Постанова

від 22.01.2020 по справі 913/410/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2020 р. Справа № 913/410/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І., суддя Ільїн О.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представника:

Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Єфременко О.О., посвідчення №6537/10 від 23.03.2018, свідоцтво серія КС №6537/10 від 23.03.2018, довіреність № 14-192 від 17.05.2019;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. №3836 Л/1) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі № 913/410/19 (м. Харків, суддя Фонова О.С., повний текст підписано 28.11.2019),

за позовною заявою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа", м. Лисичанськ Луганської області,

про стягнення 70 768 838,39 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" 70768838,39 грн заборгованості за договором постачання природного газу № 88/1617-ТЕ-20 від 03.10.2016 з яких: основний борг в сумі 46748075,78 грн, пеня в сумі 5653225,41 грн, 3% річних в сумі 3782855,37 грн та інфляційні втрати в сумі 14584681,83 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у листопаді - грудні 2016 року на виконання умов вказаного Договору він передав у власність відповідача природний газ за актами приймання-передачі на загальну суму 54664037,25 грн, за який відповідач розрахувався частково у сумі 7915961,47 грн, залишок боргу складає 46748075,78 грн. У зв`язку з порушенням строків оплати відповідачем, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в сумі 5653225,41 грн за періоди, згідно наданого розрахунку. Крім того, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані та заявлені до стягнення 3 % річних в сумі 3782855,37 грн та інфляційні втрати в сумі 173636,84 грн за періоди, згідно наданих розрахунків.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг в сумі 46748075,78 грн, 3% річних у сумі 3361059,84 грн, інфляційні втрати у сумі 13062293,57 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 600169,67 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У частині задоволення позову рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю вимог, а в частині відмови - неправомірністю нарахування пені у період дії мораторію на нарахування та стягнення пені, інших штрафних санкцій, встановленого приписами ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси". Одночасно судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 3 % та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 7000000,00 грн, яка була погашена на виконання постанови Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", з підстав зміни на її підставі порядку розрахунків за поставлений природний газ, аніж передбачено умовами договору.

Позивач з вказаним рішенням суду в частині відмови в стягненні пені у сумі 5 653 225, 41 грн, 3 % річних у сумі 421 795, 53 грн, інфляційних втрат у сумі 1 522 388,26 грн не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його в цій частині скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обгрунтуванні апеляційної скарги наголошує, що підприємство позивача не є енергопостачальною компанією, у зв`язку з чим приписи ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" не поширюють дію на правовідносини між сторонами.

Одночасно апелянт вказує про безпідставну відмову суду у стягненні інфляційних втрат у сумі 1 522 388,26 грн та 3 % річних у сумі 421 795,53 грн нараховану на суму заборгованості в розмірі 7 000 000,00 грн, посилаючись на висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі №916/2286/18 від 22.11.2019, в якій зазначається інша позиція щодо застосування постанови Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" у аналогічному спорі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19; відповідачу встановлено строк - не пізніше п`яти днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; призначено справу до розгляду на 22.01.2020 о 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

У судове засідання, яке відбулось 22.01.2020, з`явився представник позивача.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила, що рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19 відповідає нормам матеріального та процесуального права, враховуючи таке.

Як свідчать матеріали справи, Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як Постачальником (позивач у справі) та Комунальним підприємством "Лисичанськтепломережа", як Споживачем (відповідач у справі) був укладений договір постачання природного газу №88/1617-ТЕ-20 від 03.10.2016(далі - Договір), який укладений з протоколом розбіжностей до договору від 10.10.2016.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено що, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

У розділі 2 Договору сторони визначили кількість та фізико-хімічні показники газу.

За умовами п. 2.1 Договору, Постачальник передає Споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 природний газ в обсязі 25113,7тис.куб.м.

Як зазначено у п. 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

У пункті 3.5 Договору сторони визначили, що Споживач зобов`язується подати не пізніше 7-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, Постачальнику:

-завірену копію акту про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи), Разом з копією такого акта Споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим Договором);

-підписані Споживачем два примірника акта приймання - передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу, згідно з цим Договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає Споживу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого не підписання акта (п. 3.6 Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб. м газу за цим Договором на дату його укладання становить всього з ПДВ - 5930,40 грн.

Згідно з п. 6.1. Договору (в редакції протоколу розбіжностей), оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відповідно до п. 8.2. Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно з п.6.1 цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені, інфляційних витрат, 3 % річних не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Згідно з п. 8.3 Договору (в редакції протоколу розбіжностей)сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє Споживача від обов`язку сплатити на користь Постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

У пункті 10.3 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони визначили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Строк дії договору встановлено у розділі 12 Договору з 01.10.2016, який діє в частині реалізації газу до 31.03.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Між сторонами за Договором підписано Додаткова угода № 1 від 28.10.2016, згідно з якою сторони внесли зміни до п. 2.1 Договору та домовилися, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2016 по 31.03.2016 (включно) природний газ обсягом до 25113,7 тис.куб.м.

Згідно з Додатковою угодою № 2 від 23.01.2017 сторони домовилися доповнити або викласти в іншій редакції, зокрема, такі пункти Договору:

-доповнити розділ 1 "Предмет договору" після пункту 1.2 пунктом 1.3 в наступній редакції: " 1.3 Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього Договору, споживач визначає самостійно";

-вважати 1.3 розділу 1 "Предмет договору" відповідно пунктом 1.4 цього Договору".

З матеріалів справи вбачається, що На виконання своїх зобов`язань за Договором позивач поставив відповідачу у листопаді-грудні 2016 року природний газ на загальну суму 54664037,25 грн, що підтверджується наступними актами прийому - передачі природного газу (Том 1, а.с.38-39):

-акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 у обсязі 3505,826тис.куб.м. за листопад 2016 року на суму 20790950,51 грн;

-акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 у обсязі 5711,711тис.куб.м. за грудень 2016 року на суму 33873086,74 грн.

Вказані акти підписані сторонами без зауважень та скріплені їх печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, відшкодування заборгованості здійснювалось на підставі постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", фінансування було проведено 21.12.2018 на загальну суму 7000000,00грн.

Інша частина заборгованості на загальну суму 915961,47 грн була частково погашена відповідачем, шляхом перерахування коштів з розподільчого рахунку, що підтверджується даними виписки з рахунку позивача, довідки про операції на підприємстві (Том 1, а.с.40-44).

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач послався на те, що оплату за переданий природний газ відповідач здійснив частково, сплатив за листопад-грудень 2016 року суму7915961,47 грн, чим порушив умови п. 6.1 Договору, у зв`язку з чим заборгованість складає 46748075,78 грн за переданий природний газ у листопаді-грудні 2016 року, за стягненням якої позивач звернувся до суду.

У зв`язку з порушенням строків оплати відповідачем, на підставі п. 8.2 Договору, позивач нарахував та пред`явив до стягнення пеню в сумі 5653225,41 грн за періоди, згідно наданого позивачем розрахунку (Том 1, а.с.13-19).

Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України, позивачем нараховані та пред`явлені до стягнення 3 % річних в сумі 3782855,37грн та інфляційні втрати в сумі 14584681,83 грн за періоди, згідно наданих позивачем розрахунків (Том 1, а.с.13-19).

Також, у зв`язку з порушенням терміну сплати за зобов`язаннями листопада 2016 року (з урахуванням оплат) позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 5210725,03 грн за період січень 2017 року - квітень 2019 року. За порушення терміну сплати за зобов`язаннями грудня 2016 року (з урахуванням оплат) позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 9373956,80 грн за період лютий 2017 року - квітень 2019 року.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач передав у власність відповідачу у листопаді-грудні 2016 року природний газ на суму 54664037,25 грн, що підтверджується актами приймання передачі природного газу від 30.11.2016, 31.12.2016 (Том 1, а.с.38,39).

У п. 6.1. Договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони визначили, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак відповідач свої зобов`язання щодо повної оплати отриманого природного газу виконав частково в сумі 7915961,47 грн. Відповідна обставина не заперечується сторонами.

Відтак з боку позивача доведено неоплату відповідачем вартості використаного природного газу в сумі 46748075,78 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

За таких обставин висновок суду в частині стягнення 46748075,78 грн основної заборгованості відповідає фактичних обставинам справи та є правомірним.

Разом з цим, як встановлено колегією суддів та не заперечено сторонами, відповідачем порушено строки з оплати отриманого газу у листопаді-грудні 2016 року.

У зв`язку з цим позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 5653225,41 грн за періоди, згідно наданого до матеріалів справи розрахунку (Том 1, а.с.13-19).

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність за невиконання грошових зобов`язань передбачена сторонами у пункті 8.2. Договору, у вигляді пені в розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції виходив з неможливості стягненні у відповідному періоді пені з відповідача в силу дії мораторію на нарахування та стягнення пені, інших штрафних санкцій, встановленого приписами ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

В апеляційній скарзі позивач наголошує, що підприємство не є енергопостачальною компанією, у зв`язку з чим приписи ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" не поширюють дію на правовідносини між сторонами.

Колегія суддів не погоджується з відповідною позицією апелянта з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно зі статтею 2 Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Час, визначений у статті 1 цього Закону - до 31.12.2020.

Вказаний Закон набрав чинності з 07.02.2015.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону), встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту Компанії (в зазначеній редакції) визначено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

За приписами п.2 ст.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн куб. м та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто, природний газ як матеріальний об`єкт - різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання. Отже, це один із видів енергетичних ресурсів.

Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, що підтверджується матеріалами справи, то позивач є постачальником енергоресурсу.

Отже, у розумінні ст.2 Закону АТ "НАК "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону №85-VIII) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо (пункт 1 частини першої статті 13 вказаного Закону в зазначеній редакції).

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.

Як вказувалось, за умовами п. 1.2 Договору, природний газ, який постачався за Договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Тобто, Комунальне підприємство "Лисичанськтепломережа" споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Лисичанськ Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, тому для відповідача мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції триває до її завершення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені у сумі 5653225,41 грн за зобов`язаннями листопада-грудня 2016 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути 3% річних у сумі 3782855,37 грн та інфляційні втрати в сумі 14584681,83 грн нараховані на зобов`язання листопада-грудня 2016 року за періоди, згідно наданого позивачем розрахунку (Том 1, а.с.13-19).

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями статті 7 Господарського процесуального кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

За змістом ч.ч.1-3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується, зокрема ПАТ "НАК "Нафтогаз України". Наведене регулювання визначалось постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", яка втратила чинність 01.01.2018.

Оцінюючи умови Договору, в редакції протоколу розбіжностей, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

В той же час, сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з розрахунку позивача, останній також нараховує заявлені до стягнення суми й на заборгованість в розмірі 7000000,00 грн, яка була погашена на виконання постанови Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", із відповідними змінами (далі - Порядок).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 3 % та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 7000000,00 грн, яка була погашена на виконання постанови Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", суд першої інстанції виходив зі зміни на її підставі порядку розрахунків за поставлений природний газ, аніж передбачено умовами договору.

В апеляційній скарзі позивач вказує про безпідставність вказаного висновку, посилаючись на висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі №916/2286/18 від 22.11.2019, в якій зазначається інша позиція щодо застосування постанови Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" у аналогічному спорі.

Колегія суддів не погоджується з відповідною позицією апелянта з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.

Так, затверджений Порядок визначає, зокрема,відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Відповідно до абз. 1 п. 8 1 Порядку кошти на оплату пільг і субсидій за природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, теплопостачання, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.

Суб`єктами господарювання, які мають ліцензію на постачання природного газу, отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (втому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), на оплату послуг з розподілу та транспортування природного газу операторам газорозподільної системи та оператору газотранспортної системи.

Відповідно до абз. 21 п. 8 1 Порядку для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства, крім суб`єктів господарювання, які постачають теплову енергію, вироблену з альтернативних видів палива, та підприємств - постачальників (виробників) альтернативних видів палива, яким кошти спрямовуються на поточні рахунки, відкриті в банківських установах.

Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків (абз. 22 п. 8 1 Порядку).

Згідно з абз.24 п.8 1 Порядку учасники розрахунків щомісяця до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом або наступного робочого дня у разі, коли 15 число припадає на вихідний день, подають інформацію про проведені розрахунки органам Казначейства за формою, встановленою Мінфіном, для її узагальнення та надання до 20 числа Казначейству.

Відповідно до абз. 25 п. 8 1 Порядку усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Відтак, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Таким чином, у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було здійснено розрахунки за поставлений природний газ у порядку, встановленому вказаними постановами, за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів після їх надходження в установленому порядку.

Відповідачем було додержано вимог наведених постановою Кабінету Міністрів України №256 щодо порядку проведення розрахунків, зокрема, зазначене відображено в наведеному позивачем розрахунку сум, що підлягають до стягнення (Том 1, а.с.13-19) та підтверджується платіжним дорученням від 21.12.2018 №23.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про помилковість включення до боргу, на який здійснено нарахування 3% та інфляційних втрат, суми заборгованості в розмірі 7 000 000,00 грн.

Здійснивши самостійний перерахунок

-суми 3 % річних за період заборгованості за зобов`язаннями листопада-грудня 2016 року колегія суддів зазначає, що належною до стягнення сумою є 3361059,84 грн;

-суми інфляційних втрат, нарахованих за зобов`язаннями листопада-грудня 2016 року колегія суддів зазначає, що належною до стягнення сумою є 13062293,57 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з боку відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 3361059,84 грн, інфляційні втрати у сумі 13062293,57 грн, у зв`язку з чим рішення в цій частині є законним та обгрунтованим.

Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19 слід залишити без змін.

Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 23.01.2020.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя О.В. Ільїн