Постанова

від 16.01.2020 по справі 440/3424/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 р.Справа № 440/3424/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Старосуда М.І. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, повний текст складено 11.11.19 року по справі № 440/3424/19

за позовом ОСОБА_1

до Глобинської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Глобинської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Глобинської міської ради №1243 від 22 серпня 2019 року "Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,00 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5320610100:00:004:2018, місце розташування: на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, з метою передачі у власність.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду України від 06.11.2019 року в задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду України від 06.11.2019 року по справі №440/3424/19, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що відповідач п. 1 рішення від 22 серпня 2019 року № 1243 затвердив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, при цьому, п. 2 вказаного рішення відмовив у передачі земельної ділянки у власність, що всупереч приписам ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки рішення про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одночасно рішенням про передачу такої земельної ділянки у власність.

Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Глобинської міської ради із заявою від 14 березня 2019 року (вх. 25-1/05-06/3783 від 14 березня 2019 року) (а.с. 75) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,00 га, розташованої на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області (кадастровий номер 5320610100:00:004:2018), та про передачу вказаної земельної ділянки у власність.

До вказаної заяви ОСОБА_1 додано копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 76-103).

Рішенням Глобинської міської ради Полтавської області № 59 від 24 січня 2019 року (а.с. 15) у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (кадастровий номер 5320610100:00:004:2018) відмовлено у зв`язку з тим, що на цю земельну ділянку не зареєстрована комунальна власність Глобинської міської ради.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі №440/478/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (а.с.17-22), адміністративний позов ОСОБА_1 до Глобинської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Глобинської міської ради Полтавської області від 24 січня 2019 року №59 "Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5320610100:00:004:2018, місце розташування Глобинська міська рада, Глобинський район Полтавська область, з метою передачі у власність" та зобов`язано Глобинську міську раду Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 1,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 5320610100:00:004:2018), місце розташування: Глобинська міська рада, Глобинський район, Полтавська область.

Пунктом 1 рішення Глобинської міської ради №1243 від 22 серпня 2019 року (а.с.104), прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №440/478/19, затверджено гр. ОСОБА_1 "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ -А 01.03) на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області загальною площею 1,00 га, кадастровий номер 5320610100:00:004:2018» .

Водночас пунктом 2 вказаного рішення відмовлено ОСОБА_1 у безоплатній передачі у власність земельної ділянки площею 1,00 га, з цільовим призначенням згідно КВЦПЗ -А 01.03 «для ведення особистого селянського господарства» , місце розташування: на території Глобинської міської ради, Глобинський район, Полтавська область (кадастровий номер 5320610100:00:004:2018), у зв`язку з тим, що відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених статтею 122 ЗК України, провадиться один раз по кожному виду використання, а гр. ОСОБА_1 використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №7647-сг від 05 жовтня 2016 року.

Не погодившись із пунктом 2 рішення Глобинської міської ради №1243 від 22 серпня 2019 року, позивач звернулася до суду з позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_1 вже скористалась своїм право на отримання безоплатно земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 1,0 гектара, чинним законодавством передбачено передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян один раз по кожному виду використання, а тому відмова в передачу земельної ділянки у власність згідно пункт 2 рішення Глобинської міської ради №1243 від 22 серпня 2019 року є правомірною.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Вказаний висновок відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом, у постановах від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, від 31.01.2019 року у справі №815/2488/17, від 30.08.2018 року у справі № 817/586/17, від 18.10.2018 року у справі №818/1976/17.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено затвердження проекту землеустрою та одночасно відмову в передачі її у власність, оскільки рішення про затвердження проекту землеустрою є одночасним рішенням про передачу землі у власність.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що спір виник щодо можливості громадянина одержати земельну ділянку, площею 1 га із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства після того, як позивачем вже реалізовано право приватизації земельної ділянки, площею 1 га для ведення особистого селянського господарства, яка вже набута ним у власність у 2016 році.

У частині п`ятій статті 20 Земельного кодексу України йдеться про види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, а окремі з них названі у статті 121 цього ж Кодексу - ведення фермерського господарства, садівництво, ведення особистого селянського господарства, будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, індивідуальне дачне будівництво, будівництво індивідуальних гаражів.

У частині 1 статті 116 Земельного кодексу передбачено три види безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян: а) приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Так, згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.

Водночас, частина 2 статті 121 Земельного кодексу України передбачено виняток, за якого гранична норма може бути збільшена - у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), тобто реалізації права на приватизацію державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Аналізуючи наведені правові положення, колегія суддів приходить до висновку, що стаття 121 Земельного кодексу України передбачає, як граничні розміри земельних ділянок, яку громадянин може отримати за певним призначенням, так і випадок можливості збільшення цього розміру. При цьому, збільшення стосується лише про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, Земельного кодексу України гарантує громадянину право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що норами Земельного кодексу України не передбачено обмеження щодо реалізації особою права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства лише однією земельною ділянкою, при цьому визначено граничні розміри земельних ділянок, а саме не більше 2,0 гектара.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем реалізовано право на безоплатне отримання земельної ділянки вперше у 2016 році, площею 1,0 га. Згодом позивач бажав отримати у власність площею 1 га. Тобто, сумарна площа розміру земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства складає 2, га (1,0 га + 1,0 га), що не перевищує норму безоплатної приватизації.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи Глобинської міської ради Полтавської області про відсутність підстав для передачу земельної ділянки у власність площею 1 га на підставі затвердженого проекту землеустрою, з тих підстав, що ним уже реалізовано право на отримання земельної ділянки в межах норм, установлених 121 Земельного кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними.

Вказаний висновок відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом, у постанові від 11.12.2019 у справі № 805/181/17-а.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікована Законом України N475/97-ВР від 17.07.1997р., відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства ; повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Так. за практикою ЄСПЛ за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись статтею 1 Першого протоколу Конвенції якщо, зокрема у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань. Тобто, якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні виплати таке законодавство розцінюється як таке, що створює право власності для відповідної категорії осіб.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, про наявність у позивача права на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 1,0 гектара, після вже отримання попередньо у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 1,0 гектара, оскільки сумарний розмір земельних ділянок відповідає вимогам чинного законодавства щодо права осіб на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року по справі №440/3424/19 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Глобинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Глобинської міської ради №1243 від 22 серпня 2019 року "Про розгляд звернення ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,00 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5320610100:00:004:2018, місце розташування: на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, з метою передачі у власність".

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва Судді (підпис) (підпис) М.І. Старосуд Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 24.01.2020 року