Рішення

від 20.01.2020 по справі 344/9108/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/9108/17

Провадження № 2/344/424/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Шамотайла О.В.,

секретаря Устинської Н.С.,

з участю позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 , відповідача Боднара М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс-ІФ , ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс-ІФ Боднара Михайла Васильовича про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс- ІФ виконати обов`язок в натурі - надати ОСОБА_1 житло,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася в суд із позовною заявою 18.07.2017 року в якій вказала, що 10 травня 2017року їй стало відомо, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ Товариство з обмеженою відальністю Сантехсервіс- ІФ з 05.04.2017року перебуває в стані припинення, а вимоги кредиторів приймаються до 07.06.2017року. Керуючись положеннями Цивільного кодексу України 17 травня 2017р. ОСОБА_1 заявила вимоги до вказаногоТовариства. В своїх вимогах зазначала, що ТзОВ Сантехсервіс ІФ не виконало перед нею, як працівником товариства, своє зобов`язання по наданню житла, а тому вимагала надати житло або компенсацію за нього. Однак ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс- ІФ Боднар Михайло Васильович листом від 26.05.2017р. повідомив позивачу, що підприємство немає зобов`язань перед фізичними особами. При цьому позивач вказує, що такі твердження ліквідатора є неправдою, оскільки він особисто, як працівник товариства отримав квартиру від товариства. Також отримав квартиру від підприємства інший працівник - ОСОБА_4 , який до того ж перебував в черзі на квартирному обліку після ОСОБА_1 , тому остання змушена звернутись з позовом про зобов`язання виконати обов`язок в натурі - надати ОСОБА_1 житло.

З посиланням на вимоги норм ст.ст. 47, 55 Конституції України, ч. 1ст. 3 , ст. ст.11, 15, 59, 60 ЦПК України, ч.4 ст.9 ЖК УРСР, а також з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини, положень п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, просила суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс- ІФ виконати обов`язок в натурі - надати ОСОБА_1 житло (а.с2-4).

Не погоджуючись із поданим позовом сторона відповідача надала заперечення на позов (а.с., 48, 63-64), в якому вказано, що сторона відповідача позов не визнає та вважає його безпідставним та необґрунтованим. Зазначено, що позивачка на квартирному обліку в товаристві не перебувала. За наявними архівними записами в товаристві позивачка, будучи звільненою в зв`язку з переводом 14.03.1984р. була повторно прийнята на роботу 01.04.1991 року. Однак з заявою про постановку на квартирний обік за місцем роботи вона не зверталась, така інформація в ТОВ Сантехсервіс-ІФ відсутня. Тобто, відповідач на квартирному обліку в ТОВ Сантехсервіс-ІФ не перебувала, а отже і були відсутні підстави для забезпечення її жилим приміщенням. В той же час, відповідно до ст. 43 ЖК України жилі приміщення надаються громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, в порядку черги. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік. Відповідно до ст. 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх тверджень чи заперечень. Сторона відповідача вважає, що оскільки позивачка не надала суду жодного доказу щодо: - перебування взагалі на квартирному обліку за місцем роботи в ТОВ Сантехсервіс-ІФ , яке підтвержується протоколом спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету; - перебування на момент звільнення з роботи в списках черговиків/поза чергою під № 1, що підтверджується списком черговиків юридичної особи; - затвердження протоколу про постановку на квартирний облік виконавчим комітетом за місцем роботи (відповідно до пункту 22 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР громадяни вважаються взятими на квартирний облік за місцем роботи - з дня винесення спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету, затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради). Сторона відповідача вважає, що в позовній заяві відсутні будь-які докази взагалі про існування зобов`язання ТОВ Сантехсервіс-ІФ перед позивачкою щодо надання їй житла в силу закону, що суперечить самій позовній заяві (про зобов`язання виконати обов`язок в натурі). Додатково вказано, що ТОВ Сантехсервіс-ІФ з квітня 2017 року перебуває в процесі припинення, фактично діяльність товариства припинена, кошти та майно відсутні.

Справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_5

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.09.2018 року та наказом від 21.09.2018 року суддю ОСОБА_5 звільнено із займаної посади, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На виконання вимог п.2.3.50 Положення про АСДС проведено повторний автоматизований розподіл незавершених розглядом судових справ, які перебувають у провадженні судді ОСОБА_5 та визначено головуючого суддю - Шамотайла О.В.

Справу 11.10.2018р. передано судді Шамотайлу О.В.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.11.2018р. прийнято до розгляду вказану справу та призначено підготовче судове засідання.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали вимоги позову та просили їх задовольнити.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс-ІФ Боднар М.В. просив відмовити у задоволенні позову, а в подальшому подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 122).

В подальшому до канцелярії суду 18.12.2019р. від сторони позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій позивач просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс- ІФ компенсацію за ненадане житло в розмірі 450000грн.

В той же час суд не може в даному випадку застосувати, як того просить позивач, висновок Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, оскільки з його змісту випливає, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Натомість позивач чітко прохає про зміну предмета позову, при цьому згідно до ч.3 ст. 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. За таких обставин у суду відсутні підстави для прийняття до розгляду заяви із зміненим предметом позову від 18.12.2019 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши позовну заяву, відзив, матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального права, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач перебувала в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс-ІФ (а.с. 103-105).

Згідно до Списку робітників ПП Сантехсервіс прийнятих на облік по місцю проживання для отримання житла, станом на 01.07.1996 року (а.с. 13), копія якого надана до матеріалів справи позивачем, ОСОБА_1 взята на квартирний облік міськвиконкому 19.10.1979 року, перебуває під № 5 в черзі ПП Сантехсервіс , номер черговості в міськвиконкомі зазначено як 1455 (проведено виправлення коректурним способом, та поряд вказаний номер 226, однак відсутні надпис виправлено і підтвердження підписами осіб на цьому документі, із зазначенням дати такого виправлення).

Згідно до Списку робітників ПП Сантехсервіс прийнятих на облік по місцю проживання для отримання житла, станом на 01.12.1998 року (а.с. 122), копія якого надана до матеріалів справи позивачем, ОСОБА_1 взята на квартирний облік ПП Сантехсервіс 01.04.1991 року, перебуває під №5 в черзі ПП Сантехсервіс .

Інші ж докази, долучені позивачем, по суті вказують на факти отримання житла іншими працівниками ПП Сантехсервіс і не стосуються предмета доказування в даному спорі.

Вирішуючи позов по суті, суд звертає увагу, що відповідно до положень ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Однак, в поданому до суду позові позивач не обґрунтував доказами підставність заявлених позовних вимог.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно до пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, передбаченим у ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень в указаних нормах права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно- правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства- суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності, а також із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Крім того, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996р. у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі №653/126/17-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначено, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Так, позивач звертаючись до суду за захистом порушеного на його думку права, просив зобов`язати відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Сантехсервіс- ІФ виконати обов`язок в натурі - надати ОСОБА_1 житло, при цьому, суду не надано переконливих доказів порушеного права чи інтересу позивача, не зазначено, яке житло, якою площею, за якою адресою слід надати у випадку задоволення позовних вимог. Підсумовуючи все наведене вище в своїй сукупності, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного на його думку права не доведений належними та допустимими доказами, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат підлягає проведення в порядку ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.41, 129 Конституції України, ст.ст.5, 10, 12, 19, 77, 81, 141, 259,263-265,268, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволення позовної заяви відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 20.01.2020 року.

Суддя О.В. Шамотайло