Рішення

від 15.01.2020 по справі 242/7068/19

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 242/7068/19

Провадження № 2/242/155/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 р. м.Селидове

Селидівський міський суд Донецької області в складі

- головуючого судді Черкова В.Г.

- при секретарі Кідрон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, -

ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 17.10.2019 р. її було звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Вважає, що має право на отримання вихідної допомоги згідно ст..44 КЗпП України у розмірі шестимісячного середнього заробітку за звільнення за власним бажанням та у зв`язку із виходом на пенсію. Просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по сплаті вихідної допомоги у зв`язку із звільненням 12639,75 грн., заборгованість по сплаті вихідної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію 12639,75 грн. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 13.12.2019 р. відкрито провадження по справі. Розгляд справи проводиться у спрощеному провадженні без виклику сторін за наявними матеріалами.

Відповідач надав відзив, в якому зазначив, що ст..44 КЗпП України не передбачено обов`язкову виплату вихідної допомоги особам, трудовий договір з якими розірвано на підставі ст..38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідно до колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області на 2016-2020 роки, який прийнято та ухвалено на загальних зборах трудового колективу 05.01.2016 р. протокол № 1, зареєстровано виконкомом Селидівської міської ради реєстраційний номер № 1 від 15.01.2016 р. (із змінами, зареєстрованими виконкомом Селидівської міської ради, реєстраційний номер № 15 від 05.04.2019 р.) відповідно до розділу IV Оплата праці п.4.12 додаток № 5, зазначено: керівники мають право надавати працівникам територіального центру матеріальну допомогу при виході на пенсію за віком - працівникам, які відпрацювали на даному підприємстві не менше п`яти років, при звільненні у сумі одного посадового окладу. Матеріальна допомога надається за умови наявності економії фонду заробітної плати. Стаж роботи позивача менше п`яти років. Таким чином, адміністрація територіального центру вважає, що право на отримання матеріальної допомоги ОСОБА_1 не має. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.11.2014 р. по 17.10.2019 р. перебувала у трудових відносинах з відповідачем, була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. 15.11.2019 р. звернулася до відповідача із заявою про виплату компенсації у розмірі 3 середньомісячних заробітків у зв`язку із звільненням та 3 середньомісячних заробітків у зв`язку із виходом на пенсію згідно ст..44 КЗпП України. На своє звернення отримала повідомлення про те, що її трудовий стаж у територіальному центрі складає 4 роки 11 місяців 12 днів, у зв`язку з чим, відповідно до умов колективного договору вона не має права на отримання матеріальної допомоги.

Як вбачається з колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області на 2016-2020 роки, який прийнято та ухвалено на загальних зборах трудового колективу 05.01.2016 р. протокол № 1, зареєстровано виконкомом Селидівської міської ради реєстраційний номер № 1 від 15.01.2016 р. (із змінами, зареєстрованими виконкомом Селидівської міської ради, реєстраційний номер № 15 від 05.04.2019 р.) відповідно до розділу IV Оплата праці п.4.12 додаток № 5, зазначено: керівники мають право надавати працівникам територіального центру матеріальну допомогу при виході на пенсію за віком - працівникам, які відпрацювали на даному підприємстві не менше п`яти років, при звільненні у сумі одного посадового окладу. Матеріальна допомога надається за умови наявності економії фонду заробітної плати .

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (вихід на пенсію), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку ; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Проаналізувавши викладене, суд приходить до переконання, що порушення відповідачем умов колективного договору в частині повноти та своєчасності виплати заробітної плати відсутні. Позивач звільнилася за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, а тому підстави виплати компенсації виходячи з положень ст. 44 КЗпП України відсутні.

Що стосується вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

За таких обставин, оскільки позивач не мала права на отримання матеріальної допомоги через відсутність необхідного стажу роботи на підприємстві, що підтверджується матеріалами справи, то суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 264, 265, 279 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області, код ЄДРПОУ 34766528, розташоване за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул..Пушкіна,8, про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України через суд першої інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено та підписано 15.01.2020 р.

Суддя