Постанова

від 21.01.2020 по справі 640/14938/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року

м. Харків

справа № 640/14938/19-ц

провадження 22ц/818/921/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Маміної О.В.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі - Харківська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю РБП № 4 , представник відповідача - Чуб С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2019 року в складі судді Лях М.Ю.

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 про визнання договору оренди припиненим, в якому просила визнати припиненим договір оренди землі № 104 від 10 серпня 1995 року, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю РБП № 4 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що вона є власником нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-4 в літ. З-1 , загальною площею 97,4 кв м, що розташовані по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 18 жовтня 2011 року.

У 2019 році вона дізналася про те, що з 10 серпня 1995 року земельна ділянка, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 строком до 2020 року (25 років оренди) на підставі договору оренди землі № 104.

Вважала, що право товариства на користування (оренди) спірною земельною ділянкою повинно було припиненим з моменту набуття нею права власності на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-4 в літ. З-1 , загальною площею 97,4 кв м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що на сьогодні існує загроза зміни цільового призначення земельної ділянки та (або) передачі спірної земельної ділянки в суборенду, що може призвести до ускладнення розгляду справи та ускладнення виконання рішення суду.

Просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам, у тому числі, нотаріусам вчиняти будь-які нотаріальні дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також інші реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2019 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам, у тому числі, нотаріусам вчиняти будь-які нотаріальні дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також інші реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 про визнання договору оренди припиненим; в задоволенні іншої частини заяви про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду Товариство з обмеженою відповідальністю РБП № 4 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не перевірив та не витребував жодних доказів на підтвердження того, що нежитлові приміщення, належні позивачці за адресою: АДРЕСА_1 розташовані на спірній земельній ділянці; що предметом спору є саме договір оренди земельної ділянки, а не конкретна земельна ділянка; що спірна земельна ділянка не може бути об`єктом інтересу позивачки, оскільки останньою землевпорядна документація саме на цю земельну ділянку, саме цією площею не розроблялась, і вимог у позивачки до Харківської міської ради щодо укладення договору оренди саме на цю земельну ділянку у судовому порядку не заявлялось; що предмет позову вочевидь не відповідає заявленим і вжитим заходам забезпечення позову; що цільове призначення земельної ділянки, навіть не є істотною умовою договору, тобто жодним чином не може стосуватися предмету цього спору та не зрозуміло, як може ускладнити чи зробити неефективним захист/відновлення прав позивачки саме у цьому спорі; що з огляду на пряму норму чинного законодавства про припинення дії суборенди внаслідок припинення договору оренди, передача земельної ділянки в суборенду жодним чином не ускладнить реалізацію судового рішення; що позивачем не заявлено вимог до органу місцевого самоврядування, як власника і розпорядника земельної ділянки щодо передачі (оформлення) прав на таку земельну ділянку; будь-які зміни у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, які стосуються земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, не можуть порушити жодних прав чи інтересів позивачки, оскільки остання таких прав не набула і не здійснила дій, які б свідчили про це; що подача ОСОБА_1 заяви до Харківської міської ради 27 вересня 2019 року не свідчить про здійснення дій, направлених на оформлення прав на земельну ділянку і не свідчить про те, що її права будь-яким чином порушені цим договором, чи остання не може реалізувати своє право на землю внаслідок існування договору оренди № 104 від 20 липня 1995 року; що внаслідок задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не набуде і не відновить жодних прав, у той же час, заборона проведення реєстраційних дій із земельною ділянкою прямо впливає на господарську діяльність товариства на реалізацію своїх прав як власника Харківської міської ради, тобто фактично суд першої інстанції позбавив можливості товариства здійснювати свою господарську діяльність та отримувати прибуток від здачі такої земельної ділянки в суборенду; що товариство є власником нежитлових будівель літ. А-1 площею 161,3 кв м, літ. Б-1 площею 174,3 кв м, літ. В-1 площею 107,4 кв м, літ. Г-1 площею 23 кв м, літ. Ж-1 площею 108,7 кв м, літ. И-1 площею 3,7 кв м, огорожі № 1,2, загальною площею 653,0 кв м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № 201-В від 06 березня 1995 року та саме з метою законної експлуатації цього майнового комплексу і було укладено договір № 104 на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 20 липня 1995 року.

02 січня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона вважала судове рішення законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначила, що 09 грудня 2019 року до суду першої інстанції вона подала заяву про зміну предмету позову, яка ще не розглянута, в якій прохальна частина викладена в наступній редакції: зобов`язати Харківську міську раду визнати ОСОБА_1 стороною (орендарем/співорендарем) договору оренди землі № 104 від 20 липня 1995 року, зареєстрованого 10 серпня 1995 року, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю РБП № 4 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі № 104 від 10 серпня 1995 року; встановити порядок користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю РБП № 4 . Вказала, що протиправна зміна цільового призначення земельної ділянки може призвести до того, що вона буде позбавлена можливості отримати спірну земельну ділянку в оренду, як новий власник приміщень. Зазначила, що припинення договору оренди землі не є її самоціллю, вона бажає укласти договір оренди землі, на якій розташовано її нерухоме майно, використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, сплачувати оренду плату, тому посилання апелянта на те, що зміна цільового призначення земельної ділянки ніяк не вплине на можливість виконання рішення суду є необґрунтованими. Сам по собі факт припинення договору оренди не може повною мірою реалізувати її права на спірну земельну ділянку, це є лише етапом відновлення її порушених прав. Вважала, що вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову ніяким чином не впливає на можливість товариства користуватися спірною земельною ділянкою за її цільовим призначенням та не порушує його права, а оспорювання вказаного заходу говорить про те, що товариство має наміри на зміну цільового призначення земельної ділянки.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши виділені матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 необхідно задовольнити, ухвалу суду - скасувати.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Проте, з таким висновком суду неможливо погодитись, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 3 та 10 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечується заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 10 статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець.

Пунктом 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі, для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Виділені матеріали справи свідчать про те, що в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 про визнання договору оренди припиненим, в якому просила визнати припиненим договір оренди землі № 104 від 10 серпня 1995 року, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю РБП № 4 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 30 липня 2019 року відкрито провадження у справі.

Виділені матеріали цивільної справи свідчать про те, що на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 18 жовтня 2011 року, ОСОБА_1 є власницею нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-4 в літ. З-1 , загальною площею 97,4 кв м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналогічне зазначено у витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації № 31931353 від 05 листопада 2011 та в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 172280673 від 02 липня 2019 року.

Відповідно до копії свідоцтва № 201-В про право власності від 06 березня 1995 року Організація орендарів орендного виробничого ремонтно-будівельного підприємства № 4 є власником цілісного майнового комплексу, в тому числі, нежитлового приміщення площею 809,0 кв м ОО ОВРБП № 4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 94370609 від 11 серпня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю РБП № 4 є власником цілісного майнового комплексу, в тому числі, нежитлових будівель Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 загальною площею 653 кв м, а саме: нежитлова будівля літ. А-1 площею 161,3 кв м, нежитлова будівля літ. Б-1 площею 174,3 кв м, нежитлова будівля літ. В-1 площею 107,4 кв м, нежитлова будівля літ. Г-1 площею 23,1 кв м, нежитлова будівля літ. Д-1 площею 74,5 кв м, нежитлова будівля літ. Ж-1 площею 108,7 кв м, нежитлова будівля літ. И-1 площею 3,7 кв м, огорожа № 1, 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом спору у справі є визнання припиненим договору оренди землі № 104 від 10 серпня 1995 року, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю РБП № 4 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що є немайновим позовом. Вимог майнового характеру не заявлено.

Співмірність під час вжиття заходів забезпечення позову передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, заходи забезпечення позову, вжиті судом, а саме: заборона будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам, у тому числі, нотаріусам вчиняти будь-які нотаріальні дії, пов`язані з посвідченням будь-яких правочинів, а також інші реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:01:003:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 до розгляду даної цивільної справи - не співмірні із заявленими позовними вимогами, які не носять майнового характеру.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Вжиття заходів забезпечення позову обумовлено ризиками, що можуть виникнути при виконанні рішення суду, в разі ухвалення такого на користь позивача. Визнання ж недійсними договорів має правові наслідки, які настають незалежно від забезпечення позову.

При цьому, позивачкою не надано будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або поновлення її порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом часткового задоволення заяви позивачки.

В суді апеляційної інстанції представниця ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки з Харківською міською радою не укладала. Яким чином договір оренди, укладений між Харківською міською радою та товариством порушує права ОСОБА_1 пояснити не могла. Доказів щодо цього до суду апеляційної інстанції не надала.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 в суді апеляційної інстанції пояснив, що нежитлові приміщення товариства розташовані на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, тому з Харківською міською радою укладено договір оренди, який товариство виконує. Права ОСОБА_1 цим договором оренди не порушуються.

Враховуючи вищевикладене, відсутні причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто об`єктивні обставини та (або) припущення щодо обставин, що несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

У цивільному судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Однак, об`єктивних обставин, що несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, позивачкою не наведено.

Виходячи з того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, не вбачається.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції в порушення принципів розумності, співмірності, норм процесуального права та неправильно застосувавши норми матеріального права, необґрунтовано частково задовольнив заяву позивачки про забезпечення позову, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.

Керуючись ст.ст.367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РБП № 4 - задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

О.В. Маміна

Повний текст постанови складено 22 cічня 2020 року.