Рішення

від 17.01.2020 по справі 640/18914/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2020 року м. Київ № 640/18914/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ергарда до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Ергарда (надалі по тексту також - позивач, ТОВ Ергарда ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2018 №0006584208.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо недійсності договору, укладеного між товариством та ФРП ОСОБА_1 , є протиправними та не можуть вважатись доказами, доведеними в законному порядку.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що оскільки ФОП ОСОБА_1 одночасно є працівником товариства, а виконані роботи (послуги) згідно з договорами відносяться до функцій та обов`язків директорів підприємств, то суми доходу, виплаченого в рамках виконання договору підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, як заробітна плата, а відносини між ТОВ Ергарда та ФОП ОСОБА_1 фактично є трудовими. Таким чином, встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Ергарда з питань повноти нарахування і своєчасної сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.04.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.03.2018, за результатами якої складено акт від 07.06.2018 №0005/-26-15-42-08-34620476.

У висновках акту вказано порушення:

пп.164.2.1 п.164.2 ст.164, ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, із врахуванням пп.14.1.180, пп.14.1.195, пп.14.1.222 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податкове зобов`язання по сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2015 по 31.03.2018 на суму 2 265 345 грн;

пп.1.1, пп.1.3, пп.1.5 п.16 1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.164.2.1 п.164.2 ст.164, ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті до бюджету військового збору з 01.04.2015 по 31.03.2018 на суму 185 955,30 грн;

п.1 ч.2, п.1 ч.1 ст.7 та п.5 ст.8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено зобов`язання по сплаті єдиного внеску на загальну суму 273 995,10 грн, в т.ч. за 2015 на суму 55 208,40 грн, за 2016 на суму 72 204,00 грн, за 2017 на суму 109 725,00 грн, за 2018 на суму 36 857,70 грн;

пп.4.2.6 п.4.2 ст.6 розділу ІІ Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зі змінами, в результаті чого встановлено подання з порушеннями встановлених строків звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за листопад 2015.

На підставі акту перевірки за порушення пп.1.1, пп.1.3, пп.1.5 п.16 1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.164.2.1 п.164.2 ст.164, ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2018 №0006584208, відповідно до якого застосовано штрафні санкції на підставі п.127.1 ст.127 Податкового кодекс України та збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору в розмірі 315 330,52 грн, у т.ч. за податковим зобов`язанням у розмірі 185 955,30 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 129 375,23 грн.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких випадків їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними) роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

Відповідно до пп.14.1.48 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до вимог пп. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, податковий агент.

Згідно вимог пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору (пп. 164.2.1 та пп. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету унормовані статтею 168 ПК України.

Так, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 54.2 статті 54 ПК України, грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою; встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Відповідно до п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України - особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату- (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, ніж заробітна плата, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до п. 176.2 а п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язана своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

За змістом абз. 2 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Крім того, згідно п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно пп. 1.1 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно п. 1.3 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до п. 1.5 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Так, пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Під час перевірки встановлено, що 01.04.2012 ФОП ОСОБА_1 укладено з ТОВ Ергарда договір № 87 про надання консалтингових послуг з питань корпоративного управління.

Також встановлено, що ОСОБА_1 є працівником підприємства за основним місцем роботи (категорія керівники ), призначено на посаду директора товариства згідно з наказом від 17.01.2013 №17, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису товариства.

За наслідками встановлених фактів, відповідач дійшов висновку, що надані ФОП ОСОБА_1 послуги виконані в рамках трудової діяльності директора як керівника ТОВ Ергарда та пов`язані з виконання його трудових функцій, з огляду на те, що відповідно до спірного договору № 87, ТОВ Ергарда в особі ОСОБА_1 , який є замовником послуг у ФОП ОСОБА_1 - виконавця послуг як директором товариства; в спірному договорі № 87 прописано, що контроль за виконанням послуг здійснює замовник послуг, а це одна і та ж особа, що унеможливлює чітко розділити надані послуги та їх об`єм, як суб`єкта господарювання та виконані ФОП ОСОБА_1 роботи в якості директора ТОВ Ергарда .

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 1 статті 24 КЗпП містить перелік випадків, коли трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до частини третьої цієї ж статті, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Працівники на умовах трудового договору, входять до трудового колективу товариства, на них розповсюджуються всі права та обов`язки, передбачені чинним законодавством про працю. Зокрема, і норми, що регулюють тривалість робочого часу, режиму роботи, надання відпусток, тощо.

Відповідно до статті 50 ЦК України фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.

Відповідно до ст. ст. 42, 55 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність у цілях досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Підприємець визначає умови та час роботи на власний розсуд, відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексу. Конституцією України, Цивільним, Господарським та Податковим кодексами не встановлено обмежень, щодо заняття підприємницькою діяльністю у вільний від виконання трудових обов`язків час, в тому числі і в частині надання підприємницьких послуг роботодавцю.

З наведеного випливає висновок, що цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи, предметом якого є надання певного результату праці.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. При цьому, підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство в даних правовідносинах не містить прямої заборони щодо суміщення працівниками основної роботи на підприємстві та незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п.1.2 договору від 01.04.2012 №87 зазначений перелік послуг, що надається на постійній основі в межах цього договору:

експертне оцінювання проблемних ситуацій та ризиків, що стосуються корпоративних прав учасників, в процесі реалізації замовником своїх повноважень господарської діяльності, в тому числі при підготовці, укладанні та виконанні договорів, розроблення рішень і рекомендацій, предметом яких є або можуть бути корпоративні права;

консультування по питанням становища та змін на ринків корпоративних прав, освоєння нових напрямків реалізації можливостей корпоративного права, консультування з питань первинного розміщення, додаткових емісій, вторинного обігу цінних паперів, реалізація власниками їх прав за цінними паперами на ринках корпоративних прав;

консультування з питань придбання та реалізації промислових та інших об`єктів шляхом операцій з корпоративними правами учасників, визначення та впровадження ефективних напрямків в діяльності замовника з метою забезпечення його стабільності;

поточна щомісячна експертиза ринкового становища, вивчення кон`юнктури ринку корпоративних прав, дослідження конкуренції з урахуванням особливостей діяльності замовника, в тому числі рейтингові дослідження;

постійний аудит рішень замовника;

супровід всіх операцій та виконання договорів за участю замовника, предметом яких є корпоративні права, консультування з питань користування інсайдерською інформацією на ринку цінних паперів та корпоративних прав.

Під час перевірки відповідачем було здійснено посилання на посадові інструкції директора підприємства в розрізі професій, передбаченого Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327 (надалі - Класифікатор). Зокрема зазначено, що послуги, надані відповідно до договору від 01.04.2012 №87, лежать в компетенції та обов`язках директора підприємства згідно з Класифікатором.

При цьому, податковим органом не встановлено повноважень та обов`язків керівника ТОВ Ергарда згідно зі статутом товариства, посадовою інструкцією директора товариства та не співставлено з предметом договору від 01.04.2012 №87, не встановлено чи є такі функції тотожними, чи навпаки відмінними, що свідчить про передчасність висновку про фактичне виконання обов`язків за трудовим договором.

Отже, суд критично ставиться до ототожнення предмету наданих за цивільно-правовим договором послуг до трудових обов`язків ОСОБА_1 , оскільки такий висновок не відповідає принципу обґрунтованості з огляду на неврахування контролюючим органом внутрішніх документів ТОВ Ергарда .

Суд не встановлює суть наданих послуг, оскільки дане питання відноситься до повноважень податкового органу. Натомість, неврахування обставин під час формування висновку в акті перевірки є достатньою підставою для визнання рішення, що ґрунтується на такому висновку, неправомірним, за умови визнання таких обставин такими, що мають значення для прийняття рішення.

Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, може бути встановлений тільки в судовому порядку.

При цьому, обставин, які б вказували на нікчемність договору, укладеного позивачем з виконавцем, відповідачем, не встановлено.

В контексті вищевикладеного, суд зауважує, що укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_1 цивільно-правовий договір, не може з урахуванням його предмету, змісту, характеру виконуваних робіт, порядку оплати винагороди відноситися до трудового договору, а відтак, нарахування позивачу військового збору та застосування штрафу, є протиправним.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295- 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ергарда задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2018 №0006584208 про нарахування грошового зобов`язання з військового збору у сумі 315 330,52 гривень.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ергарда понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 729 (чотири тисячі сімсот двадцять дев`ять) гривень 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Ергарда (04107, м. Київ, вул. Татарська, 2Д, к. 41, код ЄДРПОУ 34620476).

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко