Постанова

від 14.01.2020 по справі 910/12025/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/12025/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.01.2020 року у справі №910/12025/18 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Малого приватного підприємства АСВА

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019, повний текст якого складено та підписано 04.10.2019

у справі №910/12025/18 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Малого приватного підприємства АСВА

до 1.Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна , 2.Товариства з обмеженою відповідальністю Руол Стандарт

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - ОСОБА_1

про стягнення 112 573,65 грн.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 року Мале приватне підприємство АСВА (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі-відповідач 1) суми недоплаченого страхового відшкодування у розмірі 60 229,38 грн з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Руол Стандарт" (далі-відповідач 2) збитків, завданих внаслідок ДТП, в частині, непокритій страховим відшкодуванням у розмірі 51 544,27 грн та 800,00 грн витрат на проведення оцінки пошкодженого в ДТП автомобіля.

22.01.2019 року позивачем подано до Господарського суду міста Києва заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої він просить задовольнити позовні вимоги з огляду на те, що відповідач 2 є орендарем транспортного засобу Iveco, державний номер НОМЕР_1 , і допустив його експлуатацію третьою особою, а не працівником, за яким був закріплений службовий автомобіль. Враховуючи зазначене, шкода завдана позивачу джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП, підлягає відшкодуванню відповідачем 2 на підставі ч. 2 ст.1187 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2019 у справі №910/12025/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/12025/18 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також без належного врахування всіх доказів і обставин справи. Також, скаржник вказує наступне:

- посилання суду першої інстанції на відсутність документів про ремонт транспортного засобу суперечать матеріалами справи, оскільки ремонт позивачем не проводився та суд без належного дослідження визнав за встановлений факт, якого не існувало;

- розмір збитків доводиться висновком судової авто товарознавчої експертизи;

- посилання суду першої інстанції на відсутність доказів перебування третьої особи ( ОСОБА_1 ) у трудових відносинах з відповідачем 2 суперечать матеріалам справи, оскільки останній сам повідомив, що третя особа перевозила товар, а отже виконував трудові функції і був фактично допущений до роботи. З користування відповідача 2 транспортний засіб не вибував, водій ОСОБА_2 не був користувачем транспортного засобу, а мав лише право керування, і тому не міг передати іншій особі право користування, а міг передати лише транспортний засіб у керування. В свою чергу відповідач 2 в особі директора як уповноваженої особи не надавав транспортний засіб третій особі у користування;

- третя особа стверджує, що працювала у відповідача 2 без належного оформлення. Те ж саме зазначено в постанові Дніпровського районного суду м.Києва від 14.12.2017 (з урахуванням постанови Дарницького районного суду м.Києва від 31.08.2018 про виправлення описки). Неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків з оформлення працівника не змінює кваліфікацію правовідносин між роботодавцем та працівником;

- транспортних засіб, який перебував у відповідача 2 в користуванні в угоні не перебував, жодних кримінальних проваджень у зв`язку з незаконним заволодінням вказаним транспортним засобом не відкривалося. Аналогічно, відсутні кримінальні провадження щодо незаконного заволодіння товаром, який перевозився на момент ДТП;

- ситуація, коли, як стверджує відповідач 2, належний підприємству автомобіль з товаром передається у керування сторонній особі, і при цьому користувач автомобіля уникає відповідальності і за джерело підвищеної небезпеки - транспортний засіб, і за дії особи, якій цей транспортний засіб було ввірено для виконання певної роботи - не може вважатися добросовісною поведінкою користувача джерелом підвищеної небезпеки і прямо суперечить усталеній діловій практиці, звичаям ділового обороту, а також загальним засадам цивільного законодавства, до яких, зокрема, відносяться справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2019, справу №910/12025/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства АСВА на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/12025/18; розгляд апеляційної скарги Малого приватного підприємства АСВА на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/12025/18 призначено на 04.12.2019 о 10:00 год.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

02.12.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 розгляд апеляційної скарги Малого приватного підприємства АСВА на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/12025/18 відкладено на 14.01.2020 о 11:00 год.

11.01.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких стверджує, що третя особа на момент ДТП не офіційно працювала водієм у відповідача 2.

Відповідач 1 та третя особа наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулось 14.01.2020, не з`явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У відповідності до п.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутності зазначених учасників справи.

Також, відповідач 1 не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

14.01.2020 у судовому засіданні скаржник підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

Представник відповідача 2 в даному судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.10.2017 в м. Києві по просп. Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Iveco , державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , транспортного засобу Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Nissan Tiida , державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 .

19.10.2017 року Департаментом патрульної поліції відібрано пояснення у ОСОБА_1 (третьої особи), який вказав, що під час руху в третьому ряду не встиг загальмувати в той час, як автомобіль Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 , що їхав попереду, почав гальмувати.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Дарницького районного суду м. Києва від 14.12.2017 №753/20816/17, відповідно до якої ОСОБА_1 (третю особу) визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

Транспортний засіб Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 на праві приватної власності належить позивачу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4

Відповідно до заяви про настання страхового випадку від 27.10.2017 №UA2017102700023 позивач звернувся до відповідача 1 (страховик по Договору страхування №АК/3062199, страхувальником по якому виступає ОСОБА_5 ) з вимогою про відшкодування йому шкоди шляхом перерахування на банківський рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Договору оренди (найму) автомобіля від 13.03.2012 року ОСОБА_5 (орендодавець, власник автомобіля Iveco , державний номер НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ) передав відповідачу 2 (орендар), а відповідач 2 взяв в користування автомобіль марки Iveco , державний номер НОМЕР_1 , в оренду строком на 84 місяці, тобто до 13.03.2019 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстровано в реєстрі за №2743.

Згідно Акту прийому-передачі до Договору №2743 від 13.03.2012 року від 13.03.2012 року автомобіль Iveco , державний номер НОМЕР_1 , прийнято відповідачем 2 в оренду.

У відповідності до Звіту про вартість збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу №SOS_-171027-1452147 від 1411.2017 року, складеного ТОВ Сос Сервіс Україна , вартість збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження складає 58 237,13 грн.

Відповідачем 1 (страховик автомобіля, водія якого визнано винним в скоєнні ДТП) було складено Страховий акт №UA2017102700023/L02/01 від 15.01.2018 року, на підставі якого вирішено здійснити виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі 50 093,44 грн.

17.01.2018 року відповідач 1 виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 50 093,44 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача за вказану дату.

В свою чергу, позивач не погоджуючись із сумою виплаченого страхового відшкодування замовив проведення оцінки у ТОВ Український центр післяаварійного захисту Експерт-Сервіс транспортного засобу Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження у ДТП, що мало місце 19.10.2017 року.

Відповідно до Звіту №19-А про оцінку автомобіля Ford Transit, державний номер НОМЕР_2 від 26.02.2018 року вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля в результаті його пошкодження у ДТП, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 151 544,27 грн.

Позивач відповідно до Договору про проведення оцінки вартості майна №19 від 14.02.2019 року та на підставі платіжного доручення №1047 від 15.02.2018 року здійснив оплату вартості оцінки автомобіля у розмірі 800,00 грн, здійсненої ТОВ Український центр післяаварійного захисту Експерт-Сервіс , за результатами якої було складено Звіт №19-А про оцінку автомобіля Ford Transit, державний номер НОМЕР_2 від 26.02.2018 року.

Після отримання вказаного звіту, позивач звернувся до відповідача 1 з претензією щодо перегляду суми збитку від ДТП.

У відповідь відповідач 1 листом №2304-81 від 02.04.2018 року повідомив позивача, що підстав для перегляду здійсненої виплати суми страхового відшкодування у розмірі 50 093,44 грн немає.

Позивач стверджує, що різниця між реальною вартістю відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та фактично виплаченим страховим відшкодуванням складає 101 450,83 грн, а тому, оскільки відповідно до Договору страхування АК/3062199, укладеного між ОСОБА_5 (власник автомобіля Iveco , державний номер НОМЕР_1 ) та відповідачем 1, ліміт відповідальності складає 100 000,00 грн, тому розмір недоплаченого позивачу страхового відшкодування, який підлягає до стягнення з відповідача 1, складає 49 906,56 грн (100 000,00 грн - 50 093,44 грн), а непокрита страховкою частина збитків у розмірі 51 544,27 грн (151 544,27 грн - 100 000,00 грн) підлягає стягненню з відповідача 2, як користувача автомобілем, водій якого визнаний винним в ДТП, що мало місце 19.10.2017 року. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 пеню у розмірі 8 336,45 грн, 3% річних у розмірі 935,24 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 051,13 грн, а також стягнути з відповідачів солідарно витрати на проведення оцінки автомобіля в розмірі 800,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного здійснення ремонту автомобіля, а саме акту виконаних робіт, рахунку СТО, платіжного документу про сплату вартості ремонту, тощо, що в свою чергу виключає можливість встановлення судом обґрунтованості заявлених до стягнення з відповідачів сум і позовних вимог в цілому.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ст.5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст.29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Таким чином, оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Iveco , державний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ПЗУ Україна за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/3062199, відповідно до положень Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Iveco , державний номер НОМЕР_1 , власнику транспортного засобу Ford Transit, державний номер НОМЕР_2 , покладається на відповідача 1 (в межах страхової суми та з врахуванням розміру франшизи).

При цьому, відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма ч.1 ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.

Як встановлено вище, 19.10.2017 в м. Києві по просп. Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Iveco , державний номер НОМЕР_1 (застрахованого відповідачем-1), під керуванням ОСОБА_1 , транспортного засобу Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Nissan Tiida , державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 .

Транспортний засіб Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 на праві приватної власності належить позивачу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , копія якого міститься в матеріалах справи.

У відповідності до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 14.12.2017 №753/20816/17 вказане ДТП сталося в результаті порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху України.

Як зазначалось вище, відповідно до Договору оренди (найму) автомобіля від 13.03.2012 року ОСОБА_5 (орендодавець, власник автомобіля Iveco , державний номер НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ) передав відповідачу 2, а відповідач 2 взяв в користування автомобіль марки Iveco , державний номер НОМЕР_1 , в оренду строком на 84 місяці, тобто до 13.03.2019 року (Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстровано в реєстрі за №2743).

Відповідачем 2 прийнято за Актом прийому-передачі до Договору №2743 від 13.03.2012 року від 13.03.2012 року автомобіль Iveco , державний номер НОМЕР_1 , в оренду.

В подальшому, згідно наказу №03/04-1 від 05.04.2017 року, за підписом директора відповідача 2, закріплено службовий автомобіль марки Iveco , державний номер НОМЕР_1 , за водієм ОСОБА_2 .

Як вбачається з пояснень відповідача 2 водій ОСОБА_2 , перебуваючи у дружніх стосунках з ОСОБА_1 , за своєю ініціативою без повідомлення керівника, надав третій особі ввірений йому транспортний засіб (Iveco, державний номер НОМЕР_1 ) у керування та передав реєстраційний документ на нього.

В свою чергу, представник третьої особи наголошувала на тому, що ОСОБА_1 не знайомий особисто зі ОСОБА_2 та автомобіль Iveco , державний номер НОМЕР_1 , був переданий третій особі саме відповідачем 2, оскільки ОСОБА_1 перебував у нього на посаді водія.

При цьому, відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України належних та допустимих доказів на підтвердження перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем 2 суду не надано.

В той же час, в матеріалах справи міститься лист №472/10/1100 від 10.09.2018 року Благовіщенського відділення Голованівської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області, в якому вказано, що станом на 19.10.2017 року, згідно звіту за формою 1-ДФ, ОСОБА_1 не був зарахований працівником відповідача 2.

Тобто, фактичних доказів перебування ОСОБА_1 (третьої особи) в трудових відносинах з відповідачем 2 матеріали справи не містять.

Разом з тим, позивач стверджує, що навіть за відсутності доказів перебування третьої особи в трудових відносинах з відповідачем 2, автомобіль Iveco , державний номер НОМЕР_1 , не вибував із користування останнього, оскільки третя особа лише керувала транспортним засобом без права його користування.

У відповідності до положень ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).

При цьому, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст.999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).

Відповідно до ст.6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

При цьому, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.

Натомість, страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

З огляду на що, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 Цивільного кодексу України підстав.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про настання страхового випадку від 27.10.2017 №UA2017102700023, в якій просив про відшкодування йому шкоди шляхом перерахування на банківський рахунок.

Відповідно до Звіту про вартість збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу №SOS_-171027-1452147 від 1411.2017 року, складеного ТОВ Сос Сервіс Україна , вартість збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу Ford Transit , державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження складає 58 237,13 грн.

Відповідачем 1 було складено Страховий акт №UA2017102700023/L02/01 від 15.01.2018 року, на підставі якого вирішено здійснити виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 50 093,44 грн.

17.01.2018 року відповідач 1 виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 50 093,44 грн, що не заперечується жодною із сторін.

У відповідності до положень ст.1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно зі ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).

Згідно із аб.2 п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка вкладена в постанові Верховного Суду від 06.07.2018 року по справі №924/675/17.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано доказів на підтвердження фактичного здійснення ремонту автомобіля, а саме акту виконаних робіт, рахунку сто, платіжного документу про сплату вартості ремонту, тощо.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було дотримано процедури визначення фактично понесених ним витрат на ремонт автомобіля Iveco , державний номер НОМЕР_1 , що в свою чергу виключає можливість встановлення судом обґрунтованості заявлених до стягнення з відповідачів сум і позовних вимог в цілому.

Стосовно посилань скаржника на Звіт 19-а про оцінку автомобіля від 26.02.2018 та висновок експерта №275/18 судової авто товарознавчої експертизи, за якими визначено більший розмір страхового відшкодування, які не були враховані судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звіт про оцінку автомобіля та висновок експерта є лише попереднім оціночним документом, в яких зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що буде витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 13.03.2018 у справі №910/9396/17 та від 06.07.2018 по справі №924/675/17.

Доданий скаржником до апеляційної скарги договір купівлі-продажу 8045/2019/1514381 транспортного засобу від 12.06.2019 в якості доказу, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки останнім в розумінні ст.ст.76, 77, ч.3 ст.269 ГПК України не доведено неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Що стосується посилань скаржника на те, що вказаний договір не подано до суду першої інстанції з причин того, що на стадії подання доказів його ще не існувало, колегією суддів відхиляються, оскільки останнім під час розгляду судом першої інстанції даної справи не було вчинено жодних дій з метою долучення останнього до матеріалів справи.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства АСВА на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/12025/18 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/12025/18 залишити без змін.

3.Судові витрати покласти на Мале приватне підприємство АСВА .

4. Матеріали справи №910/12025/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 20.01.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

Є.Ю. Шаптала