Постанова

від 17.12.2019 по справі 925/1650/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. Справа№ 925/1650/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.12.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 31.01.2018 (повний текст складено 01.02.2018)

у справі № 925/1650/15 (головуючий суддя Васянович А.В., судді Спаських Н.М., Грачов В.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Сєверодонецьке об`єднання АЗОТ"

про стягнення 45 902 961, 23 дол. США. та 347 872 554, 35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" про стягнення заборгованості за кредитним договором №20-2199/2-1 від 23 липня 2013 року, з яких: 44 663 849, 56 дол. США борг за прострочений кредит, 1 239 111,67 дол. США борг за прострочені проценти за користування кредитом, 347 869 745 грн. 50 коп. пеня за прострочення сплати кредиту та 2 808 грн. 85 коп. пеня за прострочення сплати процентів.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, що виникли з договору поруки №20-0191/3-3 від 06 лютого 2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "АЗОТ" (поручитель), та з кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.01.2018 у справі №925/1650/15 позов задоволено частково: за рішенням суду підлягає до стягнення з Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 44 663 849,56 дол. США простроченого боргу за кредитом, 1 239 111,67 дол. США прострочених процентів за користування кредитом та 136 038 грн. 42 коп. витрат на сплату судового збору.

В решті вимог в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення основної заборгованості та процентів за користування кредитом мотивовано тим, що відповідачем не надано доказів виконання договору поруки та сплати боргу за кредитом та відсотків за користування кредитом.

В частині відмови у позові судом зазначено, що нарахування пені з 01 травня 2014 року по 24 серпня 2014 року суперечить вимогам ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", а також п. 5.3 кредитного договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "АЗОТ" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, закрити провадження у справі №925/1650/15, мотивуючи свої вимоги порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, неврахування усіх фактичних обставин даної справи.

Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано обставини, які свідчать про припинення поруки з 21.07.2015, а саме, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі №910/9932/14, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015, розстрочено сплату заборгованості ПрАТ Северодонецьке об`єднання Азот на 9 місяців до 31.03.2016. Дані обставини, на думку апелянта, призводять до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитом, штрафні санкції, що в свою чергу свідчать про зміну основного зобов`язання за кредитним договором та призводить до збільшення обсягу відповідальності відповідача. При цьому відповідач згоди на розстрочення сплати заборгованості за кредитним договором не давав. Відтак, відповідач вважає, що порука припинена з 21.07.2015. Водночас з претензією та позов про стягнення кредитного заборгованості банк звернувся уже після вказаної дати.

Крім того, підставою для закриття провадження у справі №925/1650/15 є існування судового наказу №910/9932/14 від 18.05.2015, який набрав законної сили за тими самими вимогами (стягнення з третьої особи заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013), що пред`явлені у даній справі.

Відповідач також зазначає, що звернення з даним позовом порушує принцип солідарної відповідальності, оскільки фактично відбувається притягнення відповідача та третьої особи до подвійної грошової відповідальності за порушення одного і того самого кредитного зобов`язання.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своїх відзивах, наданих до суду 03.04.2018 та 29.11.2018, зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені матеріали справи, їм надана відповідна правова оцінка, судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 23 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 (далі - кредитний договір), відповідно до п. 2.1. якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50 000 000 дол. США. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Згідно з п. 2.2. кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 20 січня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту, отриманого в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 /840, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк", код Банку 300012.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору банк надає позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів з кредитного на поточний рахунок позичальника. Перерахування кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника протягом 3-х банківських днів, починаючи з наступного банківського дня, за датою отримання.

24 липня 2013 року на виконання умов кредитного договору позивачем перераховано позичальнику - Приватному акціонерному товариству "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" 50 000 000,00 доларів США (на день перерахування коштів в гривневому еквіваленті складає 399 650 000,00 грн.), що підтверджується копією меморіального валютного ордеру №160755 від 24 липня 2013 року (а.с. 19 т. 1).

10 січня 2014 року між позивачем та третьою особою укладено договір про внесення змін та доповнень №20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23 липня 2013 року, яким зокрема було змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 квітня 2014 року та встановлено, що починаючи з 20 січня 2014 року проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої процентної ставки у розмірі 11,75% річних.

Згідно з п. 3.2. кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11 процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня

Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту - в дату, до якої позичальник має право користуватися кредитом.

Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в п. 2.2. сплачуються позичальником щоденно.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, обов`язку щодо повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом у строк визначений сторонами позичальник - Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" не виконало, в зв`язку з чим банк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (гарант) та Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 року у справі №910/9932/14 позов задоволено повністю: за рішенням суду присуджено до стягнення солідарно з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" та Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 583 149 150 грн. 00 коп. - простроченої заборгованості за кредитом, 2 664 667 грн. 73 коп. - прострочених процентів за користування кредитом, 72 558 грн. 95 коп. - судового збору.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 4 203 924 грн. 41 коп. - пені за прострочення сплати кредиту, 2 808 грн. 85 коп. - пені за прострочення сплати процентів, 521 грн. 05 коп. - судового збору.

Водночас постановою суду апеляційної інстанції від 07 квітня 2015 року вищевказане рішення скасовано частково, викладено його резолютивну частину в редакції, згідно якої позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 583 149 150 грн. 00 коп. - простроченої заборгованості за кредитом, 2 664 667 грн. 73 коп. - прострочених процентів за користування кредитом, 4 203 924 грн. 41 коп. - пені за прострочення сплати кредиту, 2 808 грн. 85 коп. - пені за прострочення сплати процентів, 73 080 грн. судового збору.

В частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" відмовлено.

Водночас, 06 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "АЗОТ" (поручитель) було укладено договір поруки №20-0191/3-3 (далі - договір поруки), відповідно до пункту 2.1. договору поруки поручитель у відповідності до умов цього договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ" зобов`язань за кредитним договором зобов`язується виконати зобов`язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, з урахуванням п. 2.2. цього договору, а саме погасити:

- заборгованість з повернення кредитору кредиту за кредитним договором;

- нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних, та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити, у випадку порушення позичальником п.п. 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому п. 3.2. та п. 3.3. кредитного договору;

- суми неустойки (штрафу, пені);

- суми збитків, завданих кредиторові, понесених останнім, внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених кредитним договором.

Крім того,відповідно до п. 2.2. договору поруки у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов`язань, що виникають з кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000 дол. США.

У пінкті 2.3. договору поруки визначено, що поручитель знайомий з умовами кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23 липня 2013 року та договором про внесення змін та доповнень №20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23 липня 2013 року.

Тобто, на момент укладання договору поруки поручитель був обізнаний з усіма умовами кредитного договору, а також поручаючись за третю особу мав змогу дізнатися про стан виконання позичальником своїх зобов`язань, що виникли з договору, зокрема, з розміром нарахованих відсотків за користування кредитом станом на 06 лютого 2015 року.

Водночас, відповідач поручився відповідати за виконання зобов`язання лише частково - в розмірі 50 000 000,00 доларів США.

Пунктом 3.1. договору поруки передбачено, що у випадку невиконання зобов`язань позичальником у строки, визначені кредитним договором, кредитор зобов`язаний звернутися з письмовою вимогою на адресу поручителя.

Судом першої інстанції встановлено, що позичальником було сплачено по кредиту 09 лютого 2015 року 4 362 708,97 дол. США та 22 квітня 2015 року 973 441,47 дол. США.

Інших доказів сплати кредиту позичальником чи поручителем матеріали справи не містять. Отже, заборгованість у повному обсязі не погашена.

В подальшому, банк звернувся до відповідача з претензією-вимогою від 26 серпня 2015 року за №39-1/1137-6 про погашення в десятиденний термін заборгованості за кредитним договором (т.1 а.с.38-40).

Відповідач вимоги позивача не виконав, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду, а саме з вимогами про стягнення 44 663 849,56 дол. США боргу за прострочений кредит, а також на підставі пункту п. 3.2. кредитного договору заявлено до стягнення відсотки за користування кредитом в розмірі 1 239 111,67 дол. США нарахованих за період з 01 січня 2014 року по 24 серпня 2015 року.

Судом першої інстанції встановлено, що позов до відповідача подано з урахуванням заборгованості боржника, що утворилась станом на 25 серпня 2015 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки .

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 2.2. договору поруки відповідач поручився відповідати за виконання зобов`язання лише частково - в розмірі 50 000 000,00 доларів США.

У відповідності до умов п. 3.1. договору поруки банк звертався до відповідача з претензією-вимогою від 26 серпня 2015 року за №39-1/1137-6 про погашення в десятиденний термін заборгованості за кредитним договором, яка відповідачем не виконана.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів факту здійснення, на підставі умов договору поруки, сплати боргу за кредитом та відсотків за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що внаслідок винесення ухвали про розстрочку виконання рішення суду відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя, у зв`язку з чим порука припинена з 21.07.2015, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Поняття зобов`язання та підстави його виникнення передбачені ст. 509 ЦК України. В розумінні ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 Цивільного кодексу України).

Отже, припинення поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України можливе тоді, коли наслідком таких змін до основного договору стало збільшення матеріальної відповідальності поручителя без його згоди.

Згідно ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Разом із тим, відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, ч. 4 ст. 36 , ст.ст. 43 , 46 , ч. 3 ст. 334 , ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 3-133гс17).

З рішенням суду зобов`язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в статті 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин.

Сама по собі ухвала суду про відстрочку (розстрочку) примусового виконання рішення суду, винесена в порядку ст. 121 ГПК України (у колишній редакції до 15.12.2017), не породжує нових прав та обов`язків за кредитним договором, а лише надає боржникові тимчасовий захист від примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби про стягнення суми боргу, визначеної судом, проте не звільняє боржника від обов`язку сплатити суму боргу та нараховані проценти.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/755/18, залишене ним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018, відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання припиненою з 21.07.2015 поруки за договором поруки №20-0191/3-3 від 06.02.2015, укладеним між сторонами.

При розгляді справи №910/755/18 суди дійшли до таких висновків.

Рішення суду про зміну умов кредитного договору (чи зобов`язання) не виносилось, а ухвали про відстрочку (розстрочку) виконання рішення суду не змінюють зобов`язальних відносин, встановлених кредитним договором.

Ухвала суду про відстрочку (розстрочку) виконання рішення суду є процесуальним документом, якою боржнику за заявою останнього відстрочено (розстрочено) примусове стягнення боргу органом виконавчої служби, але не продовжено строк користування кредитом та не внесено ніяких змін до кредитних правовідносин.

Сторони кредитних правовідносин змін до кредитного договору після укладання договору поруки не вносили, тобто зобов`язання за Кредитним договором не змінювались. Так само не вносились зміни до кредитного договору в судовому порядку, нарахування суми боргу не змінювалося відповідно.

Ухвали суду про відстрочку (розстрочку) не змінюють, не продовжують та не припиняють договірних правовідносин сторін щодо строків виконання зобов`язання та не змінюють періоду нарахування.

Наявність відстрочки (розстрочки) виконання рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання у строки, визначені у договорі, оскільки під час відстрочки (розстрочки) зобов`язання тривають та можуть залишатися повністю або частково невиконаними.

При цьому, слід зазначити, що з винесенням ухвал про відстрочку (розстрочку) виконання рішення суду, зміни строку нарахування процентів чи збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв`язку з наданням боржникові судом відстрочки (розстрочки) виконання рішення не відбулось.

Так, як вже було зазначено, згідно п. 2.2. договору поруки, поручитель несе відповідальність в сумі не більше 50 000 000 дол. США, тобто обмежену відповідальність (ст. 553 Цивільного кодексу України ).

Проценти продовжують нараховуватись за ставкою 11,75% за весь час користування коштами по день повного виконання, тобто розмір заборгованості боржника та відповідальність поручителя внаслідок відстрочки (розстрочки) виконання рішення не збільшується.

Сума боргу за процентами змінюється внаслідок самого факту несплати боргу боржником, що не пов`язано з відстрочкою (розстрочкою), наданими судом. Надання відстрочки (розстрочки) не позбавляє боржника можливості погасити заборгованість без застосування заходів примусового виконання рішення суду органами виконавчої служби до закінчення терміну відстрочки (розстрочки).

Враховуючи наведене, незалежно від надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення, проценти нараховуються за ставкою, визначеною договором, по день повного погашення заборгованості, а ухвали суду про відстрочку (розстрочку) не впливають ані на розмір, ані на період нарахування процентів, оскільки з їх прийняттям умова договору про нарахування процентів не змінюється та не припиняється.

Таким чином, обсяг відповідальності поручителя у зв`язку з наданням боржнику ухвалами суду у справі №910/9932/14 відстрочки та розстрочки виконання рішення, не збільшується.

Обставини, встановленні судовими рішеннями у справі №910/755/18 в силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для справи №925/1650/15 та не підлягають додатковому встановленню в її межах.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції, нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено позивачем вірно, а відповідачем розрахунок банку не спростовано.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем не надано доказів виконання договору поруки та сплати боргу за кредитом та відсотків за користування кредитом, з відповідача підлягає стягненню 44 663 849, 56 дол. США боргу за прострочений кредит та 1 239 111,67 дол. США боргу за прострочені проценти за користування кредитом.

В пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" вказано, що у разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Станом на день прийняття рішення судом першої інстанції офіційний курс долара США до гривні становив 28,008791 грн. за 1 дол. США.

Таким чином гривневий еквівалент 44 663 849,56 дол. США станом на 31 січня 2018 року складає 1 250 980 427,58 грн. простроченого боргу за кредитом, гривневий еквівалент 1 239 111,67 дол. США станом на 31 січня 2018 року складає 34 706 019,80 грн. прострочених процентів за користування кредитом.

Оскільки третьою особою не було повернуто кредит у визначені кредитним договором строки, позивачем заявлено до стягнення пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 347 869 745,50 грн. нарахованої за період з 01 травня 2014 року по 24 серпня 2014 року, а також заявлено до стягнення пеню за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 2 808,85 грн., нарахованої за період з 04 травня 2014 року по 04 травня 2014 року, тобто за один день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу частини 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Положеннями п. 5.3 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом "факт/факт" від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція .

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція відноситься і м. Сєвєродонецьк.

Таким чином судом встановлено, що позичальник - юридична особа провадить свою господарську діяльність на території населеного пункту де проводиться антитерористична операція.

Крім того, пунктом 5.3 договору визначено, що за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 2.2 договору пеня не нараховується.

Отже, нарахування пені з 01 травня 2014 року по 24 серпня 2014 року суперечить вимогам ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", а також п. 5.3 кредитного договору.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення 347 869 745,50 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 2 808,85 грн. пені.

Доводи апелянта про те, що відбувається притягнення відповідача та третьої особи до подвійної грошової відповідальності за порушення одного і того самого кредитного зобов`язання, колегіє суддів визнає необґрунтованими з огляду на таке.

Як зазначалось вище, статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 Цивільного кодексу України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

У розгляді справ за позовом кредитора до боржника та поручителя як солідарних боржників господарським судам слід враховувати, що відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, позивач має право звернутись або з одним позовом до усіх разом, або до кожного поручителя окремо, оскільки спільний договір поруки вони не укладали. Якщо боржник має декілька поручителів, і укладено окремі договори поруки, то кредитор стягує борг з кожного поручителя окремо, враховуючи правосуб`єктність за відповідним видом судочинства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6- 923цс16).

Правовий аналіз положень ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 Цивільного кодексу України дає можливості дійти до висновку, що саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум боргу з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено.

Тому подання кредитором позову до боржника не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117 гс 18).

Колегія суддів звертає увагу на те, що доказів повернення позичальником - Приватним акціонерним товариством "Сєверодонецьке об`єднання АЗОТ" заборгованості за кредитним договором сторонами не надано.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та стягнення 44663849,56 дол. США простроченого боргу за кредитом, 1239111,67 дол. США прострочених процентів за користування кредитом

Стосовно доводів апелянта щодо наявності підстав для закриття провадження у справі №925/1650/15 з підстав існування судового наказу №910/9932/14 від 18.05.2015, який набрав законної сили за тими самими вимогами (стягнення з третьої особи заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013), що пред`явлені у даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Такими підставами відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Для застосування даної норми необхідним є тотожність спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову. Наведене відповідачем рішення у справі № 910/9932/14 про стягнення з Приватного акціонерного товариства Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, не є тотожним, оскільки відрізняється як сторона - відповідач, так і підстави позову.

Крім того, слід зазначити, що у разі виконання судового рішення боржником або поручителем, будь-яка зобов`язана сторона не позбавлена права в такому випадку, подати заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в зв`язку з повним виконанням зобов`язання (частина 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2018 у справі №925/1650/15 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 267, 270, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2018 у справі №925/1650/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2018 у справі №925/1650/15 залишити без змін.

Матеріали справи №925/1650/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст складено: 24.01.2020 після виходу з відпустки судді Скрипки І.М.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська