Постанова

від 16.01.2020 по справі 160/6758/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6758/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (суддя Ільков В.В., повний текст складено 26.09.2019р.) у справі №160/6758/19 за позовом Приватного підприємства Нікополь ЛВ до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

в с т а н о в и В :

ПП Нікополь ЛВ звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10 січня 2018 року № ДН-2369/1505/АВ/ІП-ФС/44 у розмірі 3723,00 грн., прийняту першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу

уповноваженими посадовими особами від 10 січня 2018 року № ДН-2369/1505/АВ/ТД-ФС/43 у розмірі 111690,00 грн., прийняту першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що посадовою особою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування ПП Нікополь ЛВ за результатом якого зроблено висновки про порушення підприємством вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме використання праці найманих працівників без належного оформлення трудових відносин та порушення ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці , а саме порушення термінів і періодичності виплати заробітної плати. Вказані висновки органу державного контролю позивач вважав безпідставними оскільки у спірному випадку мали місце цивільно-правові відносини на підставі укладених цивільно-правових договорів про надання послуг, а тому висновок відповідача про наявність трудових відносин та порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, як і висновок про порушення термінів і періодичності виплати заробітної плати, є безпідставними.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Рішення суду фактично мотивовано тим, що за положеннями статті 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Позивач та особи, підписавши цивільно-правові договори про надання послуг, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам

чинного законодавства України. Відповідачем не надано доказів наявності у вказаних договорах ознак нікчемного правочину та визнання його судом недійсним, а надані позивачем до суду докази свідчать про реальність договорів та виконання їх сторонами у встановленому законом та передбаченому договорами порядку. З цих підстав, судом зроблено висновок, що наведені в акті інспекційного відвідування інспектором праці твердження, не можуть бути підставою для висновку, що правовідносини між позивачем та зазначеними в Акті особами не є відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача як ознак порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України та і ознак порушень ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці .

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що зміст укладених цивільно-правових договорів та характер виконуваної роботи дозволяє дійти висновку про те, що сторони договорів виконували трудові функції, оскільки в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (прибирання службових приміщень) за певною професією - прибиральник. Все це, за позицією відповідача, вказує на те, що предметом договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. У зв`язку з чим відповідач наполягає на тому, що у спірному випадку був встановлений як факт допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору так і факт порушення термінів і періодичності виплати таким працівникам заробітної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідно до наказу Головного Управління Держпраці у Дніпропетровській області від 13.12.2018 року №1141-і, направлення від 14.12.2018 року №153/4.3-н, у Приватному підприємстві «НІКОПОЛЬ ЛВ» було проведене інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин, повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати.

За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ДН 2369/1505/АВ від 17.12.2018 року.

В акті зроблено висновки про порушення підприємством:

- в порушення ч.3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, контролюючим органом було встановлено, що в ПП «НІКОПОЛЬ ЛВ» по цивільно-правовому договору на посаді прибиральниці службових приміщень Нікопольського центру зайнятості працює ОСОБА_1 з щомісячною винагородою у розмірі 1640,00 грн., згідно відпрацьованого часу та за згодою працівника. Отримання коштів за виконану роботу підтверджується розрахунково-платіжною відомістю та є заробітною платою.

Згідно отриманого пояснення від громадянки ОСОБА_1 встановлено, що вона працює в ПП «НІКОПОЛЬ ЛВ» за цивільно-правовим договором з жовтня місяця 2018 року. Виконує роботу прибиральниці службових приміщень Нікопольського центру зайнятості за дорученням начальника Нікопольського міськрайонного центру зайнятості з графіком роботи з 07 год.00 хв. до 11 год. 00хв. та отримує щомісячно заробітну плату в сумі 1640,00 гривень на платіжну карточку.

Аналогічно, по цивільно-правовому договору від 01.01.2018 року, укладеного з ПП «НІКОПОЛЬ ЛВ» , на посаді прибиральниці службових приміщень та прилеглої території Марганецького міського центру зайнятості працює ОСОБА_2 . Отримання коштів за виконану роботу підтверджується розрахунково-платіжною відомістю, є заробітною платою та підтверджується актами виконаних робіт.

Згідно класифікатора професій ДК 003:2010 зі змінами та доповненнями від 28.07.2018, посада прибиральниці службових приміщень відноситься до коду КП 9132.

Згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, до обов`язків прибиральниці службових приміщень належить: прибирання в цехах та інших виробничих приміщеннях відходів виробництва і сміття. Витирати пил, підмітати і мити вручну або за допомогою машин і пристроїв підлогу, сходи, сходові марші та площадки, вікна, стіни, стелі у виробничих приміщеннях. Готувати різні мийні та дезінфікуючі розчини для миття підлоги, стін, вікон та стель. Транспортувати відходи й сміття з виробничих приміщень до встановленого місця. Одержувати мийні засоби, інвентар та витиральні матеріали. Прибирати та дезінфікути туалети, душові, гардеробні та інші місця загального користування на виробництві.

Органом державного контролю зроблено висновок, що виконання обов`язків прибиральниці здійснюється щоденно та з графіком роботи, що вказує на процес трудової діяльності та має постійний характер, необхідно укладати трудовий договір, відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.

Крім того за цивільно-трудовим договором, укладеного з ПП «НІКОПОЛЬ ЛВ» . на посаді двірника у Нікопольському міськрайонному центрі зайнятості працює ОСОБА_3 , який щомісячно за фактично виконану роботу отримує заробітну плату, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю та є заробітною платою.

Згідно отриманого пояснення встановлено, що ОСОБА_3 працює на посаді двірника у Нікопольському міськрайонному центрі зайнятості за адресою: м. Нікополь, вул. Пилипа Орлика, буд. 54, з графіком роботи з 07 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. Завдання на роботу отримує від начальника Нікопольського міськрайонного центру зайнятості та за виконану роботу отримує заробітну плату в розмірі 1640 гривень на пластикову картку за фактично відпрацьований час.

Орган державного контролю зазнача, що основною ознакою, яка відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Таким чином, під час проведення інспекційного відвідування ПП «НІКОПОЛЬ ЛВ» , за позицією відповідача, вставлено факт використання праці найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, а саме: залучення працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до виконання робіт з прибирання службових приміщень та прилеглої території Нікопольського міськрайонного центра зайнятості, а також ОСОБА_2 , яка працює на посаді прибиральниці службових приміщень та прилеглої території Марганецького міського центра зайнятості з оформленням таких відносин договором підряду, а не трудовим договором відповідно до вимог законодавства, та підміну трудових відносин цивільно-правовими, що є порушенням ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України.

- порушення ч.1,2 ст. 115 КЗпП України, ч.1 ст. 24 Закону України №108, в частині термінів і періодичності виплати заробітної плати, а саме, в акті перевірки вказано про те, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, тобто має бути виплачена до 7 та до 22 числа кожного місяця. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Перевіркою повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати за січень-листопад 2018 року відповідачем встановлено, що заробітна плата виплачується лише один раз на місяць, що є порушенням ч. 1-2 ст.115 Кодексу законів про працю України.

27.12.2018 року органом державного контролю було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ДН 2369/150/АВ/ТД/ІП від 27.12.2018 року, згідно якого призначено розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю на 10.01.2019 року.

10.01.2019 року на підставі акта інспекційного відвідування від 17.12.2018 року № ДН 2369/1505/АВ Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, були прийняті постанови:

- постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН-2369/1505/АВ/ТД-ФС/43 від 10.01.2019 року, згідно з якою на підприємство накладено штраф в сумі 111690,00 гривень, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України;

- постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН-2369/1505/АВ/ІП-ФС/44 від 10.01.2019 року, згідно з якою на підприємство накладено штраф в сумі 3723,00 гривень, на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.

Правомірність та обґрунтованість вказаних постанов є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже встановлений контролюючим органом факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до перевірки було надано цивільно-правові договори. За умовами договорів Виконавці зобов`язувалися виконати за винагороду роботу по прибиранню приміщень та територію.

Позиція відповідача зводиться до того, що між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мали місце трудові відносини, разом з тим укладені між ними цивільно-правові договори не є трудовим договором, а тому позивачем допущено фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору.

За позицією позивача між ним та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мали місце відносини цивільно-правового характеру на підставі цивільно-правових договорів про виконання робіт, а отже висновок відповідача про порушення ним вимог ч.3 ст.24 (не укладення трудового договору з працівником) є безпідставним.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справ є наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Натомість, у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами ст. 24 КзпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 01.01.2018 року було укладено цивільно-правовий договір строком до 31.03.2018 року, відповідно до умов якого Замовник, в особі ПП «Нікополь ЛВ» доручає, а Виконавець, в особі ОСОБА_2 приймає на себе зобов`язання виконати роботу, а саме: прибрати приміщення та території за винагороду.

01.10.2018 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено цивільно-правовий договір строком до 31.12.2018 року, відповідно до умов якого, Замовник, в особі ПП «Нікополь ЛВ» доручає, а Виконавець, в особі ОСОБА_1 приймає на себе зобов`язання виконати роботу, а саме: прибрати приміщення та території за винагороду.

Також, 01.01.2018 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено цивільно-правовий договір строком до 31.03.2018 року, відповідно до умов якого Замовник, в особі ПП «Нікополь ЛВ» доручає, а Виконавець, в особі ОСОБА_3 приймає на себе зобов`язання виконати роботу, а саме: прибрати приміщення та території за винагороду.

Вищевказані договори укладені відповідно до положень ст. 626, 901, 903 Цивільного кодексу України.

Умовами Договорів визначено строк їх дії (п.4.1 Договорів).

Отже виконання робіт, визначені в Договорах, мають тимчасовий характер, натомість, як зазначено вище, робота за трудовим договором має постійний характер, а договір укладається, як правило, на невизначений строк.

На цивільно-правові, а не трудовий характер Договорів вказує і те, що Виконавці виконують роботи на свій ризик та самостійно їх організовують. При цьому, встановлені обставини свідчать про те, що громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 при виконанні договорів підряду як особи, що працюють згідно з цивільно-правовими договорами, на відміну від працівника, яким виконує роботу відповідно до трудового договору не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, при цьому, самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, тобто самостійно організовували виконання робіт у зручний для них час, оскільки саме результат виконаних робіт їх повнота та якість були предметом зазначених цивільно-правових угод.

Іншого суду відповідачем доведено не було.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Умовами вищезазначених договорів укладених між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , передбачено, що винагорода виплачується вищевказаним особам за актами здавання-приймання виконаної роботи.

На підтвердження зазначеного позивачем були надані до суду акти здавання-приймання виконаних робіт (а.с.26-27, 29-30, 32-34).

При цьому, позивачем, у зв`язку із нарахуванням вказаним особам доходу, сплачено відповідні збори і податки.

Отже відповідачем, під час проведення інспекційного відвідування, не було встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 здійснювали функції (виконували роботу), яким би були притаманні ознаки трудових відносин, а саме: не було встановлено наявність робочого місця; не було встановлено систематичне виконання робіт згідно із специфікою діяльності закладу та його розпорядку діяльності; не було встановлено підпорядкування вказаних осіб правилам внутрішнього трудового розпорядку; не було встановлено систематичність оплати труда, що б свідчило про виплату працівнику гарантованої заробітної плати, оскільки за цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи (надання послуг) і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата (що мало місце у спірному випадку).

При цьому, встановлені обставини справи свідчать про те, що висновки про порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України відповідачем зроблено виключно із аналізу положень цивільно-правової угоди. Але з таким аналізом цивільно-правової угоди суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на вищевикладені ознаки трудової та цивільно-правової угоди.

Отже суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість висновків органу державного контролю щодо порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України.

З цих же підстав суд апеляційної інстанції погоджується і з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості аргументів відповідача про порушення позивачем вимог ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці .

Встановлені обставини справи свідчать про те, що такі висновки органом державного контролю зроблено з огляду на його позицію про обов`язок позивача оформити трудові відносини з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та виплачувати їм заробітну плату як працівникам, з урахуванням визначеної періодичності та строків.

Оскільки встановлені обставини справи свідчать про безпідставність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України по взаємовідносинам з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , то безпідставними є і висновки відповідача про порушення позивачем вимог ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці , в частині порушення строків і періодичності виплати ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року по справі №160/6758/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, визначені ст.329 КАС України.

Вступну та резолютивну частину проголошено 16.01.2020р.

Повний текст постанови складено 17.01.2020р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк