Рішення

від 27.05.2019 по справі 640/18650/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2019 року №640/18650/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 та Товариства з обмеженою відповідальністю Тарком екоцентр про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - позивач), в особі представника - Литвиненка Сергія Сергійовича (далі - представник позивача), до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 (далі відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Таркомекоцентр (далі - відповідач - 2), про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ Агрофлексгруп 2015 (код ЄДРПОУ 39739640) та ТОВ Тарком екоцентр (код ЄДРПОУ 38234621), за результатами якого складено податкові накладні від 21.06.2016 №179, від 21.06.2016 №178, від 21.06.2016 №177, від 13.06.2016 №99, від 13.06.2016 №100, від 06.06.2016 №29, від 01.06.2016 №28, від 27.05.2016 №147, від 19.05.2016 №122, від 19.05.2016 №120, від 19.05.2016 №121, від 19.05.2016 №123, від 22.09.2015 №39, від 22.09.2015 №42, від 22.09.2015 №41, від 06.07.2015 №24, від 06.07.2015 №25, від 07.10.2016 №80, від 07.10.2016 №74, від 07.10.2016 №81, від 05.10.2016 №72, від 05.10.2016 №73, від 04.10.2016 №78, від 30.09.2016 №182, від 19.09.2016 №119, від 19.09.2016 №117, від 19.09.2016 №118, від 01.09.2016 №21, від 01.09.2016 №19, від 01.09.2016 №18, від 01.09.2016 №20, від 15.08.2016 №97, від 15.08.2016 №94, від 15.08.2016 №93, від 15.08.2016 №92, від 15.08.2016 №95, від 15.08.2016 №96, від 03.08.2016 №46, від 20.07.2016 №178, від 20.07.2016 №166, від 04.07.2016 №37, від 04.07.2016 №36, від 04.07.2016 №38, від 04.07.2016 №39, від 24.06.2016 №207, від 21.06.2016 №176, від 21.06.2016 №175.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у кримінальній справі №363/261/18 директора ТОВ Агрофлексгруп 2015 Шкодіна А.В. (код ЄДРПОУ 39739640) було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України.

У зв`язку із зазначеним, позивач вважає, що правочин, укладення якого мало місце між відповідачами, за наслідками вчинення якого було складено вище вказані податкові накладні має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2018 року позовну заяву залишено без руху.

11.12.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

28.01.2018 року представником відповідача-2 через канцелярію суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке прийнято судом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ТОВ Агрофлексгруп 2015 на користь ТОВ Тарком Екосервіс було виписано податкові накладні від 21.06.2016 №179, від 21.06.2016 №178, від 21.06.2016 №177, від 13.06.2016 №99, від 13.06.2016 №100, від 06.06.2016 №29, від 01.06.2016 №28, від 27.05.2016 №147, від 19.05.2016 №122, від 19.05.2016 №120, від 19.05.2016 №121, від 19.05.2016 №123, від 22.09.2015 №39, від 22.09.2015 №42, від 22.09.2015 №41, від 06.07.2015 №24, від 06.07.2015 №25, від 07.10.2016 №80, від 07.10.2016 №74, від 07.10.2016 №81, від 05.10.2016 №72, від 05.10.2016 №73, від 04.10.2016 №78, від 30.09.2016 №182, від 19.09.2016 №119, від 19.09.2016 №117, від 19.09.2016 №118, від 01.09.2016 №21, від 01.09.2016 №19, від 01.09.2016 №18, від 01.09.2016 №20, від 15.08.2016 №97, від 15.08.2016 №94, від 15.08.2016 №93, від 15.08.2016 №92, від 15.08.2016 №95, від 15.08.2016 №96, від 03.08.2016 №46, від 20.07.2016 №178, від 20.07.2016 №166, від 04.07.2016 №37, від 04.07.2016 №36, від 04.07.2016 №38, від 04.07.2016 №39, від 24.06.2016 №207, від 21.06.2016 №176, від 21.06.2016 №175.

Вказані накладні було складено директором ТОВ Агрофлексгруп 2015 Шкодіним А.В.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Вказані обставини, відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного суду України, входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно з цією нормою, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з системного тлумачення наведених норм вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатися до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Наведене підтверджується, зокрема, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9, у пункті 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Так, Верховним Судом України було наголошено на тому, що, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє у задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи було долучено лише копії податкових накладних, складених, на думку позивача, за наслідком вчинення спірного правочину.

Разом з тим, відповідно до вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

ґ) виключено;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) виключено;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

ї) виключено.

З наведеного вище вбачається, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якого її було складено, оскільки серед її обов`язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Отже, надані позивачем до суду копії податкових накладних жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Необхідно зазначити, що відповідно до вимог частин 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Водночас, відповідно до частин 1, 3, 5 статті 77 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На виконання наведених вимог, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва про відкриття провадження у даній справі від 12.12.2018 року, судом було витребувано докази від сторін у справі. Зокрема, позивача зобов`язано подати до суду всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Разом з тим, у ході судового розгляду справи позивачем вказаної вимоги суду не виконано.

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу збирати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, суд звертає увагу на наступне.

Згідно статей 61 та 62 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Главою 8 ПК України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Разом з тим, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину - договору, з метою визнання недійсним якого, позивач звернувся до суду.

Отже, Головним управлінням ДФС у Київській області, яке є суб`єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог Кодексу адміністративного судочинства України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

Відповідачем-2 до суду надано акт про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Тарком Екосервіс (код ЄДРПОУ 38234621) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року., від 20.06.2017 року №225/26-15-14-02-02/38234621, в якому відомості стосовно правочинів, на які посилається у позовних вимогах позивач, відсутні.

Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у справі №363/261/18 керівника ТОВ Агрофлексгруп 2015 Шкодіна А.В., який вказану посаду займав з 02.06.2015 року, було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

При цьому, даним вироком не встановлені обставини вчинення відповідачами правочинів.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Стосовно клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Зокрема у своїх позовних вимогах позивач посилається на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у справі №363/261/18, який отримав 08.10.2018 року листом Вишгородського районного суду Київської області від 01.10.2018 року №01-22/195/2018.

Таким чином, саме 08.10.2018 року у позивача виникли підстави, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Із позовом до суду позивач звернувся 09.11.2018 року, тобто в межах визначеного ст. 122 КАС України строку.

Судові витрати, які підлягають стягненню, відсутні.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 38/19; код ЄДПОУ: 39439980) до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 (місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, 7/1; код ЄДРПОУ: 39739640) та Товариства з обмеженою відповідальністю Тарком Екосервіс (місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 10-А; код ЄДРПОУ: 38234621) про визнання правочину недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко