Постанова

від 23.01.2020 по справі 420/6390/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/6390/19

Головуючий в І інстанції: Кравченко М.М.

Дата та місце ухвалення рішення: 25.11.2019 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Каланчацької сільської ради про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Каланчацької сільської ради, в якому позивач просив: визнати бездіяльність Каланчацької сільської ради щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 27.05.2019 незаконною; зобов`язати Каланчацьку сільську раду надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 27.05.2019 року; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Каланчацької сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Каланчацької сільської ради про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

15.11.2019 року через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову. У вказаній заяві позивач просив суд: прийняти відмову ОСОБА_1 від позову; закрити провадження у справі; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Каланчацької сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3000 грн.

В обґрунтування поданої заяви про відмову від позову позивач вказав на те, що 08.11.2019 року та 11.11.2019 року на електронну адресу позивача надійшли електронні листи від відповідача, які містили запитувану позивачем інформацію; як вбачається із текстів самих листів, відповідач ще 18.06.2019 року направляв означені електронні листи за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, у той час як електронною адресою позивача є ІНФОРМАЦІЯ_2 (перед символом @ літера С , а не К ); тобто, 18.06.2019 року відповідач направив відповідь на запит позивача на електронну адресу невідомої позивачу особи; в той же час, після відкриття провадження у справі відповідач усунув порушення прав позивача на доступ до публічної інформації та 08.11.2019 року і 11.11.2019 року надав запитувану інформацію. Зважаючи на те, що після звернення до адміністративного суду із позовною заявою відповідач надав позивачу запитувану публічну інформацію, останній вказав на те, що бажає відмовитися від позову.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову ОСОБА_1 до Каланчацької сільської ради про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Каланчацької сільської ради про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, приймаючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою в частині відмови у стягнені на користь позивача витрат на правничу допомогу, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року в частині відмови у стягненні судових витрат та постановити у цій частині нове судове рішення, якими стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Каланчацької сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3000 грн.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн.

При цьому, доходячи вказаного висновку, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні адвокатом розрахунку витрат на правову (правничу) допомогу на суму 3000 грн. щодо обсягу наданих послуг та використання адвокатом робочого часу не було належним чином враховано витрачений ним час на вчинення дій та їх обсяг, що пов`язані з розглядом справи.

Крім того, суд першої інстанції послався на те, що з поданих документів не вбачається детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та їх зв`язок з розглядом справи, відсутні будь-які детальні розрахунки на підтвердження факту здійснення витрат, їх обґрунтованості та пропорційності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у даній справі, з огляду на викладене.

Так, колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції, стверджуючи, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують достовірно факт здійснення позивачем витрат на правничу допомогу, не обґрунтував свого висновку, не зазначив відповідного нормативного обґрунтування.

Твердження суду першої інстанції про те, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги не є співмірним зі складністю справи та можливим об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом не може бути обґрунтуванням повної відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Так, колегія суддів зазначає, що за змістом частини шостої статті 134 КАС України суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, суд першої інстанції не дослідив докази щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу та не здійснив їх пропорційний розподіл між сторонами.

В свою чергу, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у даній справі, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 КАС України у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні вимоги містить ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VI, згідно якої у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Поряд з цим, у відповідності до ст. 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Таким чином, стаття 140 КАС України встановлює спеціальне у співвідношенні з нормами статті 142 КАС України та статті 7 Закону України Про судовий збір правило, згідно з яким якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

У цій справі суд першої інстанції закрив провадження у справі, задовольнивши заяву позивача про відмову від позову у зв`язку з задоволенням відповідачем позову після подання позовної заяви.

Так, в даному випадку позивач 24.10.2019 року засобами поштового зв`язку звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Каланчацької сільської ради, в якому позивач просив: визнати бездіяльність Каланчацької сільської ради щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 27.05.2019 незаконною; зобов`язати Каланчацьку сільську раду надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 27.05.2019 року; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Каланчацької сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується, як позивачем, так і відповідачем, 08.11.2019 року та 11.11.2019 року на електронну адресу позивача надійшли електронні листи від відповідача, які містили запитувану позивачем інформацію, що і стало підставою для подання позивачем заяви про відмову від позову.

Тобто, в даному випадку позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви.

Посилання відповідача на те, що ним був відпрацьований запит позивача, проте відповідь на нього помилково направлена на іншу електрону адресу, ніж визначена у запиті, а також, усунення цих недоліків одразу після отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі шляхом направлення запитуваної позивачем інформації на вказану ним електрону адресу, що, на думку відповідача, виключає необхідність відшкодування за його рахунок понесених позивачем судових витрат, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ст. 140 КАС України чітко встановлено, що якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

В даному випадку, як зазначає відповідач, вимоги позовної заяви фактично були задоволені останнім 08.11.2019 року та 11.11.2019 року, тобто, після подання позовної заяви (дата подання позовної заяви засобами поштового зв`язку 24.10.2019 року).

Колегія суддів зазначає, що в процесуальному законодавстві не міститься жодних застережень щодо застосування статті 140 КАС України, зокрема, такі як намагання виконати зобов`язання або задоволення заявлених позовних вимог відповідачем одразу після отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Таким чином, аналіз приведеного правового регулювання та тлумачення статей 139, 140 КАС України у їх взаємозв`язку, з урахуванням наведених обставин справи, дають підстави для висновку про те, що за наявності відповідної заяви, всі понесені позивачем у цій справі та документально підтверджені судові витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача, а саме Каланчацької сільської ради.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно матеріалів справи, позивач є інвалідом 2 групи та звільнений від сплати судового збору згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Поряд з цим, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про відмову від позову, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Каланчацької сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3000 грн., які складаються із витрат позивача на правничу допомогу.

В свою чергу, Каланчацькою сільською радою до суду першої інстанції були подані заперечення на вказану заяву, в яких відповідач просив суд вимогу позивача щодо повернення суми судових витрат в частині надання правової допомоги у розмірі 3000 грн. залишити без задоволення посилаючись, зокрема, на необґрунтованість цих вимог позивача та не співмірність розміру заявлених до відшкодування витрат предмету, суті справи з урахуванням усіх обставин даної справи щодо надання позивачу запитуємої інформації на його запит одразу після отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу, з урахуванням наведених доводів сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспівмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно матеріалів справи, позивачем (замовник) з адвокатським бюро Сергія Нелюби в особі керуючого бюро Нелюби С.А. (виконавець) 02.09.2019 року був укладений договір, згідно п.п. 1.1, 1.2, 3.1 якого виконавець здійснює та на оплатній основі надає замовникові правову (правничу) допомогу. Під терміном надання правової (правничої) допомоги сторони розуміють виконання виконавцем функцій захисника та/або представника замовника у справі, пов`язаній з ненаданням відповіді на запит на отримання публічної інформації від 27.05.2019 року Каланчацькою сільською радою, з усіма правами, наданими чинним законодавством захиснику та представнику. Вартість надання правової (правничої) допомоги, юридичних послуг та виконання юридичних робіт вказується в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Також, 12.11.2019 року позивачем з адвокатським бюро Сергія Нелюби в особі керуючого бюро Нелюби С.А. був укладений додатковий договір до вказаного договору, згідно якого на виконання договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.09.2019 року сторони погодили розмір та порядок сплати гонорару виконавця за надання правової (правничої) допомоги, пов`язаної із розглядом справи № 420/6390/19 Одеським окружним адміністративним судом, який складає 3000 грн.

У відповідності до зазначеного додаткового договору, за домовленістю сторін мінімальна одиниця часу, витрачена виконавцем під час надання правової (правничої) допомоги замовнику - 1 година.

Крім того, згідно наведеного вище додаткового договору, сторони погодили підготовлений виконавцем у калькуляції - рахунку № 1 від 12.11.2019 року розрахунок вартості гонорару виконавця (назва і вид робіт - використаний час - вартість):

- аналіз нормативного матеріалу, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, правових позицій Верховного Суду - 1 год. - 1000 грн.;

- складання тексту позовної заяви - 2 год. - 2000 грн.

За домовленістю сторін замовник має сплатити погоджений гонорар виконавцю за наданими виконавцем реквізитами протягом п`яти днів з дня підписання цього додаткового договору (п. 1.3 додаткового договору).

Також, позивачем до суду надані акт виконаних робіт від 12.11.2019 року щодо виконання та прийняття наведених вище юридичних послуг і квитанцію ПриватБанку про сплату на користь ОСОБА_2 3000 грн.

Поряд з цим, вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачу, колегія суддів зазначає, що наведені докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що дана справа віднесена до справ незначної складності немайнового характеру, з огляду на те, що в даному випадку позивачем оскаржувалась бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо не надання відповіді на його запит та після отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачем було направлену запитувану позивачем інформацію на його електронну адресу, що стало підставою для подання позивачем заяви про відмову від позову, а також, оскільки, як визначено самим позивачем та його представником, адвокатом позивача були надані останньому лише послуги з аналізу нормативного матеріалу, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, правових позицій Верховного Суду та складання тексту позовної заяви, на які витрачено загалом 3 год., колегія суддів приходить до висновку, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді першої інстанції є 1000 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи клопотання відповідача, вважає за необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до загального розміру 1000 грн. та визначити, що вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм процесуального права, а тому, вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції зміні із виключенням мотивів, з яких виходив суд першої інстанції вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, та визначенням мотивів за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції, а також, із доповненням її резолютивної частини наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у справі.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 140, 142, 241, 243, 250, 308, 311, 312, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року змінити, виключивши мотиви, з яких виходив суд першої інстанції вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції, а також доповнивши її резолютивну частину абзацом наступного змісту:

Стягнути з Каланчацької сільської ради (код ЄДРПОУ 04378505) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати, які складаються із витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу, у сумі 1000 (одна тисяча) гривень. .

В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Судове рішення складено у повному обсязі 23.01.2020 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька