Рішення

від 22.01.2020 по справі 307/3520/19

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3520/19

Провадження № 2/307/517/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

при секретарі Ком`яті Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нижньоапшанської сільської ради, третя особа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Посилається на те, що на належній їй на підставі державного акту серії ЯК, № 738201 від 01.04.2010 р., земельній ділянці вона побудувала об`єкт нерухомого майна - житловий будинок (садибного типу) з вбудованими торговими приміщеннями.

Відповідно до технічного паспорту виготовленого Тячівським районним підприємством технічної інвентаризації 19.07.2019 р., загальна площа об`єкту складає 1148.40 м.кв.

Під час проведення будівельних робіт нею були дотримані будівельні, архітектурні, санітарні та екологічні норми. З початку будівництва ніяких заяв, претензій та скарг щодо збудованої будівлі не надходило.

Факт будівництва нею будинку у 2008 році, в АДРЕСА_1 , стверджується довідкою Нижньоапшанської сільської ради від 17.04.2019 р.

Вона звернулася до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області для виготовлення правовстановлюючих документів на вищевказаний об`єкт нерухомості про прийняття в експлуатацію будинку, торгових та побутових приміщень. Листом цього органу їй запропоновано звернутися до суду про визнання права власності на будівлю.

Просить визнати право власності на житловий будинок (садибного типу) з вбудованими торговими приміщеннями, загальною площею 1148.4 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача Нижньоапшанської сільської ради у судове засідання не з`явився. Надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Представник Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області у судове засідання не з`явився.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд., площею 0.2286 га. Право власності підтверджується державним актом серії ЯК № 738204.

19.07.2019 р. на ім`я ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на будинок (садибного типу) з вбудованими торговими приміщенням.

Відповідно до експлікації приміщень будинку садибного типу з вбудованими торговими приміщеннями, характеристики та довідки Нижньоапшанської сільської ради № 752 від 17.04.2019 р., будівля за адресою: АДРЕСА_1 , площею 565 м.кв., була побудована 2008 році.

Згідно звіту технічного обстеження станом на 11.11.2019 р. ринкова вартість будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1378080 грв.

Довідкою Нижньоапшанської сільської ради № 32 від 14.01.2020 р. стверджено, що розташування житлового будинку (садибного типу) з вбудованим торговим приміщенням загальною площею 1148.4 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 , площею 565 м.кв., дійсно не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації.

Із листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 07.112019 р. вбачається, що відповідно до розділу І Закону України від 13.01.2015 р. № 92-VІІІ Про внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності щодо прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт та пункту 9 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , орган державного архітектурно-будівельного контролю в період до 31 грудня 2015 року приймав об`єкти в експлуатацію: індивідуальні (садибні) житлові будинку, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05.08.1992 року до 12.03.2011 р., збудовані до 12.03.2011 р.: громадські будинки І і ІІ категорій складності; будівлі і споруди сільськогосподарського призначення І і ІІ категорій складності за подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт та за результатами технічного обстеження. Наразі, прийнято Закон № 3696 Про внесення змін до пункту 9 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про регулювання містобудівної діяльності щодо продовження терміну прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт . Однак, даним Законом не передбачено введення в експлуатацію громадських (торгових) будівель. У зв`язку з чим, позивачці запропоновано звернутися до суду про визнання права власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 331 ЦК ч.ч. 1 та 2 України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 375 ч. 3 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Статтею 376 ч. 1 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 376 ч. 3 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно ст. 376 ч. 5 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пунктами 3 та 4 постанови пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" № 6 від 30.03.2012 р. звернуто увагу судів, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв`язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом. Визнання права власності на незавершений об`єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК. При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. Будівництвом об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об`єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови. Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19З К,Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки. Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України № 3038-VI дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об`єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі. Під проектом слід розуміти залежно від категорії об`єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1,7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону. Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров`ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

Відповідно до п. 12 цієї ж постанови у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права и обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи встановлені по справі обставини та наведені вимоги закону суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду. В матеріалах справи достатньо доказів, які дають підстави задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Судом враховується, що при цьому права та інтереси третіх осіб не порушуються.

Судові витрати слід покласти на позивачку.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 317, 319, 321, 375, 376 ЦК України суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю. Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , мешканку АДРЕСА_2 , власником об`єкту нерухомого майна - житлового будинку (садибного типу) з вбудованими торговими приміщеннями, загальною площею 1148.4 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Судові витрати покласти на позивачку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 22.01.2020 року.

Головуючий В.І. Гримут