Постанова

від 16.01.2020 по справі 520/7844/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 р.Справа № 520/7844/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника позивача Казарінової А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.10.19 року по справі № 520/7844/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ РВ ГРУП"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Українська будівельна компанія РВ Груп , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00000821411 від 08.05.2019 та № 00000831411 від 08.05.2019.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що на його думку, оскаржувані податкові повідомлення - рішення є безпідставними та протиправними, порушують права позивача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Українська будівельна компанія РВ Груп до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00000821411 від 08.05.2019 та № 00000831411 від 08.05.2019.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що всі первинні документи контрагента є неналежними, оскільки вони підписані громадянином який значиться як засновник та директор, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно-розпорядчі функції керівника не виконує, що встановлено в межаж розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом, вчинення злочинів передбачених ст.205 Кримінального кодексу У країни.

Відповідач зауважує, що наявність первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди

Також відповідач зазначає, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним .

Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України від 16.07.99 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На думку відповідача, у зв`язку з тим, що відсутнє документальне підтвердження щодо придбання зазначених ТМЦ, але ТМЦ є в наявності у МСП АГРОБУД , у відповідності із п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Враховуючи, що фактичного здійснення господарської операції не було відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського обліку при наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому серед іншого зазначено, що будь-які недоліки щодо заповнення товарно-транспортних накладних не можуть бути доказом нереальності господарських операцій, оскільки товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому.

Позивач зазначає, що доводи податкового органу щодо недоліків товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно- транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому.

Товар, який було придбано в ТОВ «СТОРМ РЕЙЗ» , а саме: грунтовка ЭП-057; емаль епоксиперхлорвініловаЕП-1236, антикорозійна; ксилол нафтовий, марка А; потверджувач М1; потверджувач № 3; розчинник, марка № 648; пісок кв; шліфкруги; стрічка сталева пакувальна, м`яка, нормальної точності 0, 7х(20-50) мм; дріт порошковий для дугового зварювання було використано ТОВ «УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ РВ ГРУП» під час виконання Договору № 215 від 13.03.2017 щодо капітального ремонту обладнання хімводоочищення.

Вказане підтверджується відомістю ресурсів до Акта приймання № 1 від 31.07.2017 та відомістю ресурсів до договірної ціни.

Позивач зазначає, що вироком на який посилається відповідач не було встановлено, що ТОВ «УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ РВ ГРУП» не мало взаємовідносин з ТОВ «СТОРМ РЕЙЗ» , обставини господарської діяльності позивача з ТОВ «СТОРМРЕЙЗ» не досліджувались.

На думку позивача, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних госпо дарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.

Сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише у питанні, чи були здійснені дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Позивач зауважує, що факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені вироком, який набрав чинності, період часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретну особу та наслідки її дій для реалізації-конкретних господарських операцій.

Позивач вважає, що вирок Сихівського районного суду є неналежним доказом по справі, на підставі якого контролюючий орган не мас законних підстав для донарахування та винесення податкових новідомлень-рішень, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Також, позивач зауважує, що будь - яка податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Зокрема посилання контролюючого органу на наявність податкових інформацій як критерій онінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких податкових інформацій будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних податкових інформацій з відображенням в них-окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не с належними доказами в розумінні процесуального Закону.

На думку позивача, податковим органом не доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні вказаних угод мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача, не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДФС у Харківській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Українська будівельна компанія РВ Груп (код за ЄДРПОУ 38157249) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час господарських взаємовідносин з ТОВ СТОРМ РЕЙЗ (код за ЄДРПОУ 40638198) за березень 2017 року, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за березень 2017 року та подальшого ланцюга постачання.

Під час проведення перевірки контролюючим органом були встановлені порушення п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п. 201.7 ст.201. п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість ПДВ 72441 грн, у тому числі за березень 2017 року 72441 грн. та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 573 грн., у тому числі за березень 2017 року у сумі 573 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення № 00000821411 від 08.05.2019 та № 00000831411 від 08.05.2019.

За результатами розгляду скарги ТОВ Українська будівельна компанія РВ Груп на зазначені податкові повідомлення - рішення ДФС України 17 липня 2019 року було прийнято рішення, яким оскаржувані рішення залишенні без змін.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00000821411 від 08.05.2019 та № 00000831411 від 08.05.2019 не можна визнати законними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін`юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов`язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Перевіряючи висновки перевірки та, як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на предмет їхньої відповідності положенням ч.2 ст. 2 КАС України, в розрізі господарських операцій позивача та його контрагентів у перевіряємому періоду, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Українська будівельна компанія РВ Груп та ТОВ Строй рейз 15 березня 2017 року було укладено договір поставки будівельних матеріалів №15/03.

Поставка товару за вказаним договором підтверджується видатковою накладною № 610 від 15.03.2017 на суму - 152 421. 88 грн., рахунком на оплату № 610 від 15.03.2017 на суму - 152 421, 88 грн., ТТН № 699 від 15.03.2017 з відомостями про вантаж, довіреністю № 8 від 15.03.2017, видатковою накладною № 608 від 15.03.2017 на суму - 93 939, 30 грн., рахунком на оплату № 608 від 15.03.2017 на суму - 93 939, 30 грн., ТТН № 695 від 15.03.2017 з відомостями про вантаж, ТТН № 696 від 15.03.2017 з відомостями про вантаж, довіреністю № 9 від 15.03.2017, видатковою накладною № 605 від 15.03.2017 на суму - 48 613,06 грн., рахунком на оплату № 605 від 15.03.2017 на суму - 48 613,06 грн., ТТН № 710 від 15.03.2017 з відомостями про вантаж, довіреністю № 10 від 15.03.2017, видатковою накладною № 603 від 15.03.2017 на суму - 143 110, 15 грн., рахунком на оплату № 603 від 15.03.2017 на суму - 143 110, 15 грн., ТТН № 678 від 15.03.2017 з відомостями про вантаж, довіреністю № 7 від 15.03.2017.

01 березня 2017 року між ТОВ Українська будівельна компанія РВ Груп та ТОВ Вольтиманд було укладено договір безпроцентної позики №02/03/03. Відповідно до п.1.1 договору позивач, як позикодавець передає у власність позичальнику - ТОВ Вольтиманд грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю.

Пунктом 2.1 укладеного договору встановлено, що сума позики становить 438084,40 грн.

16.03.2017 між ТОВ Сторм рейз , ТОВ Вольтиманд та ТОВ Українська будівельна компанія РВ груп (боржник) укладено договір переведення боргу № 7. Згідно п.1 укладеного договору регулюються відносини, пов`язані із заміною кредитора в отриманні зобов`язання, що виникає з договору № 15/03 від 15.03.2017, укладеного між первісним кредитором та боржником.

Пунктом 2 договору переведення боргу № 7 від 16.03.2017 встановлено, що на нового кредитора переводиться борг (грошове зобов`язання) у розмірі 438084,40 грн., що виник на підставі основного договору, а новий кредитор погоджується прийняти зазначене грошове зобов`язання.

16 березня 2017 року між ТОВ Вольтиманд та ТОВ Українська будівельна компанія РВ груп укладено угоду № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Пунктом 1.1 угоди № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.03.2017 передбачено, що за зобов`язання за договорами про переведення боргу № 7 від 16.03.2017 та договором безпроцентної позики № 02/03/03 від 01.03.2017 припиняються у повному обсязі, оскільки зустрічні вимоги є рівними.

Відповідно до п.3.2 договору поставки будівельних матеріалів № 15/03 від 15.03.2017 доставка товару відбувається силами постачальника за його рахунок. Таким чином, поставка будівельних матеріалів, які було придбано у ТОВ Стром рейз здійснювалася силами та за рахунок ТОВ Стром рейз .

Договором поставки будівельних матеріалів №15/03 від 15.03.2017 передбачено, що поставка відбувається силами та за рахунок ТОВ Стром рейз . Таким чином ТОВ Українська будівельна компанія РВ груп не мало обов`язку по сплаті послуг перевезення.

В свою чергу, будівельні матеріали, які було придбано у ТОВ Стром рейз використано позивачем при виконанні укладеного договору з Публічним акціонерним товариством Харківська ТЕЦ-5 за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, що підтверджується відомістю ресурсів до акта приймання № 1 від 31.07.2017 та відомістю ресурсів до договірної ціни.

Згідно з пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Розділом 1 вказаних Правил передбачено, що товарно-транспортною документацією є комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відтак, товарно-транспортна накладна є обов`язковим первинним документом бухгалтерського обліку, який, відповідно, підтверджує реальність здійснення даного виду господарської операції (з придбання транспортних послуг).

13.03.2017 між Публічним акціонерним товариством Харківська ТЕЦ-5 (замовник) та ТОВ Українська будівельна компанія РВ Груп (підрядник) укладено договір № 215, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується власними силами та засобами на власний ризик виконати капітальний ремонт обладнання хімводоочищення, антикорозійний захист зовнішньої поверхні та теплову ізоляцію освітлювання № 1, 2, 3 (ремонт і технічне обслуговування установок, категорія 45259000-7 відповідно до ДК 021:2015) у строки та на умовах, що визначені в цьому договорі.

Відповідно до п.1 3 договору роботи виконуються за місцезнаходженням замовника за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки.

Згідно п.2.1 договору, загальна вартість робіт складає 1403728,42 грн., у тому числі ПДВ 20% - 233954,74 грн.

Відповідно до п.3.3 договору підрядник зобов`язується виконати роботи з власних матеріалів, запасних частин та власними засобами.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що замовник здійснює передоплату підряднику у розмірі 100% від суми даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Згідно п.5.1 договору виконані підрядником роботи оформлюється актами здачі-приймання виконаних робіт у строк 10 робочих днів після отримання кожного акта замовником.

Виконання зазначеного договору підтверджується договірною ціною № 1 як додаток № 2 до договору № 215 від 13.03.2017 на суму - 1 403 728, 42 грн., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат від 31.07.2017 на суму - 1 403 728, 42 грн., актом № 1 приймання-виконання будівельних робі від 31.07.2017 на 12 (дванадцяти аркушах) на суму - 1 403 728, 42 грн., відомістю ресурсів до акта приймання № 1 від 31.07.2017.

Оплата за договором № 215 від 13.03.2017 підтверджується платіжним дорученням № 3904 від 13.03.2017 на суму 1 000 000,00 грн., у тому числі з ПДВ 166 666,67 грн. (призначення платежу - передплата за договором № 215 від 13.03.2017), випискою з банківського рахунку АТ «ОЩАДБАНК» , платіжним дорученням № 606 від 18.07.2017 на суму 403 728, 42 грн., у тому числі з ПДВ 67 288, 07 грн. (призначення платежу - оплата за кап. ремонт за договором № 215 від 13.03.2017), випискою з банківського рахунку АТ «ОЩАДБАНК» .

Для виконання договору № 215 від 13.03.2017 позивачем було придбано будівельні матеріали в ТОВ «СТОРМ РЕЙЗ » .

Отже, товар, який було придбано в ТОВ «СТОРМ РЕЙЗ» було використано ТОВ «Українська будівельна компанія РВ груп» під час виконання договору № 215 від 13.03.2017 щодо капітального ремонту обладнання хімводоочищення. Антикорозійний захист зовнішньої поверхні та теплова ізоляція освітлювачів № 1,2,3» (ремонт і технічне обслуговування установок, категорія 45259000-7 відповідно до ДК 021:2015) за адресою ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» (Замовник): Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Подвірки, що підтверджується відомістю ресурсів до акта приймання № 1 від 31.07.2017 та відомістю ресурсів до договірної ціни.

Таким чином, твердження відповідача про ненадання підтверджуючих документів щодо подальшого використання позивачем придбаного у ТОВ «Сторм рейз» будівельних матеріалів» спростовується наявними в матеріалах справах доказами.

Колегія суддів зазначає, що позивач та його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, були платниками податку на додану вартість.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб`єктність учасників господарської операції та зв`язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємства-контрагенти були фіктивними, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання.

Водночас, реальність виконання вказаних вище господарських зобов`язань, безпосередньо пов`язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Доводи апелянта щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних трудових ресурсів є необґрунтованим, оскільки зазначене не виключає можливості реального виконання господарської операції, враховуючи, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом жодним чином не були доведені його твердження відносно не реальності здійснених господарських операцій, хоча це передбачено п. 56.4. ст. 56 ПК України.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Так, контрагенти позивача під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів були зареєстрованими суб`єктами підприємницької діяльності та платниками податків, а їхня правосуб`єктність на укладення вищевказаних договорів не була обмежена діючим законодавством чи судовими рішеннями.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А тому, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагентів на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Отже, між позивачем та його контрагентами дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно вироку Сихівського районного суду м. Львова від 16.05.2018 у справі № 464/1792/18, відповідно до якого громадянина ОСОБА_1 визнано винним за ч.3 ст.28, ч. 2 ст.205, ч.3 ст.358 КК України що ТОВ Сторм рейз здійснювало операції щодо безпідставного формування фіктивного податкового кредиту з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Так, постанова Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа №826/18952/14) адміністративне провадження №К/9901/8100/18) містить правовий висновок про те, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили.

В постанові Верховного Суду від 29.03.2018р. (провадження К/9901/6497/18, справа №826/3498/15) зазначено, що: "жодних фактів, які б свідчили про здійснення цим підприємством нереальної господарської діяльності, зокрема за правовідносинами із Товариством, цим вироком не встановлено. За змістом частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на час розгляду справи у суді касаційної інстанції) вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. З огляду на преюдиціальність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов`язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків. З урахуванням наведеного, а також того, що дана обставина не досліджувалась у судах попередніх інстанцій з огляду на дату винесення відповідного вироку, посилання на такий вирок як на обставину, що має значення при винесенні судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі, є необґрунтованим".

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року (справа №808/1507/16, адміністративне провадження №К/9901/25309/18) зазначено, що : "сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили".

До матеріалів справи не надано у кримінальній справі, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів, зокрема позивача.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Крім того, позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV , відображають реальність господарських операцій з його контрагентом та є підставою для формування податкового обліку відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Наведені ДФС аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи апеляційної скарги контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом при вирішенні даної справи.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 00000821411 від 08.05.2019 та № 00000831411 від 08.05.2019 суб`єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, чим порушено законні інтереси платника податків.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року по справі № 520/7844/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року по справі № 520/7844/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 21.01.2020 року