Постанова

від 22.01.2020 по справі 640/8914/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8914/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Шурка О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізовані роздрібні системи до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Спеціалізовані роздрібні системи звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просило зобов`язати ГУ ДКС України у м. Києві, згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , виконати наказ Господарського суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 910/10469/17 на примусове виконання рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2019 адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо забезпечення примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 910/10469/17 протиправною.

Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , виконати наказ Господарського суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 910/10469/17 на примусове виконання рішення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне дослідження доказів та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 вересня 2017 року Господарським судом міста Києва у справі № 910/10469/17 за позовом ТОВ Спеціалізовані роздрібні системи до Аграрного фонду про стягнення 4284545,44 грн. прийнято рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з Аграрного фонду на користь ТОВ Спеціалізовані роздрібні системи 1799019,75 грн. основного боргу та 26985,30 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

24 січня 2018 року Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 910/10469/17 залишив без змін.

02 травня 2018 року Верховний Суд касаційну скаргу ТОВ Спеціалізовані роздрібні системи на рішення Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2018 року у справі № 910/10469/17 повернув скаржнику.

13 березня 2018 року Господарським судом міста Києва у справі № 910/10469/17 видано наказ на примусове виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

16 березня 2018 року за вихідним № 16/03-18/1 ТОВ Спеціалізовані роздрібні системи надіслало на адресу ГУ ДКС України у м. Києві заяву на виконання рішення суду, до якої додано оригінал наказу Господарського суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 910/10469/17 для виконання, оскільки боржником за виконавчим документом є Аграрний фонд, який, згідно даних ЄДРПОУ, є державною спеціалізованою бюджетною установою.

Дану заяву відповідачем отримано 19 березня 2018 року.

Станом на час розгляду даної справи в суді першої інстанції, що не заперечується відповідачем, рішення Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 910/10469/17 виконано ГУ ДКС України у м. Києві не було, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного:

- рішення Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 910/10469/17 набрало законної сили, а тому, є обов`язковим до виконання в порядку, визначеному законом;

- відповідачем не вчинено дій та/або встановлено обставин, які у відповідності до наведених вимог п. 11 Порядку, свідчили б про необхідність відкладення безспірного списання коштів;

- Порядок, зокрема його пункт 11, наведений перелік у якому є вичерпним, не передбачає, що в разі наявності обставин, визначених пунктом 31 Порядку, має місце відкладення безспірного списання коштів. Відповідно, безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства є протилежний підхід до його правозастосування, наведений у відзиві відповідача на адміністративний позов. Отже, таке безспірне списання коштів має відбутись у строки, визначені, зокрема, частиною четвертою статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ;

- маючи відповідні повноваження щодо звернення до Мінфіну про необхідність внесення змін до закону про Державний бюджет України в частині збільшення обсягу відповідних бюджетних призначень, ГУ ДКС України у м. Києві таких дій вчинено не було, наслідком чого стало не відкладення безспірного списання коштів на підставі вимог пунктів 11, 49 Порядку, що, в свою чергу, призвело до порушення визначених законом строків здійснення такого безспірного списання коштів;

- з боку відповідача, не дивлячись на надсилання ним до боржника вимоги про вжиття заходів щодо виконання судового рішення, не вжито всіх передбачених законом заходів з реального виконання рішення суду, оскільки такий захід, з огляду на невиконання вказаної вимоги ГУ ДКС України у м. Києві протягом періоду з 30 березня 2018 року, виявився неефективним, в той час, як інші можливі варіанти, визначені Порядком, відповідачем проігноровані.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду спору в суді першої інстанції було досліджено, що рішення Господарського суду м. Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 910/10469/17 набрало законної сили, а тому, є обов`язковим до виконання в порядку, визначеному законом.

Приписами ст. 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження , відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження , рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У свою чергу, Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження , та особливості їх виконання. (ст. 1 Закону)

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. (ч. 1 ст. 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень )

Згідно з нормами ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Так, п. 4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, на органи Казначейства покладено обов`язок, зокрема, вживати заходи до виконання виконавчих документів.

Відповідно до норм п. 24 Порядку, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Пунктом 6 цього ж Порядку, передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Сторонами не заперечується, що товариством процесуальні вимоги Порядку дотримано.

Варто зазначити, що у силу п. 28 Порядку, орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.

У свою чергу, відповідно до п. 11 Порядку, відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі: 1) призначення до розгляду органом, який видав виконавчий документ, заяви про роз`яснення рішення про стягнення коштів, встановлення або зміну порядку і способу, розстрочку та/або відстрочку його виконання чи виправлення помилки або про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 2) необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, щодо підтвердження їх зарахування до бюджету або встановлення залишку сум платежів, що підлягають безспірному списанню, чи узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, кодів бюджетної класифікації тощо; 4) у випадках, передбачених пунктами 39, 44 і 49 цього Порядку.

На час відкладення безспірного списання коштів перебіг строку виконання рішення про стягнення коштів зупиняється.

Суд першої інстанції під час розгляду справи по суті не встановив обставин, які згідно п. 11 Порядку, свідчили б про необхідність/наявність підстав для відкладення безспірного списання коштів. Дані висновки не спростовані доводами апеляційної скарги.

Згідно з приписами п. 31 Порядку, у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення. Якщо у боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою. Боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов`язані протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органу Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ними з метою виконання судового рішення, та у разі, коли в результаті здійснення таких заходів не забезпечено виконання судового рішення у повному обсязі, - надсилати щомісяця повідомлення про вжиті заходи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що наведений у п. 11 Порядку, перелік є вичерпним та не передбачає, що в разі наявності обставин, визначених пунктом 31 Порядку, має місце відкладення безспірного списання коштів, а отже, безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, є протилежний підхід до його правозастосування.

Відповідно до п. 48 Порядку, перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів. У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Положеннями п. 49 Порядку, передбачено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету, згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку, необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Тож, висновок окружного суду про те, що маючи відповідні повноваження щодо звернення до Мінфіну про необхідність внесення змін до закону про Державний бюджет України в частині збільшення обсягу відповідних бюджетних призначень, ГУ ДКС України у м. Києві таких дій вчинено не було, наслідком чого стало не відкладення безспірного списання коштів на підставі вимог пунктів 11, 49 Порядку, що, в свою чергу, призвело до порушення визначених законом строків здійснення такого безспірного списання коштів, є обгунтованим та таким, що грунтується на обставинах справи та вимогах законодавства.

Слід врахувати, що не дивлячись на надсилання органом казначейства до боржника (Аграрного фонду) вимоги про вжиття заходів щодо виконання судового, не вжито всіх передбачених законом заходів з реального виконання рішення суду у справі № 910/10469/17, адже даний механізм у даному випадку виявився неефективним та не призвів таки до виконання судового рішення, проте інші можливі варіанти, визначені Порядком, відповідачем не вчинено.

Посилання апелянта на те, що бюджетні асигнування боржника встановлюються головним розпорядником бюджетних коштів, яким є Міністерство аграрної політики та продовольства України, а казначейство та боржник відповідей на листи про необхідність виділення фінансування не отримували, копії затверджених паспортів бюджетних програм Аграрний фонд не отримував, асигнування за бюджетними програмами відсутні, є необгрунтованими та не спростовують висновків по суті даного спору, оскільки відповідач, в силу наданих повноважень, має право вчиняти необхідні дії, які, головне, в кінцевому результаті мають призвести до виконання судового рішення та стягнення коштів з боржника без відсилання до інших державних органів/установ, які відповідальні за додаткове фінансування.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії , заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29.06.2004).

Отже, позивач, отримавши рішення суду (виконавчий лист) про стягнення на його користь коштів та пред`явивши це рішення (виконавчий лист) до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання.

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень Консультативна рада Європейських суддів вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обгрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2019 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Я.М. Василенко

О.І. Шурко