Рішення

від 21.11.2019 по справі 759/12605/18

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12605/18

пр. № 2/759/1717/19

21 листопада 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: П`ятничук І.В.,

при секретарях: Медвідчук В.В., Дрозі Т.О.,

за участю представника позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача Шмарова Є.Ю .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 14.08.2018 р. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор про про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки та відшкодування моральної шкоди, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 27419 грн. 52 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 75626 грн. 88 коп. а також моральну (немайнову) шкоду в розмірі 30000 грн.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на те, що 01 лютого 2007 р. він - позивач працював в ТОВ Агенція безпеки Ратібор код ЄДРПОУ 39130757 на посаді охоронника, 01.10.2009 р. відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України по переводу позивача було переведено на посаду охоронця до ТОВ Агенція безпеки Ратібор код ЄДРПОУ 24928422, в подальшому 01.12.2014 р. згідно до п. 5 ст. 36 КЗпП позивача було переведено на посаду охоронця до ТОВ Агенція безпеки Ратібор код ЄДРПОУ 39130757. 10 квітня 2018 р. позивача було звільнено з посади охоронника за п.1 ст.36 КЗпП. Як вказує позивач, з 2007 р. по 2018 р. позивачу жодного разу не надавалась щорічна відпустка, а при звільнені не здійснено виплату грошової компенсації за невикористану відпустку. Таким чином грошова компенсація за невикористану відпустку становить 27419 грн. 52 коп., а оскільки вказаний розрахунок з позивачем при звільнені відповідачем проведено не було просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за невикористану відпустку в розмірі 71734 грн. 32 коп. за період з 11.04.2018 р. по 17.10.2019 р. Враховуючи наведені обставини, те, що позивач не перебував в відпустках більше десяти років, що негативно вплинуло на його стан здоров`я, а також те, що розрахунок при звільненні позивача з ним проведено не було, що негативно вплинуло не тільки на його стан здоров`я а і на відносини в його родині, оскільки його дружина є інвалідом 3 групи, лікування потребує значних коштів, однак, оскільки позивачу кошти не були сплачені відповідачем їх родина почала брати в борг, що негативно впливало на їх стосунки та відносини в родині, його психоемоційний стан, тому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2018 р. справа передана для розгляду судді П`ятничук І.В.

Ухвалою від 14 серпня 2018 р. відкрито провадження по справі.

27.11.2018 р. представником відповідача подано відзив щодо заявлених позовних вимог відповідно до якого просить в задоволенні заявлених вимог відмовити вказуючи на те, що позивач працюючи у відповідача отримував постійно щорічні відпустки, розрахунок при звільненні з ним проведено було, тому вважав заявлені вимоги необгрунтованими. ( а.с. 95-96 т.с. 1)

11.01.2019 р. представником позивача адвокатом Левченко С.М. подано відповідь на відзив ( а.с. 131- 133 т.с. 1).

14.01.2019 р. представником позивача заявлено клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи виконаного тексту та підпису в наданих ТОВ Агенція Безпеки Ратібор заявах на відпустки 19.10.2015 р., 29.07.2016 р., 17.10.2017 р. та інші, оскільки існують обґрунтовані сумніви що підписи на вказаних документах вчинено саме позивачем.

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 14.01.2019 р. вказане клопотання задоволено, призначено у цивільній справі №759/12605/18 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки, судову почеркознавчу експертизу,

11.04.2019 р. поновлено провадження у вказаній справі, оскільки матеріали даної цивільної справи повернуто з Київського науково-дослідному інституту судових експертиз без виконання призначеної судом експертизи, оскільки відповідачем не надано оригіналів документів необхідних для проведення вказаної експертизи.

Відповідно до ухвали від 16.05.2019 р. закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, вказував на те, що з 2007 р. працював в ТОВ Агенція Безпеки Ратібор , за час роботи жодного разу по 2018 р. не був в щорічних відпустках та не отримував грошової компенсації за невикористані відпустки. В подальшому в судові засідання не з`явився, з врахуванням того, що у справі приймають участь представники позивача, є можливим розгляд справи в його відсутності.

Представники позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити вказуючи на обставини справи викладені в позовній заяві та в заяві про збільшення заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, вказуючи на те, що в 2014 р. позивач був прийнятий на роботу до відповідача по переводу і з вказаного часу позивач використав своє право на отримання щорічної відпустки, а тому в задоволенні заявлених позовних вимог просив відмовити.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01 лютого 2007 р. позивач працював в ТОВ Агенція безпеки Ратібор код ЄДРПОУ 39130757 на посаді охоронника, 01.10.2009 р. відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України по переводу позивача було переведено на посаду охоронця до ТОВ Агенція безпеки Ратібор код ЄДРПОУ 24928422, в подальшому 01.12.2014 р. згідно до п. 5 ст. 36 КЗпП позивача було переведено на посаду охоронця до ТОВ Агенція безпеки Ратібор код ЄДРПОУ 39130757. 10 квітня 2018 р. позивача було звільнено з посади охоронника за п.1 ст.36 КЗпП. ( а.с. 9-14 т.с. 1).

10.04.2018 р. позивач звернувся до генерального директора ТОВ Агенція безпеки Ратібор з заявою про звільнення з роботи за угодою сторін, з виплатою невикористаних відпусток з 2007 р. ( а.с. 16 т.с. 1).

В подальшому, позивач звертався до Начальника головного управління держпраці у Київській області з приводу не виплати при звільненні компенсації за невикористані відпустки а також не надання наказів про відпустки написаних від імені позивача ( а.с. 63, 64 т.с.1).

За вказаними зверненнями головним управлінням держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування ТОВ Агенція безпеки Ратібор у ході якого виявлено порушення ч.4 ст.79, ч.4 ст. 115, ч.1 ст. 116 КЗпП України. За фактами виявлених порушень складено акт про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 41 КпАП України ( а.с. 66, 75, 76 т.с. 1)

Як вбачається з матеріалів справи, головний державний інспектор праці Горобець В.М. звернувся до ТОВ АБ Ратібор з вимогою по надання документів №543 від 06.06.2018 р. ( а.с. 77-78 т.с. 1).

Відповідно до акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № КВ/543/612/АВ від 19.06.2018 р. виявлено порушення ч.4 ст.79, ч.4 ст. 115, ч.1 ст. 116 КЗпП України. ( а.с. 79-83 т.с. 1)

Як вбачається з припису про усунення виявлених порушень № КВ/543/612/АВ/П від 19.06.2018 р. генерального директора ТОВ Агенція безпеки Ратібор ОСОБА_6 зобов`язано усунути порушення вимог ч.4 ст.79, ч.1 ст.116, ч.3 ст.115 КЗпП України ( а.с. 84-88 т.с. 1).

Також відносно генерального директора ТОВ Агенція безпеки Ратібор ОСОБА_6 за ч.1 ст. 41 КУпАП складено протокол про адміністративне правопорушення № КВ543/612/АП/П/ПТ від 19.06.2018 р. ( а.с. 89- 90 т.с. 1).

Згідно до наданої суду відомості на виплату готівки №4 від 20.04.2018 р. ОСОБА_4 нараховано 1822 грн. 04 коп. ( а.с. 97,98 т.с. 1)

Відповідно до акту складеного 20.04.2018 р. в присутності генерального директора ОСОБА_6, головного бухгалтера Козачище В.О., начальника відділу кадрів ОСОБА_7 - ОСОБА_4 було нараховано та виплачено грошові кошти в розмірі 1822 грн. 04 коп. однак останній відмовився від підпису в відомості щодо отримання даних коштів ( а.с. 99 т.с. 1).

Відповідачем надано копії заяв які як вказує представник відповідача підписані позивачем про надання чергової відпустки за період роботи з 2014 р. з копіями наказів про надання відпуски ( а.с. 100- 107 т.с. 1).

Судом неодноразово, відповідно до ухвал суду від 27.11.2018 р., 22.04.2019 р. серед інших документів і оригінали заяв про надання відпусток позивачу, однак, вказані ухвали суду відповідачем не виконано.

Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_6 вказував суду на те, що працює на посаді генерального директора ТОВ Агенція безпеки Ратібор , вказував, що їх товариство надає охоронні послуги іншим підприємствам, в агенції 17 постів і працює 51 людина, самого позивача бачив 1-2 рази.

Допитана судом в якості свідка ОСОБА_7 зазначала, що працює на підприємстві ТОВ Агенція безпеки Ратібор начальником відділу кадрів з 2014 р., позивача взагалі не знала, лише видавала трудову книжку при звільненні та підписувала акт про те, що він відмовився розписуватись в відомостях про отримання зарплати при звільненні. Зазначала, що заяви про відпустку їй передавав інспектор відділу кадрів.

Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_8 зазначав, що з 2014 р. по кінець 2016 р. працював в ТОВ Агенція безпеки Ратібор на посаді головного спеціаліста з питань охорони. Позивача знає, оскільки він був його підлеглим, вказував, що ОСОБА_4 працював охоронцем в ТОВ Стамар на вул.Лук`янівській 63, там крім нього було ще два охоронці, які робили вахтовим методом сутки через троє, вказував, що на підприємстві відпустки надавались всім, позивач був в відпустці в 2016 р. з 08.05. по 16.06.2016 р. але в журналі виходу на роботу за цей час можуть стояти його підписи оскільки він залучався на заміни.

Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_10 вказував суду на те, що він разом з позивачем працював охоронцем в ТОА АБ Ратібор позмінно здійснюючи охорону об`єкту ТОВ Стармар Крокус і за час роботи на підприємстві відпустки їм як працівникам не надавались.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_11 вказав на те, що працював головним інженером ТОВ Стармар-Крокус , знає ОСОБА_4 і може стверджувати, що останній постійно працював на охороні їх об`єкту по вул.Лук`янівській 63 в м.Києві і за час роботи в відпустках не перебував.

Статтею восьмою Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до вимог статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Основні засади судочинства, встановлені ч. 2 ст. 129 Конституції України, доповнюють основоположний принцип верховенства права, який визнається і діє в Україні відповідно до ст. 8 Основного Закону. Ця норма є визначальною у системі державної політики щодо захисту прав та свобод людини і громадянина.

Зазначені конституційні положення кореспондуються з положеннями ст. ст. 2 та 4 ЦПК України, ст. 5-1 КЗпП України та ст. 15 ЦК України.

За правилами частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею першою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція) передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції закріплено такі елементи права на судовий захист, як право на розгляд справи; справедливість судового розгляду; публічність розгляду справи та проголошення рішення; розумний строк розгляду справи; розгляд справи судом, встановленим законом; незалежність і безсторонність суду.

Справедливий розгляд справи включає в себе такі аспекти належного відправлення правосуддя, як право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі Надточій проти України та п.23 рішення ЄСПЛ у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8,129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

Судом, неодноразово задовольнялись клопотання представника позивача, оголошувалась перерва для витребування необхідних для підтвердження заявлених вимог доказів та допиту свідків, однак, відповідачем витребувані судом докази та оригінали документів необхідні для проведення експертизи не надавались, з поясненням що оригінали вказаних документів вилучені інспектором з охорони праці при проведенні перевірки підприємства за скаргою ОСОБА_4 , однак, в судовому засіданні 21.11.2019 р. представником відповідача в судових дебатах суду надано на підтвердження засвідчені копії витребуваних судом документів з написом З оригіналом згідно , тоді як вказані оригінали з пояснень представника не знаходяться на підприємстві з червня 2019 р. таким чином суд не може вважати вказані копії заяв та наказів належними доказами в розумінні ст.83 ЦПК України.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з роботи 10.04.2018 р., а розрахунок з останнім проведено лише 21.04.2018 р., що однозначно є порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України.

Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до статті 2 Закону України Про відпустки та ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідач зазначені докази не надав, вказавши, що згідно Переліку типових документів, які утворюються в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, інших установ, організацій та підприємств, із зазначенням строків зберігання документів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. № 576/3016, діючий до 12.04.2012 року, Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5 про "Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів", термін зберігання наказів про відпустки та відомостей про надання відпусток, в тому числі заяв складає 5 років, однак всупереч вказаним вимогам у відповідача зберігались заяви та накази лише за останні три роки.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 24 Закону України Про відпустки передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про оплату праці мінімальними державними гарантіями в оплаті праці є, зокрема, оплата щорічних відпусток.

Окрім того, п. п. 1.3, 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, передбачено, що фонд оплати праці складається, зокрема з фонду додаткової заробітної плати, який, у свою чергу, включає, зокрема, суми грошових компенсацій у разі невикористаних щорічних відпусток.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вище вказаних вимог законів України дотримано не було, остаточний розрахунок при звільненні не проведений, було порушено право позивача на оплату праці, внаслідок чого станом на теперішній час існує заборгованість по виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток.

Враховуючи наведене суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки в розмірі 27419 грн. 52 коп. за період з 2007 р. по 2018 р.

Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, приходить до висновку про обґрунтованість таких вимог та необхідність їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Всупереч даним вимогам закону України відповідач у день звільнення позивача (10.04.2018 р.) не здійснив з останнім всіх розрахунків: не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток.

П. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства по оплату праці передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність.

Приймаючи до уваги вказані положення законодавства та факт нездійснення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні на момент ухвалення даного рішення, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 11.04.2018 року.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Формула для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачена у п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, і є наступною: розмір середньоденної заробітної плати помножений на кількість робочих днів затримки розрахунку. Середньоденна заробітна плата визначається так: сума зарплати за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата, поділена на кількість відпрацьованих робочих днів за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Позивачем був проведений розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до якого станом на 21.11.2019 р. розмір середнього заробітку становить 75626 грн. 88 коп.

Суд вважає проведений розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75626 грн. 88 коп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди заподіяної звільненням позивача із займаної посади, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз`яснено у п.п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , суд зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характер, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди № 4 від 31.03.1995р., за наявності порушень прав працівників у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Не проведення розрахунку при звільненні щодо позивача, з урахуванням того, що заробітна плата була єдиним джерелом його доходу, призвела до його неспроможності в цей період забезпечити індивідуальні потреби на придбання продуктів харчування, сплату за комунальні послуги та на інші соціально-побутові потреби, не мжливості надання допомоги матеріальної дружині. Яка є інвалідом 3 групи, що безумовно призводило до моральних переживань та страждань, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя а відтак заподіяло моральну шкоду.

Таким чином, суд вважає, що порушення відповідачем законних прав позивача при не виплаті компенсації за невикористані відпустки при звільненні, безперечно завдало шкоду його інтересам і інтересам його родини, спричинило моральні переживання й страждання.

З урахуванням викладеного, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди підлягає задоволенню частково, задовольняючи позов в цій частині суд визначає розмір заподіяної моральної шкоди в розмірі 3000,00грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає доцільним стягнути з відповідача судовий збір відповідно до задоволених заявлених позовних вимог в розмірі 1003 грн. 46 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2 ,4, 12, 13, 76-78, 258-268, 353-354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 27419 грн. 52 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 75626 грн. 88 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на користь ОСОБА_4 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 3000 грн.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на користь держави судовий збір в розмірі 1003 грн. 46 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів до 01.12.2019 р.

Сторони:

Позивач: Стягувач - ОСОБА_4 , 1966 р.н., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: Боржник - ТОВ "Агенція Безпеки "Ратібор", Код ЄДРПОУ 39130757, юридична адреса: 08132, Київська обл., м.Вишневе, вул.Кпиївська, буд.13.

Суддя : І.В.П`ятничук