Рішення

від 22.01.2020 по справі 910/15624/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2020Справа № 910/15624/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" (69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, 12)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д)

про стягнення коштів 143 251,16 грн

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 143 251,16 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що рішенням Господарського суду м. Києва від 11.03.2019 у справі № 908/1442/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019, позов задоволено про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" ПАТ КБ "Приватбанк" (надалі - відповідач) на користь ТОВ "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" (надалі - позивач) кошти у розмірі 107 714, 30 грн. За доводами позивача, сторонами не було визначено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 143 251,16 грн., з яких: 13625,12 грн. - 3% річних, 52995,44 грн. - інфляційні втрати, 76630,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 залишено позовну заяву без руху в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду, а саме надати докази направлення на адресу відповідача позовні матеріали, які подано на розгляд суду, а саме поштову квитанцію відправки кореспонденції; належним чином засвідчені договір надання банківських послуг від 09.04.2012 та договір відступлення права вимоги від 03.04.2017, який укладався між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966".

21.11.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивачем надано письмові обґрунтовані щодо неможливості подання копії договору банківських послуг від 09.04.2012, та надав копію договору відступлення права вимоги від 03.04.2017, поштову квитанцію відправки кореспонденції на адресу відповідача.

Таким чином, позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/15624/19 та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачам строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

12.12.2019 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки у позивача відсутнє законне право щодо стягнення заявлених 3% річних, інфляційних втрат та відсотків за користування грошовими коштами. У відзиві відповідач також заявляє про застосування строку позовної давності, оскільки блокування коштів на рахунку відбулося 13.08.2015, а заборгованість нараховується за період з 2015 по 2019 роки.

02.01.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що до нього перейшли всі права первісного кредитора за договором про надання банківських послуг, у т.ч. щодо повернення грошових коштів у сумі 107 714,30 грн, яка розглядалась судом у справі №908/1442/18. Отже, позивач як кредитор у зобов`язанні, що виникло з договору про надання банківських послуг, боржником у якому виступає відповідач, вправі заявити до стягнення з останнього 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами за порушення грошового зобов`язання. У відповіді на відзив позивач також не погоджується із доводами відповідача щодо стягнення процентів за ставкою за вкладом на вимогу, яка нібито встановлена відповідачем у заявленому до стягненні періоді.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №908/1442/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі- Банк) про стягнення коштів, залишеним без змін постановою Північного апеляцій ного господарського суду від 19.06.2019, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" грошові кошти у розмірі 107 714,30 грн., які зберігаються на рахунку НОМЕР_1, а також судовий збір у розмірі 1762,00 гри.

У вищевказаному рішенні судом було встановлено, що 09.04.2012 між Банком та ОСОБА_1 (клієнт) був укладений договір надання банківських послуг шляхом підписання клієнтом анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, на підставі якого ОСОБА_1 був відкритий картковий рахунок.

У період з 17.07.2015 по 13.08.2015 клієнтом неодноразово вносилися та знімалися з раху нку грошові кошти, внаслідок чого у Банка виникли підозри щодо використання установи Банка для проведення незаконних операцій.

У серпні 2015 року внаслідок виникнення підозр Банком було заблоковано будь-які фінансові опе рації, в тому числі щодо видачі грошових коштів у розмірі 107 714,30 грн., наявних на такому раху нку.

03 квітня 2017 року між ОСОБА_1 (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" (новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги (далі - договір відступлення ), на підставі пункту 1.1 якого кредитор передає (відступає) і новому кредитору, а новий кредитор приймає належні кредитору права грошової вимоги до AT КБ ПРИВАТБАНК (боржник), у зобов`язаннях щодо повернення (видачі) боржником грошових коштів, які перебувають на рахунку кредитора № НОМЕР_1 , відкритому боржником відпо відно до умов договору про надання банківських послуг, укладеного між кредитором та боржником 09.04.2012 шляхом підписання кредитором анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил на дання банківських послуг.

Відповідно до п. 1.2 договору відступлення внаслідок передачі (відступлення) прав новий кре дитор замінює кредитора і набуває права грошових вимог до боржника в зобов`язаннях за догово ром.

За змістом п. 6.2.3 Договору відступлення права вимоги переходять до нового кредитора з моменту укладення цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржника в зобов`язаннях з повернення (видачі) грошових коштів з рахунків, відкритих відповідно до договору про надання банківських послуг.

Спір у справі №908/1442/18 виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, які заблоковані відповідачем на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 .

У рішенні від 11.03.2019 суд зазначив, що Банком належним чином не було обґрунтовано правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 . Крім того, Банк також не надав суду належних і допустимих доказів звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні, на думку відповідача, дії клієнта, не доведено порушення клієнтом вимог законодавства, за наслідками порушення яких було заблоковано його картковий рахунок. При цьому, рахунок було заблоковано без повідомлення і згоди клієнта протягом 2015-2019 років.

Таким чином, з серпня 2015 року грошові кошти у розмірі 107 714,30 грн знаходяться на рахунку НОМЕР_1 та належать клієнту на праві власності, проте Банком зупинено операції з розпорядження такими коштами, що не заперечується представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

Судом також встановлено, що з моменту укладення договору відступлення позивач набув право вимагати від Банку належного виконання грошового зобов`язання з повернення грошових коштів, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 .

За таких обставин суд визнав правомірними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 107 714,30 грн, які зберігаються на рахунку № НОМЕР_1 , і задовольнив їх у повному обсязі.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Оскільки, обов`язковою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору, а в справі №908/1442/18 брали участь ті самі сторони, що й у даній справі, суд приходить до висновку, що факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №908/1442/18, яке набрало законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів та не підлягають повторному доказуванню.

Позивач звертаючись з даним позовом до суду зазначає, що відповідач станом на 04.11.2019 не здійснив розблокування грошових коштів у розмірі 107 714,30 грн на рахунку № НОМЕР_1 , що є підставою для нарахування останньому 3% річних у розмірі 13 625,12 грн, інфляційних втрат у розмірі 52 995,44 грн та процентів за користування чужими коштами у розмірі 76 630,60 грн з моменту безпідставного блокування коштів (13.08.2015) до моменту зарахування на рахунок клієнта.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, на підставі договору відступлення права вимоги від 03 квітня 2017 року позивач набув права грошових вимог до Банку в зобов`язаннях за договором про надання банківських послуг від 09.04.2012 щодо повернення (видачі) грошових коштів в сумі 107 714,30 грн, а також щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів) та інших штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто, з моменту підписання договору відступлення позивач набув право вимагати від Банку належного виконання грошового зобов`язання з повернення грошових коштів, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 .

За змістом частин 1 та 3 статті 1068 Цивільного кодексу України Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Судом встановлено, що внаслідок блокування Банком у серпні 2015 року грошових коштів на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" звернулось з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі- Банк) про стягнення грошових коштів у розмірі 107 714,30 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 у справі №908/1442/18, залишеним без змін постановою Північного апеляцій ного господарського суду від 19.06.2019, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" задоволені повністю, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" грошові кошти у розмірі 107 714,30 грн, які зберігаються на рахунку НОМЕР_1.

Так, звертаючись з даним позовом до суду позивач просить стягнути з моменту безпідставного блокування відповідачем грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 , а саме з 13.08.2015 по 29.10.2019, інфляційні втрати та 3 % річних з посиланням на положення ч.2 ст. 625 ЦК України, та проценти за користування чужими грошовими коштами у відповідності до ст. 536, 1073 ЦК України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з п 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Однак, виходячи з системного аналізу вищевказаних норм законодавства, що регулює відносини, які виникають з договору банківського рахунку, обов`язок банку вчиняти для клієнта операції, які передбачені для даного рахунку законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, не є грошовим зобов`язанням такого банку, в розумінні статей 524, 533 - 535, оскільки не передбачає сплату банком коштів на користь платника (клієнта), оскільки кошти платника (клієнта), що знаходяться на рахунку у банку, є власністю саме клієнта, а не банку.

В свою чергу, відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 ЦК України).

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком, у клієнта з`являється підстава вимагати відповідно до ст. 536 ЦК сплати процентів, а відповідно до вимог ст. 623 ЦК - відшкодування завданих збитків, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Подібними до відносин за договором банківського рахунку є відносини за договором банківського вкладу.

Статтею 1061 ЦК України унормовано, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, застосування позивачем частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, при цьому обґрунтованим є нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536, 1073 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності щодо заборгованості, яка нараховується позивачем з періоду блокування коштів на рахунку - 13.08.2015 та по 29.10.2019 року.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що станом на момент звернення позивача з позовом до суду, Банк не виконав своїх зобов`язань щодо розблокування грошових коштів у розмірі 107 714,30 грн, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , що є підставою для стягнення з останнього процентів за користування чужими коштами.

З доданих до матеріалів справи витягів з наказу №70 від 05.01.2004 та протоколу №Э.DN. 20.1.3.2/6-6789742 від 27.04.2017 вбачається, що в період з 06.01.2004 по 03.05.2017 в Банку існувала ставка вкладу на вимогу, яка складала 1%, починаючи з 04.05.2017 остання була змінена до 0,01%.

Отже, приймаючи до уваги, що звернення позивача з позовом до суду відбулось 04.11.2019 (відбиток штемпеля Укрпошти на конверті №6905003178751 в якому надійшла позовна заява), враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд, з урахуванням ставок вкладу на вимогу, які існували в період з 04.11.2016 по 29.10.2019, здійснив власний розрахунок процентів за користування чужими коштами, відповідно до якого з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти у розмірі 560,51 грн, а саме:

- в період з 04.11.2016 по 03.05.2017 за ставкою 1% у розмірі 533,68 грн;

- в період з 04.05.2017 по 29.10.2019 за ставкою 0,01% у розмірі 26,83 грн.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966", а саме в частині стягнення процентів за користування чужими коштами у розмірі 560,51 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ідентифікацій код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Відділення №1 "Автотранспортного підприємства 129966" (69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, 12, ідентифікаційний код 40534338) проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 560 (п`ятсот шістдесят) грн 51 коп. та судовий збір у розмірі 8 (вісім) грн 41 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.01.2020

Суддя Л. Г. Пукшин