Рішення

від 17.01.2020 по справі 290/853/19

НЕ ВКАЗАНО

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/853/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 січня 2020 року смт. Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Бабича С.В., з участю секретаря судового засідання Розвадовського В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначив, що за результатами проведених державним підприємством СЕТАМ Міністерства юстиції України електронних торгів він став власником квартири АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що відповідач, будучи попереднім власником квартири, без належних правових підстав продовжує проживати у ній та чинить перешкоди у здійсненні ним права власності, ОСОБА_1 просить усунути такі перешкоди шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення та визнання останнього таким, що втратив право користування даною квартирою.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач своїм правом подати відзив не скористався.

Судом встановлено, що 5 березня 2008 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне Товариство) було укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, предметом якої була квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Романівською державною нотаріальною конторою 7 серпня 2004 року (№ 1492 у реєстрі ), та зареєстрованого у Бердичівському бюро технічної інвентаризації під № 1441.

7 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення боргу в сумі 183944,99 грн.

28 березня 2019 року державним підприємством СЕТАМ Міністерства юстиції України було проведено електронні торги з реалізації об`єкта нерухомості, а саме спірної квартири, переможцем яких став ОСОБА_1 . Останнім було проведено повний розрахунок за квартиру згідно протоколу проведення електронних торгів № 395274.

23 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво на право власності на вказану квартиру, посвідчене приватним нотаріусом Романівського районного нотаріального округу Житомирської області Прогонним Є.М. та зареєстровано у реєстрі за №677.

Також, здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вищезазначену квартиру (запис про право власності № 31686443 від 23 травня 2019 року).

Право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2019 року №167802683.

Суд, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково з наступних підстав.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як новий власник, що придбав спірне житло, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляються виселятися з нього.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК Української РСР (далі ЖК), яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі Сєрков проти України (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів .

Таким законом є стаття 109 ЖК, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України Про іпотеку передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом частини другої статті 40 Закону України Про іпотеку та частини третьої статті 109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною другою статті 109 ЖК передбачено, що громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України Про іпотеку підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і положення статті 109 ЖК.

Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.

Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі №6-1731цс16, з якою погодилася Велика Палата Верховного суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Водночас, задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, суд виходить з наступного.

Згідно статті 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте, при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім"ї, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство в розумінні статтей 156 та 64 Житлового кодексу України, усунення порушень свого права власності у будь-який час . (Правова позиція Верховного Суду України у справі №6-709цс16).

Відповідач доводів позивача щодо належності останньому права власності на вищевказану квартиру не спростував, а тому суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову в цій частині .

За змістом статті 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним і документально підтверджені судові витрати, пов"язані зі сплатою судового збору.

Керуючись статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування зазначеною квартирою.

У задоволені позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України.

Суддя С.В. Бабич