Постанова

від 14.01.2020 по справі 910/6626/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2020 р. Справа№ 910/6626/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

за участю секретаря судового засідання Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача : Прилепа В.В. ( за довіреність №1918 від 07.10.2019 року).

від відповідача: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Половінкіної Ірини Ігорівни

на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2019

у справі №910/6626/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом фізичної особи-підприємця Половінкіної Ірини Ігорівни

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЕКОПРОДУКТ"

про стягнення заборгованості у розмірі 10408, 37 грн.,-

В С Т А Н О В И В :

В травні 2019 року позивач - фізична особа-підприємець Половінкіна Ірина Ігорівна звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЕКОПРОДУКТ" (далі - відповідач, ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЕКОПРОДУКТ"), в якому просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 10378,37 грн., 3% річних у розмірі 30,00 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 102 від 06.03.2019 було перераховано на користь відповідача 10 378,37 грн. в якості оплати за продукцію. Проте, відповідачем не було здійснено поставку продукції на користь позивача, а також не повернуто перераховані кошти в сумі 10 378,37 грн., що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду. Крім того, позивачем з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 30,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі №910/6626/19 відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив на те, що позивач здійснювала агентські (посередницькі) послуги щодо забезпечення умов придбання на користь сторонньої юридичної особи відповідної продукції (товарів), в тому числі продаж якої здійснював відповідач. Проте, оскільки покупцем у рахунку на оплату зазначено іншу особу, а не позивача, що підтверджено позивачем та свідчить про укладення публічного договору саме на користь іншої особи, а тому у позивача відсутні обумовлені законом підстави для стягнення спірних коштів на свою користь.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - фізична особа-підприємець Половінкіна Ірина Ігорівна звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи у вказаній частині, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не враховано положення ст. ст. 59, 526, 530, 610, 626, 632, 655, 662, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 202, 295 Господарського кодексу України. Крім того, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції помилково не враховано ту обставину, що кошти в сумі 10 378,37 грн. перераховані саме позивачем на користь відповідача згідно платіжного доручення, що підтверджується даними платіжного доручення № 135.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2019 року справу №910/6626/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6626/19 та призначено до розгляду на 08.10.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 розгляд справи відкладено на 12.11.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 року розгляд справи було відкладено на 14.01.2020 ріку.

У судовому засіданні 14.01.2020 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 103-108,115,116).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка учасників справи в судові засідання обов`язковою не визнавалась, а отже, неявка в судове засідання представника відповідача, - не є перешкодою для розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як підтверджується матеріалами справи 06.03.2019 року ФОП Половінкіною Іриною Ігорівною було здійснено на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЕКОПРОДУКТ" сплату грошових коштів в сумі 10378,37 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 135 від 06.03.2019. При цьому, сплата коштів була здійснена за наслідками відповідних переговорів та інформації, розміщеної на сайті відповідача.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у платіжному дорученні № 135 від 06.03.2019 платником коштів зазначено позивача - ФОП Половінкіну І.І. (код НОМЕР_1 ), отримувач коштів - ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЕКОПРОДУКТ" (код 40344426), призначення платежу згідно рахунку на оплату № 102 від 06.03.2019 (а.с.15). Крім того, платіжне доручення містить відомості про проведення відповідного платежу банком, про що свідчить відбиток банківської установи на зазначеному платіжному дорученні.

При цьому, за твердженнями позивача, вказані кошти були перераховані відповідачу на підставі виставленого останнім рахунку на оплату № 102 від 06.03.2019 (а.с. 14) на суму 10 378,37 грн., в якому зазначено вид продукції, а також містяться відомості про постачальника - ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЕКОПРОДУКТ". Крім того, у вказаному рахунку в графі Покупець зазначено Гарне .

Проте, оплачена продукція поставлена відповідачем не була, що не заперечувалось сторонами.

02.04.2019 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення перерахованих коштів в сумі 10 378,37 грн.(а.с. 16), направлення якої підтверджується фіскальним чеком поштової установи від 02.04.2019 (а.с. 18-19).

Однак, кошти сплачені позивачем в якості оплати за товар в добровільному порядку відповідачем повернуті не були.

Звертаючись з позовними вимогами про стягнення з ТОВ Торговий дім ЕКОПРОДУКТ коштів в розмірі 10 378 грн. 37 коп. - основного боргу, трьох відсотків річних 30 грн. на підставі вимог ст. 625 ГПК України позивач зазначив на те, що відповідачем не здійснено поставку товару, вказаного у рахунку на оплату, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення перерахованих на користь відповідача грошових кошті в сумі 10 378,37 грн.

Також, позивачем до матеріалів справи було надано лист-повідомлення № б/н від 19.07.2019, складений ТОВ "ГАРНЕ ГРУП", в якому останнє повідомляло про те, що між ФОП Половінкіною І.І. та ТОВ "ГАРНЕ ГРУП" укладено агентський договір № 1 від 26.12.2018 та договір про спільну діяльність від 26.12.2018, за яким ФОП Половінкіна Ірина Ігорівна з метою забезпечення організованості поставок кінцевому споживачеві продукції ТОВ "ГАРНЕ ГРУП" та одержання доходу ФОП Половінкіною Іриною Ігорівною за виконання зобов`язань щодо організації господарських потреб ТОВ "ГАРНЕ ГРУП" зобов`язана забезпечити наявність матеріалів для пакування продукції ТОВ "ГАРНЕ ГРУП" тощо.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач здійснювала агентські (посередницькі) послуги щодо забезпечення умов придбання ТОВ "ГАРНЕ ГРУП" відповідної продукції (товарів), в тому числі продаж якої здійснював відповідач, а тому суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин ст. ст. 295, 297, 305 Господарського кодексу України, ст. ст. 1000, 1130 Цивільного кодексу України, та дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх такими, що зроблені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині оцінки доказів та неправильно застосовано норми матеріального права щодо кваліфікації правовідносин сторін спору, з огляду на наступне.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вимогами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Статтею 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 670 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 570 Цивільного кодексу України визначено, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів є завдатком, вона вважається авансом.

Ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши наявні у справі докази в сукупності, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, на підставі ст. 181 Господарського кодексу України виникли правовідносини поставки шляхом укладення відповідного договору у спрощений спосіб, оскільки позивач, як покупець, перерахував на користь відповідача, як продавця, грошові кошти в сумі 10 378,37 грн. за товар, що підтверджується платіжним дорученням № 135 від 06.03.2019.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що у платіжному дорученні № 135 від 06.03.2019 платником коштів зазначено позивача - ФОП Половінкіну І.І. (код НОМЕР_1 ), отримувач коштів - ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЕКОПРОДУКТ" (код 40344426), призначення платежу згідно рахунку на оплату № 102 від 06.03.2019 , тобто спірні кошти перерахував саме позивач на користь відповідача, і матеріалами справи підтверджено, що саме позивачем здійснено розпорядження спірними коштами.

Висновки суду першої інстанції про те, що оскільки у рахунку - фактури № 102 від 06.03.2019 в графі Отримувач містяться відомості Гарне , а тому позивач здійснювала агентські (посередницькі) послуги щодо забезпечення умов придбання на користь сторонньої юридичної особи відповідної продукції (товарів), в тому числі продаж якої здійснював відповідач колегія суддів вважає помилковими в контексті спірних правовідносин сторін та визначеного предмету спору, оскільки при розгляді відповідного спору первинним бухгалтерським документом (платіжним дорученням) підтверджується перерахування спірних коштів позивачем саме на користь відповідача, а відомості рахунку - фактури не можуть бути визначальними при кваліфікації правовідносин саме між позивачем та відповідачем.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідний рахунок - фактура № 102 від 06.03.2019 не свідчить про те, що спірні кошти були перераховані позивачем саме в інтересах іншої юридичної особи, а наявність правовідносин посередництва між позивачем та іншою особою, не може бути підставою для кваліфікації правовідносин між позивачем та відповідачем як комерційне посередництво в контексті існуючого спору щодо коштів, які перераховані саме позивачем відповідачу на підставі платіжного доручення № 135 від 06.03.2019.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу приписів ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, правова природа перерахованих позивачем відповідачу коштів в сумі 10 378,37 грн. - є попередньою оплатою поставки товару. При цьому, обставина перерахування вказаних коштів до поставки відповідного товару, свідчить про те, що їх правової природою є попередня оплата. Окрім того колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку, якщо б відповідач в подальшому виконав поставку товару, про що б сторони склали та підписали двосторонні документи, які б посвідчили факт поставки товару, перерахована позивачем грошова сума у розмірі 10 378,37 грн. змінила б свою правову природу та набула статусу оплати за поставлений товар. Проте, матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем позивачу товару на перераховану суму, і таких доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем всупереч ст. 526, 662 ч. 1 Цивільного кодексу України не було поставлено позивачу товар на суму передоплати (10 378,37 грн.), у зв`язку з чим позивач, реалізуючи своє право на повернення грошової суми, на яку товар не було поставлено, що передбачено ст. 670 Цивільного кодексу України, заявив відповідачу вимогу про повернення останнім грошових коштів в розмірі 10 378,37 грн., направивши відповідну письмову вимогу. Але відповідачем грошова сума у розмірі 10 378,37 грн. повернута позивачу у строк, визначений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України - не була.

Також, суд апеляційної інстанції враховує і те, що матеріали справи не містять і доказів виконання відповідачем свого обовґязку з поставки товару на суму 10 378,37 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідача відсутні обумовлені як законом, так і договором (укладеним у спрощений спосіб) підстави для неповернення/утримання заявлених до стягнення коштів в контексті спірних правовідносин сторін, а обов`язок з повернення грошових коштів в сумі 10 378,37 грн чітко визначено ст. 670 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 10 378,37 грн. - є законною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у відповідача перед позивачем існує грошове зобов`язання в сумі 10 378,37 грн. з повернення якого відповідачем допущено прострочення, що згідно вимог ст. 549, 611, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України є підставою для застосування відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді стягнення 3% річних.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявленого позивачем до стягнення показника 3% річних, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 25,59 грн. за період з 08.04.2019 (з урахуванням дати виставлення вимоги 02.04.2019 та спливу 7-денного строку згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України) по 07.05.2019 (гранична дата нарахування, визначена позивачем самостійно).

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 25,59 грн. В решті вимог у цій частині в розмірі 4,41 грн. - слід відмовити.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову .

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову та за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь скаржника пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13 14, 73, 74, 76, 169, 269, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Половінкіної Ірини Ігорівни на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6626/19 - задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6626/19 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов фізичної особи-підприємця Половінкіної Ірини Ігорівни до товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ЕКОПРОДУКТ задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ЕКОПРОДУКТ (вул. Братиславська, буд. 52, оф. 315, м. Київ, 02660) на користь фізичної особи-підприємця Половінкіної Ірини Ігорівни ( АДРЕСА_1 ) грошові кошти (суму передоплати) в розмірі 10 378 (десять тисяч триста сімдесят вісім) грн 37 коп. та 25 (двадцять п`ять) грн 99 коп 3% річних, 1 920 (одну тисячу дев`ятсот двадцять) грн 27 коп. судового збору за подачу позову, а також 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн 28 коп судового збору за подачу апеляційної скарги.

В решті позовних вимог про стягнення 4,41 грн 3% річних - відмовити.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи № 910/6626/19 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна