Ухвала

від 21.01.2020 по справі 201/13026/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з секретарем ОСОБА_4

за участю: прокурора ОСОБА_5

потерпілого ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника адвоката ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі питання щодо доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 201/13026/19 (пр. № 1-кп/201/869/2020), відомості про яке 13 липня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040650001709, стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська здійснюється судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

На розгляд учасників судового провадження було поставлене питання щодо доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до спливу двомісячного строку.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, пославшись на відсутність законних підстав для зміни запобіжного заходу і наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які на даний час продовжують існувати.

Потерпілий ОСОБА_6 підтримав думку прокурора щодо доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив його продовжити.

Захисник адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечував щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на відсутність достатніх ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які б обґрунтовували подальше тримання останнього під вартою та просив, враховуючи характеристику ОСОБА_7 , міцність його соціальних зв`язків і відсутність судимостей, змінити останньому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. Обвинувачений ОСОБА_7 повністю підтримав думку свого захисника та просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

Вислухавши думки учасників судового провадження щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю мотивованою ухвалою скасовує, замінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Судом також встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року, з урахуванням наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, строк дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою було продовжено до 24 січня 2020 року.

Відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» таке ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Метою попереднього ув`язнення згідно з цим законом є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку та видачі (екстрадиції) або транзитного перевезення особи.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою для застосування запобіжного заходу (в тому числі у вигляді тримання під вартою) відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри увчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Запобіжні заходи, у тому числі тримання під вартою, як і затримання особи, є видами заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 131 КПК України). Ці заходи, як і направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-медичної або судово-психіатричної експертизи та переміщення особи, яка відбуває покарання, в установу попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження не можуть переслідувати мету покарання особи за вчинений злочин, оскільки це суперечить презумпції невинуватості.

Затримання, тримання особи під вартою, направлення її до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-медичної або судово-психіатричної експертизи, переміщення особи, яка відбуває покарання, в установу попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження є заходами не кримінально-правового, а кримінально-процесуального характеру, що мають на меті виключно забезпечення належного здійснення кримінального провадження. Застосування цих заходів не може розглядатись як безпосередній наслідок вчиненого злочину, оскільки вони обумовлені не визнанням судом особи винуватою, а застосовуються до моменту постановлення вироку та/або до набрання ним законної сили за наявності відповідних підстав, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, згідно з п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України застосування запобіжного заходу є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та про наявність достатніх підстав, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, але не доведе обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику, зазначеному у клопотанні, що має місце по даному кримінальному провадженню, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого, обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

При вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченим, суд також враховує, що при застосуванні та продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно дотримуватися вимог ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, при цьому, ризик переховування обвинувачених від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

При розгляді такого клопотання суд, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, розуміє, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати «in abstracto». Це питання має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими суд мотивує своє рішення, та належно задокументованих фактів. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують вимогу поваги до особистої свободи (рішення в справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Суд зауважує, що тяжкість висунутого обвинувачення, ризик ухилення від слідства та суду, незаконний вплив на потерпілого, свідків були підставами для винесення ухвали про обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу. Надалі, продовжуючи строк тримання під вартою, суд наводив підстави у своїх рішеннях, посилався на належність раніше обраного запобіжного заходу. Проте згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції після спливу певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи зобов`язані навести інші підстави для подальшого тримання під вартою (див. рішення у справах «Яблонський проти Польщі» (Jablonski v. Poland), заява № 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та «І.А. проти Франції» (I.A. v. France), заява № 28213/95, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII). До того ж, такі підстави мають бути чітко сформульовані у відповідних рішеннях національних судів (рішення від 4 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі» (Ilowiecki v. Poland), заява № 27504/95, п. 61).

Також, у рішеннях ЕСПЛ «Летельє проти Франції», «Мамедова проти Росії», а також правових позицій, викладених у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», та у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Тодоров проти України», визначено принцип призначення альтернативного запобіжного заходу, згідно з яким «для тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою».

У справі «Ігнатов проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 5 Конвенції, разом зі статтями 2, 3 і 4, є серед основоположних прав, що захищають фізичну безпеку особистості, і в цій якості її важливість має першорядне значення. Її головна мета полягає в тому, щоб не допустити свавільного або необґрунтованого позбавлення волі. Зокрема, можна ідентифікувати три основні засади у практиці Суду: вичерпний характер винятків, які повинні бути інтерпретовані строго і які не допускають широкого трактування відповідно до інших положень Конвенції (зокрема, статті 8-11 Конвенції); законності затримання, включаючи матеріальне та процесуальне право, що є вимогою ретельного дотримання принципу верховенства права. Одним з найбільш поширених видів позбавлення волі у кримінальному провадженні є досудове тримання під вартою. Таке тримання є одним із винятків із загального правила, що кожна людина має право на свободу (параграф 1 статті 5), та передбачено в підпункті (с) пункту 1 статті 5 Конвенції. Період, який повинен прийматися до уваги, починається, коли особу затримують або беруть під варту, і закінчується, коли він або вона звільняється і/або виголошується вирок, навіть якщо це тільки вирок суду першої інстанції (див Бузаджі проти Республіки Молдова, №. 23755/07, § 84 і 85, ECHR 2016, з подальшими посиланнями).

При цьому, у даному рішенні ЄСПЛ також зазначив, що питання про те, чи є розумним термін тримання особи під вартою не може оцінюватися абстрактно. Це питання повинно бути оцінено відповідно до особливостей кожного конкретного випадку, причини, наведених у рішеннях національних судових та слідчих органів, і задокументованих фактах, на які посилається заявник у його клопотанні про звільнення. Тривале тримання під вартою може бути виправдане у даному випадку, тільки якщо є конкретні ознаки існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує правило поваги до особистої свободи (див, серед 10 іншого, Лабіта проти Італії, № 26772/95, § 153, ECHR 2000-IV;. і Бузаджі проти Республіки Молдова, процитоване вище, § 90). У зазначеній справі, продовжуючи строк дії запобіжного заходу, суди використовували ті ж підстави для продовження терміну тримання заявника під вартою. Проте, відповідно до параграфу 3 статті 5, обґрунтування будь-якого терміну тримання, незалежно від того, наскільки коротким цей термін є, повинно бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі важкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою (див. Строган проти України, № 30198/11, § 97, 6 жовтня 2016 року.). Суд зазначає, що рішення про затримання заявника були сформульовані в загальних рисах і містили повторювані фрази. Із цих рішень не можна зробити висновок, що суди зробили належну оцінку фактів, що мають відношення до питання про те, чи був такий запобіжний захід необхідним у даних обставинах на відповідній стадії процесу. Крім того, з плином часу для тривалого тримання заявника під вартою потрібне додаткове обґрунтування, але суди не надали жодних додаткових аргументів. Крім того, на жодному з етапів національні суди не розглянули будь-які інші превентивні заходи в якості альтернативи тримання під вартою (див. Осипенко проти України, №. 4634/04, §§ 77 і 79, 9 листопада 2010 року).

Вирішуючи питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, що прокурором у судовому засіданні не надано достатніх і належних доказів наявності на даний час існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, тих, що обвинувачений зможе впливати на будь-яких учасників кримінального провадження, враховуючи, що судом було допитано потерпілого і всіх свідків сторони обвинувачення, при цьому, всі зібрані під час досудового розслідування матеріали кримінального провадження і речові докази перебувають на даний час у володінні сторони обвинувачення, що виключає можливість обвинуваченого ОСОБА_7 будь-яким чином знищити, сховати або спотворити ці речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення або перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, крім того, відсутні у суду і будь-які фактичні дані, які б обґрунтовували наявність ризику у вигляді можливості вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, а отже, в цій частині наявність вказаних ризиків не знайшло свого підтвердження, в той же час, лише тяжкість можливого покарання не може бути підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 найсуворішого виду запобіжного заходу.

Крім того, посилання прокурора, як на ризик подальшого тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, на те, що останній під час досудового розслідування намагався переховуватися від органу досудового розслідування під час досудового розслідування, у зв`язку із чим, був оголошений в розшук, суд не може прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини не підтверджені жодними належними письмовими доказами, що виключає можливість належним чином оцінити зазначені прокурором підстави розшуку ОСОБА_7 під час досудового розслідування на предмет його ухилення від слідства.

Таким чином, суд вважає, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, наразі може існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, однак, наявність лише цього ризику, за відсутності інших ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, не може свідчити про те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти цьому ризику, відповідно до вимог ст. 194 КПК України, а отже, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі, передбаченіст. 178 КПК України, зокрема, характеристику обвинуваченого, наявність у нього постійного місця проживання, віку і стану здоров`я, міцність соціальних зав`язків, суд доходить до висновку, що до обвинуваченого ОСОБА_7 необхідно застосувати більш м`який запобіжний захід, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту, що передбачено ст. 181 КПК України та полягає в забороні останньому цілодобово залишати житло до 21 березня 2020 року, з покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною п`ятою ст. 194 КПК України, оскільки, на думку суду, застосування такого, менш суворого запобіжного заходу, зможе запобігти вищевказаному ризику, передбаченому ст. 177 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 184, 194, 197, 199, 315, 369-372 КПК України, практикою Європейського суду з прав людини, суд

УХВАЛИВ:

Змінити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, строком до 21 березня 2020 року, звільнивши його з-під варти в залі суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов`язки, строком до 21 березня 2020 року, а саме:

- прибувати за кожною вимогою у визначені дату, час і місце до суду;

- цілодобово не відлучатися з місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування з учасниками кримінального провадження.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя: ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2

Суддя: ОСОБА_3