Рішення

від 11.01.2020 по справі 910/15463/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.01.2020Справа № 910/15463/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства Еко-М Товариства з обмеженою відповідальністю

Пассат-ЛТД

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Крона

про стягнення 381.366,61 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

04.11.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства Еко-М Товариства з обмеженою відповідальністю Пассат-ЛТД до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Крона про стягнення 381.366,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору АП № 15 від 01.03.2016 позивачем було забезпечено клієнтів замовника (відповідача) лікарськими засобами та товарами медичного призначення на загальну суму 354.440,37 грн. Позивачем було надано відповідачу звіти, видаткові накладні та рахунки на оплату за період з 2016 по 2019 роки, проте відповідачем підписані звіти повернуто не було та суму заборгованості не сплачено. Позивачем неодноразово направлялися на адресу відповідача вимоги про сплату простроченої заборгованості, після чого відповідачем було перераховано 52.804,53 грн. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з останнього 381.366,61 грн, з яких 301.635,84 грн основного боргу, 45.592,01 грн пені, 30.163,58 грн штрафні санкції у вигляді 10% від суми заборгованості та 3.975,18 грн відсотки нараховані за користування грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/15463/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.11.2019 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049553599 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 14-18, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 11.11.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 14.11.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103049553599, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 29.11.2019 включно.

25.11.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивач не надав замовнику, як того вимагає п. 4.1.2 договору рахунки на товар та не направляв документи, що визначені п. 3.4 договору (звіт про виданий товар, рахунки на оплату, видаткові накладні), у зв`язку з чим у відповідача не виникло обов`язку оплатити товар. Позивачем було відправлено відповідачу: згідно опису за 2016р. та 2017р. та отримано відповідачем 23.04.2019; згідно опису від 25.04.2019 за 2017р.-2019р. та отримано відповідачем 02.05.2019.Звертає увагу на те, що рахунки, що додані до позовної заяви датовані 2019р. хоча дані рахунки повинні були бути сформовані у 2017, 2018, 2019 роках, якщо як зазначає позивач вони ним надавались протягом дії договору. Твердження позивача в листах від 23.05.2019, від 06.06.2019 та без номеру та дати (отриманий відповідачем 02.10.2019), що позивачем повторно були направлені відповідачу документи по договору не відповідають дійсності. Отже відповідач систематично порушував умови договору та не надавав розрахункові документи протягом більше 2-х років. Після отримання документів відповідачем почалась здійснюватись оплата за наданий товар, зокрема в першу чергу за 2016 рік та проведений розрахунок на суму 52.804,53 грн. Оскільки позивачем не виконувались умови договору та не надавались документи, які необхідні для здійснення розрахунків відповідач вважає, що застосування штрафних санкцій є безпідставним. Після проведення аналізу виданого товару відповідач повідомляє, що не надавав вимоги позивачу на відпуск певного товару. В поданому позивачем звіті за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 не було замовлено лікарські засоби на суму 2.144,07 грн. Отже звіт за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 має бути не на суму 3.444,72 грн а на суму 1.300,15 грн. Вважає, що сума боргу позначена позивачем є не вірною. При цьому відповідач визнає заборгованість (сума потребує коригуванню), проте заперечує що заборгованість виникла з вини відповідача і у зв`язку з цим не визнає нарахування штрафних санкцій.

21.12.2019 від відповідача до суду надійшли пояснення, в яких відповідач зазначає, що у зв`язку з порушенням позивачем зобов`язань за договором, а саме недотримання строків надання документів, на підставі яких згідно з умовами договору здійснюються розрахунки, відповідач був позбавлений можливості своєчасно виконати свої зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості. Тому твердження позивача, що відповідачем було порушено норми чинного законодавства та зобов`язання, передбачені договором є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, а нарахування штрафних санкцій є безпідставним. Відповідач просить відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення штрафних санкцій в повному обсязі.

28.12.2019 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначає, що позивачем, на виконання вимог договору, 23.04.2019 було надано відповідачу нарочно звіти, видаткові накладні та рахунки на оплату за період: грудень 2016 року, січень 2017 року, березень 2017 року - жовтень 2017 року. Також, 02.05.2019 позивачем було надано нарочно відповідачу звіти, видаткові накладні та рахунки на оплату за період: лютий 2017 року, листопад 2017 року - червень 2018 року, серпень 2018 року - березень 2019 року. Ані підписаних звітів, ані мотивованої відмови від їх підписання позивачем від відповідача не отримано. Таким чином, позивачем свої зобов`язання за договором були виконані в повному обсязі. Жодних претензій та/або заперечень з боку замовника на адресу виконавця не надходило. Відповідач в поясненнях підтверджує факт отримання необхідних для розрахунку документів 23.04.2019 та 02.05.2019, що суперечить твердженню відповідача щодо відсутності документів, на підставі яких здійснюються розрахунки. Вважає, що вимоги позивача про нарахування штрафних санкцій є законними та такими, що відповідають чинному законодавству України та умовам договору. Звертає уваги на те, що відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем. Жодних дій щодо погашення заборгованості відповідач не здійснив.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2016 між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Крона (далі - замовник, відповідач) та Дочірнім підприємством Еко-М Товариства з обмеженою відповідальністю Пассат-ЛТД (далі - виконавець, позивач) укладено договір АП № 15 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору на умовах цього договору виконавець забезпечує замовника або клієнтів замовника лікарськими засобами та товарами медичного призначення (далі - товар).

Згідно з п. 1.2 договору клієнтами замовника (далі - клієнти) є особи, що застраховані замовником за договором добровільного медичного страхування та отримали страхову карту (далі - поліс).

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оплату наданих позивачем клієнтам товарів не здійснив, в зв`язку з чим виникла заборгованість та нараховані пеня, штраф та 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.1 договору товар відпускається виключно на підставі вимоги замовника за формою згідно з додатком 1 до цього договору.

Згідно з п. 2.2, 2.3 договору за узгодженням сторін товар може бути відпущений замовнику або безпосередньо клієнтам замовника. За узгодженням сторін товар може бути доставлений представником виконавця безпосередньо замовнику або клієнтам замовника.

Відповідно до п. 3.1 договору виконавець відпускає, а замовник оплачує товар по роздрібних цінах.

В матеріалах справи наявні наступні подані позивачем звіти за період з лютого 2017 року по березень 2019 року, які з боку відповідача не підписані:

за лютий 2017 року на суму 20.898,84 грн,

за березень 2017 року на суму 13.086,61 грн,

за квітень 2017 року на суму 18.095,47 грн,

за травень 2017 року на суму 15.570,98 грн,

за червень 2017 року на суму 9.283,14 грн,

за липень 2017 року на суму 8.907,86 грн,

за серпень 2017 року на суму 9.506,56 грн,

за вересень 2017 року на суму 18.249,69 грн,

за жовтень 2017 року на суму 25.024,07 грн,

за листопад 2017 року на суму 21.314,52 грн,

за грудень 2017 року на суму 26.650,24 грн,

за січень 2018 року на суму 4.000,37 грн,

за лютий 2018 року на суму 6.378,40 грн,

за березень 2018 року на суму 6.823,67 грн,

за квітень 2018 року на суму 4.864,22 грн,

за травень 2018 року на суму 2.836,98 грн,

за червень 2018 року на суму 7.166,62 грн,

за серпень 2018 року на суму 3.444,22 грн,

за вересень 2018 року на суму 2.263,10 грн,

за жовтень 2018 року на суму 2.993,40 грн,

за листопад 2018 року на суму 3.011,97 грн,

за грудень 2018 року на суму 8.866,52 грн,

за січень 2019 року на суму 26.093,07 грн,

за лютий 2019 року на суму 22.197,99 грн,

за березень 2019 року на суму 14.107,33 грн.

Згідно з п. 4.1.2 договору виконавець зобов`язаний щомісячно, не пізніше десятого числа кожного місяця, надавати замовнику рахунки на оплату вартості виданого згідно з умовами даного договору товару, та супроводжувати ці рахунки звітами про виданий товар та видатковими накладними.

Доказів в підтвердження того, що позивач щомісячно як це передбачено умовами договору надавав відповідачу звіти про виданий товар не подано.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами позивачем надано відповідачу звіти

23.04.2019 за період: березень - жовтень 2017 року;

02.05.2019 за період: лютий 2017 року, листопад 2017 року - червень 2018 року, серпень 2018 року - березень 2019 року.

Пунктом 3.3 договору визначено, що замовник протягом 10 (десяти ) робочих днів, з дати отримання, розглядає звіт про виданий товар. У разі погодження уповноважена особа замовника у вказаний строк (десять робочих днів) підписує такий звіт, засвідчує печаткою підприємства і повертає один екземпляр виконавцю.

Згідно з п. 4.3.4 договору замовник зобов`язаний вчасно розглядати, підписувати та надсилати виконавцю звіти про виданий товар, а саме: замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання звіту про виданий товар зобов`язаний розглянути, підписати звіт про виданий товар та направити його виконавцю, або протягом того ж самого терміну направити свої заперечення до звіту.

Отже, відповідач отримані 23.04.2019 звіти мав розглянути, підписати та надіслати позивачу у строк до 11.05.2019 (субота - робочий день) включно, та отримані 02.05.2019 звіти - до 15.05.2019 включно.

Пунктом 4.3.5 договору визначено, що у випадку якщо замовник не виконав свої зобов`язання, передбаченні п. 4.3.4. даного договору, звіт про виданий товар вважається прийнятий замовником та підписаним в односторонньому порядку.

З огляду на те, що відповідач зазначені вище звіти не підписав та не повернув позивачу, а отже в силу умов п. 4.3.5 договору товар за договором вважається наданим без зауважень.

У зв`язку з викладеним, не приймаються судом до уваги непогодження відповідача у відзиві зі звітом за серпень 2018 року.

Крім цього, відповідачем не доведено належними засобами доказування, що лікарській засоби, що вказані у звіті за серпень 2018 року, на суму 1.300,15 грн не було замовлено відповідачем.

Згідно з п. 3.4 договору розрахунки за виданий згідно з умовами даного договору товар здійснюються шляхом перерахування коштів замовником на банківський рахунок виконавця в термін до 5 (п`яти) робочих днів після підписання замовником звіту про виданий товар та отримання наступних документів:

- рахунків на оплату вартості виданого товару,

- видаткових (ої) накладених (ої).

З огляду на те, що звіти в силу п. 4.3.5 договору є прийнятими відповідачем, останній мав здійснити сплату вартості наданого товару, в наступні строки

за січень 2017 року, березень - жовтень 2017 року на загальну суму 117.724,38 грн до 17.05.2019 включно;

за лютий 2017 року, листопад 2017 року - червень 2018 року, серпень 2018 року - березень 2019 року на загальну суму 183.911,46 грн до 22.05.2019 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.3.1 договору замовник зобов`язаний забезпечити своєчасну оплату вартості виданого згідно з умовами даного договору товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті наданого товару у повному обсязі, в результаті чого наявна заборгованість перед позивачем, яка становить 301.635,84 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті наданого товару за договором в повному обсязі не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданого товару в розмірі 301.635,84 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за наданий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.4 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату вартості виданого згідно з умовами даного договору товару, замовник сплачує аптеці пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діє на день виникнення заборгованості.

Згідно з п. 5.5 договору у разі порушення замовником строків оплати понад 30 календарних днів, останній сплачує на користь виконавця, крім пені передбаченої п. 5.4, також штраф в розмір 10% від суми заборгованості.

Відповідно до п. 5.6 договору сторони домовились, що строк позовної давності щодо сплати та нарахування штрафних санкцій складає три роки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо наданого товару.

Як вбачається з розрахунку, що наведений у позовній заяві, позивачем при здійсненні нарахуванні пені визначено періоди прострочення на суму 117.724,00 грн з 11.05.2019 по 21.10.2019 та на суму 183.911,00 грн з 17.05.2019 по 21.10.2019. Слід відзначити, що позивачем здійснено нарахування на суми боргу, що позивачем округлені в меншу сторону (без копійок).

Суд не погоджується з розрахунками пені позивача, оскільки з урахуванням викладеного вище, позивачем не вірно визначено період прострочення та відповідно нарахування пені.

За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір пені становить 43.363,55 грн та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оскільки прострочення з внесення платежів мало місце понад 30 днів, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 30.163,58 грн штрафу (за обґрунтованими розрахунками).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за наданий товар, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3.975,18 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Як вбачається з розрахунку, що наведений у позовній заяві, позивачем при здійсненні нарахуванні 3% річних визначено періоди прострочення на суму 117.724,38 грн з 11.05.2019 по 21.10.2019 та на суму 183.911,46 грн з 17.05.2019 по 21.10.2019.

За результатами здійснення судом власного перерахунку (знаходиться в матеріалах справи) 3% річних складають 3.816,76 грн та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, а саме невірно визначено період прострочення виконання зобов`язання.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Посилання відповідача на відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій у зв`язку з відсутністю вини відповідача, оскільки позивач неналежно виконував свої обов`язки за договором щодо надання у період дії договору звітів не приймається судом до уваги, оскільки за умовами договору оплата наданого товару пов`язана з моментом підписання цих звітів.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Дочірнього підприємства Еко-М Товариства з обмеженою відповідальністю Пассат-ЛТД обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Крона (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 14-18, код ЄДРПОУ 30726778) на користь Дочірнього підприємства Еко-М Товариства з обмеженою відповідальністю Пассат-ЛТД (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Артема, 35, кв. 27, код ЄДРПОУ 25340820) 301.635 (триста одна тисяча шістсот тридцять п`ять) грн 84 коп. основного боргу, 43.363 (сорок три тисячі триста шістдесят три) грн 55 коп. пені, 30.163 (тридцять одна тисяча сто шістдесят три) грн 58 коп. штрафу, 3.816 (три тисячі вісімсот шістнадцять) грн 76 коп. - 3% річних, 5.684 (п`ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 70 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова