Постанова

від 21.01.2020 по справі 648/3526/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 648/3526/19 Головуючий в І інстанції: Бугрименко В.В.

Номер провадження: №22-ц/819/120/20 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Майданіка В.В.,

суддів: Кутурланової О.В.,

Орловської Н.В.,

секретар Литвиненко В.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 27 листопада 2019 року, у складі судді Бугрименка В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь кошти в розмірі 91 299,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Будинок АДРЕСА_1 являється об`єктом спільної сумісності власності її та відповідача. Земельна ділянка за зазначеною адресою, площею 0,2306 га, була набута нею внаслідок приватизації, а отже була її особистою власністю. Разом з цим, під час поділу в судовому порядку спільного майна подружжя постановою Херсонського апеляційного суду від 06 червня 2019 року за відповідачем визнано право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки. Посилаючись на те, що за нею примусово припинено право власності на 1/2 частину належної їй земельної ділянки, на підставі, зокрема, ст.41 Конституцій України, ст.ст.321, 373, 377 ЦК України, п."в" ч.1 ст.156, ст.157 ЗК України просила стягнути з відповідача на її користь вартість даної частки, яка, відповідно до звіту про експертну грошову оцінку, становить 91 299,61 грн.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю доводів позивачки. Так, зазначив, що будинок разом із земельною ділянкою, яка є невід`ємною частиною при купівлі будинку, було придбано подружжям 16.07.2005 року в період шлюбу між позивачем та відповідачем, який було розірвано 27.06.2013 року. Позивачка таємно, безоплатно, в період шлюбу приватизувала вказану земельну ділянку на себе, порушуючи його (відповідача) права, бо він мав право рівної частки у приватизації вказаної земельної ділянки, оскільки будинок, на якій він розташований, є спільним майном подружжя. Однак вказаний факт при оформленні документів щодо приватизації земельної ділянки позивачка приховала. При приватизації земельної ділянки на себе позивачка не понесла жодних витрат, земельна ділянка у неї не вилучалася, мав місце поділ спільного майна подружжя, а тому позивачка не має права вимагати компенсації.

Оскаржуваним рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 27 листопада 2019 року в задоволенні позову було відмовлено.

У своїй апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й прийняти постанову, якою стягнути з відповідача на її користь кошти у розмірі 91 299,61грн, посилаючись на порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначила, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 одержана нею під час шлюбу внаслідок приватизації, а тому є її особистою приватною власністю. Примусове ж відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосовано як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі й порядку, встановлених законом, й за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Також вказала, що суд дав невірну оцінку постанові апеляційного суду в іншій цивільній справі, якою було виділено 1/2 частину земельної ділянки примусово, виходячи не з права спільної сумісної власності, а виходячи з того, що відповідач як особа, до якої перейшло право власності на частку будинку, має право на відповідну частку земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Враховуючи, що будинок розташований на її земельній ділянці, що за нею примусово припинено право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки, вона має право на відшкодування її вартості відповідно до звіту про експертну грошову оцінку.

У своєму відзиві відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Предметом розгляду суду перебувала інша цивільна справа № 648/1780/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

У своєму первісному позові ОСОБА_1 просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 право власності на автомобіль ВАЗ 21099, 1998 року випуску, посилаючись на те, що вказане майно придбане в період шлюбу за їх спільні кошти.

У своєму зустрічному позові ОСОБА_2 з тих же підстав просив поділити в рівних частках спільне майно подружжя, придбане з ОСОБА_1 в період шлюбу, визнавши за ним право власності на 1/2 частину жилого будинку та 1/2 частину земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 - право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21099, 1998 року випуску, д/н НОМЕР_1 .

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 10 січня 2019 року первісний та зустрічний позови було задоволено частково, здійснено поділ спільного майна подружжя.

За ОСОБА_1 було визнано в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21099, 1998 року випуску, д/н НОМЕР_1 .

За ОСОБА_2 було визнано в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину жилого будинку, розташованого по адресу: АДРЕСА_1 .

В задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , було відмовлено.

Своєю постановою від 06 червня 2019 року Херсонський апеляційний суд постановив:

--- апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення;

--- апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити;

--- рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки скасувати і постановити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити. Визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , залишивши іншу 1/2 частину у власності ОСОБА_1 (а.с.9-11).

Зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.11.2000 року до 27.06.2013 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей. В період шлюбу ОСОБА_1 придбала у власність жилий будинок АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 16.07.2015 року. Також ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2306 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення сесії Федорівської сільської ради Білозерського району Херсонської області № 183 від 09.07.2012 року. ОСОБА_2 в період шлюбу, а саме 29.01.2008 року придбав у власність автомобіль ВАЗ 21099, 1998 року випуску, д/н НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 виданим МРЕВ ДАІ м. Херсона.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Документом, що підтверджував право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку кадастровий номер 6520387300:02:003:0007, яка потім була предметом судового розгляду, був Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 340692 від 22.08.2012 року (а.с.12-13).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки № А S 18-180713-052, ринкова вартість об`єкта оцінки (земельна ділянка кадастровий номер 6520387300:02:003:0007, площею 0,2306 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) становить 182599,23 грн (а.с.14-15).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що із зазначених судових рішень, які є преюдиційними для суду, вбачається, що право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки перейшло до ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, на підставі ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України, з врахуванням принципу рівності часток, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки половини вартості спірної земельної ділянки. Також суд виходив з того, що положення закону, на які посилається позивачка у позовній заяві, а саме ст.321 ЦК України, ст.ст.156, 157 ЗК України, не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки факт примусового відчуження об`єкта нерухомого майна в даних правовідносинах відсутній, як і обставини, визначені ст.156 ЗК України, що визначають підстави для відшкодування збитків власникам земельних ділянок.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до п."в" ч.1 ст.156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок.

Згідно ст.157 вказаного Кодексу відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

За положеннями ст.321 ЦК України:

--- право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1);

--- особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2);

--- примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (ч.3).

Стаття 373 вказаного Кодексу регулює відносини щодо землі (земельної ділянки) як об`єкт права власності, набуття права власності на землю, гарантії та правомочності власника.

Так, у тій, іншій, цивільній справі № 648/1780/18 за спором між тими самими сторонами про поділ майна подружжя суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання за ним права власності на 1/2 частину земельної ділянки, виходив з того, що вказана земельна ділянка є приватною власністю ОСОБА_1 , набутою нею в порядку приватизації, а тому, у відповідності до ст.57 СК поділу не підлягає.

З приводу цього слід зазначити таке. До 07 лютого 2011 року включно у ст.ст.57 та 61 СК України не було уточнень щодо належності або до особистої приватної власності, або до спільної сумісної власності житла, набутого одним з подружжя внаслідок приватизації, та земельної ділянки, набутої одним з подружжя внаслідок передачі.., в тому числі приватизації.

Лише законом від 11.01.2011 року (набрав чинності з 08.02.2011 року) вказане майно було включено до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (ст.61 СК України).

Законом від 17.05.2012 року (набрав чинності з 13.06.2012 року) вказане майно було включено до об`єктів права особистої приватної власності одного з подружжя (ст.57 СК України).

Тобто, можна вважати, що до 07.02.2011 року включно таке майно (земельна ділянка, набуту в порядку приватизації) було особистою приватною власністю одного з подружжя, з 08.02.2011 року - спільною сумісною власністю, з 13.06.2012 року - знову особистою приватною власністю.

У цій справі земельна ділянка набута позивачкою в порядку приватизації на підставі рішення сесії Федорівської сільської ради Білозерського району Херсонської області № 183 від 09.07.2012 року, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.08.2012 року.

Тобто, за інших обставин, єдиним її власником вважалась би позивачка.

Однак у цій справі наявні інші правовідносини.

Так, системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні прав власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Загальні норми закріплюють принцип нерозривності об`єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином ОСОБА_2 як особа, до якої перейшло право власності на частку у будинку, має право на відповідну частку земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

До аналогічного висновку дійшов у своїй постанові від 06 червня 2019 року у іншій цивільній справі № 648/1780/18 Херсонський апеляційний суд, який рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки скасував і постановив нове про задоволення його позову щодо поділу спірної земельної ділянки.

Отже, суд повно, всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним в цій частині доказам у справі, а тому прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав того, що положення закону, на які посилається позивачка у позовній заяві, а саме ст.321 ЦК України, ст.ст.156, 157 ЗК України, не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки факт примусового відчуження об`єкта нерухомого майна в даних правовідносинах відсутній, як і обставини, визначені ст.156 ЗК України, що визначають підстави для відшкодування збитків власникам земельних ділянок.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують. Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на те, що спірна земельна ділянка одержана нею під час шлюбу внаслідок приватизації, отже є її особистою приватною власністю, а тому її примусове відчуження може бути застосовано за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. При цьому апеляційний суд виходить з того, що, як зазначено вище, ст.321 ЦК України, ст.ст.156, 157 ЗК України, не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки факт примусового відчуження об`єкта нерухомого майна в даних правовідносинах відсутній, як і обставини, визначені ст.156 ЗК України, що визначають підстави для відшкодування збитків власникам земельних ділянок. Право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки перейшло до ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, на підставі ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України, з врахуванням принципу рівності часток. Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на невірну оцінку постанови апеляційного суду в іншій цивільній справі № 648/1780/18 за спором між тими самими сторонами про поділ майна подружжя, оскільки це не відповідає дійсності, вказаній постанові апеляційного суду в іншій цивільній справі суд першої інстанції дав належну оцінку. Зокрема, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 як особа, до якої перейшло право власності на частку у будинку, має право на відповідну частку земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для того, щоб апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 27 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, встановленому п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 21 січня 2020 року .

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська