Рішення

від 21.01.2020 по справі 927/1060/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

21 січня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/1060/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.,

секретар судового засідання Мігда Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 927/1060/19, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Квестор ЛТД

вул. Пушкіна, буд. 16, м. Чернігів, 14000

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сож-Агро АГ

вул. Попудренко, буд.23, кв.13, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000

Про стягнення 127059,55 грн.

За участю представників:

позивача: Леоненко О.І. - директор;

відповідача: не з`явився.

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Квестор ЛТД подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Сож-Агро АГ про стягнення 75639,60 грн основного боргу; 38183,22 грн пені; 3326,16 грн відсотків за користування грошовими коштами та 9910,57 грн інфляційних збитків.

Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору №11 поставки нафтопродуктів від 12.01.2018.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до суду.

Ухвалою суду від 24.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до суду задоволено частково; ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 21.01.2020 о 11:30.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 24.12.2019: №1400046692391 (позивачу) та №1400046692413 (відповідачу), але відповідач своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні не скористався, повноважного представника в судове засідання 21.01.2020 не направив.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» ).

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Ухвалою суду від 24.12.2019 було встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та відповідач був попереджений, що в разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 75639,60 грн основного боргу; 38183,22 грн пені; 3326,16 грн відсотків за користування грошовими коштами та 9910,57 грн інфляційних збитків за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, виконання позивачем умов договору щодо поставки нафтопродуктів та відповідно неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлені нафтопродукти.

Позивач посилається на те, що 12.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Квестор ЛТД (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сож-Агро АГ (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018.

Відповідно до п.1.1. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві нафтопродукти (далі - товар) вказаний у п. 1.2 даного договору з доставкою або без такої, а покупець зобов`язується прийняти товар й оплатити його на умовах даного договору.

Предметом поставки є наступний товар: бензин Аі-95, А-92; дизельне паливо (п.1.2. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018).

Згідно з п.1.3. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 найменування, одиниці виміру, ціна й загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортименти, номенклатура) визначаються додатково погодженими між сторонами документами, які будуть невід`ємною частиною даного договору (специфікація).

Відповідно до п. 2.1. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, ціна товару та вартість доставки визначається в погоджених між сторонами документах, а саме: рахунок-фактура, видаткова і товарно-транспортна накладні, акт при йому-передач і та інших, погоджених між сторонами документах, які будуть невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.7.1.-7.2 договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, постачання природного газу від 23.09.2016, даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін з печатками підприємств і діє до 31.12.2018. Закінчення строку даного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань і відповідальності за порушення, які мали місце під час дії даного договору.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, який по своїй правовій природі є договором поставки.

Відповідно до п.3.1.-3.4. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, сторони погодили, що поставка товару здійснюється в строки погоджені сторонами додатково. Як правило, за замовчуванням, поставка товару буде здійснюватися на умовах самостійного вивозу покупцем зі складу постачальника. Передача товару від постачальника покупцеві може провадитися також представникові покупця винятково по оформленій належним чином довіреності із вказівкою уповноваженої особи, яка одержує товар. Товар може бути доставлений транспортом постачальника на зазначену покупцем адресу за окрему оплату доставки на умовах 100 % передоплати.

Згідно з ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підтвердження факту виконання умов договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 позивач надав до матеріалів справи копії видаткових накладних № РН-0000015 від 12.01.2018 на суму 61639,20 грн; № РН-0000383 від 15.08.2018 на суму 60905,40 грн; № РН-0000395 від 22.08.2018 на суму 62373,00 грн; № РН-0000414 від 31.08.2018 на суму 120025,80 грн; № РН-0000467 від 20.09.2018 на суму 65308,20 грн; № РН-0000529 від 08.10.2018 на суму 75082,42 грн; № РН-0000550 від 16.10.2018 на суму 76784,83 грн; № РН-0000571 від 22.10.2018 на суму 79250,40 грн; № РН-0000591 від 29.10.2018 на суму 147535,20 грн; № РН-0000624 від 08.11.2018 на суму 72998,42 грн; № РН-0000637 від 12.11.2018 на суму 68859,79 грн; № РН-0000649 від 15.11.2018 на суму 67128,02 грн; № РН-0000665 від 23.11.2018 на суму 120639,60 грн, підписані сторонами та скріплені печатками сторін, які підтверджують передачу позивачем відповідачу за період з 12.01.2018 по 23.11.2018 дизельного палива на загальну суму 1078530,28 грн (а.с.12-24).

Заперечень щодо факту поставки нафтопродуктів від відповідача не надійшло. Доказів наявності розбіжностей щодо кількісних та якісних показників поставленого товару відповідачем суду також не надано.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також відсутність зі сторони відповідача заперечень щодо факту отримання від позивача за період з 12.01.2018 по 23.11.2018 дизельного палива на загальну суму 1078530,28 грн, суд доходить висновку, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи факт передачі позивачем відповідачу нафтопродуктів за вказаний період на загальну суму 1078530,28 грн за договором поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018.

У відповідності до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.2.2. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, оплата товару провадиться в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника протягом 3-х (трьох) робочих днів з моменту одержання товару покупцем або його представником. Оплата також може бути попередньою до відвантаження товару покупцеві за узгодженням сторін.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1,2 та 4 ст. 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Оскільки, позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки нафтопродуктів, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №910/14263/13.

Таким чином, по вищезазначених видаткових накладних відповідач зобов`язаний був розрахуватись у наступні строки: від 12.01.2018 на суму 61639,20 грн - до 17.01.2018 включно; від 15.08.2018 на суму 60905,40 грн - до 20.08.2018 включно; від 22.08.2018 на суму 62373,00 грн - до 28.08.2018 включно; від 31.08.2018 на суму 120025,80 грн - до 05.09.2018 включно; від 20.09.2018 на суму 65308,20 грн - до 25.09.2018 включно; від 08.10.2018 на суму 75082,42 грн - до 11.10.2018 включно; від 16.10.2018 на суму 76784,83 грн - до 19.10.2018 включно; від 22.10.2018 на суму 79250,40 грн - до 25.10.2018 включно; від 29.10.2018 на суму 147535,20 грн - до 01.11.2018 включно; від 08.11.2018 на суму 72998,42 грн - до 13.11.2018 включно; від 12.11.2018 на суму 68859,79 грн - до 15.11.2018 включно; від 15.11.2018 на суму 67128,02 грн - до 20.11.2018 включно; від 23.11.2018 на суму 120639,60 грн - до 28.11.2018 включно.

У порушення вищевикладеного, відповідач за отриманий за договором поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 у спірному періоді розрахувався несвоєчасно та не в повному обсязі, сплативши позивачу лише 1002890,68 грн, що підтверджується виписками по рахунку позивача: від 19.03.2018 на суму 61639,20 грн; від 23.08.2018 на суму 60905,40 грн; від 31.08.2018 на суму 181166,02 грн; від 28.09.2018 на суму 65308,20 грн; від 11.10.2017 на суму 75082,42 грн; від 18.10.2018 на суму 76784,83 грн; від 07.11.2018 на суму 147535,20 грн; від 13.11.2018 на суму 80483,18 грн; від 14.11.2018 на суму 141858,21 грн; від 04.12.2018 на суму 67128,02 грн; від 11.02.2019 на суму 45000,02 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлені нафтопродукти за договором поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 становить 75639,60 грн.

Посилання позивача на те, що відповідно до п 2.2. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, день поставки необхідно зараховувати в три робочі дні, протягом яких відповідач мав розрахуватись за отриманий товар, судом до уваги не приймається з наступних підстав:

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Таким чином, три робочі дні, протягом яких відповідач мав розрахуватись за отриманий товар, підлягають обрахуванню з наступної дати, після дати отримання відповідачем товару, відповідно до видаткових накладних.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Проаналізувавши проведені відповідачем оплати, судом встановлено, що платежі за поставлені позивачем нафтопродукти здійснювались відповідачем з порушенням строків, визначених п.2.2. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, а саме:

- за видатковою накладною від 12.01.2018 на суму 61639,20 грн оплата була здійснена відповідачем 19.03.2018; прострочка оплати з 18.01.2018 по 18.03.2018;

- за видатковою накладною від 15.08.2018 на суму 60905,40 грн оплата була здійснена відповідачем 23.08.2018; прострочка оплати з 21.08.2018 по 22.08.2018;

- за видатковою накладною від 22.08.2018 на суму 62373,00 грн оплата на суму 61140,22 грн була здійснена відповідачем 31.08.2018, прострочка оплати з 29.08.2018 по 30.08.2018; оплата на суму 1232,78 грн була здійснена відповідачем 13.11.2018, прострочка оплати з 31.08.2018 по 12.11.2018;

- за видатковою накладною від 31.08.2018 на суму 120025,80 грн оплата була здійснена відповідачем 31.08.2018; прострочка оплати відсутня;

- за видатковою накладною від 20.09.2018 на суму 65308,20 грн оплата була здійснена відповідачем 28.09.2018; прострочка оплати з 26.09.2018 по 27.09.2018;

- за видатковою накладною від 08.10.2018 на суму 75082,42 грн оплата була здійснена відповідачем 11.10.2018; прострочка оплати з відсутня;

- за видатковою накладною від 16.10.2018 на суму 76784,83 грн оплата була здійснена відповідачем 18.10.2018; прострочка оплати відсутня;

- за видатковою накладною від 22.10.2018 на суму 79250,40 грн оплата була здійснена відповідачем 13.11.2018; прострочка оплати з 26.10.2018 по 12.11.2018;

- за видатковою накладною від 29.10.2018 на суму 147535,20 грн оплата була здійснена відповідачем 07.11.2018; прострочка оплати з 02.11.2018 по 06.11.2018;

- за видатковою накладною від 08.11.2018 на суму 72998,42 грн оплата була здійснена відповідачем 14.11.2018; прострочка оплати відсутня;

- за видатковою накладною від 12.11.2018 на суму 68859,79 грн оплата була здійснена відповідачем 14.11.2018; прострочка оплати відсутня;

- за видатковою накладною від 15.11.2018 на суму 67128,02 грн оплата була здійснена відповідачем 04.12.2018; прострочка оплати з 21.11.2018 по 03.12.2018;

- за видатковою накладною від 23.11.2018 на суму 120639,60 грн оплата була здійснена відповідачем частково на суму 45000,00 грн 11.02.2019; прострочка оплати на суму 120639,60 грн з 29.11.2018 по 10.02.2019; прострочка оплати на суму 75639,60 грн з 11.02.2019 по теперішній час.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Пунктом 4.1. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 сторони погодили, що у випадку порушення договору сторона, що порушила зобов`язання, несе відповідальність вказану даним договором і чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , платник грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.4.3. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, за порушення грошових зобов`язань щодо порядку розрахунку та оплати товару, зазначених в пункті 2 даного договору, покупець оплачує постачальникові неустойку (пеню), що розраховується від суми заборгованості (простроченого платежу) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день такого прострочення.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У пункті 4.4. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 сторони домовились не обмежувати себе строками нарахування штрафних санкцій і погодили нараховувати неустойку до повного виконання сторонами зобов`язань, зазначених у договорі. Факт виконання зобов`язань за цим договором буде основою для припинення нараховувати неустойку. Сторони також домовилися про збільшення строку позовної давності до трьох років по зобов`язаннях даного договору щодо неустойки (штрафу, пені) з моменту виникнення невиконаних зобов`язань у зобов`язаної сторони.

Отже, сторони у договорі поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 досягли згоди щодо нарахування штрафних санкцій до повного виконання сторонами зобов`язань, зазначених у договорі, збільшення строку позовної давності по зобов`язаннях даного договору щодо неустойки (штрафу, пені) та визначили, що строк позовної давності становить три роки.

Керуючись п. 4.3-4.4. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018 позивачем нараховано до сплати відповідачу та заявлено до стягнення 38183,22 грн пені за прострочку оплати вартості поставлених нафтопродуктів за період з 17.01.2018 по 19.12.2019.

Згідно з ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд доходить висновку, що він не відповідає вимогам ст. 251, 252, 253, ч.1 ст. 255, ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України.

З умов укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, зокрема до п.2.2. договору поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, вбачається, що оплата товару провадиться протягом 3-х (трьох) робочих днів з моменту одержання товару покупцем або його представником.

Як вбачається з розрахунку позивача, пеня нараховувалась за прострочення платежу за поставлені нафтопродукти по кожній видатковій накладній окремо. Нарахування пені здійснювалось на заборгованість за наступні періоди: -за видатковою накладною від 12.01.2018 на суму 61639,20 грн з 17.01.2018 по 19.03.2018; -за видатковою накладною від 15.08.2018 на суму 60905,40 грн з 20.08.2018 по 23.08.2018; -за видатковою накладною від 22.08.2018 на суму 62373,00 грн з 28.08.2018 по 31.08.2018; з 28.08.2018 по 13.11.2018; -за видатковою накладною від 20.09.2018 на суму 65308,20 грн з 25.09.2018 по 28.09.2018; -за видатковою накладною від 22.10.2018 на суму 79250,40 грн з 25.10.2018 по 13.11.2018; -за видатковою накладною від 29.10.2018 на суму 147535,20 грн з 01.11.2018 по 07.11.2018; -за видатковою накладною від 08.11.2018 на суму 72998,42 грн з 13.11.2018 по 14.11.2018; -за видатковою накладною від 15.11.2018 на суму 67128,02 грн з 20.11.2018 по 04.12.2018; -за видатковою накладною від 23.11.2018 на суму 120639,60 грн з 28.11.2018 по 11.02.2019; з 11.02.2019 по 19.12.2019.

Як встановлено судом, -за видатковою накладною від 12.01.2018 на суму 61639,20 грн прострочка оплати з 18.01.2018 по 18.03.2018; -за видатковою накладною від 15.08.2018 на суму 60905,40 грн прострочка оплати з 21.08.2018 по 22.08.2018; -за видатковою накладною від 22.08.2018 на суму 62373,00 грн прострочка оплати на суму 61140,22 грн з 29.08.2018 по 30.08.2018; прострочка оплати на суму 1232,78 грн з 31.08.2018 по 12.11.2018; -за видатковою накладною від 20.09.2018 на суму 65308,20 грн прострочка оплати з 26.09.2018 по 27.09.2018; -за видатковою накладною від 22.10.2018 на суму 79250,40 грн прострочка оплати з 26.10.2018 по 12.11.2018; -за видатковою накладною від 29.10.2018 на суму 147535,20 грн прострочка оплати з 02.11.2018 по 06.11.2018; -за видатковою накладною від 15.11.2018 на суму 67128,02 грн прострочка оплати з 21.11.2018 по 03.12.2018; -за видатковою накладною від 23.11.2018 на суму 120639,60 грн прострочка оплати на суму 120639,60 грн з 29.11.2018 по 10.02.2019; прострочка оплати на суму 75639,60 грн з 11.02.2019 по 19.12.2019.

Отже, судом встановлено, що позивачем невірно визначено строк оплати та день поставки враховано в триденний термін, протягом якого повинна була бути здійснена оплата, що суперечить нормам чинного законодавства. Відповідно позивачем при розрахунку пені невірно визначено період прострочки оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за порушення відповідачем строків виконання зобов`язань з оплати за поставлені нафтопродукти за договором поставки нафтопродуктів №11 від 12.01.2018, суд доходить висновку, що розмір пені за період прострочки оплати з 18.01.2018 по 19.12.2019 становить 37468,40 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 38183,22 грн підлягають задоволенню частково в сумі 37468,40 грн. У частині стягнення 714,82 грн пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 3326,16 грн відсотків за користування грошовими коштами за період 17.01.2018 по 19.12.2019 та 9910,57 грн інфляційних збитків за лютий 2018 року - листопад 2019 року.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов`язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов`язковості зазначення такого положення в договорі.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставлених позивачем нафтопродуктів, суд, перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних, доходить висновку, що вимоги позивача в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами підлягають задоволенню в сумі 3264,68 грн за період прострочки оплати з 18.01.2018 по 19.12.2019, оскільки позивачем при їх розрахунку також невірно визначено період прострочки.

Щодо стягнення інфляційних збитків суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, строк оплати якої настав з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо строк оплати настав з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Аналогічна позиція викладена в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р. щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань .

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків, суд доходить висновку, що позивачем неправомірно здійснено нарахування інфляційних збитків за жовтень 2018 року в сумі 1347,26 грн на суму поставки 79250,40 грн згідно видаткової накладної № РН-000571 від 22.10.2018, оскільки строк оплати по вказаній накладній настав 25.10.2018; інфляційних збитків за листопад 2018 року в сумі 939,79 грн на суму поставки 67128,02 грн згідно видаткової накладної № РН-000649 від 15.11.2018, оскільки строк оплати по вказаній накладній настав 20.11.2018; інфляційних збитків за листопад 2018 року в сумі 1715,50 грн на суму поставки 120639,60 грн згідно видаткової накладної № РН-000665 від 23.11.2018, оскільки строк оплати по вказаній накладній настав 28.11.2018.

За таких обставин, позовні вимоги позивача щодо стягнення інфляційних збитків підлягають задоволенню в сумі 5907,93 грн за період лютий 2018 року - листопад 2019 року.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів № 11 від 12.01.2018 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отримані нафтопродукти, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлені нафтопродукти є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав, за поставлені нафтопродукти своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, вимоги позивача не оспорив, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 75639,60 грн основного боргу, 37468,40 грн пені, 3264,68 грн відсотків річних, 5907,93 грн інфляційних збитків. Позовні вимоги в частині стягнення 714,82 грн пені, 61,48 грн відсотків річних та 4002,64 грн інфляційних збитків задоволенню не підлягають.

Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір» , з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 1848,75 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247-248, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 Закону України „Про судовий збір» , господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Квестор ЛТД (вул. Пушкіна, буд. 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 22821016) до Товариства з обмеженою відповідальністю Сож-Агро АГ (вул. Попудренко, буд.23, кв.13, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000; код ЄДРПОУ 37699465) про стягнення 127059,55 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сож-Агро АГ (вул. Попудренко, буд.23, кв.13, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000; код ЄДРПОУ 37699465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Квестор ЛТД (вул. Пушкіна, буд. 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 22821016) 75639,60 грн основного боргу; 37468,40 пені; 3264,68 грн відсотків річних, 5907,93 грн інфляційних збитків та 1848,75 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Сож-Агро АГ (вул. Попудренко, буд.23, кв.13, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000; код ЄДРПОУ 37699465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Квестор ЛТД (вул. Пушкіна, буд. 16, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 22821016) 714,82 грн пені; 61,48 грн відсотків річних та 4002,64 грн інфляційних збитків, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 24.01.2020.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

- адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

- засоби зв`язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко