Рішення

від 14.01.2020 по справі 917/1085/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.20р. Справа № 917/1085/19

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ореховської О.О., при секретарі судового засідання Кобець Н.С., розглянув справу № 917/1085/19

за позовом Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ-151, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький військторг" (39602, Полтавська область, м. Кременчук, вул. 60 років Жовтня, буд. 54-А, код ЄДРПОУ 32687151)

про стягнення 162 296,65 грн.,

Сторони в судове засідання не з"явились, їх явка в судове засідання обов"язкою не визнавалась

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Концерн "Військторгсервіс" (позивач) звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вх. № 1318 від 01.07.2019р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький військторг" (відповідач) про стягнення заборгованості за Договором № 136Д/2017 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.03.2017р. , а саме: 79 210,00грн. основного боргу, 52 569,40 грн. пені; 7 921,00 грн. штрафу у розмірі 10%; 17 693,93 грн. інфляційних втрат та 4 902,00грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг зі зберігання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, яка станом на дату звернення позивача з позовом не погашена.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.07.2019р. зазначену позовну заяву прийнято судом та відкрито провадження у справі № 917/1085/19. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Після виходу з основної щорічної відпустки (з 02.09.2019 р. по 13.09.2019 р.) ухвалою суду від 17.09.2019р. судом здійснено перехід у справі № 917/1085/19 від спрощеного позовного провадження до розгляду зазначеної справи за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 17.10.2019р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.10.2019р. відкладено підготовче засідання на 14.11.2019р.

14.11.2019р. підготовче засідання не відбулося у зв`язку з відрядженням судді Ореховської О.О. до м. Києва.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.11.2019р. визначено нові дату та час підготовчого засідання - 05.12.2019р.

Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 05.12.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 917/1085/19. Справу призначено до судового розгляду по суті на 14.01.2020р.

Сторони явку своїх уповноважених представників в судове засідання не забезпечили.

Позивач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням вручення рекомендованого поштового відправлення - ухвали суду від 05.12.2019р. (отримано 11.12.2019.).

Ухвала господарського суду Полтавської області від 05.12.2019р., рівно як і попередні ухвали суду у даній справі від 08.07.2019р., 17.09.2019р., 17.10.2019р., 07.11.2019р., що направлялись відповідачу за адресою, зазначеною у позовній заяві - 39602, Полтавська область, м. Кременчук, вул. 60 років Жовтня, буд. 54-А і яка співпадає з його місцезнаходженням за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернуті підприємством зв"язку до господарського суду у зв"язку з відсутністю адресата.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 05.12.2019р. вважається врученою відповідачу.

Також, ухвала господарського суду Полтавської області від 05.12.2019р. по даній справі розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Частиною ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до ст.165 (ч.9) Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що неявка в судове засідання представників позивача і відповідача, а також неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджають розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами.

Оскільки представники сторін в судове засідання 14.01.2020р. не з`явились, відповідно до ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного тексту рішення.

Відповідно до вимог ст. 233 ГПК України рішення прийнято в нарадчій кімнаті.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01.03.2017р. між Концерном "Військторгсервіс" (позивач, за умовами договору - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький військовий торг" (відповідач, за умовами договору - поклажодавець) був укладений Договір № 136Д/2017 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг (з додатками ) (далі - Договір) (а.с. 10-17).

Умовами зазначеного Договору сторони узгодили, зокрема, наступне:

- предметом цього Договору є надання зберігачем послуг по зберіганню, а також прийому, розвантаженню, обліку, відвантаженню товарно-матеріальних цінностей, що належать поклажодавцю (п.1.1. Договору).

- зберігач зобов"язаний прийняти від поклажодавця товарно-матеріальні цінності (надалі "ТМЦ") зберігання в кількості, одиницях виміру, вартості одиниці та загальної суми ТМЦ відповідно до видаткових накладних поклажодавця та Акту приймання-передачі, забезпечити їх облік та зберігання у цілісності та належному стані. Якщо специфіка ТМЦ не дозволяє то визначити кількість одиниць ТМЦ, які передаються на зберігання, ТМЦ передаються в упакованій тарі (ящики, контейнери, тощо) (п.2.1.1 Договору);

- послуги зазначені в п. 1.1. Договору поклажедавець зобов`язуться оплатити зберігачу в строки та на умовах, передбачених цим Договором, за вартістю визначеною в Додатку № 1 та поданої заявки.

Поклажодавець здійснює оплату за три місяці (березень, квітень, травень 2017року) у розмірі 100% за надання послуг зберігання ТМЦ на займаній площі в термін до 05 числа за останнім днем місяця підписання акту виконаних робіт. У зв`язку з постійним підвищенням цін за комунальні послуги (електроенергія, опалення, водопостачання, тощо) поклажодавець та зберігач погодили, що ціна на надання послуг зберігання не включає в себе понесення зберігачем витрати на комунальні послуги в процесі зберігання відповідно до умов цього Договору. Поклажодавець зобов`язується відшкодувати витрати понесені 3берігачем на комунальні послуги в процесі зберігання згідно виставлених рахунків в термін не пізніше 15 числа наступного за звітнім місяцем (п. 3.1. Договору);

- поклажодавець за послуги, що надаються зберігачем, вказаних у Додатку № 1 , окрім послуг зберігання ТМЦ проводить оплату згідно виставлених рахунків протягом трьох банківських днів (п. 3.2. Договору);

- по завершенні обслуговування в кожному звітному місяці сторони підписують акти приймання-передачі наданих послуг станом на останній робочий день звітного періоду (п. 3.9. Договору);

- акт приймання-передачі наданих послуг має бути підготовлений зберігачем та наданий на підписання поклажодавцю не пізніше 08 числа місяця, що слідує за звітним. Цей акт має бути розглянутий та підписаний поклажодавцем не пізніше 13 число місяця, що слідує за звітним, або в аналогічний термін, має бути надана письмова вмотивована відмова. У разі неподання у вказаний строк мотивованої відмови, акт вважається підписаним, а послуги - прийнятими (п. 3.10. Договору);

- за несвоєчасну або неповну оплату за надані зберігачем послуги, поклажодавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення, з одночасним припиненням відпуску ТМЦ (п. 3.6. Договору);

- разі прострочення оплати послуг зберігання більше ніж на 60 днів, поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачу штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 4.6. Договору).

Відповідно до Додатку № 2 від 01.03.2017р. до Договору № 136Д/2017 про надання послуг зі зберігання ТМЦІ та додаткових послуг від 01.03.2017 р., який є невід"ємною частиною цього Договору, між сторонами підписано протокол узгодження цін за яким сторонами було визначено, що відшкодування земельного податку щомісячно складає 8 683,44 грн.

Договір № 136Д/2017 про надання послуг зі зберігання ТМЦІ та додаткових послуг від 01.03.2017 р. та додатки до нього підписані представниками та скріплені печатками сторін.

Позивач зазначає, що взяті на себе зобов`язання по наданню послуг зі зберігання за даним Договором № 136Д/2017 про надання послуг зі зберігання ТМЦІ та додаткових послуг від 01.03.2017 р. виконав належним чином, на підтвердження чого надав акт надання послуг № 409 від 31.05.2017р. на суму 53 160,00грн. (а.с. 21) та рахунок на оплату та № 484 від 31.05.2017р. на суму 53 160,00грн. (а.с. 19).

Також позивач залучив до матеріалів позовної заяви Акт надання послуг № 408 від 31.05.2017р. на суму 26 050,32грн. (а.с. 20) та рахунок на оплату № 485 від 31.05.2017р. на вказану суму (а.с. 18), що становлять витрати, понесені зберігачем в процесі зберігання (компенсація земельного податку), відшкодування яких за умовами Договору покладено на відповідача.

Зазначені акти надання послуг та рахунки на оплату разом з примірником Договору про надання послуг зі зберігання ТМЦІ та додаткових послуг з додатками направлені позивачем на адресу відповідача. Проте, вказані акти надання послуг відповідач не підписав, оплату виставлених рахунків не здійснив та повернув надіслані позивачем документи на адресу останнього, що підтверджується листом від відповідача від 12.06.2017р. за № 18 (а.с. 75-76). Відмова відповідача від підписання актів та повернення рахунків вмотивована тим, що умови в примірнику договору, який був направлений позивачем на адресу відповідача, частково не відповідають тим умовах, які були погоджені сторонами при підписанні договору. Зокрема, як вказує відповідач, позивач надіслав відповідачу договір, підписаний в березні, замінивши в ньому деякі аркуші, на яких, як стверджує відповідач, було змінено зміст договору на користь позивача, що є підробкою документів.

З метою врегулювання погашення боргу в позасудовому порядку, позивач направив на адресу відповідача претензію від 21.06.2017р. за № 09/309 про погашення суми заборгованості за надані послуги в розмірі 79 210,00грн. (а.с. 22-23), яка залишена відповідачем без виконання.

Таким чином, заборгованість відповідача за надані позивачем послуги згідно Договору № 136Д/2017 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.03.2017р. склала 79 210,00грн.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № 136Д/2017 від 01.03.2017р. в сумі 79 210,00грн. основного боргу. Крім цього, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 52 569,40грн. пені, 7 921,00грн. штрафу у розмірі 10%, 17 693,93грн. інфляційних втрат та 4 902,00грн. 3% річних.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ст. 938 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно за приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 136Д/2017 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.03.2017р. позивач надав обумовлені цим Договором послуги на загальну суму 79 210,32грн., про що свідчать акти надання послуг № 408 від 31.05.2017р. на суму 26 050,32грн. та № 409 від 31.05.2017р. на суму 53 160,00грн. (а.с. 20, 21).

Зазначені акти надання послуг № 408 від 31.05.2017р. та № 409 від 31.05.2017р. та рахунки на оплату послуг разом з примірником Договору про надання послуг зі зберігання ТМЦІ та додаткових послуг (з додатками) направлені позивачем на адресу відповідача. Проте, вказані акти надання послуг відповідач не підписав, оплату виставлених рахунків не здійснив та повернув надіслані позивачем документи на адресу останнього, що підтверджується листом від відповідача від 12.06.2017р. за № 18 (а.с. 75-76).

У відповідності до п. 3.10. Договору акт приймання-передачі наданих послуг має бути підготовлений зберігачем та наданий на підписання поклажодавцю не пізніше 08 числа місяця, що слідує за звітним. Цей акт має бути розглянутий та підписаний поклажодавцем не пізніше 13 числа місяця, що слідує за звітним, або в аналогічний термін, має бути надана письмова вмотивована відмова. У разі неподання у вказаний строк мотивованої відмови, акт вважається підписаним, а послуги - прийнятими.

Вмотивованої відмови від підписання актів надання послуг № 408 від 31.05.2017р. на суму 26 050,32грн. та № 409 від 31.05.2017р. на суму 53 160,00грн. матеріали справи не містять.

Стосовно посилання відповідача у листі від 12.06.2017р. № 18 на те, що умови в примірнику договору, який був направлений позивачем на адресу відповідача, частково не відповідають тим умовах, які були погоджені сторонами при підписанні договору, що на думку відповідача, свідчить про підробку документів, суд зазначає, що ст. 204 ЦК України встановлює призумцію правомірності договору, а саме - правочини є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Документальні докази визнання недійсними вищевказаного договору у спосіб, визначений чинним законодавством, в матеріалах справи відсутні. Також в матеріалах справи відсутні документальні докази звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення з приводу підробки документів.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що у відповідності до п. 3.10 Договору акти надання послуг № 408 від 31.05.2017р. на суму 26 050,32грн. та № 409 від 31.05.2017р. на суму 53 160,00грн. вважаються підписаними, а послуги - прийнятими.

На виконання умов Договору позивач виставив відповідачу рахунки на оплату послуг № 485 від 31.05.2017р. на суму 26 050,32грн. та № 484 від 31.05.2017р. на суму 53 160,00грн. (а.с. 18, 19).

Строк оплати за вказаними рахунками є таким, що настав.

Відповідач в порушення договірних зобов"язань оплату наданих позивачем послуг не здійснив.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов`язань з оплати виконаних послуг.

Відповідач не виконав своїх зобов`язань за Договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № 136Д/2017 від 01.03.2017р., а саме не сплатив вартість наданих позивачем послуг обумовлених умовами цього Договору. Станом на момент розгляду справи в суді основний борг відповідача за надані позивачем послуги складає 79 210,00грн.

Доказів того, що відповідач здійснив оплату послуг матеріали справи не містять.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 79 210,00грн. підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в цій частині.

За неналежне виконання відповідачем умов Договору позивач заявив до стягнення з відповідача 52 569,40 грн. пені за період з 01.06.2017р. по 24.06.2019р. та 7 921,00грн. штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 3.6. та 4.6. Договору сторони узгодили, що за несвоєчасну або неповну оплату за надані Зберігачем послуги, Поклажодавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення, з одночасним припиненням відпуску ТМЦ. У разі прострочення оплати послуг зберігання більше ніж на 60 днів, поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачу штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Тобто, умовами Договору сторони погодили застосування у разі несвоєчасної поставки продукції пеню та штраф одночасно.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові 02.04.2019р. у справі №917/194/18, одночасне стягнення штрафу та пені не є притягненням до подвійної відповідальності та не суперечить ст. 61 Конституції України. Наведена правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, відповідно до якої одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно із ст.549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 52 569,40 грн. за період з 01.06.2017р. по 24.06.2019р. (розрахунок - а.с. 24-25).

Щодо періоду нарахування пені, визначеного позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1 Договору послуги зазначені в п. 1.1. Договору поклажедавець зобов`язуться оплатити зберігачу в строки та на умовах, передбачених цим Договором за вартістю визначеною в Додатку № 1 та поданої заявки. Поклажодавець здійснює оплату за три місяці (березень, квітень, травень 2017року) у розмірі 100% за надання послуг зберігання ТМЦ на займаній площі в термін до 05 числа за останнім днем місяця підписання акту виконаних робіт. У зв`язку з постійним підвищенням цін за комунальні послуги (електроенергія, опалення, водопостачання, тощо) поклажодавець та зберігач погодили, що ціна на надання послуг зберігання не включає в себе понесення зберігачем витрати на комунальні послуги в процесі зберігання відповідно до умов цього Договору. Поклажодавець зобов`язується відшкодувати витрати понесені Зберігачем на комунальні послуги в процесі зберігання згідно виставлених рахунків в термін не пізніше 15 числа наступного за звітнім місяцем.

Згідно п. 3.2. Договору поклажодавець за послуги, що надаються зберігачем, вказаних у Додатку № 1 , окрім послуг зберігання ТМЦ проводить оплату згідно виставлених рахунків протягом трьох банківських днів.

Акти надання послуг № 409 на суму 53 160,00грн. та № 408 на суму 26 050,32грн. датовані 31.05.2017р. і у відповідності до п. 3.10 Договору зазначені акти вважаються підписаними відповідачем, а послуги - прийнятими.

У відповідності до п. 3.1. Договору відповідач має здійснити оплату послуг за актом надання послуг № 409 від 31.05.2017р. у термін до 05 числа за останнім днем місяця підписання акту виконаних робіт. Таким чином, останнім днем виконання такого зобов"язання вважається день, що передує цьому терміну - 04.06.2017р.

Згідно п. 3.2. Договору відповідач мав здійснити оплату послуг за актом надання послуг № 408 від 31.05.2017р. на суму 26 050,32грн. (відшкодування земельного податку) згідно виставленого рахунку (№ 485 від 31.05.2017р.) протягом трьох банківських днів - до 04.06.2017р. Враховуючи, що 04.06.2017р. припадає на неробочий день, останнім днем виконання такого зобов"язання є 05.06.2017р.

За несвоєчасну або неповну оплату за надані зберігачем послуги, поклажодавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення, з одночасним припиненням відпуску ТМЦ (п. 3.6. Договору).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

За ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний , святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати послуг:

- за актом надання послуг № 409 від 31.05.2017р. настав 05.06.2017р. (з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України). Отже, починаючи з 06.06.2017р. у позивача виникло право на нарахування пеня протягом наступних шести місяців та можливість звернення з вказаними вимогами до суду протягом року.

- за актом надання послуг № 408 від 31.05.2017р. настав 05.06.2017р. (з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України). Отже, починаючи з 06.06.2017р. у позивача виникло право на нарахування пеня протягом наступних шести місяців та можливість звернення з вказаними вимогами до суду протягом року.

Умовами договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України , строку, за які нараховуються штрафні санкції.

Договором не передбачено збільшення строків нарахування пені.

З огляду на зазначене , позивач мав право на нарахування пені за актами надання послуг № 408 та № 409 від 31.05.2017р. за період з 06.06.2017р. по 06.12.2017р.

Як вбачається з розрахунку, позивачем невірно визначено дату початку нарахування пені та недотримано шестимісячного строку її нарахування.

Отже, позивач безпідставно здійснив нарахування пені за період з 01.06.2017р. по 24.06.2019р.

Здійснивши перерахунок пені за періоди у відповідності до п. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов до висновку, що за період з 06.06.2017р. по 06.12.2017р. сума пені складає 10 160,58грн. (розрахунок залучено до матеріалів справи). В іншій частині позовні вимоги в частині стягнення пені заявлені неправомірно.

За неналежне виконання відповідачем умов Договору (п. 4.6) позивач заявив до стягнення з відповідача штраф в розмірі 10% від суми заборгованості, що за розрахунком позивача становить 7 921,00грн.

Відповідно до п. 4.6. Договору у разі прострочення оплати послуг зберігання більше ніж на 60 днів, поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачу штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу встановив, що заявлений до стягнення розмір штрафу відповідає вимогам ЦК України, ГК України та умовам Договору.

Вирішуючи спір в частині стягнення пені та штрафу суд приймає до уваги наступне.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність у один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як роз`яснено Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

У даному випадку перебіг позовної давності на стягнення пені починається з 06.06.2017р. і з огляду на скорочений строк позовної давності в один рік до вимог в частині стягнення пені сплинув 06.06.2018р., в частині стягнення штрафу - 04.08.2018р. (з урахуванням прострочення оплати послуг зберігання більше ніж на 60 днів).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 29.05.2019р., що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті позивача, тобто з пропуском, визначеного п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності, який встановлено для вимог про стягнення пені.

Статтею 267 ЦК України встановлено наслідки спливу позовної давності. У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно ч. 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З аналізу зазначеної норми сліду, що суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.

В матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності в частині стягнення пені, як подана до винесення судом рішення у даній справі, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення пені судом задовольняються в сумі 10 160,58грн. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення пені суд відхиляє за їх безпідставністю. Позовні вимоги в частині стягнення штрафу судом задовольняються у повному обсязі в сумі 7 921,00грн.

На підставі ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 17 693,93грн. інфляційних втрат за період червень 2017р. по травень 2019р. та 4 902,00грн. 3 % річних за період 01.06.2017р. по 24.06.2019р. (розрахунок - а.с. 24-25).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд дійшов до висновку, що дії відповідача є порушенням умов Договору № 136Д/2017 про надання послуг зберігання ТМІД та додаткових послуг від 01.03.2017р. і є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат судом встановлено його правильність та відповідність вимогам та чинного законодавства України.

При цьому судом прийнято до уваги, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж (що не було враховано позивачем при визначенні періоду нарахування), і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Також, при обрахунку інфляційних судом прийнято до уваги Рекомендації Верховного суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р., відповідно до яких при розрахунку суми інфляційних слід враховувати, що сума боргу, яка сплачується з 1-го до 15-го дня відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16-го до 31-го дня місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Судом здійснено перевірку розміру заявлених вимог про стягнення 3% річних ( з урахуванням моменту виникнення та в межах визначеного позивачем періоду) та встановлено, що стягненню підлягає сума 3% річних в розмірі 4 876,30грн. (розрахунок залучено судом до матеріалів справи). В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних позов задоволенню не підлягає.

Перевірка правильності розрахунку інфляційних витрат та 3% річних здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 79 210,00грн. основного боргу, 10 160,58грн. пені, 17 693,93грн. інфляційних втрат та 4 876,30грн. 3% річних обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині - позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький військторг" (39602, Полтавська область, м. Кременчук, вул. 60 років Жовтня, буд. 54-А, код ЄДРПОУ 32687151) на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ-151, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) 79 210,00грн. основного боргу, 10 160,58грн. пені, 17 693,93грн. інфляційних втрат, 4 876,30грн. 3% річних, а також 1 679,11грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної

судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.01.2020р.

Суддя О.О. Ореховська