Постанова

від 18.03.2020 по справі 242/7068/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1140/20

242/7068/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2020 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 242/7068/19

Номер провадження 22-ц/804/1140/20

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,

секретар - Сікора М.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року, у складі судді Черкова В.Г., повний текст судового рішення складено 15 січня 2020 року,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області

про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

В с т а н о в и в:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області (далі - Територіальний центр), в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по сплаті вихідної допомоги у зв`язку із звільненням 12639,75 грн, заборгованість по сплаті вихідної допомоги у зв`язку із звільненням 12639,75 грн, заборгованість по сплаті вихідної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію 12639,75 грн. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення.

В мотивування позову зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на 0,5 ставки сестри - господині та на 0,5 ставки завідуючої господарством відділення стаціонарного догляду для постійного проживання. 17 жовтня 2019 року її було звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Вважає, що має право на отримання вихідної допомоги згідно статті 44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку із звільненням за власним бажанням та у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку із виходом на пенсію.

У день звільнення відповідач, у порушення частини 1 статті 116 КЗпП України, не повідомив її про належні їй при звільненні суми та не здійснив їх виплату. У зв`язку з чим з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, який вираховуються виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 140,44 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що порушення відповідачем умов колективного договору в частині повноти та своєчасності виплати заробітної плати позивачці відсутні. Оскільки остання звільнилася за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, суд дійшов висновку про відсутність підстав виплати компенсації, виходячи з положень ст. 44 КЗпП України.

В частині позову про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді. Враховуючи ті обставини, що позивач не мала права на отримання вихідної допомоги через відсутність необхідного стажу роботи на підприємстві, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог, які не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

29 січня 2020 року позивачка ОСОБА_1 через суд першої інстанції подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просила скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвали нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позивачка не встигла надати відповідь на відзив на позовну заяву, оскільки відповідачем навмисно та з метою запобігання надання позивачкою відповіді на відзив, надані заперечення на позовну заяву 10 січня 2020 року, які отримані позивачем 14 січня 2020 року.

Відповідно до Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом територіального центру на 2016-2020 роки передбачено право керівникам надавати працівникам при виході на пенсію за віком - працівникам, які відпрацювали на даному підприємстві не менш п`яти років, при звільненні в сумі одного посадового окладу. За положеннями статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного договору чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, що свідчить про те, що вимоги колективного договору значно гірші ніж умови діючого законодавства.

Положеннями колективного договору передбачено, що нарахована заробітна плата робітників, не може бути нижчою мінімальної заробітної плати, встановленої державою, тоді, як у позивача оклад був значно нижче мінімальної заробітної плати, що підтверджується розрахунковими листами, що свідчить про те, що відповідач не виконує умови колективного договору.

Посилається також на те, що профспілкової організації на підприємстві відповідача не створено, ніяких зборів про обрання уповноваженого представника трудового колективу в організації проведено не було, переговорів щодо укладення колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом територіального центру проведено не було, що також підтверджує порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Зазначає, що Колективний договір є недійсним, оскільки його умови значно погіршують становище працівників, у порівнянні з встановленим чинним законодавством, а тому посилання суду на колективний договір територіального центру є невірним.

Суд дійшов помилкового висновку щодо непорушення відповідачем умов колективного договору в частині повноти та своєчасності виплати заробітної плати, оскільки мінімальна заробітна плата у 2019 року складала 4173,00 грн, а відповідно до розрахункових листів 50% окладу значно менше ніж 50% заробітної плати встановленої законодавством.

В доводах апеляційної скарги також посилається на те, що вона звільнена з підстав статті 38 КЗпП України за власним бажанням, а тому має право на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку з виходом на пенсію, що в загальному вираженні становить розмір шестимісячного середнього заробітку.

Оскільки при звільненні відповідач не повідомив її про розмір нарахованих сум та не здійснив виплату належних коштів, з останнього підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відзив на апеляційну скаргу позивача

Відповідно по положень статті 360 ЦПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що заперечення на позовну заяву було надано відповідачем у строки встановлені судом. Позивачка мотивує апеляційну скаргу тим, що отримувала оклад значно нижче мінімальної заробітної плати, що на її думку свідчить про те, що положення колективного договору територіального центру значно гірші, ніж умови діючого законодавства України. Але зазначений довід не відповідає дійсності. В копіях розрахункових листів, доданих позивачкою до матеріалів справи, зазначено відображення стовпці нарахування (ДОП. З) доплати до мінімальної заробітної плати. З вказаних листках вбачається, що позивачка з 08.05.2019 року по 17.05.2019 року та з 27.08.2019 року по 10.09.2019 року знаходилась в частковій щорічній відпустці, тому заробітна плата нарахована не в повному обсязі, а в інших розрахункових листках нарахована заробітна плата на рівні мінімальної, але не нижче. ОСОБА_1 було звільнено з роботи згідно статті 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, та за положеннями статті 44 КЗпП України не передбачено обов`язкову виплату вихідної допомоги особам, трудовий договір з якими розірвано на підставі статті 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію. Трудовий стаж роботи позивачки в територіальному центрі складає 4 роки 11 місяців 12 днів, а тому остання не мала право на отримання матеріальної допомоги відповідно до п. 4.12, розділу 4 колективного договору територіального центру, оскільки не відпрацювала відповідний термін, який становить не менш 5 років.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 05 листопада 2014 року по 17 жовтня 2019 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

15.11.2019 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату компенсації у розмірі 3 середньомісячних заробітків у зв`язку із звільненням та 3 середньомісячних заробітків у зв`язку із виходом на пенсію згідно статті 44 КЗпП України. На своє звернення отримала повідомлення про те, що її трудовий стаж у територіальному центрі складає 4 роки 11 місяців 12 днів, у зв`язку з чим, відповідно до умов колективного договору вона не має права на отримання матеріальної допомоги.

Відповідно до колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області на 2016-2020 роки, який прийнято та ухвалено на загальних зборах трудового колективу 05 січня 2016 року протокол № 1, зареєстровано виконкомом Селидівської міської ради реєстраційний номер № 1 від 15 січня 2016 року (із змінами, зареєстрованими виконкомом Селидівської міської ради, реєстраційний номер № 15 від 05 квітня 2019 року) розділ IV Оплата праці п.4.12 додаток № 5: керівники мають право надавати працівникам територіального центру матеріальну допомогу при виході на пенсію за віком - працівникам, які відпрацювали на даному підприємстві не менше п`яти років, при звільненні у сумі одного посадового окладу. Матеріальна допомога надається за умови наявності економії фонду заробітної плати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Донецького апеляційного суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.72, 94).

В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, із заявами про відкладення розгляду справи до суду не звернулись.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 278 ЦПК України при розгляді справи у спрощеному позовному провадженні відзив подається протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У строк, встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення (стаття 199 ЦПК України).

За положеннями частини 1, 4 статті 179 ЦПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Постановляючи 13 грудня 2019 року ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриваючи спрощене позовне провадження у даній справі, суд першої інстанції визначив строк для подання відповідачем відзиву на позов у відповідності до положень статті 278 ЦПК України, зазначив також право позивача подати відповідь на відзив протягом 10 днів з дня їх отримання (а.с.22).

У відповідності з вищезазначеною нормою цивільного процесуального законодавства відповідачем 10 січня 2020 року, був направлений до Селидівського міського суду Донецької області та позивачці відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, в якому відповідач не визнав позов, заперечував проти того, що ним було порушено право ОСОБА_1 на працю.

Матеріали справи не містять відомостей щодо дати отримання відповідачем копії наведеної вище ухвали суду, з дня отримання якої у останнього починається відлік часу надання відзиву на позов, а тому дійти висновку щодо неподання відзиву на позов у інший строк та з метою порушення права позивача на надання відповіді на відзив, не уявляється можливим.

Крім того, позивачкою не заявлялось будь-яких клопотань з метою реалізації свого права на надання відповіді на відзив, а також не наведено обґрунтування того, що неподання нею відповіді на відзив привело до неправильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною 3 цієї статті передбачено право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

За вимогами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності з вимогами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що 17 жовтня 2019 року вона була звільнена за власним бажанням та у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.1-5).

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 за №№ 29-31, останню було прийнято на роботу до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області з 05 листопада 2014 року та 17 жовтня 2019 року звільнено з роботи з посади 0,5 ставки завідувача господарством, 0,5 ставки сестри-господині відділення стаціонарного догляду для постійного проживання згідно статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.9-15).

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка була звільнена з Територіального центру за власним бажанням, у зв`язку з тим, що останній не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, а саме на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.

На зазначені обставини не посилалась і ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом.

Підстави звільнення з роботи за статтею 38 КЗпП України - за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, не оспорювались позивачкою та не були предметом розгляду у даній справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку зі звільненням за власним бажанням, що за розрахунком позивачки становить 12639,75 грн та у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку з виходом на пенсію, що також за розрахунком позивачки становить 12639,75 грн, оскільки статтею 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги при припиненні трудового договору за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Пунктом 4.12 розділу 4 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області на 2016-2020 роки (а.с.28-45), який прийнято та ухвалено на загальних зборах трудового колективу 05 січня 2016 року, зі змінами, передбачено право керівникам надавати працівникам територіального центру при звільненні, які відпрацювали на даному підприємстві не менше п`яти років, матеріальну допомогу при виході на пенсію за віком, у сумі одного посадового окладу, яка надається за умови наявності економії фонду заробітної плати.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 була прийнята на роботу до територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м.Селидове Донецької області 05 листопада 2014 року, а звільнилась за власним бажання у зв`язку з виходом на пенсію 17 жовтня 2019 року.

Тобто позивачка відпрацювала в територіальному центрі менше ніж 5 років, а тому права на отримання зазначеної вище допомоги на підставі положень пункту 4.12 розділу 4 Колективного договору у розмірі одного посадового окладу також не має.

Оскільки підстав для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію нормами трудового законодавства України та положеннями Колективного договору не передбачено, відповідачем правомірно не проведено нарахування і виплата позивачці при звільненні вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, відповідно до якого виник спір та її вимоги щодо стягнення з відповідача шестимісячного середнього заробітку, що визначено нею у загальній сумі 25279,50 грн (12639,75 грн х 2) є безпідставними.

За положеннями статей 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Не встановив порушення права позивачки на отримання вихідної допомоги при звільненні та відсутність заборгованості у територіального центру з виплати позивачці вказаної допомоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

За положеннями частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо недійсності умов колективного договору, порушення права позивачки на оплату праці в липні 2019 року, з посиланням на те, що відповідач не виконує умови колективного договору, оскільки вимог щодо недійсності колективного договору, визнання дій відповідача в частині нарахування та виплати заробітної плати, стягнення заборгованості із заробітної плати позивачкою не заявлялось та не було предметом розгляду в суді першої інстанції.

Більш того, як зазначалось вище, позивачка не звільнялась за власним бажанням внаслідок того, що відповідач не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Щодо судового збору.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України апеляційний суд вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статі 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до апеляційного суду фізичною особою апеляційної скарги на рішення суду встановлено ставку судового збору, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) ( підпункт 1, 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір ).

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України Про судовий збір судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що звернувшись у січні 2020 року до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 не було сплачено судовий збір за вказаними вимогами.

Враховуючи обставини відмови у задоволенні скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з позивачки підлягає стягненню до Державного бюджету України судовий збір розміром 1152 гривень 60 копійок (1921 грн х 0,4) х 1,5) на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновленні на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначений правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду України від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір 1152 гривень 60 копійок на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 19 березня 2020 року.

Судді: Т.Б.Ткаченко

С.А.Зайцева

Л.М.Кочегарова