Постанова

від 21.01.2020 по справі 128/286/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/286/18

Провадження № 22-ц/801/10/2020

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 рокуСправа № 128/286/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Марчук В.С., Шемети Т.М., секретар Константинов А.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2019 року, ухвалене суддею Саєнко О.Б. в м. Вінниці, повне рішення складено 26 липня 2019 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Вінницької області, ОСОБА_2 , Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району, ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради та державних актів на право власності на земельні ділянки,

встановив :

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати виданий ОСОБА_2 державний акт серії ЯЖ №767945 від 18.09.2008 на право власності на земельну ділянку площею 0,01030 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташований по АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати виданий ОСОБА_2 державний акт серії ЯЖ №767946 від 18.09.2008 на право власності на земельну ділянку площею 0,0402 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташований по АДРЕСА_1 .

Згідно заяви про збільшення позовних вимог та зміну підстави позову від 29 березня 2018 року ОСОБА_1 також просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії 4 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради від 13.10.2004 щодо визнання права власності за ОСОБА_3 на земельні ділянки кадастрові №0520681003:02:002:0221, №0520681003:02:002:0222;

- визнати протиправним та скасувати виданий ОСОБА_3 державний акт від 13.04.2007 на право власності на земельну ділянку площею 0,0402 га кадастровий №0520681003:02:002:0221, що розташована по АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати виданий ОСОБА_3 державний акт від 13.04.2007 на право власності на земельну ділянку площею 0,0103 га кадастровий №0520681003:02:002:0222, що розташована по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником 1/2 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

З рішення суду від 21 листопада 2017 року в справі №128/943/17 їй стало відомо, що відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення третейського суду від 18 червня 2008 року належить інша 1/2 частина вказаного житлового будинку. Також із рішення суду від 21.11.2017 вона дізналася про наявність державних актів на право власності на земельну ділянку серії АЖ №767945 від 18.09.2008 площею 0,01030 га та серії АЖ №767946 від 18.09.2008 площею 0,0402 га, власником вказаних земельних ділянок є відповідач ОСОБА_2 .

Вказані державні акти видано на підставі рішення третейського суду від 18 червня 2008 року, зміст якого їй був невідомий.

Будь-яких відомостей щодо розподілу, визнання права власності на земельні ділянки ні описова, ні резолютивна частини рішення третейського суду не містять.

Рішенням Вінницького районного суду від 19 червня 2001 року у справі 2-117/2001 земельну ділянку в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1050 га розділено.

ОСОБА_3 , колишній власниці (наразі ОСОБА_2 ) виділено в користування 94,0 кв.м. під забудовою, під город 386,0 кв.м., в загальне користування 45,0 кв.м., а всього 525,0 кв.м. (50%).

Їй, ОСОБА_1 , виділено у користування 118,0 кв.м. під забудовою, під город 362,0 кв.м., в загальне користування 45,0 кв.м., а всього 525,0 кв.м. (50%) згідно першого варіанту поділу земельної експертизи №233 від 11.05.2000.

Вважає, що у ОСОБА_2 у користуванні має бути всього 0,0480 га (362,0 + 386,0), а у загальному користуванні 0,0045 га, натомість згідно вищевказаних державних актів у ОСОБА_2 у власності 0,0505 (0,01030 +0,0402) га, тобто ОСОБА_2 в порушення рішення суду від 19 червня 2001 року приватизувала частину земельної ділянки загального користування, чим порушила її права користування земельною ділянкою.

Рішенням 10 сесії 07 скликання від 01 липня 2016 року позивач отримала дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,0525 га для будівництва та обслуговування вищевказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідач ОСОБА_2 відмовилася підписувати акти встановлення (відновлення) погодження меж земельної ділянки, у зв`язку з чим вона звернулася до суду із позовом про зобов`язання ОСОБА_2 погодити межі земельної ділянки, однак, рішенням суду від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Під час розгляду цієї справи вона дізналася про існування державних актів в ОСОБА_2 на земельні ділянки.

У заяві про збільшення позовних вимог зазначила, що з відзиву Головного управління Держгеокадастру у Вінницької області на позовну заяву вона дізналася про існування державних актів від 13.04.2007 на земельні ділянки, які належали ОСОБА_3 , що були видані на підставі рішення 13 сесії 4 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради від 13.10.2004.

Підстава позову при цьому залишилася - невідповідність спірного рішення сесії та державних актів на право власності на земельні ділянки рішенню Вінницького райсуду від 19 червня 2001 року по справі 2-117/2001р., яким ОСОБА_3 у власність виділено земельні ділянки у менших розмірах, а частину земельної ділянки площею 45,0 м 2 залишено в загальному користуванні.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15.06.2018 замінено відповідача Управління Держгеокадастру у Вінницькому районі Вінницької області його правонаступником Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 03.10.2018 залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_3 .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов із збільшеними позовними вимогами задовольнити у повному обсязі.

У скарзі зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи позовної заяви про наявність в позивача перешкод у реалізації прийнятого на її користь рішення сільської ради від 01 липня 2016 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки; суд не спростував доводи позивача щодо того, що ОСОБА_3 (наразі ОСОБА_2 ) отримала у власність частину земельної ділянки загального користування, що порушило її право на користування земельною ділянкою; помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач відмовилася від первісних позовних вимог, оскільки вона лише збільшила позовні вимоги та частково змінила підстави позову, а будь-яких рішень з приводу відмови позивача від первісних позовних вимог суд не приймав; неправильним є посилання в рішенні суду на ч. 3 ст. 120 ЗК України, оскільки обставини набуття права власності ОСОБА_2 не є предметом даного спору і позивач як співвласник не була залучена під час розгляду справи третейським судом.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Головне Управління Держгеокадастру у Вінницької області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач, не отримавши державний акт на право користування земельною ділянкою, не набула права користування цією земельною ділянкою.

Також суд виходив з того, що позивачем не пред`явлено позовних вимог до ОСОБА_2 , яка є власником земельних ділянок, оскільки позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову, яка по своїй суті є зміною позовних вимог.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів, які у нього виникли та існують перешкоди у реалізації нею прийнятого на її користь рішення Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 01.07.2016 про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення (відновлення) меж земельної ділянки розміром 0,0525 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які б стали підставою для звернення до суду за захистом її порушених, невизнаних або оспорюваних прав на земельну ділянку загальною площею 0,0525 га.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду 01.02.2018, в якому просила визнати протиправними та скасувати два державні акти видані ОСОБА_2

29.03.2018 ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог та зміну підстави позову, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення сільської ради про передачу у приватну власність ОСОБА_3 на дві земельні ділянки і, як наслідок, скасувати як незаконні державні акти на ці дві земельних ділянки.

Прослухавши технічний запис судового засідання, під час якого оголошувалась дана заява, було встановлено, що позивач не відмовилась від позовних вимог викладених у позовній заяві від 01.02.2018, і не просила залишити їх без розгляду, а тому колегія суддів вважає, що позивач, подавши заяву про збільшення позовних вимог, лише збільшила їх кількість.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, отримавши таку заяву, повинен був вирішити питання або розглядати перші дві вимоги, або залишити їх без розгляду за заявою позивача (ст. 257 ЦПК України), або закрити провадження у справі в частині цих вимог за однією із відповідних підстав, передбачених ст. 255 ЦПК України (після з`ясування судом).

При перегляді даної цивільної справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції не розглянув по суті дві вимоги даної справи, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому . При цьому, як вбачається з вступної частини рішення суду, одним із відповідачів є ОСОБА_2 , яка повинна була відповідати за першими двома вимогами.

Підстав для направлення справи до суду першої інстанції для розгляду вимог, які не були ним розглянуті, на стадії перегляду справи апеляційним судом не має, а отже, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового, за результатами розгляду всіх вимог.

Апеляційним судом встановлено наступні обставини.

З матеріалів цивільної справи №2-117 (за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна та про встановлення порядку користування земельною ділянкою), яка надійшла на запит апеляційного суду встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть). Спадщину після його смерті прийняли ОСОБА_1 (його дружина) та ОСОБА_3 (його дочка).

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.08.1999, ОСОБА_3 є спадкоємицею Ѕ частини майна, яке складається в цілому із житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , що розташований на присадибній ділянці.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину від 10.01.2001 спадкоємицею іншої частки (1/2) будинку є ОСОБА_1 .

Вказані свідоцтва зареєстровані належним чином в КП Вінницьке обласне БТІ .

Вінницько-Хутірська сільська рада на підставі заяви ОСОБА_3 про виділення їй земельної ділянки біля 1/2 частини житлового будинку, враховуючи свідоцтво про право на спадщину за законом від 17.08.1999, прийняла рішення від 28.02.2000 , яким виділено ОСОБА_3 0,04 га землі біля 1/2 частини житлового будинку, який перейшов їй по спадщині після смерті батька ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ).

21 липня 2000 року комісією (в складі заступника голови сільської ради та землевпорядника) при обмірі земельної ділянки за вищевказаною адресою, було встановлено, що фактична площа земельної ділянки становить 0,1050 га, а за померлим ОСОБА_4 , згідно земельно-кадастрових книг, рахувалась земельна ділянка площею 0,08 га. Земельна ділянка на 0,0250 га більша ніж рахується. Цією комісією рекомендовано залишки землі узаконити спадкоємцями пропорційно розподілу будівель.

Рішенням Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького районну Вінницької області від 08.11.2000 вирішено: узаконити земельну ділянку площею 0,0125 га по вул. Котовського ОСОБА_3 , збільшивши її присадибну земельну ділянку до 0,0525 га .

Рішенням Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького районну Вінницької області від 20.02.2001 виділено ОСОБА_1 0,0525 га землі біля 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , який перейшов їй по спадщині після смерті чоловіка.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19.06.2001 у згаданій справі № 2-117 проведено розподіл будинку по АДРЕСА_1 в натурі. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (за кожною окремо) право власності на конкретні житлові та нежитлові приміщення будинку та на частину господарських побудов.

Цим же рішенням суду розділено земельну ділянку загальною площею 0,1050 га, ОСОБА_3 виділено в користування під забудову 94.0 кв.м., під город 386,0 кв.м. і в загальному користуванні 45,0 кв.м., а всього 525 кв.м., що відповідає 50 %. ОСОБА_1 виділено під забудовою 118,0 кв.м., під городом 362,0 кв.м., і в загальному користуванні 45,0 кв.м., а всього 525 кв.м., що відповідає 50% (а.с.7-8 т.1).

Відповідно до ст. 19 Земельного Кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття згаданих рішень сільської ради), сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

У статті 22 Земельного Кодексу вказано, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Суд першої інстанції, стверджуючи, що у позивача не виникло право користування земельною ділянкою, так як вона не мала правовстановлюючого документа, керувався ст. 23 ЗК України (в редакції від 12.07.2000), в якій вказано, що право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Посилання суду на дану статтю є помилковим, так як дія статті 23 на момент прийняття згаданих рішень сільською радою зупинена щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 Декрету N 15-92 від 26.12.92 (згідно з Декретом N 15-92 від 26.12.92).

У статті першій Декрету говориться зокрема про передачу сільськими радами громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

У даній ситуації, позивач набула право на користування земельною ділянкою на підставі рішенням сільської ради, і таке право також підтверджується вищезгаданим рішенням Вінницького районного суду від 19.06.2001, а отже, має право звертатись до суду в разі порушення її прав.

Крім цього, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову і ще з однією підстави - позивач не довів факт існування перешкод в реалізації прийнятого на її користь рішення сільської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення меж земельної ділянки.

Зазначена підстава не може бути самостійною підставою для відмови в позові і не може братись до уваги апеляційним судом, так як вона не відповідає мотивам позовних вимог, що порушує принцип диспозитивності.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При цьому суд повинен керуватись принципами цивільного судочинства, одним із яких є диспозитивність цивільного судочинства, відповідно до якого, суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками.

Пункт 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України розкриває зміст позовних вимог - спосіб захисту прав та інтересів передбачений законом чи договором, який позивач просить суд визнати у рішенні.

Отже, суд першої інстанції, керуючись вказаними нормами зобов`язаний був встановити у справі всі обставин, дослідити та надати правову оцінку доказам у справі, визначитись із правовідносинами, які склались між сторонами, беручи при цьому до уваги вимоги позову та підстави для їх задоволення, про які зазначає позивач.

Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 зазначила єдину підставу для скасування державних актів - це незаконність рішення сільської ради (про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельних ділянок) через його невідповідність рішенню Вінницького районного суду Вінницької області від 19.06.2001, яким встановлено порядок користування земельними ділянками.

У заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 наголосила (виділивши жирним шрифтом), що підстава позову залишається.

Так, в технічній документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_3 , копія матеріалів якої була витребувана судом, (Т.2 а.с. 89-120), міститься рішення Вінницько-Хутірської сільської ради від 13 жовтня 2004 року , про приватизацію земельної ділянки яким передано безкоштовно у приватну власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0525 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Саме це рішення сільської ради оскаржується позивачем.

Рішенням Вінницького районного суду від 19.06.2001 розділено земельну ділянку загальною площею 0,1050 га: ОСОБА_3 виділено в користування під забудову 94.0 кв.м., під город 386,0 кв.м. і в загальному користуванні 45,0 кв.м., а всього 525,0 кв.м., що відповідає 50%. ОСОБА_1 виділено під забудовою 118,0 кв.м., під городом 362,0 кв.м., і в загальному користуванні 45,0 кв.м., а всього 525,0 кв.м., що відповідає 50% (а.с.7-8 т.1).

Як з`ясовано з пояснень позивача при перегляді справи, права позивача порушуються тим, що рішенням районного суду встановлено порядок користування земельною ділянкою, і відповідно до цього порядку була встановлена площа земельної ділянки, яка залишена в загальному користуванні, і кожному із сторін виділено по 0,45 кв.м - 50% від площі ділянки загального користування.

На думку позивача, у ОСОБА_3 в користуванні має бути земельна ділянка, площа якої визначається за мінусом площі земельної ділянки, яка їй виділена в загальне користування, тобто 0,0480 га (0,0525-0,0045). При цьому позивач наводить свої розрахунки (абз.1 а.с. 4 т.1), які на переконання колегії суддів, після їх перевірки є нелогічними та неправильними.

Позивач, зазначаючи про це, не вказує норми матеріального права, які були порушенні сільською радою при прийнятті рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 відповідної площі.

Відповідно до п. в ч. 1 ст. 81 ЗК (в редакції від 04.06.2004), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України (в редакції від 04.06.2004) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, регламентувався ст. 118 ЗК України, відповідно до якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

В даному випадку, сільська рада при прийняті рішення про передачу у приватну власність керувалась вищезазначеними нормами ЗК України, а також нормами Декрету КМУ від 26.12.1993 № 15-92 про приватизацію земельних ділянок .

Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що спочатку (після смерті ОСОБА_4 ) між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та сільською радою склались правовідносини, які виникли на ґрунті спадкового права і пов`язані з правом користування земельною ділянкою, яка перебувала у власності сільської ради, та порядком користування такою ділянкою кількома особами, яке мають таке право.

Рішенням Вінницького районного суду від 19.06.2001 встановлений лише порядок користування земельною ділянкою площею 0,0150 га, якою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули право користування на підставі ст.30 ЗК України (редакція від 22.06.1993) - при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

В подальшому, після звернення ОСОБА_3 до сільської ради із заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки, яка була в неї в користуванні, між ОСОБА_3 та сільською радою виникли інші правовідносини - приватизація земельної ділянки, яка перебувала в користуванні, і які мають свої правові наслідки. Ці правовідносини регламентуються нормами земельного права, які діяли на час виникнення правовідносин: Земельним Кодексом України, Законом України Про землеустрій , Декретом КМУ від 26.12.1993 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок та підзаконними актами, зокрема, Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі .

Жодним законом та підзаконним актом, які діяли на час прийняття сільською радою рішення про приватизацію земельної ділянки не заборонено приватизовувати частину земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні декількох осіб.

Існує лише заборона на передачу у приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (п. а ч. 3 ст. 83 ЗК України), однак, частина земельної ділянки, яка вищевказаним рішенням районного суду була визначена як земля, яка перебуває в загальному користуванні сторін, не відноситься до такої категорії земель.

Крім того, слід відзначити, що згаданим рішення Вінницького районного суду земельна ділянка, яка залишена в загальному користуванні має площу 90 кв.м., і при встановлені порядку користування, була поділена навпіл - по 45 кв.м кожному.

За результатами розподілу судом земельної ділянки і ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 у користування в загальному обрахунку було надано 525,0 кв.м. При цьому судом були також враховані рішення сільської ради, яким ОСОБА_3 було виділено в користування в сумі 525,0 кв.м. і ОСОБА_1 525 кв.м.

І оскаржуваним рішенням сільської ради, ОСОБА_3 було передано у приватну власність 525 кв.м. землі, яка була в її користуванні.

Отже, в частині розміру земельної ділянки, яка рішенням суду була надана в користування ОСОБА_3 , а в подальшому була передана їй у власність невідповідності не має.

Як вказано ОСОБА_1 в заяві про збільшення позовних вимог, предметом позову є право позивача на належну їй частину земельної ділянки згідно згаданого рішення Вінницького районного суду, і це право вона зможе оформити у разі задоволення всіх позовних вимог.

Встановлено, що рішенням Вінницько-Хутірської сільської ради від 01.07.2016 на підставі клопотання ОСОБА_1 , останній надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі загальною площею 0,0525 га.

Беручи до уваги наявність в матеріалах справи двох Актів встановлення (відновлення) погодження меж земельної ділянки б/д (а.с.19,20 т.1), складених ФОП ОСОБА_5 , можна зробити висновок, що ОСОБА_1 звернулась до спеціаліста з метою виготовлення технічної документації.

Однак, встановлено, що на момент розгляду справи виготовлення технічної документації не закінчено з невідомих судом причин, і перешкод в закінченні виготовлення такої документації позивачем не наведено, а відтак твердження позивача про неможливість оформити своє право на частину земельної ділянки при вищевстановлених обставинах, є необґрунтованими.

Враховуючи всі вищевикладені обставини та висновки, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення сільської ради є законним, так як прийняте в межах повноважень сільської ради та на підставі норм права, які діяли на момент їх винесення, а в задоволенні вимоги позову про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради слід відмовити.

13.04.2007 ОСОБА_3 на підставі рішення 13 сесії 4 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради від 13.10.2004 видано два державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,0103 га та площею 0,0402 га відповідно, по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.37,39 т.1).

В подальшому, за договором купівлі-продажу двох земельних ділянок від 18.06.2008, ОСОБА_3 продала та передала у власність, а ОСОБА_2 купила та прийняла у власність земельну ділянку площею 0,0402 га та земельну ділянку площею 0,0103 га, що розташовані в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.42 т.1).

Рішенням Третейського суду від 18.06.2008 визнано дійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок 0,0402 га, 0,0103 га, розташовані в АДРЕСА_1 , укладений 18.06.2008 між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , та визнано за ОСОБА_2 за вказаним договором право власності на вказані земельні ділянки (а.с.43-44 т.1).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №767945 від 18.09.2008 ОСОБА_2 на підставі рішення Третейського суду від 18.06.2008 є власником земельної ділянки площею 0,0103 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.14 т.1).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №767946 від 18.09.2008 ОСОБА_2 на підставі рішення Третейського суду від 18.06.2008 є власником земельної ділянки площею 0,0402 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.16 т.1).

Позивач просить скасувати два державні акти на право власності на земельну ділянку, видані на ім`я ОСОБА_3 та два державні акти видані на ім`я ОСОБА_2 , оскільки вважає їх незаконними через незаконність рішення сільської ради про приватизацію земельної ділянки, про що зазначено ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Інших підстав для визнання вказаних державних актів протиправними та їх скасування позивач не наводить.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку, що рішення сільської ради є законним, беручи до уваги мотиви вимог позову про визнання незаконними та скасування державних актів на землю, то не підлягає задоволенню вимоги про визнання протиправним та скасування державних актів виданих на ім`я ОСОБА_3 та на ім`я ОСОБА_2 .

Підсумовуючи викладене, зважаючи на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення судом норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки фактично апеляційним судом вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Вінницької області, ОСОБА_2 , Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району, ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради та державних актів на право власності на земельні ділянки - відмовити.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 січня 2020 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді В.С. Марчук

Т.М. Шемета