Постанова

від 23.12.2019 по справі 910/10284/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. Справа№ 910/10284/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019

у справі №910/10284/19 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС

до Приватного акціонерного товариства ПРОСТО-Страхування

про стягнення 21 122,94 грн

ВСТАНОВИВ

У серпні 2019 року Приватне акціонерне товариство Страхова компанія АРКС (далі - АТ СК АРКС , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства ПРОСТО-Страхування (далі - АТ ПРОСТО-Страхування , відповідач) про стягнення 21 122,94 грн страхового відшкодування, сплаченого позивачем у зв`язку із настанням страхового випадку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було пошкоджено транспортний засіб, який застрахований позивачем та відшкодовано останнім шкоду на користь страхувальника, у зв`язку з чим до позивача перейшло право вимоги до відповідача, яким було застраховано цивільно-правову відповідальність винного у ДТП, щодо сплати страхового відшкодування, яке було виплачено страхувальникові за договором добровільного страхування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі №910/10284/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що винний у вчиненні ДТП - ОСОБА_2 незаконно керував автомобілем марки Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , та за відсутності водійського посвідчення відповідної категорії, яке останньому не видавалось, а тому відповідач, при прийнятті рішення про відмову у здійсненні виплати позивачеві суми страхового відшкодування, діяв в межах чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ СК АРКС звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, ст. 397 Цивільного кодексу України та ст. ст. 1, 6, 22, 37, 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

В обґрунтування скарги апелянт вказував на помилковість висновку суду про незаконне заволодіння ОСОБА_2 автомобілем марки Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки такий висновок базується на підставі витягу з кримінального провадження, який наданий відповідачем, однак, факт вини вказаної особи не встановлений судом, а саме, відповідним рішенням суду; відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ; в силу приписів ст. ст. 37, 38 вказаного Закону відповідач повинен здійснити виплату страхового відшкодування позивачеві, а після виплати має право подати позов до водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він керував ним без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 поновлено АТ СК АРКС пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі №910/10284/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено АТ ПРОСТО-Страхування строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач наголошував на законності прийнятого ним рішення про відмову у виплаті позивачеві страхового відшкодування, оскільки винний у вчиненні ДТП водій транспортного засобу Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , керував даним автомобілем неправомірно, незаконно заволодівши ним та без посвідчення водія; посилання апелянта на відсутність доказів, що підтверджують неправомірність володіння ОСОБА_2 забезпеченим транспортним засобом зводяться до переоцінки доказів та тлумачення поняття володіння без урахування того факту, що в розумінні вимог Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в поняття володіння вкладається саме поняття експлуатації транспортного засобу; законне право на керування, використання, експлуатацію транспортними засобами підтверджується посвідченням водія; оскільки у даному випадку експлуатацію транспортного засобу винна у ДТП особа здійснювала неправомірно в силу вимог закону, а саме, з порушенням вимог Закону України Про дорожній рух та Правил дорожнього руху, її відповідальність не є застрахованою, а тому вказана подія не є страховим випадком та у страховика не виникає обов`язку відшкодувати шкоду, завдану такою особою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 розгляд апеляційної скарги АТ СК АРКС на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі №910/10284/19 призначено на 23.12.2019.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 06.03.2017 між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія АХА Страхування , правонаступником якого є АТ СК АРКС (у тексті договору - страховик) та ОСОБА_3 (у тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №68153а7г (далі - договір добровільного страхування), за умовами якого застраховано автомобіль марки Hyundai , д.н.з. НОМЕР_2 , в тому числі за страховим ризиком - ДТП.

06.12.2017 о 04:30 по вул. Курчатова в м. Києві відбулась ДТП за участю транспортних засобів: автомобіля Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Hyundai , д.н.з. НОМЕР_2 .

Так, з постанови Деснянського районного суду м. Києва від 05.03.2018 у справі №754/16538/17 вбачається, що 06.12.2017 водій транспортного засобу Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, здійснив наїзд на стоячий автомобіль Hyundai , д.н.з. НОМЕР_2 та металеву огорожу, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів та огорожі, після чого залишив місце ДТП.

Вказаною постановою визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №391096, 06.12.2017 на вул. Курчатова, 21 у м. Києві, водій транспортного засобу Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , керував останнім, не маючи водійського посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Зі змісту листа слідчого СВ ВП №1 Деснянського УП ГУНП у місті Києві слідує, що за наслідками вказаної ДТП було відкрито кримінальне провадження №12017100030015907 від 07.12.2017 по факту незаконного заволодіння ОСОБА_2 автомобілем марки Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , чим завдано його власнику матеріальної шкоди у великих розмірах.

На виконання умов Договору добровільного страхування, на підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування та страхового акту №АХА2348081 від 22.12.2017 позивачем визнано вищевказану подію страховим випадком та, враховуючи виставлений ремонтним СТО застрахованого автомобіля СТО - ТОВ Автоберег рахунок №9163 від 15.12.2017, відповідно до якого вартість відновлювального автомобіля марки Hyundai , д.н.з. НОМЕР_2 , склала 21 122,94 грн, здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок СТО у вказаному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням №405071 від 26.12.2017.

Позивач звернувся до відповідача із заявою вих.№СУ/004614/3 від 24.05.2018 про виплату страхового відшкодування у сумі 21 122,94 грн, однак, листом №04-3319 від 03.11.2018 відповідач відмовив позивачеві у виплаті суми страхового відшкодування, вказуючи на те, що вказана подія не є страховим випадком в розумінні Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , оскільки транспортний засіб Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , вийшов з володіння його власника не з його вини, а особа, яка керувала даним автомобілем, здійснювала експлуатацію останнього незаконно та неправомірно, без посвідчення водія.

Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не відшкодував позивачеві шкоду, завдану внаслідок ДТП особою, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована АТ ПРОСТО-Страхування , позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог АТ СК АРКС до АТ ПРОСТО-Страхування , а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України Про страхування страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України Про страхування визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Таким чином, виконавши свої зобов`язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено Hyundai , д.н.з. НОМЕР_2 , підтверджується постановою Деснянського районного суду м. Києва від 05.03.2018 у справі №754/16538/17.

За приписами ст. 1.8 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Згідно з п.п. 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховики - члени МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 , на момент настання ДТП була застрахована застрахована в АТ ПРОСТО-Страхування на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/7392534 (франшиза - 0,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 100 000,00 грн), що підтверджується інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.

Як було зазначено вище, позивач звертався до відповідача із заявою вих.№СУ/004614/3 від 24.05.2018 про виплату страхового відшкодування, однак, листом №04-3319 від 03.11.2018 відповідач відмовив позивачеві у здійсненні такої виплати.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування позивачеві, виходячи з наступного.

Пунктом 36.4. ст.36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до п. 32.2 ст. 32 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими, зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Страховик приймає мотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього закону.

Відповідно до п. 37.1.2 ст.37 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону).

Згідно з п.п. в) п.41.1 ст.41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи.

Разом з тим, відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Вказане положення Закону кореспондуються з нормою ч. 3 ст. 397 ЦК України, відповідно до якої фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до абз.22 п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власником транспортного засобу є фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.

Згідно з ч. 9 ст.15 Закону України Про дорожній рух право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.

Абзацом 23 п.1.10 Правил дорожнього руху визначено, що водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).

Згідно з п. 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 керував автомобілем марки Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок незаконного заволодіння, у зв`язку з чим, Деснянським УП ГУНП у місті Києві відкрито кримінальне провадження №12017100030015907 від 07.12.2017.

Крім того, з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №391096, 06.12.2017 вбачається, що водій транспортного засобу Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , керував останнім, не маючи водійського посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

При цьому, водійське посвідчення відповідної категорії вказаній особі взагалі не видавалось, що підтверджується листом №31/20088 від 31.10.2018 Головного сервісного центру МВС України.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що винний у вчиненні ДТП - ОСОБА_2 незаконно керував автомобілем марки Peugeot , д.н.з. НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

За приписами п.1.12 ч.1 ст.1 вказаного Закону, дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Нормами статті 5 вказаного Закону встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п.1.7 ч.1 ст.1 вказаного Закону, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Системний аналіз вказаних положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що лише під час руху, при експлуатації, використанні транспортного засобу може бути завдана шкода, проте саме поняття володіння без експлуатації, тобто незаконне володіння, не може бути наслідком для відповідальності страховика за заподіяні збитки особою, яка перебуває за кермом забезпеченого транспортного засобу не на законних підставах.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не була застрахована в АТ ПРОСТО-Страхування на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/7392534, оскільки експлуатація забезпеченим транспортним засобом здійснювалась даною особою неправомірно, з порушенням вимог Закону України Про дорожній рух та Правил дорожнього руху, а відтак, вищевказана ДТП, в розумінні ст. 6 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , не є страховим випадком, у разі настання якого у відповідача виникає обов`язок для виплати страхового відшкодування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач при прийнятті рішення про відмову у здійсненні виплати позивачеві суми страхового відшкодування, діяв в межах чинного законодавства, а відтак, вказана відмова є законною та обґрунтованою.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 910/14693/17 суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на те, що обставини зазначеної справи є іншими ніж обставини даної справи. Зокрема, колегія суддів звертає увагу, що у вказаній справі суди виходили з ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності реєстраційних документів у водія забезпеченого транспортного засобу на момент ДТП, чи доказів відсутності посвідчення водія.

Разом з тим, у матеріалах даної справи наявні докази, що підтверджують відсутність у водія забезпеченого транспортного засобу на момент ДТП посвідчення водія.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову АТ СК АРКС до АТ ПРОСТО-Страхування про стягнення 21 122,94 грн страхового відшкодування.

При цьому, як правильно зауважив суд в оскаржуваному рішенні, враховуючи приписи чинного законодавства, позивач не позбавлений права звернутись із заявою про виплату суми страхового відшкодування до МТСБУ, або до особи, яка безпосередньо завдала збитки.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо порушення та неправильного застосування судом норм матеріального права, а також стосовно невідповідності висновків суду обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі №910/10284/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга АТ СК АРКС має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі №910/10284/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі №910/10284/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10284/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.01.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Є.Ю. Пономаренко