Рішення

від 23.01.2020 по справі 910/15481/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2020Справа № 910/15481/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

позовну заяву Державного підприємства Народицьке спеціалізоване лісове господарство

до Приватного підприємства Меридіан

про стягнення 5 070,31 грн

Без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Народицьке спеціалізоване лісове господарство (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Меридіан (далі - відповідач) про стягнення 5 070,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання досягнутих з відповідачем усних домовленостей.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 5 070,31 грн, з яких: 4 007,22 грн - основний борг, 1 063,09 грн - відшкодування матеріальних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 залишено позовну заяву Державного підприємства Народицьке спеціалізоване лісове господарство без руху. Встановлено Державному підприємству Народницьке спеціалізоване лісове господарство строк на усунення недоліків п`ять днів з дня вручення ухвали шляхом подання до суду доказів направлення позовної заяви з додатками на юридичну адресу Приватного підприємства Меридіан , що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та уточнень прохальної частини позову шляхом зазначення в прохальній частині позову окремо суми основного боргу, пені, інфляційних та 3% річних, пред`явлених до стягнення.

14.11.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/15481/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

16.12.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про стан розгляду справи.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 21.11.2019 згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051314879 отримана позивачем 28.11.2019; згідно з довідкою Укрпошти від 26.11.2019 відповідача за місцезнаходженням не знайдено.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Між Державним підприємством Народицьке спеціалізоване лісове господарство (далі - постачальник) та Приватним підприємством Меридіан (далі - покупець) була досягнута усна домовленість, за умовами якої постачальник зобов`язався поставити покупцю лісопродукцію, а покупець, у свою чергу, прийняти та оплатити вартість поставленого товару.

Позивачем, на виконання умов усної домовленості, було відпущено відповідачу лісопродукцію на загальну суму 64 265,55 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними №№ ЖТВ 523320 та 526515 від 19.10.2017 та від 03.11.2018 відповідно.

Відповідач отримав відпущену позивачем лісопродукцію на загальну суму 64 265,55 грн та сплатив її вартість частково, на суму 60 258,33 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2213 від 23.01.2018 на суму 31 583,33 грн, № 23354 від 21.12.2017 на суму 4 675,00 грн та № 1740 від 06.07.2017 на суму 24 000,00 грн.

Відповідно до викладеного, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у зв`язку з наявною заборгованістю відповідача перед позивачем за отриману та не оплачену відповідачем лісопродукцію в розмірі 4 007,22 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Враховуючи викладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність та допустимість наданих позивачем доказів, вважає, що усна домовленість сторін відповідає положенням ст.ст. 202, 205, 207, 208 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач оплату вартості поставленого товару здійснив не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 4 007,22 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладена між сторонами усна домовленість за своєю природою є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказана домовленість є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають з договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених вище норм, суд вбачає, що матеріали справи не містять інформацію стосовно того, коли саме відповідач отримав відпущений товар позивачем, однак факт того, що відповідач спірний товар отримав, підтверджується здійсненою ним частковою оплатою на суму 60 258,33 грн (копії платіжних доручень - у справі).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 4 007,22 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення суду не надано.

Крім того, позивачем була заявлена до стягнення пеня в розмірі 714,60 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково та несвоєчасно, відтак допустив порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 14) роз`яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", положеннями ст. 1 якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, в силу наведених положень норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою у договорі, а також встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

З огляду на те, що між сторонами наявна усна домовленість, яка не містить положень, якими сторони визначили б розмір та базу нарахування пені, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення пені в розмірі 714,60 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також позивачем було нараховано 3% річних в розмірі 119,23 грн та інфляційні втрати в розмірі 229,26 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, судом встановлено, що позивачем було відпущено відповідачу лісопродукцію на загальну суму 64 265,55 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними № ЖТВ 523320 від 19.10.2017 та № ЖВТ та 526515 від 03.11.2018, однак в матеріалах справи відсутні докази, які б безпосередньо підтверджували дату одержання/поставки товару відповідачем.

З огляду на те, що відповідачем було оплачено першу поставку товару повністю, а другу - часткову, як зазначено вище, судом вказані дії сприймаються як визнання відповідачем факту одержання товару.

Здійснюючи розрахунок інфляційних та 3% річних, позивач починає нарахування вказаних сум з дня передання фізичній особі - підприємцю (перевізнику) товару до перевезення з одного населеного пункту до іншого (03.11.2018).

Натомість, оскільки матеріали справи не містять дати, коли саме було отримано товар відповідачем, а у суду відсутня можливість для встановлення такої дати самостійно, зважаючи на те, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог за приписами ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд позбавлений можливості самостійно встановлювати період нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем належними та достатніми доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Державного підприємства Народицьке спеціалізоване лісове господарство та стягнення з Приватного підприємства Меридіан 4 007,22 грн. В частині стягнення пені в розмірі 714,60 грн, 3% річних в розмірі 119,23 грн та інфляційні втрати в розмірі 229,26 грн суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства Народицьке спеціалізоване лісове господарство задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Меридіан (03124, м.Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 7-А; ідентифікаційний код 24941196) на користь Державного підприємства Народицьке спеціалізоване лісове господарство (11400, Житомирська обл., Народицький район, селище міського типу Народичі, вулиця Свято-Миколаївська, будинок 129; ідентифікаційний код 34283057) основний борг в розмірі 4 007,22 грн (чотири тисячі сім грн 22 коп) та судовий збір у розмірі 1 518,22 грн (одна тисяча п`ятсот вісімнадцять грн 22 коп).

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2020.

Суддя О.Г. Удалова