Рішення

від 20.01.2020 по справі 480/4688/19

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2020 р. Справа № 480/4688/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Сумській області

про скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Сумській області, в якій просить:

- скасувати вимогу ГУ ДФС у Сумській області № Ф-1743-50-У надруковану двома документами 1) від 09.11.2018 року на суму 15819,54 грн.; 2) від 05.05.2019 року на суму 5211,36 грн. про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що про спірні податкові вимоги дізнався 8 листопада 2019 року після того, як дізнався, що виконавчою службою накладено арешт на розрахункову карту позивача, а в телефонній розмові з державним виконавцем з`ясував, що відкрито виконавче провадження за спірними вимогами, винесеними відповідачем.

Незважаючи на те, що обидві вимоги ДФС мають один і той же номер, виконавча служба порушила два виконавчі провадження: 1) ВП № 58166119 - 28.01.2019 р.; 2) ВП №59837647 - 21.08.2019 р.

З огляду на те, що обидві вимоги мають один і той же номер позивач вважає ці вимоги одним рішенням контролюючого органу, оформленого двома документами.

Позивач не погоджується із рішенням відповідача щодо ухвалення вимог про сплату боргу, оскільки вважає, що відповідач порушив норми матеріального та процесуального права, а тому вимоги про заборгованість підлягають скасуванню та зазначив наступне.

За висновками відповідача виключно факт реєстрації фізичної особи-підприємця у якості платника податків є законною підставою для нарахування та сплати ЄСВ. Однак дії відповідача при встановленні наявності та розміру заборгованості по ЄСВ є протиправними, оскільки здійснені з порушеннями діючого законодавства України.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 31.07.2002 р. З 2005 року не здійснював підприємницьку діяльність, не отримував дохід, не подавав податкову звітність до контролюючих органів як фізична особа-підприємець.

З 2011 року позивач працює у ТОВ "Медичний центр "Верітас" на посаді лікаря- нарколога. Роботодавець відповідно до чинного законодавства сплачує із заробітної плати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідач зазначив у спірних вимогах, що позивач має заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 21030,90 грн, однак у позивача як фізичної особи-підприємця відсутні об`єкт та база оподаткування ЄСВ і відповідно до діючого законодавства немає заборгованості вказаної у спірних вимогах.

Враховуючи зазначене, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 19.11.2019 р. визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про скасування вимоги та поновлено його; відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 20.01.2020 р. замінено відповідача по справі - Головне управління ДФС у Сумській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Сумській області.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 09.11.2018 року №Ф-1743-50-У, від 15.05.2019 №Ф-1743-50-У такими, що відповідають чинному законодавству.

Так, відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС Сумській області Конотопському управлінні Путивльській ДПІ як фізична особа - підприємець з 31.07.2002 по 20.08.2019, що здійснював діяльність на загальній системі оподаткування, 01.08.2002 поставлений на облік як платник єдиного соціального внеску за №181203834 та відповідно був зобов`язаний сплачувати в 2017- 2019 роках єдиний соціальний внесок.

Спеціальним законодавчим актом, що регулює правові відносини нарахування і сплати єдиного внеску є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону №2464, які діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи - підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст. 9 Закону №2464).

В ITC "Податковий блок" в ІКП платника ОСОБА_1 по платежу "Єдиний внесок" (код бюджетної класифікації 71040000) 09.02.2018 року проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік на загальну суму 8448 грн як підприємцю на загальній системі оподаткування, але сплата відсутня. В 2018 році також відбулись нарахування ЄСВ за 1-3 квартали 2018 на загальну суму 371,54 грн. 19.04.2019 відбулось нарахування за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. 19.04.2019 відбулось нарахування за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості по єдиному внеску станом на 30.04.2019 складає 21030,90 грн.

Відповідно до реєстраційних даних ФОП ОСОБА_1 20.08.2019 року було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під № 26200060003000644.

Таким чином, відповідач вважає, що останнім періодом, за який необхідно сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Фізичні особи - підприємці не звільняються від сплати єдиного внеску, виключенням є тільки фізичні особи - підприємці за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Разом із тим, такої підстави звільнення від сплати єдиного внеску як робота найманим працівником законодавством не передбачена, а жодних доказів існування обставин, визначених ч.4 ст.4 Закону № 2464 позивачем не надано.

Таким чином, відповідач зазначає, що фізичні особи - підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи - підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає).

Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 31-34).

У відповіді на відзив позивач зазначив, що не погоджується з позицією відповідача, оскільки позивач протягом спірного періоду був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець ТОВ "Медичний центр "Верітас" (код 36862589) у розмірі не менше мінімального, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України. У зв`язку з наведеним, одночасне нарахування та сплата єдиного внеску позивачем є некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення у зразковій справі № 520/3939/19, яким задовольнив вимоги позивача проти ДФС, вказавши, що взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений законом і підзаконними нормативно-правовими актами. 4 грудня, розглянувши апеляційну скаргу ДФС, Велика Палата Верховного Суду залишила її без задоволення, а рішення КАС ВС - без змін. Враховуючи зазначене, просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 46-52).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що 31.07.2002 р. ОСОБА_1 зареєстрований Путивльською районною державною адміністрацією Сумської області як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 16).

09.11.2018 р. ГУ ДФС у Сумській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-1743-50 на суму 15819,54 грн (а.с. 37).

15.05.2019 р. ГУ ДФС у Сумській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-1743-50 на суму 21030,90 грн (а.с. 38).

20.08.2019 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесено запис №26200060003000644 про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності (а.с. 40-41).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, судом встановлено, що 31.07.2002 р. ОСОБА_1 зареєстрований Путивльською районною державною адміністрацією Сумської області як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 16).

Разом з тим, судом встановлено, що в період 2018-2019 роках позивач був найманим працівником - ТОВ Медичний центр Верітас . У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-7) (а.с.21), однак за цей період йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Водночас за правилами частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, у разі встановленням обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Так, суд наголошує, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на позовну заяву, а так само у письмових заявах по суті справи про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини відсутності у позивача протягом 2018-2019 року доходу від провадження підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ Медичний центр Верітас , не підлягають доказуванню.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця лише посвідчує право позивача на здійснення підприємницької діяльності, однак не є доказом здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Суд наголошує, що наведена правова позиція суду узгоджується зокрема із постановою Верховного суду від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19 та постановою №440/2149/19 від 04 грудня 2019 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Головне управління ДПС у Сумській області, як суб`єкт владних повноважень, не довела правомірності оскаржуваних вимог

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, а оскаржувані вимоги підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області 768,40 грн. судового збору, сплаченого згідно з квитанцією від 13.11.2019 р. №123D441А6D (а.с.4).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про скасування вимоги - задовольнити.

Скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області № Ф-1743-50 від 09.11.2018 р. та № Ф-1743-50 від 15.05.2019 р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м.Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 43144399) судовий збір в сумі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук