платі існує у ДП МВС України "Полтава-Інформ-Ресурси", а не у відповідача. Враховуючи викладене, обов`язок по нарахуванню та виплаті заробітної плати позивачу покладається на ДП МВС України "Полтава-Інформ-Ресурси". А відтак, відповідачем не допущено бездіяльності щодо невиплати позивачу заробітної плати та не порушено права та інтереси позивача. Також відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено завдання такої шкоди бездіяльністю МВС України.

04 листопада 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив /а.с.179-182 т.1/, в якій позивач зазначила, що за умовами контракту трудові відносини виникли між нею та органом управління майна - Міністерством внутрішніх справ України, а тому саме МВС України є її роботодавцем та повинно забезпечити виконання обов`язку щодо належного матеріального забезпечення та оплати праці на посаді директора. Наявність або відсутність у державного підприємства прибутку не може впливати на обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати найманому працівнику. Враховуючи, що майно перебуває у ДП МВС України "Полтава-Інформ-Ресурси" на праві господарського відання без можливості розпорядження ним, відповідальність за повноту та своєчасність оплати праці директорові несе засновник цього підприємства та розпорядник його майна, яким в даному випадку є Міністерство внутрішніх справ України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року допущено заміну третьої особи, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси", його правонаступником - Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "ІНФОРМ-РЕСУРСИ" та витребувано від такої третьої особи документи.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

16 лютого 2009 року між Міністерством внутрішніх справ України (далі - орган управління майном) в особі Міністра внутрішніх справ Луценка Юрія Віталійовича та громадянкою ОСОБА_1 (далі - директор) укладено Контракт з директором Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси", що є у державній власності №22 /а.с.14-17 т.1/, за яким ОСОБА_1 призначається (наймається) на посаду директора Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси", що є у державній власності.

Згідно із пунктом 1.1 цього контракту директор зобов`язується безпосередньо та/або через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а орган управління майном зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці директора.

Пункту 1.2 цього ж контракту встановлено, що на підставі контракту виникають трудові відносини між директором підприємства та органом управління майном.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №521о/с від 24 березня 2009 року /а.с.19 т.1/ ОСОБА_1 призначено директором Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси" з 16 лютого 2009 року, а наказом голови ліквідаційної комісії з припинення діяльності Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси" №1к від 31 березня 2015 року /а.с.20 т.1/ ОСОБА_1 звільнено з посади директора Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси" за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 31 березня 2015 року.

Вважаючи, що відповідачем допущена бездіяльність щодо невиплати заборгованості із заробітної плати та вбачаючи наявність підстав для зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити їй заборгованість із заробітної плати за І квартал 2015 року з урахуванням індексації в сумі 16422,32 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2015 року по 31 липня 2019 року включно в сумі 240049,12 грн, моральну шкоду в сумі 10000,00 грн, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 цього Кодексу адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; а публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За змістом пункту 2 частини першої статті 19 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Пунктом 15 частини третьої статті 3 вказаного Закону встановлено, що дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби. До державної служби, а відтак і до публічної служби, не належать посади працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, заснованих державними органами.

З матеріалів справи слідує, що позивач працювала на посаді директора Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Полтава-Інформ-Ресурси" на підставі укладеного з Міністром внутрішніх справ України Луценком Ю . В. контракту №22 від 16 лютого 2009 року.

Відповідно до частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

На виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" та вдосконалення порядку застосування контрактної форми наймання на роботу керівників підприємств, що є у державній власності, постановою Кабінету Міністрів України №203 від 19 березня 1993 року затверджено Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу /далі - Положення №203/.

Згідно з пунктами 2, 8, 9 вказаного Положення №203 відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту.

Наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади (надалі - органи управління майном).

Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті. У статутах (положеннях) підприємств, які затверджуються органами управління майном, передбачаються умови оплати праці та матеріального забезпечення керівника підприємства за рахунок коштів підприємства, що спрямовуються на оплату праці.

У контракті передбачаються строки його дії, вимоги до збереження державного майна, права, обов`язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці (виконання робіт), умови розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання прийнятих на себе зобов`язань, з урахуванням галузевих особливостей та фінансового стану підприємства, включаючи обов`язкове підвищення кваліфікації або перепідготовку протягом терміну дії контракту (але не рідше одного разу на п`ять років).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Міністерство внутрішніх справ України у відносинах із ОСОБА_1 виступає як роботодавець останньої та відносини, що склалися між ними, не пов`язані із здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а є трудовими відносинами.

Також суд зазначає, що державний службовець вважається таким, що вступив на посаду державної служби, з моменту складення присяги. Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює присягу своїм підписом. Підписаний текст присяги зберігається за місцем служби. Про складення присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення присяги. Набуття статусу державного службовця пов`язується з наявністю певних обставин, до яких слід віднести: відповідність кандидата вимогам, установлених законом; проходження конкурсу на зайняття вакантної посади; присвоєння рангу у межах відповідної категорії посад; проходження атестації тощо. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 175/3500/18, сам по собі факт зайняття керівної посади в установі, створеній державним органом, не свідчить про проходження публічної служби у розумінні положень КАС України.

У матеріалах справи відсутні докази того, що посада директора ДП МВС України "Полтава-Інформ-Ресурси", яку займала позивач, є посадою державної служби.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що спірні правовідносини не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, а відтак не є публічно-правовими, що підлягають захисту адміністративним судом.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи, що спір за цим позовом є трудовим, він має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Віднесення розгляду спорів за позовами осіб, які займали посади керівників підприємств, установ, організацій, що є у державній власності, щодо прийняття на роботу, звільнення, а також стягнення заробітної плати, середнього заробітку та моральної шкоди до цивільної юрисдикції підтверджується постановами Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №175/3283/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 82997491) від 28 серпня 2019 року у справі №760/9239/16-ц (реєстраційний номер в ЄДРСР 84152428), від 27 листопада 2019 року у справі №752/12962/16-ц (реєстраційний номер в ЄДРСР 86205905), від 03 грудня 2019 року у справі №175/3500/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 86137683).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що позов ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, наявні підстави для закриття провадження в адміністративній справі.

Закриваючи провадження у справі, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що викладені у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 760/9239/16-ц, відповідно до яких державне підприємство, керівником якого був позивач, є окремою юридичною особою, що самостійно здійснює свою господарську діяльність та несе відповідальність за своїми зобов`язаннями у межах належного йому майна згідно з чинним законодавством. Держава та Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, з якою укладався контракт з позивачем, не несуть відповідальності за зобов`язаннями державного підприємства. Ані чинним законодавством, ані укладеним між сторонами контрактом, в якому визначені умови оплати праці, не передбачено обов`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, як уповноваженого органу управління, виплачувати заробітну плату позивачу. Тому суди зробили неправильний висновок про стягнення заробітної плати з Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно із частиною другою статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Частиною другою статті 132 вказаного Кодексу передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно з частиною другої вказаної статті у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

За подання позову до суду позивач понесла витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 2500,49 грн, що підтверджується квитанцією №44084851 від 03 вересня 2019 року.

Отже, сплачена позивачем сума судового збору підлягає поверненню.

Згідно з частиною другою статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, повторне звернення позивачем з вказаними позовними вимогами не допускається.

Керуючись статтями 238-239, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі №440/3117/19 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м.Київ, 01024, ідентифікаційний код 00032684), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "ІНФОРМ-РЕСУРСИ" (проїзд Військовий, буд. 8, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код 32248749) про визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України, що полягає у невиплаті заробітної плати за І квартал 2015 року, а також середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, та зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за І квартал 2015 року з урахуванням індексації в сумі 16422,32 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2015 року по 31 липня 2019 року включно в сумі 240049,12 грн, моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок коштів Державного бюджету України судовий збір у сумі 2500,49 грн (дві тисячі п`ятсот гривень сорок дев`ять копійок), сплачений відповідно до квитанції №44084851 від 03 вересня 2019 року.

Роз`яснити, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 17 січня 2020 року.

Суддя Н.І. Слободянюк