Постанова

від 20.01.2020 по справі 904/3513/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2020 року м.Дніпро Справа № 904/3513/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019

у справі № 904/3513/19

за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПРИВАТБАНК", м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФУД ЛОГІСТИКА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 52 817,82 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФУД ЛОГІСТИКА" (відповідач-1) та до ОСОБА_1 (відповідач-2) про стягнення заборгованості у розмірі 52 817,82 грн., з яких: заборгованість за кредитом у сумі 41 325,15 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 5 881,95 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у сумі 5 610,72 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 у справі №904/3513/19 позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" задоволено частково та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФУД ЛОГІСТИКА" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитом у розмірі 41 325,15 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 921,0 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що між позивачем і відповідачем-1 було укладено Договір банківського обслуговування № б/н від 29.01.2016, за яким позивач надав відповідачу-1 кредитний ліміт у розмірі 70 000,00 грн.. Проте, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку, позивач нарахував відповідачу-1, заборгованість у загальній сумі 52 817,82 грн., яка складається з наступного: 41 325,15 грн. заборгованості за кредитом; 5 881,95 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 5 610,72 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Враховуючи, що 23.03.2018 між позивачем (кредитором) та відповідачем-2 (поручителем) укладено договір поруки № P1521786606300297160 на забезпечення виконання зобов`язань відповідача-1, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів суми 41 325,15 грн., яка складає заборгованість за кредитом. Водночас суд дійшов до висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, і відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 5 881,95 грн. та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 5 610,72 грн..

Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 у справі №904/3513/19 в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В іншій частині рішення просить залишити без змін.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що мало місце неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За твердженнями апелянта, відсутність підпису уповноваженої особи Відповідача-1 на Умовах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості.

Апелянт наголошує, що встановивши, що банк надав відповідачу-І кредит, а відповідач-І його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.

Крім того зазначає, що відповідач-1, як позичальник не заперечував факт ознайомлення з Умовами, а тому позиція Палати Верховного Суду, викладена у постанові по справі № 342/180/17-ц від 03.07.2019 року, не може застосовуватися при вирішенні даної справи, оскільки така позиція стосується не господарської, а цивільної справи, що виникла з інших правовідносин, та відповідачем в якій є фізична особа-споживач, на яку розповсюджуються норми законодавства про захист прав споживачів. Отже суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку, що Умови та правила надання банківських послуг не є складовою частиною кредитного договору, та безпідставно відмовив у задоволенні частини позовних вимог Банку, чим фактично звільнив відповідача-1 від відповідальності щодо сплати частини заборгованості (відсотків та пені) за договором.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 у справі №904/3513/19, розгляд скарги призначений в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

В поданій апеляційній скарзі Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" заявлено клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін за участі Представника АТ КБ "ПриватБанк", яке мотивоване тим, що для з`ясування всіх обставин справи, на думку апелянта, необхідно заслухати детальні пояснення конкретних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (частина 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України)

Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апелянтом не наведено конкретних обставин, які перешкоджали б розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін та свідчили б про винятковість даної справи, апеляційний господарський суд відхиляє клопотання апелянта та здійснює перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.01.2016 відповідачем-1 підписано заяву про відкриття поточного рахунку.

Згідно заяви відповідач через систему інтернет-клієнт-банкінгу приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі по тексту -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://рrіvаtbank.uа., які разом складають Договір банківського обслуговування №б/н від 29.01.2016 (далі по тексту - договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

У відповідності до умов договору відповідачу позивачем встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку (позивача) і клієнта (в даному випадку відповідача) (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Пунктом 3.2.1.1.16 Умов передбачено, що при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта (відповідача у справі) до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Пунктом 3.2.1.1.1 Умов передбачено, що кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах, кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов, кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди.

Згідно п. 3.2.1.1.8 Умов, проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

Пункт 3.2.1.1.6 Умов зазначає, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши Угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, смс - повідомлення або інших).

За умовами п. 3.2.1.6.1 Умов обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання ліміту у межах зазначених сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим Договором.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що прийняті на себе зобов`язання банк (позивач у справі) виконав в повному обсязі, надав відповідачу-1 кредитний ліміт у розмірі 70 000,00 грн.

Згідно п. 3.2.1.4.1 Умов, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків:

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат до 25 -го числа місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі, 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.2.1.4.1.1. Умов).

При необнулені дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки у розмірі 36 % річних, починаючи з останньої дати, на яку дебетове сальдо підлягало обнулінню (п. 3.2.1.4.1.2. Умов).

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань Клієнт сплачує Банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 48 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.2.1.4.1.3. Умов).

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку з нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.2.1.4.1.4 Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п. 3.2.1.4.9. Умов).

Пунктом 3.2.1.4.5. Умов визначено розмір винагороди за користування кредитом за п. 3.2.1.4.4.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 3.2.1.4.8. Умов банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого "Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Відповідно до 3.2.1.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п.п. 3..2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3., термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.4.3., винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3., 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3., 3.2.1.2.3.4., винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4., 3.2.1.4.5., 3.2.1.4.6. Клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач-1 прийняті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконав, в обумовлені строки тіло кредиту за вказаним договором не повернув.

Позивач у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку нарахував відповідачу-1, станом на 23.07.2019, заборгованість у загальній сумі 52 817,82 грн., яка складається з наступного:

- 41 325,15 грн. заборгованості за кредитом;

- 5 881,95 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом;

- 5 610,72 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

23.03.2018 між позивачем (кредитором) та відповідачем-2 (поручителем) укладено договір поруки № P1521786606300297160 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Підприємством відповідача (боржника) зобов`язань за угодами приєднання до:

1.1.1. Розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 - 21 % річних;

- за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.3. Угоди 1 - 42% річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17 Угоди- в розмірі 3% від суми перерахувань;

в) винагороди за використання ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. Угоди- 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 70000,00 грн.

За правилами п. 1.2. Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Сторони взаємодомовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою 1 і/або Угодою 2 цей Договір припиняє свою дію (п. 4.1. Договору поруки).

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу-1 акт-звірки заборгованості, який відповідачем-1 залишений без розгляду.

На момент розгляду справи заборгованість перед кредитором не погашена.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми 41 325,15 грн. заборгованості за кредитом, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас взявши до уваги судову практику Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, на підставі чого у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 5 881,95 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 5 610,72 грн., відмовив.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідачів (боржника та поручителя) в солідарному порядку заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Статтею 1067 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Положеннями ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Статтею 1069 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом першої інстанції встановлено і не спростовано позивачем, що в заяві відповідача-1 про відкриття поточного рахунку, процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена.

Крім того, у вищезгаданій заяві відсутні умови встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та їх визначеного розміру.

Обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитом та пені у тому числі їх розміру і порядок нарахування, позивач посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, які надав до суду, і які за його доводами були розміщеними на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємну частину спірного договору.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 5 881,95 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 5 610,72 грн., місцевий господарський суд виходив з відсутності підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Позивачем не надано доказів того, що саме ті Умови та Правила, на які він посилається у позовній заяві діяли на час підписання відповідачем заяви, а отже ним не доведено обізнаність ТОВ "АГРО ФУД ЛОГІСТИКА" з умовами договору кредитування.

Колегія суддів звертає увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).

Отже, аргументи апеляційної скарги про те, що судом, всупереч положенням статті 1054 ЦК України, проігноровано доводи про погодження сторонами після підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов не лише розміру банківського ліміту, а й порядку сплати процентів та неустойки (пені), колегією суддів не приймаються, оскільки спростовуються викладеними в даній постанові обґрунтованими висновками суду першої інстанції.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним, допустимим та достовірним доказом такого погодження в розумінні приписів процесуального закону (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), оскільки такий доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), який може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України в постанові від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15); Верховним Судом в постановах від 25.09.2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02.10.2019 року у справі №322/1220/16, від 01.11.2019 року у справі № 910/13940/18; Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17; в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 в рамках справи №182/1806/17, від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц)).

Також, в контексті спірних правовідносин сторін підстави для застосування ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, - відсутні, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.01.2016) до моменту звернення позивача до суду із позовом (23.07.2019).

Поряд із цим доводи апеляційної скарги про право позивача на стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та в розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема приписами статті 1048 ЦК України відхиляється колегією суддів, оскільки позивач відповідної позовної вимоги не заявляв, а у суду першої інстанцій не було підстав для самостійного визначення розміру заборгованості з урахуванням процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за користування кредитним коштами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що скаржник не обмежений правом на звернення до суду з відповідними вимогами (зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними в постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 916/2755/1).

Доводи скаржника про те, що правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 не підлягає врахуванню при вирішенні даного спору з огляду на те, що предметом дослідження у ній був споживчий кредит в розумінні Закону України Про захист прав споживачів - колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки при вирішенні спору у справі № 342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки саме щодо оцінки загальних правил та тарифів надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, як підстави виникнення зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

Аргументи апелянта про те, що вказана позиція не може бути застосована до даних спірних правовідносин, оскільки зроблена судом в межах цивільної справи, не приймаються колегією суддів з огляду на те, що ч. 4 ст. 236 ГПК України не містить обмежень в частині врахування судом висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, в залежності від юрисдикції справи.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Колегія суддів зауважує, що, договір поруки, підписаний між позивачем та відповідачем-2, в якому зазначені відсоткові ставки також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ визначення між сторонами відсоткової ставки за кредитом, оскільки, по-перше, вказаний договір підписаний відповідачем-2 та не підписаний відповідачем-1, по-друге, з даного договору поруки неможливо визначити, за яку угоду, підписану відповідачем-1, поручився відповідач-2, через наявність в даному договорі посилань на "угоду 1" та "угоду 2", в той час, як в матеріалах справи міститься заява на приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 29.01.2016 без будь-якого номеру.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 5 881,95 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 5 610,72 грн. правильно визначені господарським судом такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, скаржник не надав.

Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 року в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 року у справі № 904/3513/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 року у справі № 904/3513/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.01.2020.

Головуючий суддя В.Ф.Мороз

Суддя Т.А.Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко