Постанова

від 20.07.2020 по справі 640/18650/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18650/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до ТОВ "Агрофлексгруп 2015", ТОВ "Тарком екоцентр" про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ :

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до ТОВ "Агрофлексгруп 2015", ТОВ "Тарком екоцентр" про: визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ "Агрофлексгруп 2015" (код ЄДРПОУ 39739640) та ТОВ "Тарком екоцентр" (код ЄДРПОУ 38234621), за результатами якого складено податкові накладні від 21.06.2016 №179, від 21.06.2016 №178, від 21.06.2016 №177, від 13.06.2016 №99, від 13.06.2016 №100, від 06.06.2016 №29, від 01.06.2016 №28, від 27.05.2016 №147, від 19.05.2016 №122, від 19.05.2016 №120, від 19.05.2016 №121, від 19.05.2016 №123, від 22.09.2015 №39, від 22.09.2015 №42, від 22.09.2015 №41, від 06.07.2015 №24, від 06.07.2015 №25, від 07.10.2016 №80, від 07.10.2016 №74, від 07.10.2016 №81, від 05.10.2016 №72, від 05.10.2016 №73, від 04.10.2016 №78, від 30.09.2016 №182, від 19.09.2016 №119, від 19.09.2016 №117, від 19.09.2016 №118, від 01.09.2016 №21, від 01.09.2016 №19, від 01.09.2016 №18, від 01.09.2016 №20, від 15.08.2016 №97, від 15.08.2016 №94, від 15.08.2016 №93, від 15.08.2016 №92, від 15.08.2016 №95, від 15.08.2016 №96, від 03.08.2016 №46, від 20.07.2016 №178, від 20.07.2016 №166, від 04.07.2016 №37, від 04.07.2016 №36, від 04.07.2016 №38, від 04.07.2016 №39, від 24.06.2016 №207, від 21.06.2016 №176, від 21.06.2016 №175.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Вказані обставини, відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного суду України, входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно з цією нормою, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з системного тлумачення наведених норм вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатися до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Водночас, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9, у пункті 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Так, Верховним Судом України було наголошено на тому, що, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє у задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи було долучено лише копії податкових накладних, складених, на думку позивача, за наслідком вчинення спірного правочину, а саме ТОВ "Агрофлексгруп 2015" на користь ТОВ "Тарком Екосервіс" було виписано податкові накладні від 21.06.2016 №179, від 21.06.2016 №178, від 21.06.2016 №177, від 13.06.2016 №99, від 13.06.2016 №100, від 06.06.2016 №29, від 01.06.2016 №28, від 27.05.2016 №147, від 19.05.2016 №122, від 19.05.2016 №120, від 19.05.2016 №121, від 19.05.2016 №123, від 22.09.2015 №39, від 22.09.2015 №42, від 22.09.2015 №41, від 06.07.2015 №24, від 06.07.2015 №25, від 07.10.2016 №80, від 07.10.2016 №74, від 07.10.2016 №81, від 05.10.2016 №72, від 05.10.2016 №73, від 04.10.2016 №78, від 30.09.2016 №182, від 19.09.2016 №119, від 19.09.2016 №117, від 19.09.2016 №118, від 01.09.2016 №21, від 01.09.2016 №19, від 01.09.2016 №18, від 01.09.2016 №20, від 15.08.2016 №97, від 15.08.2016 №94, від 15.08.2016 №93, від 15.08.2016 №92, від 15.08.2016 №95, від 15.08.2016 №96, від 03.08.2016 №46, від 20.07.2016 №178, від 20.07.2016 №166, від 04.07.2016 №37, від 04.07.2016 №36, від 04.07.2016 №38, від 04.07.2016 №39, від 24.06.2016 №207, від 21.06.2016 №176, від 21.06.2016 №175.

Вказані накладні було складено директором ТОВ "Агрофлексгруп 2015" Шкодіним А.В .

Разом з тим, відповідно до вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

ґ) виключено;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) виключено;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

ї) виключено.

З наведеного вище вбачається, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якого її було складено, оскільки серед її обов`язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Отже, надані позивачем до суду копії податкових накладних жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Необхідно зазначити, що відповідно до вимог частин 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч. 5 ст. 77 КАС України).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 року було витребувано докази від сторін у справі. Зокрема, позивача зобов`язано подати до суду всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу збирати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, суд звертає увагу на наступне.

Згідно статей 61 та 62 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Главою 8 ПК України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Разом з тим, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину - договору, з метою визнання недійсним якого, позивач звернувся до суду.

Отже, Головним управлінням ДФС у Київській області, яке є суб`єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог Кодексу адміністративного судочинства України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

ТОВ "Тарком Екосервіс" було надано акт про результати документальної планової виїзної перевірки останнього (код ЄДРПОУ 38234621) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року., від 20.06.2017 року №225/26-15-14-02-02/38234621, в якому відомості стосовно правочинів, на які посилається у позовних вимогах позивач, відсутні.

Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у справі №363/261/18 керівника ТОВ "Агрофлексгруп 2015" Шкодіна А.В., який вказану посаду займав з 02.06.2015 року, було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України. Втім, даним вироком не були встановлені обставини вчинення відповідачами спірних правочинів.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк