Рішення

від 24.01.2020 по справі 320/2853/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2020 року м. Київ № 320/2853/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "НБ СЕКЮРІТІ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НБ СЕКЮРІТІ" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25 508 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2018 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. А тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 24 837 грн. 50 коп. та пені у розмірі 670 грн. 50 коп. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду для їх стягнення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2019 р. відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

5 липня 2019 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що відповідачем дійсно подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, в якому помилково зазначено в рядку 01 - середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (осіб) в кількості 8. У подальшому при здійсненні повторного розрахунку було встановлено помилку в кількості середньообліковій кількості штатних працівників, що згідно розрахунку становить 7 осіб. Стверджує, що в такому випадку у відповідача не виникає обов`язку подачі звітності про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів, здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю та сплачувати будь-які адміністративно-господарські санкції. У зв`язку з виявленою помилкою посадовими особами відповідача було подано до позивача звіт із зазначенням правильної середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу.

12 вересня 2019 р. до суду від представника позивача надійшли заперечення на відзив. Зазначає, що наказами відповідача про внесення змін до штатного розпису на 2018 рік затверджено помісячно штатні розписи на 2018 рік, в яких чітко зазначено кількість штатних одиниць із загальним фондом заробітної плати. Так, позивач вважає, що на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 р. № 286(г1442-05) становить 23 особи. Зазначає, що відповідачем не надано жодного звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році за формою № 3-ПН. Позивач стверджує, що підтверджуючим документом про відсутність чи наявність працівників на підприємстві є відомості про нарахування заробітної плати (доходу грошового забезпечення) застрахованих осіб. Отже, даний документ є 100% підтвердженням точної кількості працюючих працівників.

27 вересня 2019 р. до суду від представника позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Стверджує, що позивач всупереч Інструкції зі статистики кількості працівників, порядку та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ, не підтверджуючі відзив жодним розрахунком, дійшов хибного висновку, що на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників протягом 2018 року становить 23 особи.

21 жовтня 2019 р. до суду від представників сторін надійшли клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 21 жовтня 2019 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

25 січня 2019 р. відповідачем надано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 р. форми №10-ПІ. У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 8; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 0 грн.

У зв`язку з невиконанням вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 25508 грн. 00 коп., а саме: сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 24 837 грн. 50 коп. та пеня в сумі 670 грн. 50 коп.

У зв`язку з наявною заборгованістю відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Як убачається з ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідач подавав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає - 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинна складати 1 осіб.

Разом з тим, із відзиву судом встановлено, що в подальшому при здійсненні повторного розрахунку було виявлено помилку відповідачем в кількості середньооблікової кількості штатних працівників, що згідно з розрахунком, зробленим посадовими особами товариства, становить 7 осіб. У зв`язку із виявленою помилкою посадовими особами відповідача подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів коригуючий звіт із зазначенням правомірної середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу, а саме: звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає - 7 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинна складати 0 осіб.

Позивач вважає ці доводи відповідача безпідставними та звертає увагу суду на наступне. Наказами відповідача про внесення змін до штатного розпису на 2018 рік затверджено помісячно штатні розписи на 2018 рік, в яких чітко зазначено кількість штатних одиниць із загальним фондом заробітної плати. Так, позивач вважає, що на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 р. № 286(г1442-05) та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30 листопада 2005 р. за № 1442/11722, становить 23 особи. Зазначає, що відповідачем не надано жодного звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році за формою № 3-ПН. Позивач стверджує, що підтверджуючим документом про відсутність чи наявність працівників на підприємстві є відомості про нарахування заробітної плати (доходу грошового забезпечення) застрахованих осіб. Отже, такий документ є 100% підтвердженням точної кількості працюючих працівників.

З огляду на наведені доводи та аргументи позивача суд звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог пункту 1, 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі - Порядок № 70) цей порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Форма зазначеного звіту встановлена наказом Міністерства праці та соціальної політики України Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів та Інструкція щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів від 10 лютого 2007 року № 42.

Пунктом 1.1. Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ передбачено, що форма № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" (далі - звіт), що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб (далі - роботодавці).

Відповідно до вимог п 2.1 Інструкції в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

Згідно з вимогами п. 2.2 Інструкції облікова кількість штатних працівників визначається на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число

місяця, включаючи прийнятих працівників і виключаючи тих, які вибули в цей день.

Якщо підприємство на дату, вказану у формі державного статистичного спостереження, з будь-яких причин не працювало (вихідний або святковий день, з природних, технічних та економічних причин), облікова кількість працівників відображається за станом на останній день роботи, що передував цій даті.

В обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору (п. 2.3 Інструкції).

Відповідно до вимог п. 2.6 Інструкції не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії:

- прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств. Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа;

- залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду). Працівник, який перебуває в обліковому складі підприємства і уклав цивільно-правовий договір з цим самим роботодавцем, враховується в обліковій та середньообліковій кількості працівників один раз за місцем основної роботи та не враховується у кількості працюючих за цивільно-правовими договорами;

- переведені з інших підприємств згідно з договорами між суб`єктами господарювання;

- учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробниче навчання та виробничу практику на підприємстві згідно з договорами про надання робочих місць для зазначених цілей;

- особи, направлені підприємствами для навчання у навчальних закладах з відривом від виробництва, які одержують за рахунок коштів цих підприємств тільки стипендію;

- особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, які будуть вводитися в дію;

- працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються із облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу.

Згідно пунктом 3.1. Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ, у рядку 1 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 р. № 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30 листопада 2005 р. за № 1442/11722 (із змінами).

Відповідно до вимог пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, передбачено середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.

Згідно з вимогами пп. 3.2.2 п. 3 Інструкції при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Як убачається з пп. 3.2.3 п. 3.2 Інструкції, визначається також середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в цілому по підприємству, що працює за умов п`ятиденного робочого тижня.

Відповідно до вимог пп. 3.2.4 п. 3.2 Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць (наприклад, на створених або ліквідованих підприємствах, таких, що мають сезонний характер виробництва), визначається шляхом ділення суми облікової кількості штатних працівників за всі дні роботи підприємства у звітному місяці, включаючи вихідні та святкові і неробочі дні за період роботи, на число календарних днів у звітному місяці.

Згідно з вимогами пп. 3.2.5 п. 3.2 Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Підприємство, що працювало неповний рік (сезонний характер виробництва або створення після січня, за винятком тих підприємств, які вимушено зупиняли виробництво з ініціативи адміністрації), середньооблікову кількість штатних працівників за рік визначає також шляхом підсумовування зазначеної кількості працівників за всі місяці роботи підприємства і ділення одержаної суми на 12 (пп. 3.2.6. п. 3.2 Інструкції).

Так, на підтвердження середньооблікової кількість штатних працівників за 2018 р. з початку року, відповідачем надано наступні документи:

- наказ (розпорядження) № 04 від 10 січня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_1 (який прийнятий на роботу з 11 січня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 05 від 31 травня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_2 (який прийнятий на роботу з 1 червня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 08 від 10 вересня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_3 (який прийнятий на роботу з 11 вересня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 07 від 10 вересня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_4 (який прийнятий на роботу з 11 вересня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 06 від 10 вересня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_5 (який прийнятий на роботу з 11 вересня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 09 від 10 вересня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_6 (який прийнятий на роботу з 11 вересня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 10 від 25 вересня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_7 (який прийнятий на роботу з 26 вересня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 11 від 25 вересня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_8 (який прийнятий на роботу з 26 вересня 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 12 від 24 жовтня 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_9 (який прийнятий на роботу з 25 жовтня 2018 р., робота - основна );

- наказ (розпорядження) № 13 від 1 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_10 (який прийнятий на роботу з 2 листопада 2018 р., робота - основна );

- наказ (розпорядження) № 14 від 1 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_11 (який прийнятий на роботу з 2 листопада 2018 р., робота - основна );

- наказ (розпорядження) № 17 від 14 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_12 (який прийнятий на роботу з 15 листопада 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 19 від 14 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_13 (який прийнятий на роботу з 15 листопада 2018 р., робота - основна );

- наказ (розпорядження) № 20 від 14 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_14 (який прийнятий на роботу з 15 листопада 2018 р., робота - основна );

- наказ (розпорядження) № 16 від 14 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_15 (який прийнятий на роботу з 15 листопада 2018 р., робота - основна );

- наказ (розпорядження) № 18 від 14 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_16 (який прийнятий на роботу з 15 листопада 2018 р., робота - основна);

- наказ (розпорядження) № 15 від 14 листопада 2018 р. про прийняття на роботу ОСОБА_17 (який прийнятий на роботу з 15 листопада 2018 р., робота - за сумісництвом);

- наказ відповідача № 003 від 29 грудня 2017 р. Про внесення змін до штатного розпису ;

- штатний розпис, який вводиться в дію з 2 січня 2018 р. (відповідно до якого кількість штатних одиниць становить - 4);

- наказ відповідача № 004 від 31 травня 2018 р. Про внесення змін до штатного розпису ;

- штатний розпис, який вводиться в дію з 1 червня 2018 р. (відповідно до якого кількість штатних одиниць становить - 5);

- наказ відповідача № 005 від 10 вересня 2018 р. Про внесення змін до штатного розпису ;

- штатний розпис, який вводиться в дію з 11 вересня 2018 р. (відповідно до якого кількість штатних одиниць становить - 11);

- наказ відповідача № 006 від 1 жовтня 2018 р. Про внесення змін до штатного розпису ;

- штатний розпис, який вводиться в дію з 1 жовтня 2018 р. (відповідно до якого кількість штатних одиниць становить - 23);

- розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників за 2018 р.;

- податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичної осіб, і сум утриманого з них податку відповідачем, звітний період: 1 квартал 2018 р., працювало за трудовим договором: 4 особи + квитанція № 2 про прийняття податковим органом податкового розрахунку;

- податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичної осіб, і сум утриманого з них податку відповідачем, звітний період: 2 квартал 2018 р., працювало за трудовим договором: 5 осіб + квитанція № 2 про прийняття податковим органом податкового розрахунку;

- податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичної осіб, і сум утриманого з них податку відповідачем, звітний період: 3 квартал 2018 р., працювало за трудовим договором: 11 осіб + квитанція № 2 про прийняття податковим органом податкового розрахунку;

- податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичної осіб, і сум утриманого з них податку відповідачем, звітний період: 1 квартал 2018 р., працювало за трудовим договором: 20 осіб + квитанція № 2 про прийняття податковим органом податкового розрахунку.

Так, судом встановлено, що розрахунок позивача про те, що на підприємстві середньооблікова кіль кількість штатних працівників протягом 2018 року становить - 23 особи, здійснений лише на підставі штатних розписів відповідача. При цьому в основу покладено штатний розпис на кінець року. Дослідивши обставини справи, суд погоджується з доводами відповідача, що штатний розпис не є документом, який є підставою для визначення середньооблікової кількості працівників на підприємстві.

Суд звертає увагу, що упродовж року штатна чисельність відповідача постійно змінювалася, найбільша кількість працюючих осіб за штатом мала місце лише з жовтня-листопада 2018 р. Про це ж свідчать і наведені вище дати видання наказів про прийняття на роботу до відповідача найманих працівників, переважну більшість яких прийнято на роботу в листопаді 2018 р. Зазначені обставини також впливають на визначення середньооблікової кількості працівників на підприємстві.

В листі Мінпраці та соціальної політики України від 27 червня 2007 р. № 162/06/187-07 на який посилається позивач зазначено, що штатний розпис - це документ, що встановлює для зазначеного підприємства, установи, організації структури, штати і посадові оклади працівника.

Суд також звертає увагу, що Інструкцією чітко зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Це означає, що відповідач помилково визначив середньооблікову кількість працівників на підприємстві відповідача, що обумовило безпідставне нарахування штрафних санкцій та пені. Отже, позов за таких обставин також є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", отже не порушено права позивача та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Право позивача не порушено. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судового збору і витрат на правничу допомогу у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, адреса: вул. Глибочицька, 72, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ - 19023989.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "НБ СЕКЮРІТІ", адреса: вул. Щаслива, 44, оф. 132, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, код ЄДРПОУ - 41406116.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 24 січня 2020 року.