Постанова

від 28.04.2020 по справі 759/12605/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції П`ятничук І.В. Провадження № 22-ц/824/5140/2020 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Поливач Л.Д., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 27 419 грн. 52 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75 626 грн. 88 коп. а також моральну (немайнову) шкоду в розмірі 30 000 грн., посилаючись на те, що з 01 лютого 2007 року він працював в ТОВ Агенція безпеки Ратібор , код ЄДРПОУ 39130757, на посаді охоронця. 01 жовтня 2009 року позивача було звільнено відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України по переводу на посаду охоронця до ТОВ Агенція безпеки Ратибор , код ЄДРПОУ 24928422; в подальшому, 01 грудня 2014 року згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України позивача було звільнено по переводу на посаду охоронця до ТОВ Агенція безпеки Ратібор , код ЄДРПОУ 39130757.

10 квітня 2018 року позивача було звільнено з посади охоронця за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін), при цьому, в порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП, відповідач не виплатив позивачу належну йому при звільненні компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, яка не надавалася позивачу в період часу з 2007 по 2018 рік. Розмір компенсації за невикористану щорічну відпустку за вищевказаний період згідно розрахунків позивача становить 27 419 грн. 52 коп., що і підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Крім того, зважаючи на те, що відповідач не провів розрахунок з позивачем в день звільнення, на підставі ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, розмір якого обчислений позивачем згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за №100 на суму 75 626 грн. 88 коп.

Також позивач посилався на те, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка, зокрема, полягала у завданих йому душевних та фізичних стражданнях, які призвели до порушення особистих життєвих та соціальних зв`язків, погіршення стану його здоров`я в зв`язку із тим, що він не перебував у відпустках більше десяти років, будучи позбавленим можливості відпочити та оздоровитися. Крім того, позивач має на утриманні дружину, яка є інвалідом 3-ої групи, і у зв`язку із затримкою виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, вони опинилися у скрутному матеріальному становищі, зазнавали постійних душевних та моральних страждань, що негативно вплинуло на їх стосунки та відносини в родині, його психоемоційний стан. Розмір морального відшкодування позивач визначив на суму 30 000 грн., які також просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 27 419 грн. 52 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75 626 грн. 88 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 3 000 грн.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на користь держави судовий збір в розмірі 1 003 грн. 46 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилався на те, що згідно даних трудової книжки позивача, з 01.02.2007 року він працював у ТОВ Ратібор-Техно , а не у ТОВ Агенція Безпеки Ратібор , як помилково встановлено судом. З цього підприємства він був звільнений 01.10.2009 року в зв`язку з переводом до ТОВ Агенція Безпеки Ратибор , і тільки з 01.12.2014 року ОСОБА_1 було переведено у ТОВ Агенція Безпеки Ратібор . Оскільки відповідач, як юридична особа, був створений у 2014 році, він не несе відповідальності за надання чи ненадання відпусток іншими підприємствами, на яких до цього працював позивач. Таким чином, неповністю з`ясувавши обставини справи, а саме на яких саме підприємствах працював позивач, та чи збереглися документи, які б підтверджували доводи позивача, суд за відсутності належних доказів визнав встановленими недостовірні обставини щодо того, що позивачу не надавалась щорічна відпустка в період з 2007 по 2013 роки. Крім того, на думку апелянта, суд безпідставно визнав неналежними докази надання відповідачем позивачу за його заявами у 2015, 2016 та 2017 роках щорічних відпусток, з підстав ненадання суду оригіналів заяв позивача про надання відпусток та наказів роботодавця про надання цих відпусток позивачу, не зваживши на те, що оригінали вищевказаних документів були витребувані інспектором Головного управління Держпраці у Київській області при проведенні перевірки за зверненням позивача, і відповідачу після перевірки повернуті не були.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Усачов О.Д. проти задоволення скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі (133 046 грн. 40 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що з 01 лютого 2007 року позивач ОСОБА_1 працював у ТОВ Фірма Ратібор-Техно на посаді охоронця, з якої 01.10.2009 року був звільнений відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України по переводу на посаду охоронця до ТОВ Агенція безпеки Ратибор . В подальшому, 01.12.2014 року позивач був звільнений з роботи згідно п. 5 ст. 36 КЗпП по переводу в ТОВ Агенція Безпеки Ратібор , де працював на посаді охоронця, з якої 10 квітня 2018 року його було звільнено за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) (том 1, а.с.9-14).

Також встановлено, що в заяві ОСОБА_1 про звільнення з роботи за згодою сторін від 10.04.2018 року, складеній на ім`я генерального директора ТОВ Агенція Безпеки Ратібор Ковальчука В.М. (том 1, а.с.16), позивач просив виплатити йому невикористані відпустки з 2007 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення трудових прав позивача в частині непроведення з ним у визначений трудовим законодавством строк остаточного розрахунку по належним йому виплатам, з чим частково погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 21 Закону України Про відпустки визначено, що заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Статтею 24 Закону України Про відпустки передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про оплату праці мінімальними державними гарантіями в оплаті праці є, зокрема, оплата щорічних відпусток.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що до обставин, які підлягають встановленню при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, належить як сам факт невикористання працівником щорічної відпустки, так і факт відсутності вини самого працівника у такому невикористанні.

При цьому згідно зі статями 10, 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно із статтею 57 ЦПК України у цій же редакції доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період 2014 - 2018 років, оскільки наявними в матеріалах справи доказами, повно та всебічно дослідженими судом, підтверджується той факт, що ОСОБА_1 , перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ Агенція безпеки Ратібор , не використав щорічну основну відпустку за період 2014 - 2018 років і, відповідно, має право на отримання при звільненні грошової компенсації за її невикористання.

При цьому, висновок суду першої інстанції про відхилення в якості доказів, наданих відповідачем відомостей про надання ОСОБА_1 щорічних відпусток у 2015 , 2016 та 2017 роках у вигляді копій його заяв про надання відпустки та копій відповідних наказів роботодавця (том 1, а.с.100-105) є законним та обґрунтованим, оскільки відповідачем не були виконані вимоги суду про надання для огляду оригіналів цих документів задля усунення сумнівів у їх дійсності, зважаючи на факт заперечення позивачем даних обставин. При цьому, посилання відповідача на те, що оригінали документів не можуть бути надані суду, оскільки знаходяться в Головному управлінні Держпраці у Київській області, спростовуються відповіддю даного державного органу на запит адвоката Редіч Н.Ю., з якої вбачається, що Головним управлінням було проведено інспекційне відвідування ТОВ Агенція Безпеки Ратібор , за результатами якого складено акт №КВ/543/612/АВ від 19.06.2019 року, припис №КВ/543/612/АВ/П, протокол про адміністративне правопорушення №КВ/543/612/АВ/П/ПТ та сформовано єдину справу розпорядчих документів здійснення заходу державного нагляду (контролю) №2720.18. В ході інспекційного відвідування товариством Агенція Безпеки Ратібор були надані копії документів (особова картка працівника, накази про звільнення, прийняття на роботу, графіки надання відпусток, повідомлення про надання відпусток, заяви на відпустку, накази про надання чергової відпустки, розрахункові відомості, платіжні відомості, табелі обліку робочого часу) (том 2, а.с.66).

Таким чином, оскільки судом було встановлено, що позивачу за час його роботи у відповідача в період часу з 2014 по 2018 роки не надавались щорічні основні відпустки, відповідач згідно ст. 24 Закону України Про відпустки був зобов`язаний при звільненні позивача виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Разом з тим, помилковим є висновок суду про обов`язок відповідача сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період його роботи у ТОВ Фірма Ратібор-Техно з 01.02.2007 по 01.10.2009 року та за період його роботи у ТОВ Агенція безпеки Ратибор з 01.10.2009 по 01.12.2014 року, оскільки відповідач ТОВ Агенція безпеки Ратібор не є правонаступником вищевказаних юридичних осіб і несе перед позивачем відповідальність по всім належним останньому грошовим виплатам лише за час існування між ними трудових відносин: з 01.12.2014 по 10.04.2018 року.

Враховуючи викладене, розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період 2014 - 2018 років, становить 13 345 грн. 92 коп. (72 календарних дні щорічної основної відпустки за 3 роки х 185,36 грн. середньоденного заробітку), а розмір, визначений у рішенні та стягнутий судом - 27 419 грн. 52 коп., є помилковим та підлягає зміні із зазначенням правильного розміру.

Рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку є правильним, що, зокрема, вбачається з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_284/ed_2017_12_19/pravo1/KD0001.html?pravo=1"КЗпПHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_284/ed_2017_12_19/pravo1/KD0001.html?pravo=1" України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 116 HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2017_12_19/pravo1/KD0001.html?pravo=1"КЗпПHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2017_12_19/pravo1/KD0001.html?pravo=1" України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Всупереч даним вимогам закону відповідач у день звільнення позивача (10.04.2018 року) не здійснив з останнім всіх розрахунків: не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства по оплату праці передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_748/ed_2017_12_19/pravo1/KD0001.html?pravo=1"КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність.

На підставі вищенаведеного, зважаючи на факт непроведення відповідачем розрахунку з позивачем у день його звільнення, обґрунтованим є висновок суду про наявність підстав до задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 11.04.2018 року.

Погоджується колегія суддів і з розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Формула для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачена у п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 , і є наступною: розмір середньоденної заробітної плати помножений на кількість робочих днів затримки розрахунку. Середньоденна заробітна плата визначається так: сума зарплати за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата, поділена на кількість відпрацьованих робочих днів за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Наявний у справі розрахунок, проведений позивачем, відповідно до якого станом на час ухвалення рішення розмір середнього заробітку становить 75 626 грн. 88 коп., відповідає вищенаведеному Порядку, в зв`язку із чим обґрунтовано був прийнятий до уваги судом.

Правильним є і рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 3 000 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1367/ed_2012_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1"КЗпПHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1367/ed_2012_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1" України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз`яснено у п.п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , суд зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характер, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від HYPERLINK " http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2001_05_25/pravo1/VS95027.html?pravo=1 "характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди № 4 від 31.03.1995 року, за наявності порушень прав працівників у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Непроведення розрахунку при звільненні позивача, з урахуванням того, що заробітна плата була єдиним джерелом його доходу, призвела до його неспроможності в цей період забезпечити індивідуальні потреби на придбання продуктів харчування, сплату за комунальні послуги та на інші соціально-побутові потреби, неможливості надання матеріальної допомоги дружині, яка є інвалідом 3 групи, і, безумовно, спричинило моральні переживання та страждання, викликані додатковими зусиллями для організації життя позивача. Враховуючи викладене, правильним є висновок суду про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди та визначення розміру цієї шкоди у 3 000 грн., виходячи із засад розумності та справедливості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки рішення в частині розміру грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 27 419 грн. 52 коп.ухвалене судом з неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду в цій частині підлягає зміні із зазначенням у ньому про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 13 345 грн. 92 коп. Рішення суду в іншій частині підлягає залишенню без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, при цьомудоводи апеляційної скарги відповідача на рішення суду в цій частині зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року - змінити в частині розміру грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція Безпеки Ратібор на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 13 345 грн. 92 коп.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач:

Судді: