Рішення

від 16.01.2020 по справі 640/20488/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2020 року м. Київ № 640/20488/19

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Промбізнес до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Промбізнес (далі також - ТОВ ТД Промбізнес , позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 07 серпня 2019 року №3342615147 та №3332615147 (далі також - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про відсутність з його боку порушень вимог податкового законодавства, які були виявлені під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ТД Промбізнес , та наявність яких стала підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 18 листопада 2019 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Зазначена ухвала суду разом із позовною заявою та копіями доданих до позовної заяви документів отримані відповідачем 21 листопада 2019 року відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

ГУ ДФС у м. Києві поза межами строку, встановленого ухвалою суду від 18 листопада 2019 року, надано суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки спірні рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені податковим законодавством України.

Також, в прохальній частині свого відзиву ГУ ДФС у м. Києві просить суд викликати та допитати в якості свідків директора ТОВ ІМПЕКС ТВ ОСОБА_1 та директора, головного бухгалтера та засновника ТОВ МІДЛ ПРО (попередня назва ТОВ ПРОЛАЙТ ПЛЮС ) ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 1 статті 65 КАС України, як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі.

Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім`я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

З урахуванням того, що відповідачем до відзиву додано копію протоколу допиту ОСОБА_1 та пояснень ОСОБА_2 , відсутня необхідність повторного допиту таких осіб, тому клопотання не підлягає задоволенню.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якій товариство наполягає на заявлених позовних вимогах.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, співробітниками відповідача, у період з 08 липня 2019 року по 12 липня 2019 року була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ТД Промбізнес (код 32851360), тел. (044) 467-55-57, e-mail: prombiznes@bigmir.net.

За результатами проведення перевірки контролюючим органом складено акт від 19 липня 2019 року № 148/26-15-14-07-01-10/32851360 (далі також - акт перевірки), за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог: пп. 134.1.1 п. 134 статті 134, п. 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 108 185, 00 грн., у тому числі за 2016 рік у сумі 66 762, 00 грн., за 2017 рік у сумі 41 423, 00 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 196 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 120 153, 00 грн., у тому числі за грудень 2016 року в сумі 74 180, 00 грн., за січень 2017 року в сумі 265, 00 грн., за квітень 2017 року в сумі 45 708, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2019 року:

- № 3342615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 153 191, 25 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 120 153, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 30 038, 25 грн.;

- № 3332615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 135 231, 25 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 108 185, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 27 046, 25 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаних вище податкових повідомлень-рішень ДФС України прийнято рішення від 11 жовтня 2019 року №5328/6/99-00-08-05-02, яким скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Незгода з прийнятими суб`єктом владних повноважень рішеннями обумовила позивача на звернення до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом під час здійснення перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасника надання послуг, фактичну неможливість надання послуг саме задекларованим контрагентом, спрямованість дій платника на отримання необґрунтованої вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично ТОВ ТД Промбізнес , на думку контролюючого органу, було проведено фінансово-господарські операції з ТОВ МІДЛ ПРО (попередня адреса ТОВ ПРОЛАЙТ ПЛЮС ) та ТОВ ІМПЕКС ТВ шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів в процесі виконання операцій.

Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За правилами п. 134.1 статті 134 ПК України, (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти зазначені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Платники податку на прибуток - виробники сільськогосподарської продукції, які обрали річний податковий (звітний) період відповідно до підпункту 137.4.1 пункту 137.4 статті 137 цього Кодексу, фінансовий результат до оподаткування за податковий (звітний) період обчислюють шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування за минулий звітний рік на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя такого року та збільшення на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя поточного звітного року, що визначені відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п. 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

При цьому, за правилами п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та сум, на які збільшено від`ємне значення фінансового результату до оподаткування, мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 (постанова від 04 вересня 2018 року) Верховним Судом було сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Так, відповідно до акту перевірки, висновки щодо порушень з боку позивача вимог ПК України відповідач пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ МІДЛ ПРО (попередня назва ТОВ ПРОЛАЙТ ПЛЮС ) та ТОВ ІМПЕКС ТВ .

Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2016 року між ТОВ ІМПЕКС ТВ (агент) та позивачем (принципал) було укладено агентський договір № 30/12-15, зі змісту якого вбачається, що агент по дорученню принципала здійснює юридичні та інші дії для підготування та реалізації лакофарбової продукції (товар), а принципал сплачує агенту передбачену цим договором винагороду.

Крім того, агент здійснює комплекс дій, направлених на погашення заборгованості покупцями за раніше поставлений товар та отримує відповідний процент винагороди із суми повернутого боргу згідно додатків до цього договору.

Загальну сума договору складає 228 360, 00 грн. з урахуванням ПДВ.

На підтвердження виконання вимог зазначеного договору позивач надав суду додаток №1 від 30 грудня 2016 року до агентського договору № 30/12-15 від 26 грудня 2016 року; податкову накладну № 39 від 26 грудня 2016 року на суму 228 360, 00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 38 060, 00 грн.); платіжне доручення № 4474 від 06 квітня 2017 року на суму 128 360, 00 грн. та платіжне доручення № 4480 від 11 квітня 2017 року на суму 100 000, 00 грн.

29 грудня 2016 року між тими самими сторонами про той самий предмет було укладено агентський договір № 30/12-16, відповідно до п. 1.3 якого, загальна сума договору складає 216 720, 00 грн.

На підтвердження виконання вимог зазначеного договору позивач надав суду додаток №1 від 30 грудня 2016 року до агентського договору № 30/12-16 від 29 грудня 2016 року; податкову накладну № 38 від 26 грудня 2016 року на суму 216 720, 00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 36 120, 00 грн.); платіжне доручення № 4364 від 16 лютого 2017 року на суму 216 720, 00 грн.

06 лютого 2017 року між ТОВ ПРОЛАЙТ ПЛЮС (агент) та позивачем (принципал) було укладено агентський договір № 84, зі змісту якого вбачається, що агент по дорученню принципала здійснює юридичні та інші дії для підготування та реалізації лакофарбової продукції (товар), а принципал сплачує агенту передбачену цим договором винагороду.

Крім того, агент здійснює комплекс дій, направлених на погашення заборгованості покупцями за раніше поставлений товар та отримує відповідний процент винагороди із суми повернутого боргу згідно додатків до цього договору.

Загальну сума договору складає 275 000, 00 грн. з урахуванням ПДВ.

На підтвердження виконання вимог зазначеного договору позивач надав суду додаток №1 від 30 квітня 2017 року до агентського договору № 84 від 06 лютого 2017 року; податкову накладну № 84 від 28 квітня 2017 року на суму 274 248, 00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 45 708, 00 грн.); платіжне доручення № 4636 від 09 червня 2017 року на суму 34 281, 00 грн.

Сплачені за вказаними зобов`язаннями кошти були включені позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у періоді, що перевірявся контролюючим органом.

Так, в акті перевірки відповідачем зазначено (т. 1 а.с. 27), що ТОВ ІМПЕКС ТВ (код 39566419) виписало на адресу ТОВ ТД Промбізнес видаткову накладну № 3 від 12 січня 2017 року на загальну суму 1 589, 76 грн., у тому числі ПДВ на суму 264, 96 грн. (шпаклівка універсальна/0,5). Розрахунки між зазначеними суб`єктами господарювання не проводилися.

Згідно листа позивача від 12 липня 2019 року № 12/07-21 наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ ІМПЕКС ТВ на суму 1 589, 76 грн.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі також - Закон).

Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Так, положеннями статті 4 Закону передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах:

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73 (далі також - НП(С)БО 1) наведено терміни, що використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають такі значення, зокрема:

активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому;

доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників);

прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати.

Відповідно до п. 5 та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи (далі також - П(С)БО 15), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 визначено наступне:

п. 5. Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена;

п. 7 Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Враховуючи вимоги статей 4, 9 Закону, п. 5 та п. 7 П(С)БО 15, під час перевірки встановлено порушення норм статей 134, 135 ПК України за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року на загальну суму 1 590 грн., у тому числі за 2017 рік на суму 1 590, 00 грн.

Позивачем за час судового розгляду не спростовано належними та допустимими доказами, які б підтверджували сплати ним коштів в розмірі 1 590,00 грн. на користь ТОВ ІМПЕКС ТВ , обставини відсутності виявленого під час перевірки порушення податкового законодавства, а саме: пп. 134.1.1. п. 134.1 статті 134, п. 135.1 статті 135 ПК України - заниження інших доходів за безоплатно отримані товари від третіх осіб у вигляді шпаклівки універсальної/0,5 на суму 1 590,00 грн., про що платником податку не було зазначено у відповідних деклараціях з податку на прибуток.

Вказане порушення вплинуло на формування задекларованого фінансового результату у податковій декларації з податку на прибуток підприємства та фінансовій звітності.

Під час проведення перевірки, контролюючим органом було використано протокол допиту свідка від 17 грудня 2018 року ОСОБА_1 , директора, головного бухгалтера та засновника ТОВ ІМПЕКС ТВ (код 39566419) та пояснення ОСОБА_2 , директора, головного бухгалтера та засновника ТОВ МІДЛ ПРО (попередня назва ТОВ ПРОЛАЙТ ПЛЮС код 405472363), які показали, що не мали відношення до господарської діяльності таких товариств.

У той же час, ухвалою суду від 18 листопада 2019 року відповідач зобов`язувався надати суду, зокрема, відомості про наявність вироків, ухвал суду про закриття кримінального провадження або інших судових рішень, якими закінчено розгляд кримінальних справ, на які здійснювались посилання в акті перевірки від 19 липня 2019 року № 148/26-15-14-07-01-10/32851360, та в рамках яких було здійснено допит ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Разом з тим, на виконання вимог статей 77, 80 КАС України, витребуваних судом документів до матеріалів справи долучено не було.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, які, зокрема, були відображені в акті перевірки, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 статті 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 статті 77 КАС України, як вже зазначалось, таких доказів як вироки надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого статтею 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На думку суду, сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій. Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи первинних документів, правильність складання яких під сумнів відповідачем на ставиться, господарські операції в рамках договорів позивача з його контрагентом фактично відбулись та спричинили реальні правові наслідки, за якими позивачем було сформовано податковий облік, в тому числі і податковий кредит.

Крім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому як було вже зазначено вище, необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів. Проте під час з огляду справи таких фактів встановлено не було.

Наведена правова позиція узгоджується з обов`язковими до врахування висновками Верховного Суду, наведеними у його постанові від 05 лютого 2019 року по справі №810/1967/16.

У той же час, пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорам.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Матеріалами справи встановлено, що з метою підтвердження реальності господарських операцій за договорами №№ 30/12-15, 30/12-16, 84, що мали місце з ТОВ ІМПЕКС ТВ та ТОВ МІДЛ ПРО (попередня назва ТОВ ПРОЛАЙТ ПЛЮС код 405472363) позивачем було надано суду копії відповідних документів, а саме: додатки до договорів, податкові накладні, квитанції про прийняття податкових накладних та платіжні доручення.

За наслідком їх дослідження вбачається, що надані позивачем первинні документи не відображають в повній мірі зміст і характер вчинених господарських операцій.

Так, пп. 2.1.5 та п. 3.2 зазначених вище агентських договорів визначено, що агент зобов`язується щомісячно надавати принципалу звіти про виконану роботу; виплата винагороди здійснюється щомісячно за наслідками виконання агентом договору на протязі 10-ти банківських днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок агента.

Між тим, позивачем не було надано суду звітів про виконану роботу, що могли б фіксувати факт здійснення господарських операцій в частині надання агентських послуг, з приводу яких було укладено вказані вище договори.

Всупереч вимогам договору оплата відбувалась не протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт, а з затримкою, про що свідчать додані до матеріалів справи платіжні доручення.

Більше того, за наслідками здійснення господарських операцій за договором № 84 від 06 лютого 2017 року (ціна якого визначена на рівні 275 000, 00 грн.) суду надано податкову накладну на суму 274 248, 00 грн. та платіжне доручення на суму 34 281, 00 грн., що свідчить про те, що оплата була здійснена не у повному обсязі.

Таким чином, матеріали справи не містять в собі належних первинних документів, які дають змогу встановити обсяг послуг і терміни їх виконання, ціну й загальну вартість наданих послуг.

Так, додатки до агентських договорів містять інформацію про покупців, за раніше укладеними договорами із зазначенням реквізитів таких договорів, проте самі договори для дослідження суду надані не були, що не дає суду можливості встановити процентне співвідношення між сумою повернутого боргу та винагородою агенту.

Суд звертає увагу на те, що долучені до матеріалів справи додатки № 1 до агентських договорів мають незрозумілий зміст та обсяг операцій з огляду на неконкретизованість наведеної у них інформації.

Отже, в порушення вимог ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку зазначені вище документи не містять чітких відомостей про дійсний зміст та обсяг господарської операції.

Додатково суд вважає необхідним зазначити наступне.

За правилами п. 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В межах спірних правовідносин судом встановлено, що за наслідками здійснення господарських операцій за договором № 30/12-15 від 26 грудня 2016 року було складено та направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №39 від 26 грудня 2016 року, тобто в день заключення договору та до моменту підписання додатку № 1 від 30 грудня 2016 року, який є актом прийому-здачі виконаних робіт.

У той час, як за наслідками здійснення господарських операцій за договором №30/12-16 від 29 грудня 2016 року податкову накладну № 38 від 26 грудня 2016 року було складено та направлено для реєстрації ще до моменту заключення самого договору, що не дає можливості встановити коли саме було здійснено сторонами виконання зобов`язань по наданню агентських послуг.

На підставі наведеного вище, суд констатує відсутність належного документального підтвердження, а, як наслідок, і реального характеру виконання зазначених господарських зобов`язань між позивачем та його контрагентами.

Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, вбачається, що за відсутності факту придбання товарів/послуг або в разі якщо придбані товари/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат підприємства, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав, а також не спростував доводів суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи все зазначене вище, обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки позивача висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

А як наслідок, правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення прийняті відповідачем у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Промбізнес (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 13; код ЄДРПОУ 32851360) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк