Рішення

від 15.01.2020 по справі 914/1432/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2020 Cправа № 914/1432/19

м. Львів

За первісним позовом: Товариства з обмеженою діяльністю «БМ Галичина» , с. Дроговиж, Львівська область

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Леовест Девелопмент» , м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» , м. Львів

про стягнення 300 572, 97 грн.

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Леовест Девелопмент» , м. Львів

до відповідача-1: Товариства з обмеженою діяльністю «БМ Галичина» , с. Дроговиж, Львівська область

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» , м. Львів

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1 від 28.11.2018.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Банзулі

Представники:

Від позивача (за первісним позовом): Брикар О. М.

Від відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом): не з`явився

Від відповідача-2 (за первісним та за зустрічним позовами): не з`явився

Хід розгляду спору:

22.07.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою діяльністю «БМ Галичина» до Товариства з обмеженою діяльністю «Леовест Девелопмент» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» про стягнення 300 572, 97 грн.

Ухвалою господарського суду від 29.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.07.2019, призначено на 16.08.2019.

У зв`язку з перебуванням судді Мороз Н. В. у відрядженні з 14.08.2019 по 16.08.2019, розгляд справи №914/1432/19, призначений на 16.08.2019 не відбувся. Ухвалою суду від 19.08.2019 розгляд справи по суті відкладено на 03.09.2019.

14.08.2019 через службу діловодства господарського суду надійшов зустрічний позов ТзОВ «Леовест Девелопмент» до ТзОВ «БМ Галичина» та ТзОВ Західінфо про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1 від 28.11.2018. Ухвалою суду від 19.08.2019 вказану зустрічну позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу строк для усунення виявлених недоліків. На виконання вимог ухвали суду від 19.08.2019, ТзОВ «Леовест Девелопмент» 03.09.2019 через службу діловодства господарського суду подано клопотання з долученими документами, якими усунуто виявлені ухвалою суду недоліки.

У зв`язку із поданням відповідачем-1 зустрічного позову у справі та враховуючи характер спірних правовідносин, ухвалою від 03.09.2019 суд постановив розглядати справу № 914/1432/19 за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 09.09.2019 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Леовест Девелопмент» до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 914/1432/19.

Представником позивача за первісним позовом 02.10.2019 через службу діловодства господарського суду подано відзив на зустрічну позовну заяву.

Ухвалами суду від 03.10.2019 та від 22.10.2019 відкладено підготовче засідання. Ухвалою від 22.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

22.10.2019 представником позивача за зустрічним позовом через службу діловодства господарського суду подано заяву про уточнення підстав зустрічного позову.

Від представника позивача за первісним позовом 13.11.2019 на поштову адресу господарського суду надійшли заперечення за зустрічним позовом.

26.11.2019 підготовче засідання відкладено на 10.12.2019, про що сторін було повідомлено відповідними ухвалами про виклик, в порядку ст. 120 ГПК України.

Ухвалою суду від 10.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09.01.2020.

Від представника позивача за первісним позовом 17.12.2019 на поштову адресу господарського суду надійшли додаткові пояснення з питань розмежування договорів факторингу та цесії.

09.01.2020 судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 15.01.2020, про що відповідачів за первісним позовом було повідомлено відповідними ухвалами про виклик, в порядку ст. 120 ГПК України.

В судове засідання 15.01.2020 представник позивача за первісним позовом з`явився. Позовні вимоги за первісним позовом підтримав повністю, позов просить задоволити з підстав, викладених у позовній заяві. Проти зустрічного позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву та у додаткових поясненнях від 17.12.2019. Крім того, 10.01.2020 через канцелярію суду представник позивача за первісним позовом подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із доказами надання такої допомоги позивачу за первісним позовом. Згідно заяви просить стягнути з відповідача за первісним позовом 15 600, 00 грн. витрат позивача за первісним позовом на професійну правничу допомогу у справі № 914/1432/19. У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом зазначив, що у долученому до матеріалів справи акті надання правничої допомоги № 1 допущено описки, а саме: у переліку послуг наданих замовнику помилково зазначено участь представника у чотирьох судових засіданнях у справі № 457/15/19 замість справи № 914/1432/19, а також, помилково вказано неправильну дату та номер договору про надання правничої допомоги. Представник позивача за первісним позовом просить суд не брати до уваги вказані описки оскільки на початку акта № 1 зазначено, що Адвокатське об`єднання Форесті надало ТзОВ БМ Галичина правничу допомогу у справі № 914/1432/19 на підставі договору про надання правничої допомоги від 01.07.2019 № 37.

Представник відповідача-1 за первісним позовом в судові засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи по суті, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення - ухвали суду від 10.12.2019, з відміткою про вручення адресату 18.12.2019.

Представник відповідача-2 за первісним позовом в судове засідання 15.01.2020 не з`явився, згідно клопотання від 06.11.2019 просив здійснювати розгляд справи без участі представника ТзОВ Західінфо . Відзиву на позовні заяви за первісним та за зустрічним позовами на вимогу суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно ч. 9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідачі за первісним позовом були належним чином повідомлені про розгляд справи по суті, однак не забезпечили явки представників в судові засідання та відповідач-1 за первісним позовом не повідомив причин неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів, за наявними у матеріалах справи доказами.

Правова позиція позивача за первісним позовом та відповідача-1 за зустрічним позовом (далі - позивач).

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що 10.05.2018 між ТзОВ Західінфо (підрядник) та ТзОВ Леовест Девелопмент (замовник) було укладено договір № 1-0518, за умовами якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до умов договору виконання будівельних робіт по реконструкції виробничих приміщень під логістичний комплекс по вул. Шевченка, 327 у м. Львові.

Згідно п. 2.1. вказаного договору, початок робіт визначено на 7 день після підписання договору. Термін виконання робіт визначається графіком виконання робіт (додаток № 2) та графіком фінансування (додаток № 3) і складає 9 місяців з моменту отримання підрядником авансу.

Позивачем долучено до матеріалів справи акт виконаних робіт від 15.06.2018 по договору № 1-0518 підписаний підрядником та замовником на суму 360 850, 10 грн.

Відповідно до п. 12.1. договору, розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися на підставі актів виконаних робіт, підписаних сторонами. Разом з тим, відповідно до додатка № 3 до договору - графіка фінансування робіт, остання частина суми авансу повинна бути оплачена замовником 27.06.2018.

Позивач зазначає, що замовник здійснив оплату виконаних підрядником робіт частково, на суму 80 000 грн., в результаті чого заборгував ТзОВ Західінфо 280 850, 10 грн.

28.11.2018 між ТзОВ Західінфо (цедентом) та ТзОВ БМ Галичина (цесіонарієм) укладено договір про відступлення права вимоги № 1, відповідно до якого цедент передав цесіонарієві, а цесіонарій набув право вимоги, належне цедентові, і став кредитором за договором № 1-0518 від 10.05.2018 між цементом і ТзОВ Леовест Девелопмент (боржником) (п. 2 договору відступлення права вимоги).

Відповідно до абз. 3 п. 1 договору відступлення права вимоги, право вимоги - право виконання грошового зобов`язання на суму 280 850, 10 грн, яке виникло на підставі договору № 1-0518 від 10 травня 2018 р., додатку № 1 до договору № 1-0518 на підсилення колон, ферм, зв`язків, по вул. Шевченка, 337 у м. Львові від 10 травня 2018р.; додатку № 2 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графіку виконання робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; додатку № 3 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графік фінансування робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; Акту виконаних робіт від 15.06.2018 року.

Згідно п. 3 договору відступлення права вимоги, за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних зобов`язань по підставі договору № 1-0518 від 10 травня 2018 р., додатку № 1 до договору № 1 -0518 на підсилення колон ферм, зв`язків, по вул. Шевченка, 337 у м. Львові від 10 травня 2018р.; додатку № 2 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графіку виконання робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; додатку № 3 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графік фінансування робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; Акту виконаних робіт від 15.06.2018 року, які у сукупності становлять 280 850, 10 грн.

Позивач повідомляє, що після укладення договору про відступлення права вимоги, відповідач-1 здійснив часткову оплату заборгованості на рахунок ТзОВ БМ Галичина : 29.01.2019 на суму 2 000 грн. та 06.03.2019 на суму 10 000 грн., із зазначенням призначення платежу згідно договору №1 від 28.11.2018, що на думку позивача свідчить про обізнаність боржника щодо заміни кредитора у зобов`язанні. На підтвердження зазначеного позивач долучив до матеріалів справи копії виписок з банку від 29.01.2019 та від 06.03.2019.

Відповідно до п. 12 договору відступлення права вимоги, цедент відповідає перед цесіонарієм за недійсність переданого за цим договором права вимоги та солідарно відповідає із боржником перед цесіонарієм за сплату боргу по договору № 1-0518 від 10 травня 2018 р.; додатку № 1 до договору № 1 -0518 на підсилення колон ферм, зв`язків, по вул. Шевченка, 337 у м. Львові від 10 травня 2018р.; додатку № 2 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графіку виконання робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; додатку № 3 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графік фінансування робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; Акту виконаних робіт від 15.06.2018 року у розмірі 280 850, 10 грн.

На підставі зазначеного, позивач звернувся із первісним позовом до відповідачів, як солідарних боржників, із вимогою про стягнення 268 850, 10 грн. основної заборгованості за договором від 10.05.2018 № 1-0518 та нарахованих на борг сум інфляції в розмірі 20 538, 16 грн. та 3 % річних в розмірі 11 184, 71 грн.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом позивач за первісним позовом заперечив зазначивши, що строк оплати заборгованості за договором від 10.05.2018 № 1-0518 настав після підписання сторонами вказаного договору акту виконаних робіт від 15.06.2018 на суму 360 850, 10 грн., як передбачено у п. 12.1. договору від 10.05.2018 № 1-0518.

Твердження відповідача-1 про те, що договір відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018 за правовою природою є договором факторингу, який укладений з порушенням вимог чинного законодавства, на думку позивача не відповідають дійсності, оскільки договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018 не притаманні ознаки договору факторингу (суб`єктний склад, мета, оплатність, ціна форма). Зокрема, позивач звертає увагу на те, що фактором у договорі факторингу може були банк або інша фінансова установа, однак жодна із сторін договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018 не є фінансовою установою, також, за вказаним договором цедент не отримує будь-якої оплати, що свідчить про безоплатність цього договору. Крім того, позивач стверджує, що здійснені відповідачем-1 оплати на рахунок позивача: 29.01.2019 та 06.03.2019 на загальну суму 12 000 грн. із призначення платежу по договору №1 від 28.11.2018, свідчать про визнання відповідачем правомірності договору відступлення права вимоги №1 від 28.11.2018.

Відтак, позивач вважає доводи відповідача-1 за первісним позовом, викладені в обґрунтування зустрічного позову, необґрунтованими та безпідставними, та просить відмовити в задоволенні зустрічного позову повністю.

Правова позиція відповідача-1 за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом (далі - відповідач-1).

Відповідач-1 щодо первісного позову заперечив зазначивши, що строк оплати заборгованості за виконані роботи по договору від 10.05.2018 № 1-0518 не настав, оскільки підрядником не було виставлено замовнику рахунка на оплату наданих послуг, а також не надсилалася вимога про оплату. Відповідно й не настав строк оплати по договору відступлення права вимоги №1 від 28.11.2018.

Свої вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №1 від 28.11.2018, з врахуванням заяви про уточнення підстав зустрічного позову від 22.10.2019, відповідач-1 обґрунтовує тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства. Так, відповідач-1 вказує на те, що ТзОВ БМ Галичина купило право вимоги у ТзОВ Західінфо по договору відступлення права вимоги №1 від 28.11.2018 шляхом зарахування часткового прощення боргу по договору № 48 від 09.06.2015, що на думку відповідача-1, є фінансуванням ТзОВ Західінфо і свідчить про те, що укладений договір за своєю правовою природою відноситься до договору факторингу. А оскільки сторони договору №1 від 28.11.2018 не мали достатньої правосуб`єктності на укладення договору факторингу, то такий підлягає визнанню недійсним.

Правова позиція відповідача-2 за первісним та за зустрічним позовами (далі - відповідач-2).

Відповідач-2 не надав суду відзиву на позовну заяву за первісним та зустрічним позовами, позовних вимог не спростував. У клопотанні від 06.11.2019 про розгляд справи без участі ТзОВ Західінфо представник відповідача-2 зазначив, що підтверджує обставини наведені у позовній заяві ТзОВ БМ Галичина .

Обставини справи.

10.05.2018 між ТзОВ Західінфо (відповідач-2, за договором -підрядник) та ТзОВ Леовест Девелопмент (відповідач-1, за договором -замовник) було укладено договір № 1-0518 (далі - договір), згідно умов п. 1.1 якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до умов договору виконання будівельних робіт по реконструкції виробничих приміщень під логістичний комплекс по вул. Шевченка, 327 у м. Львові.

Відповідно до п. 2.1. договору, початок робіт визначено на 7 день після підписання договору. Термін виконання робіт визначається графіком виконання робіт (додаток № 2) та графіком фінансування (додаток № 3) і складає 9 місяців з моменту отримання підрядником авансу.

Так, відповідно до підписаного ТзОВ Західінфо та ТзОВ Леовест Девелопмент додатка № 2 до договору від 10.05.2018 № 1-0518 - графіка виконання робіт, роботи по підсиленню колон, ферм, зав`язків повинні бути виконані у строк з 14.05.2018 по 26.06.2018.

Договірна ціна робіт визначається на основі договірної ціни (додаток № 1), що є невід`ємною частиною договору і складає 3 000 000, 00 грн. в.т.ч. ПДВ 500 000, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підрядником на підставі договору від 10.05.2018 № 1-0518 було виконано на замовлення ТзОВ Леовест Девелопмент роботи на суму 360 850, 10 грн., що підтверджується актом виконаних робіт №1 від 15.06.2018 по договору № 1-0518, підписаним підрядником та замовником на суму 360 850, 10 грн., без зауважень щодо якості, ціни чи строків виконання робіт.

За умовами п. 12.1. договору, розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися на підставі актів виконаних робіт, підписаних сторонами. Підставою для оплати є рахунок та акт виконаних робіт (п. 12.4. договору).

Відповідно до п. 12.2. договору, перед початком робіт замовник перераховує підряднику аванс на виконання робіт згідно графіка фінансування в розмірі вартості матеріалів. Згідно додатка № 3 до договору - графіка фінансування робіт, остання частина суми авансу повинна бути оплачена замовником 27.06.2018.

Як зазначено позивачем за первісним позовом та не заперечувалось відповідачами, ТзОВ Леовест Девелопмент здійснив оплату виконаних підрядником робіт на суму 80 000 грн., у зв`язку із чим заборгував ТзОВ Західінфо 280 850, 10 грн.

28.11.2018 між ТзОВ Західінфо (відповідачем-2, за договором -цедентом) та ТзОВ БМ Галичина (позивачем, за договором - цесіонарієм) укладено договір про відступлення права вимоги № 1, за умовами п. 2 якого цедент передав цесіонарієві, а цесіонарій набув право вимоги, належне цедентові, і став кредитором за договором № 1-0518 від 10.05.2018 між цедентом і ТзОВ Леовест Девелопмент (боржником).

У абзаці 3 п. 1 договору відступлення права вимоги визначено, що право вимоги - право виконання грошового зобов`язання на суму 280 850, 10 грн., яке виникло на підставі договору № 1-0518 від 10 травня 2018 р., додатку № 1 до договору № 1-0518 на підсилення колон, ферм, зв`язків, по вул. Шевченка, 337 у м. Львові від 10 травня 2018р.; додатку № 2 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графіку виконання робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; додатку № 3 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графік фінансування робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; Акту виконаних робіт від 15.06.2018 року.

Відповідно до п. 3 договору відступлення права вимоги, за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних зобов`язань по підставі договору № 1-0518 від 10 травня 2018 р., додатку № 1 до договору № 1 -0518 на підсилення колон ферм, зв`язків, по вул. Шевченка, 337 у м. Львові від 10 травня 2018р.; додатку № 2 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графіку виконання робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; додатку № 3 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графік фінансування робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; Акту виконаних робіт від 15.06.2018 року, які у сукупності становлять 280 850, 10 грн.

Вартість відступленого права вимоги за домовленістю сторін становить 280 850, 10 грн. Сума зазначена у даному пункті договору зараховується шляхом часткового прощення боргу по договору № 48 від 09.06.2015 року та додаткових угод до нього, який виник у цедента перед цесіонарієм у розмірі 280 850, 10 грн. Підписанням даного договору цесіонарій прощає борг цеденту по договору № 48 від 09.06.2015 року та додаткових угод до нього, у розмірі 280 850, 10 грн. (п. 6 договору відступлення права вимоги).

Згідно п. 9 договору відступлення права вимоги, цедент зобов`язаний повідомити боржника про уступку вимоги протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору.

Оскільки після укладення договору про відступлення права вимоги, відповідач-1 здійснив часткову оплату заборгованості на рахунок ТзОВ БМ Галичина : 29.01.2019 на суму 2 000 грн. та 06.03.2019 на суму 10 000 грн., із зазначенням призначення платежу згідно договору №1 від 28.11.2018, це свідчить про обізнаність боржника про заміну кредитора у зобов`язанні шляхом укладення договору №1 від 28.11.2018 (докази оплати містяться в матеріалах справи). Таким чином, після вказаних оплат, сума заборгованості відповідача-1 за договором від 10.05.2018 № 1-0518 становить 268 850, 10 грн.

Як погоджено сторонами у п. 12 договору відступлення права вимоги, цедент відповідає перед цесіонарієм за недійсність переданого за цим договором права вимоги та солідарно відповідає із боржником перед цесіонарієм за сплату боргу по договору № 1-0518 від 10 травня 2018 р.; додатку № 1 до договору № 1 -0518 на підсилення колон ферм, зв`язків, по вул. Шевченка, 337 у м. Львові від 10 травня 2018р.; додатку № 2 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графіку виконання робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; додатку № 3 до договору № 1-0518 від 10.05.2018 р. Графік фінансування робіт на підсилення колон, ферм, зв`язків від 10 травня 2018 р.; Акту виконаних робіт від 15.06.2018 року у розмірі 280 850, 10 грн.

З метою захисту свого права на отримання коштів на підставі договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018, позивач за первісним позовом звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідачів, як солідарних боржників, 268 850, 10 грн. основної заборгованості за договором від 10.05.2018 № 1-0518 та нарахованих на борг сум інфляції в розмірі 20 538, 16 грн. та 3 % річних в розмірі 11 184, 71 грн.

Оцінка суду.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

Дослідивши та проаналізувавши договір від 10.05.2018 № 1-0518 суд встановив, що такий договір за своєю правовою природою відноситься до договорів будівельного підряду.

Згідно ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, акта виконаних робіт № 1 від 15.06.2018 по договору № 1-0518 підписаного сторонами, суд встановив, що відповідачем-2 (підрядником) було виконано роботи на замовлення відповідача-1 по договору від 10.05.2018 № 1-0518, а останнім прийнято вказані роботи на загальну суму 360 850, 10 грн.

Відповідно до п. 12.1. договору, розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися на підставі актів виконаних робіт, підписаних сторонами.

Таким чином, заперечення відповідача-1 щодо ненастання строку оплати виконаних підрядником робіт, через відсутність виставленого підрядником рахунка, судом до уваги не приймаються, оскільки пунктом 12.1. договору чітко встановлено, що підставою для розрахунків за виконані роботи по договору є підписані сторонами акти виконаних робіт. Крім того, додатком № 3 до договору від 10.05.2018 № 1-0518 - Графік фінансування робіт погоджено дати внесення авансових платежів по вказаному договору, що свідчить про те, що сторонами чітко визначено строки здійснення оплат за договором.

У відповідності до ст. 526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Уклавши договір відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018, відповідач-2 уступив позивачу (новому кредитору) право вимоги до боржника за договором від 10.05.2018 № 1-0518 та додатками до нього на суму боргу 280 850, 10 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність па підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач-1 заперечуючи проти первісного позову та обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом посилається на те, що укладений між позивачем та відповідачем-2 договір відступлення права вимоги №1 від 28.11.2018 за своєю правовою природою відноситься до договорів факторингу, який укладено з порушенням вимог чинного законодавства, встановлених для договорів даного типу, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Суд не погоджується з наведеними твердженнями відповідача-1 з огляду на наступне.

Згідно ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Як зазначено у п. 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Дослідивши положення законодавства та умови договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018 суд встановив, що спірний договір не містить умов щодо фінансування клієнта, тобто, щодо отримання ТзОВ Західінфо коштів за відступлене право вимоги, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 є метою договору факторингу. Також, умовами спірного договору не передбачено отримання цедентом будь-якої плати за відступлення права вимоги, а передбачено часткове прощення боргу позивачем за договором № 48 від 09.06.2015 в межах суми відступленого права вимоги. Суд звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду наведену у п. 60 постанови від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, де зазначено, що при цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Крім цього суд зауважує, що ТзОВ БМ Галичина не є фінансовою установою, тож відповідно не може виступати фактором у договорі факторингу.

Таким чином суд дійшов висновку, що спірний договір не відповідає всім характерним ознакам договору факторингу та є правочином з відступлення права вимоги, що підпадає під регулювання ст. 512 ЦК України. Відповідно, на підставі зазначеного суд вважає позовну вимогу за зустрічним позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018 необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

Як погоджено сторонами у п. 12 договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018, цедент солідарно відповідає із боржником перед цесіонарієм за сплату боргу по договору № 1-0518 від 10.05.2018 разом із додатками до нього та акту виконаних робіт від 15.06.2018 у розмірі 280 850, 10 грн.

Згідно ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Виходячи з вищенаведених обставин справи та представлених суду доказів, враховуючи укладений між позивачем та відповідачем-2 договір відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018 та здійснені відповідачем-1 оплати 29.01.2019 та 06.03.2019 на загальну суму 12 000 грн., суд вважає обґрунтованою вимогою про солідарне стягнення з відповідачів суму основної заборгованості в розмірі 268 850, 10 грн.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Згідно ч. 2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

На підставі вищенаведеного, у зв`язку із невиконанням відповідачами грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до солідарного стягнення з відповідачів 3 % річних (за період з 27.06.2018 по 05.07.2019) на суму 11 184, 71 грн. та інфляційні втрати (за період з 27.06.2018 по 01.06.2019) в розмірі 20 538, 16 грн. Проте, суд не погоджується із вказаними нарахуваннями 3 % річних та інфляційних втрат та вважає, що позивачем невірно визначено періоди здійсненого нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018, до ТзОВ БМ Галичина перейшло право вимоги до боржника за договором № 1-0518 від 10.05.2018 та додатками до нього на суму основного зобов`язання в розмірі 280 850, 10 грн.

Згідно норм чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. У договорі про заміну кредитора (про відступлення права вимоги) сторони вправі самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії касаційного господарського суду від 11.06.2019 № 914/428/18).

Згідно умов договору відступлення права вимоги № 1 від 28.11.2018 наявне у первісного кредитора право на стягнення сум згідно ст. 625 ЦК України, за період прострочення виконання зобов`язання за договором від 10.05.2018 № 1-0518 - з 27.06.2018 до моменту передачі права вимоги 28.11.2018, новому кредитору не передавалося.

Відповідно, суд не вбачає правових підстав для нарахування позивачем до стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.06.2018 до 28.11.2018 (моменту набуття позивачем права вимоги за основним зобов`язанням). Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведеній у постанові від 10.12.2019 у справі № 912/2750/18 щодо аналогічних правовідносин.

Таким чином, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат у відповідності до вимог чинного законодавства, застосувавши період розрахунку з 28.11.2018 по 05.07.2019 - для 3 % річних та з 28.11.2018 по 01.06.2019 - для інфляційних втрат, з урахуванням сум здійснених відповідачем-1 часткових оплат заборгованості, суд встановив, що обґрунтованими вимогами про солідарне стягнення з відповідачів є сума 3% річних в розмірі 4 952, 14 грн. та інфляційних втрат в розмірі 13 522, 25 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом на суму основного боргу в розмірі 268 850, 10 грн., 3 % річних в розмірі 4 952, 14 грн. та інфляційних втрат в розмірі 13 522, 25 грн., які підлягають солідарному стягненню з відповідачів. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивача за первісним позовом наведено попередній розрахунок судових витрат, у якому зазначено суму сплаченого за подання позову судового збору в розмірі 4 800 грн. та витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. Згідно заяви представника позивача за первісним позовом, що надійшла до суду 10.01.2020, останній заявляє до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 600 грн. та судовий збір в розмірі 4 800 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України, однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Стаття 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи оригінал договору про надання правничої допомоги від 01.07.2019, укладеного із Адвокатським об`єднанням Форсеті , оригінал акта про надання правничої допомоги № 1 від 31.12.2019, оригінали виставлених адвокатським об`єднанням рахунків на оплату послуг, а також копії платіжних доручень від 30.09.2019 № 1321 на суму 2 400 грн. та від 03.01.2020 № 1475 на суму 3 600 грн., які свідчать про оплату позивачем послуг правової допомоги.

Як вбачається із акта надання правничої допомоги № 1 від 31.12.2019, Адвокатське об`єднання Форсеті надало позивачу юридичні послуги наступного змісту:

- вивчення матеріалів та обставин справи;

- підготування позовної заяви;

- участь у чотирьох судових засіданнях;

- аналіз зустрічного позову;

- підготування відзиву на зустрічний позов;

- аналіз відповіді на відзив;

- підготування заперечень за зустрічним позовом та додаткових пояснень. Загальна вартість наданих послуг згідно акта становить 14 400 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Дослідивши надані представником позивача за первісним позовом докази понесення позивачем витрат на правову допомогу суд дійшов висновку, що підтвердженими є витрати згідно акта надання правничої допомоги № 1 від 31.12.2019 на суму 14 400 грн.

Таким чином, враховуючи співмірність витрат позивача за первісним позовом на правову допомогу із складністю справи, наданими адвокатським об`єднанням послугами, часом, витраченим на надання послуг (в тому числі представництво інтересів відповідача в суді у чотирьох судових засіданнях), зважаючи на часткове задоволення первісного позову, суд вважає підставними до відшкодування позивачу за рахунок відповідачів підтверджені витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 13 766, 40 грн., що є пропорційним до суми задоволених позовних вимог за первісним позовом.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні з первісним позовом у даній справі позивач сплатив 4 800 грн. судового збору, згідно платіжного доручення від 10.04.2019 № 1067, за заявлену майнову вимогу на загальну суму 300 572, 97 грн., що на 291, 41 грн. більше встановленого Законом розміру.

Суд звертає увагу позивача на п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом слід покласти на відповідачів за первісним позовом пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить суму 4 309, 86 грн. Відповідно, витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом залишаються за позивачем за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задоволити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леовест Девелопмент» (79069, м. Львів, вул. Шевченка, 335, код ЄДРПОУ 39290708) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» (79069, м. Львів, вул. Шевченка, 341, код ЄДРПОУ 37073734) на користь Товариства з обмеженою діяльністю «БМ Галичина» (81632, Львівська область, Миколаївський район, с. Дроговиж, вул. Гребля, 35, код ЄДРПОУ 37983754) 268 850, 10 грн. - основної заборгованості, 13 522, 25 грн. - інфляційних втрат, 4 952, 14 грн. - 3% річних, 4 309, 86 грн. - судового збору та 13 766, 40 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовити.

4. В задоволенні вимог зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення виготовлено 21.01.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.