Рішення

від 15.01.2020 по справі 206/4684/19

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/4684/19

Провадження № 2/206/76/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

в складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача та третьої особи ОСОБА_4

представника третьої особи Хоромашенко Н.С.

представника третьої особи ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частку спільного майна, -

І. Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача та пояснення третьої особи.

Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви зазначила, що 8 серпня 2001 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина ОСОБА_7 . В шлюбі під час ведення спільного господарства, їх родиною 30.11.2005 придбано за договором купівлі-продажу, який оформлено на ім`я ОСОБА_6 домоволодіння АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу було зареєстровано КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації ДОР 3 січня 2006 року. Відразу після придбання, їх сім`я переїхала за наведеною адресою, а 6 квітня 2006 року в будинку було зареєстровано всіх членів родини. 5 серпня 2010 року прилегла до домоволодіння земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:09:525:0021 - була приватизована на ім`я ОСОБА_6 . Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого 2016 року шлюб між позивачем та ОСОБА_6 було розірвано. При розлученні питання поділу майна, яке є спільною сумісною власністю не вирішувалось, оскільки вони продовжували разом утримувати будинок, користувались ним і намагались знайти на нього покупця задля вирішення питання поділу у мирний шлях. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Вона продовжила утримувати та використовувати будинок на свій розсуд, тобто не втратила інтерес до спільного майна. Після смерті колишнього чоловіка відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме на домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:09:525:0021, які належали останньому на праві спільної сумісної власності подружжя. Його спадкоємцями є їх спільна неповнолітня донька - ОСОБА_7 та мати колишнього чоловіка - ОСОБА_2 . В інтересах їх спільної неповнолітньої доньки ОСОБА_3 позивач звернулась до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори задля отримання спадщини, однак отримала відмову в зв`язку з наявним арештом, який на момент подачі позовної заяви знято. Усно нотаріус повідомила, що до вирішення питання про визначення її частки у спільній власності подружжя в судовому порядку, неможливо видати свідоцтва на відповідні частки і спадкоємцям. 5 лютого 2019 року постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, набутому за час зареєстрованого шлюбу, а саме на частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та частину земельної ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 колишнього чоловіка ОСОБА_6 . Підставою відмови нотаріусом зазначено те, що форма свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя для колишнього подружжя не передбачена і роз`яснено необхідність звернення до суду задля визнання права власності на частку у майні, набутому під час шлюбу. На сьогодні вона не має відповідного документу на підтвердження свого права на спільне майно набуте під час шлюбу і не можу його отримати в зв`язку з відмовою нотаріуса, а тому вимушена звернутись до суду з даним позовом. В зв`язку з чим, позивач просила визнати за нею право власності на Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_1 житловою площею 76,4 кв.м., загальною площею 292,1 кв.м., який належав ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності згідно договору купівлі-продажу від 30.11.2005 року, зареєстрованого 3.01.2006 року КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації , визнати за нею право власності на Ѕ частку земельної ділянки, кадастровий номер: 1210100000:09:525:0021, що розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га., яка належала ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 043780, зареєстрованого 21 березня 2011 року Головним управлінням Держкомзему у Дніпропетровській області та вирішити питання розподілу судових витрат (а.с. 2-5, 45-46).

Відповідач ОСОБА_3 подала до канцелярії суду заяву, згідно якої позовні вимоги визнає та просить суд задовольнити позов повністю та прийняти рішення у її відсутність згідно закону. Також відповідач додатково зазначила, що спірний будинок було придбано її батьками у шлюбі за спільні кошти, тому ОСОБА_1 має право як співвласник на його Ѕ частину. Інша частина підлягає розділу в порядку спадкування між нею та ОСОБА_2 , як спадкоємцями після смерті її батька ОСОБА_6 (а.с. 58).

Відповідач ОСОБА_2 подала до канцелярії суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважала позовні вимоги необґрунтовані з огляду на те, що позивачем свідомо пропущено встановлений законом 3-річний строк позовної давності для звернення з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, так як факт реєстрації права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_6 був достеменно відомий позивачу ще з моменту придбання нерухомості. Відповідач вважає, що позивач вводить суд в оману щодо обставин нездійснення нею реєстрації права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя. На думку відповідача, земельна ділянка, на яку позивач просить визнати Ѕ частку права власності не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України. Також, відповідач зазначає, що вона передала кошти у розмірі 33000 доларів США на придбання спірного житлового будинку, та з урахуванням того, що в неї перебуває розписка про отримання цих коштів та борг фактично не повернуто, а тому, на думку відповідача ці кошти можна вважати подарунком, а отже частки колишнього подружжя не можуть бути рівними, 41,88 % житлового будинку перебувають в приватній власності ОСОБА_6 , спільним майном подружжя є лише 58,12 %. До того ж, на думку відповідача, позовні вимоги позивача порушують права неповнолітньої ОСОБА_3 , оскільки її обов`язкова частка за законом становить 1/6 частину житлового будинку (так як є три спадкоємця першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України), а задоволення позовних вимог призведе до зменшення обсягу спадкового майна та, відповідно зменшить частку ОСОБА_3 до 1/12 частини домоволодіння. Крім цього, відповідач вважала наданий позивачем висновок про оцінку майна недопустимим та неналежним доказом. В зв`язку із вищевикладеним, відповідач просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зв`язку з пропуском строку позовної давності (а.с. 126-130).

Представник відповідача подала до суду заяву про застосування строків позовної давності із мотивів, викладених у відзиві відповідача (а.с. 175).

Позивач подала до суду відповідь на відзив, згідно якої позивач навела мотиви, з яких в даному випадку не застосовуються строк позовної давності із наведенням відповідної практики Верховного Суду, згідно якої відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається з моменту порушення права одного із співвласників іншими, а не датою розірвання шлюбу, а право позивача було порушено з 05.02.2019, коли державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Також, позивач заперечує, що 11.02.2006 її колишній чоловік ОСОБА_6 отримав у борг будь-які коштів у ОСОБА_2 , а тим паче отримання коштів у дарунок, а надана відповідачем ОСОБА_2 розписка не може слугувати належним доказом особистих витрат 33500 доларів США померлим ОСОБА_6 на придбання домоволодіння по АДРЕСА_1 і бути підставою задля перегляду розміру часток у спільному сумісному майні, оскільки вона написана через 1 місяць і 12 днів після фактичного розрахунку та укладення договору купівлі-продажу нерухомості. Також позивач у своїй відповіді на відзив звертає увагу на те, що кредитні зобов`язання колишнім подружжям вчасно сплачувались починаючи з 30.11.2005 року, про що свідчать вибіркові квитанції, а виконано їх остаточно 19.08.2011 року, завдяки отриманим нею в борг у її батька ОСОБА_8 коштів в розмірі еквівалентному 23 000 доларів США, про що свідчить відповідна розписка від 18.08.2011 року, квитанції про погашення від 19.08.2011 року, а також сальдова відомість від 20.11.2011 року про відсутність нарахувань за кредитом. Позивач не погоджується у своїй відповіді на відзив з позицією відповідача ОСОБА_2 , що земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки одержана внаслідок приватизації, оскільки згідно чинного законодавства на момент реєстрації право власності на земельну ділянку, а саме 21.03.2011 об`єктом права справа спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі і приватизації. Не погоджується позивач і з доводами відповідача, що задоволення позову призведе до зменшення обсягу спадкового майна та зменшить частку ОСОБА_3 до 1/12 частки домоволодіння, оскільки саме заповіт складений ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , суттєво зменшує обсяг спадкового майна, яке з моменту відкриття спадщини належить ОСОБА_3 до 1/12 частки, оскільки попередній заповіт було складено на користь ОСОБА_3 , а на сьогодні тільки завдяки своєму неповноліттю, вона після смерті батька отримає лише обов`язкову частку. З приводу висновку експерта, то позивачем була отримана відповідь від оцінювача, що дата 20.03.2018 року зазначена у висновку помилково і правильною датою слід вважати 20.03.2019 року (а.с. 158-161).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні визнала позов та зазначила, що частка позивача складає 6/12 та вона проти цього не заперечує.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні просила врахувати при вирішенні спору обставини та зауваження, викладені у відзиві на позов та додатково зазначила, що заява відповідача ОСОБА_3 написана позивачем, а підписана лише ОСОБА_3 . З урахуванням наданих доказів просила суд відмовити у задоволені позову.

Представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що залишає розгляд даного спор на розсуд суду.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради - Воднєва Н.В. у судовому засіданні просила суд врахувати інтереси дитини.

Представник третьої особи Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори - Хорошманенко Н.С. у судовому засіданні зазначила, що нею було винесено постанову про відмову позивачу у видачі свідоцтва, у зв`язку з тим, що форми свідоцтва для колишнього подружжя не передбачено, а вносити зміни до форми свідоцтва про право спільної власності подружжя вона не має право. Також, до неї звернувся відповідач і вона винесла постанову про відмову у видачі свідоцтва, оскільки при перевірці було виявлено, що на будинок було накладено арешт, наразі арешту вже не має, але поки є спір в суді вона не має право видавати свідоцтва про право власності.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

21.08.2019 позивачем до канцелярії суду було подано позовну заяву про визнання права власності на Ѕ частину спільного майназ додатками (а.с. 2-37).

Ухвалою судді від 22.08.2019 позовну заяву було залишено без руху, як таку що не відповідала вимогам передбаченим ст. ст. 175, 177 ЦПК України (а.с. 41-42).

30.08.2019 до канцелярії суду від позивача надійшла уточнена позовна заява та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (а.с. 45-47).

05.09.2019 відкрито провадження по даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 07.10.2019 (а.с. 50).

19.09.2019 представник третьої особи Восьмої дніпровської державної нотаріальної контри Хорошманенко Н.С. подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі представника (а.с. 54).

07.10.2019 відповідач ОСОБА_3 подала до канцелярії суду заяву про визнання позову та розгляд справи у її відсутність (а.с. 58).

09.10.2019 представник третьої особи Восьмої дніпровської державної нотаріальної контри Хорошманенко Н.С. подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі представника (а.с. 60).

06.11.2019 представник третьої особи Восьмої дніпровської державної нотаріальної контри Хорошманенко Н.С. подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі представника (а.с. 69).

11.11.2019 судом було витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , долучено до матеріалів справи докази, залучено в якості третьої особи ОСОБА_5 та відкладено підготовче судове засідання на 27.11.2019 (а.с. 84-85).

13.11.2019 представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_4 подала до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, яка в той же день з ними ознайомилась (а.с. 89).

18.11.2019 до канцелярії суду надійшла спадкова справа після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 92-124).

26.11.2019 представник третьої особи Органу опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради - Базилевська Т.І. подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 125).

26.11.2019 відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву (а.с. 126-130)

27.11.2019 судом було залишено без розгляду та повернуто клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, відмовлено у заяві представника відповідача щодо виклику свідків, встановлено строки для подачі відповіді на відзив до 04.12.2019 та заперечень до 11.12.2019 та для подачі письмових пояснень третьої особи до 29.11.2019, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.12.2019 (а.с. 135-137).

05.12.2019 представник третьої особи Восьмої дніпровської державної нотаріальної контри Хорошманенко Н.С. подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі представника (а.с. 141).

11.12.2019 позивач подала до канцелярії суду заяву про подання доказів та відповідь на відзив (а.с. 157, 158-161).

08.01.2020 представник третьої особи Восьмої дніпровської державної нотаріальної контри Хорошманенко Н.С. подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі представника (а.с. 164).

08.01.2020 представник відповідача та третьої особи ОСОБА_4 подала до суду заперечення на заяву про подання доказів (а.с. 166-168).

08.01.2020 судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про долучення доказів, долучено до матеріалів справи відповідь на відзив (а.с. 169-172).

08.01.2020 судом заслухано вступне слово позивача, відповідачів, представника відповідача та третьої особи ОСОБА_4 , представника третьої особи ОСОБА_15, заслухано відповіді на поставлені питання, з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та досліджено докази, якими вони обґрунтовуються та визнано явку представника Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори обов`язковою для надання особистих пояснень по справі (а.с. 169-172).

08.01.2020 представник відповідача та третьої особи ОСОБА_4 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 175).

15.01.2020 судом заслухано пояснення представника третьої особи Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори - Хорошманенко Н.С., заслухано відповіді на поставлені питання, заслухано виступи учасників справи у судових дебатах та проголошено вступну та резолютивну частини рішення (а.с. 181-182, 183).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

08.08.2001 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 08.08.2001 відділом реєстрації актів громадянського стану Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис № 217 (а.с. 11, 106).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12.04.2006 Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 9 (а.с. 12, 31, 119).

30.11.2005 між ОСОБА_6 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку УКРСОЦБАНК було укладено договір кредиту № 40/720-5, згідно якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у розмірі 60000 доларів США за сплатою 12,25 відсотків річних для придбання нерухомого майна - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 70-74).

30.11.2005 ОСОБА_6 було придбано у ОСОБА_9 домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1020 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 76,4 кв.м., загальною площею 292,1 кв.м., згідно договору купівлі-продажу домоволодіння, який зареєстровано в реєстрі за № 2498 (а.с. 15).

03.01.2006 право власності на домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1020 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 76,4 кв.м., загальною площею 292,1 кв.м. було зареєстроване за ОСОБА_6 в КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації ДОР за реєстраційним номер 923160, що підтверджується копією витягу про реєстрації права власності на нерухоме майно (а.с. 16).

В КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації ДОР заведена інвентаризаційна справа № 5467 на житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 76,4 кв.м., загальною площею 292,1 кв.м., що підтверджується копією технічного паспорту (а.с. 17-22).

Згідно копії державний акта про право власності на земельну, серії ЯЛ № 043780, зареєстровано Головним управлінням Держкомзему у Дніпропетровській області 21 березня 2011 року, ОСОБА_6 на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 28.04.2010 № 426/56 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24).

ОСОБА_10 надав свою згоду на укладення договору дарування квартири ОСОБА_11 його дружиною ОСОБА_2 . Такий правочин відповідає інтересам їх сім`ї та він погоджується, щоб умови договорів купівлі-продажу квартири (у тому числі і сума договорів) визначались його дружиною самостійно, яка засвідчена 30.01.2006 секретарем Новопокровської селищної ради, зареєстровано в реєстрі за № 9 (а.с. 79).

11.02.2006 між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_11 безоплатно квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 80).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.2016 шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 25, 107, 108).

25.02.2016 ОСОБА_6 склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 на усе належне йому рухоме та нерухоме майно з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, усі майнові права та обов`язки, які належатимуть йому на день смерті (а.с. 81, 97, 98, 103).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 13.04.2018 складено відповідний актовий запис № 383, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 24.04.2018 Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с. 26, 95).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 24.04.2018, спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена Восьмої дніпровської державною нотаріальною конторою 24.04.2018 (а.с. 10а).

24.04.2018 ОСОБА_1 звернулася до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя, набутому за час шлюбу (а.с. 93).

15.05.2018 ОСОБА_2 звернулася до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 94).

Відповідно до наявних даних будинкової книги з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 06.04.2006 року. Склад зареєстрованих осіб на момент смерті ОСОБА_6 становить 1 особа: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована з 06.04.2006 по теперішній час (а.с. 111).

05.02.2019 ОСОБА_1 звернулася до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя, набутому за час шлюбу (а.с. 112).

05.02.2019постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. Довгополій О.О. було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, набутому за час зареєстрованого шлюбу, а саме на частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та частину земельної ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 колишнього чоловіка ОСОБА_6 . Підставою відмови нотаріусом зазначено те, що форма свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя для колишнього подружжя не передбачена і роз`яснено необхідність звернення до суду задля визнання права власності на частку у майні, набутому під час шлюбу (а.с. 10, 113).

08.02.2019 ОСОБА_2 звернулася до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на її ім`я додаткового свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с. 114).

08.02.2019 постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та частину земельної ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , оскільки на майно за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2008 року (а.с. 115).

24.04.2019 ОСОБА_3 звернулася до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 116).

24.04.2019 постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. Баштаненко Д.С. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та частину земельної ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_6 , оскільки на майно за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2008 року (а.с. 10а, 120).

Згідно копію висновку ринкова вартість ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:525:0021, що розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 1000 кв. м. становить 160620,85 грн., ринкова вартість домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 становить 841659,21 грн. (а.с. 27).

ОСОБА_10 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 28, 104, 105).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації обтяжень, обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 припинено на підставі ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2019 (а.с. 47, 75, 76-77).

ОСОБА_6 та ОСОБА_13 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (а.с. 82).

ІV. Докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд відхиляє розписку від 11.02.2016 (а.с. 83), згідно відомостям якої ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_2 за договором позики грошові кошти в розмірі 33000 доларів США для придбання домоволодіння по АДРЕСА_1 в якості доказу, оскільки відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Натомість дана розписка не містить вимог щодо повернення коштів та строки цього повернення. Окрім того, розписка укладена 11.02.2006, при тому що ОСОБА_6 придбав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 - 30.11.2005, а тому отримання грошових коштів для придбання будинку після його фактичного придбання є не логічним, а тому суд відхиляє цей документ в якості доказу обставин, на які посилається відповідач.

До того ж, дана розписка не може бути належним доказом в розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки не стосується предмету доказування по даній справі, оскільки відповідачем зустрічний позов не подавався та відповідачем вимоги до позивача щодо зміни часток не пред`являлися.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, представником відповідача та третьої особи та відповідачами щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в т.ч. шляхом визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом ч. 1 ст. 315, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 182 ЦК України та ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності та інші речові права на нерухомі права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації і виникають з моменту їх реєстрації.

Ч. 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.91 року у справі Пайн Воллі Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

06.02.2018 Верховний Суд у справі №235/9895/15-ц зазначив, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Частина 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обігу.

За ч. 5 ст. 61 СК України (в редакції чинній на момент виникнення права власності на земельну ділянку, тобто на момент державної реєстрації) об`єктом права справа спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі і приватизації.

За ст. 63 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Частина 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або позасудовому порядку.

Згідно ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права.

Згідно ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Так, згідно п. 5 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності № 20 від 22 грудня 1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

В зв`язку зі смертю власника спільного майна потреба у визначенні часток майна та визнання права власності може виникнути з огляду на наступне.

Тому, якщо з`ясується, що в нотаріальному порядку одержати свідоцтво про право на спадщину на частку майна неможливо через смерть власника та не проведення такого розподілу за життя колишнього подружжя, то захистити своє право власності на частку майна можливо буде саме шляхом пред`явлення зазначеного позову.

Таким чином, в зв`язку з тим, що оформити свої права у нотаріальному порядку позивач не має можливості, її права підлягають судовому захисту.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Абзацом 6 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Таким чином, встановивши, що дійсно домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було придбано та земельну ділянку, на якій знаходиться дане домоволодіння приватизовано ОСОБА_6 під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 , то відповідно ОСОБА_1 має право на рівну частку спільного майна подружжя, так як підстав для зменшення її часток або збільшення судом не встановлено і суд приймає заяву відповідача ОСОБА_3 про визнання позову.

З приводу доводів відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, викладених у своєму відзиві, то суд їх відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи доводи відповідача стосовно пропуску строку позовної давності, так як порушене право у позивача виникло не з моменту розірвання шлюбу у 2016 році, як зазначає відповідач, а у 2019 році під час отримання відповідної відмови приватного нотаріуса про видачу свідоцтва на право власності. Із позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 21.08.2019, тобто в межах трирічного строку встановленого положеннями ст. 257 ЦПК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 по справі № 203/304/17.

Суд відхиляє доводи відповідача, що земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності, оскільки положення п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України були доповнені у зв`язку із прийняттям Закону України Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка .

Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Законом Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11.01.2011 № 2913-VI, який набрав чинності 08.02.2011, цю статтю СК доповнено ч. 5, якою передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до правової позиції, висловленої ВСУ при розгляді справи № 6-175 цс/12, земельні ділянки, набуті одним із подружжя внаслідок безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя тільки тоді, коли вони набуті таким шляхом після набрання чинності законом № 2913-VI.

Відповідно до ст. 182 ЦК України, ст. 125 ЗК України та ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності та інші речові права на нерухомі права на нерухомі речі, в тому числі і землю, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації і виникають з моменту їх реєстрації.

Отже, враховуючи що державна реєстрації права власності на земельну ділянку внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель комунальної власності відбулася 21.03.2011, то відповідно ця земельна ділянка відноситься до спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення позивача, відповідачів, представника відповідача та представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 5011,40 грн., тобто по 2505,70 грн. з кожного відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 16, 182, 253, 256, 257, 261, 267, 315, 317, 321, 368, 372, 392, 1216, 1218, 1226, 1268 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 64, 68, 70, 72 СК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 134, 137, 141, 206, 258, 259, 264, 265, 280-282, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , треті особи: Орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частку спільного майна - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_1 житловою площею 76,4 кв.м., загальною площею 292,1 кв.м., яке належало ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, згідно договору купівлі-продажу від 30.11.2005 року, зареєстрованого 03.01.2006 КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку земельної ділянки, кадастровий номер: 1210100000:09:525:0021, що розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га., яка належала ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 043780, зареєстрованого 21 березня 2011 року Головним управлінням Держкомзему у Дніпропетровській області.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 2505, 70 грн. з кожної, а всього 5011,40 грн.

Реквізити учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 - місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

Відповідач ОСОБА_2 - місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ;

Відповідач ОСОБА_7 - місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ;

Третя особа Орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради -місцезнаходження: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 51, ЄДРПОУ 25724070;

Третя особа Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора - місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, 3, ЄДРПОУ 05383454;

Третя особа ОСОБА_5 - тимчасове місце проживання: АДРЕСА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.01.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак