Постанова

від 20.01.2020 по справі 908/1798/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2020 року м.Дніпро Справа № 908/1798/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроком Груп

на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019

у справі № 908/1798/19 (суддя Корсун В.Л.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Д-Мікс Україна (Львівська область, Золочівський район, с.Зильчиці, вул Заводська, 14)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Євроком Груп (м.Запоріжжя, вул Героїв, 37-го батальйону, буд. 21)

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.19 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю Д-МІКС Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроком Груп" про стягнення 25 615,49 грн. згідно дилерського договору від 01.10.18 № 01/10/18, а саме: 13 875,71 грн. основного боргу, 9 119,78 грн. пені, 1 855,43 грн. штраф та 764,57 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 у справі №908/1798/19 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроком Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-МІКС Україна" 6 302 (шість тисяч триста дві) грн. 46 коп. основного боргу, 806 (вісімсот шість) грн. 92 коп. - 3 % річних, 9 594 (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) грн. 96 коп. пені, 1 851 (одну тисячу вісімсот п`ятдесят одну) грн. 17 коп. штрафу та 1 363 (одну тисячу триста дев`яносто) грн. 91 коп. витрати зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Закрито провадження в частині основного боргу у розмірі 7 573 (сім тисяч п`ятсот сімдесят три) грн. 25 коп. відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань у ТОВ "Євроком Груп" утворилась заборгованість перед ТОВ Д-МІКС Україна відповідно до дилерського договору від 01.10.18 № 01/10/18 у сумі 6 302,46 грн., а отже, на підставі ч. 3 ст. 549, 625 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ч. 6 ст. 232 ГК України, з урахуванням умов п. 9.2. Договору, позовні вимоги про стягнення 6 302 грн. 46 коп. основного боргу, 806 грн. 92 коп. 3 % річних, 9594 грн. 96 коп. пені, 1 851 грн. 17 коп. штрафу є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення з ТОВ "Євроком Груп" на користь ТОВ Д-МІКС Україна 7 573,25 грн. заборгованості за дилерським договором від 01.10.18 № 01/10/18 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки після відкриття провадження у справі № 908/1798/19 відповідачем було сплачено частину основної заборгованості у розмірі 7 573,25 грн..

Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроком Груп" подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 у справі №908/1798/19 згідно якої просить скасувати рішення у даній справі у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми ст. 99 ГПК України, а саме: не було призначено за власною ініціативою судову експертизу видаткової накладної від 06.11.18 № ДУ-3300057, обставини підписання якої з боку відповідача заперечувалися.

За твердженнями апелянта, поставка товарів на ТОВ "Євроком Груп" здійснювалася не на підставі дилерського договору від 01.10.18 № 01/10/18, а згідно усної домовленності, укладення якої відповідає приписам ст. 639 ЦК України, й вказана домовленність не передбачала можливість стягнення з порушника зобов`язань пені, штрафу та 3 % річних, як і не встановлювала їх розміру.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроком Груп" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 у справі №908/1798/19, розгляд скарги призначений у судовому засіданні з викликом сторін на 20.01.2020 о 10 год. 00 хв.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.12.2019 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-МІКС Україна" розгляд справи призначено в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

27.12.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Мікс Україна" до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

В судове засідання 20.01.2020 року з`явився представник відповідача, представник позивача брав участь в засіданні в режимі відеоконференції.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.10.18 між товариством з обмеженою відповідальністю Д-МІКС Україна (Компанія) та товариством з обмеженою відповідальністю Євроком Груп (Дилер) укладено дилерський договір № 01/10/18, за умовами якого (п. 1.1. договору) Дилер зобов`язується приймати участь у мережі збуту продукції для годівлі сільськогосподарських тварин (Товар), в асортименті, комплектності та кількості згідно замовлень Дилера.

Згідно п. 1.2. договору, відпуск Товару Дилеру здійснюється Компанією транспортом, наданим Компанією або Дилером, в асортименті, комплектності та кількості згідно попереднього замовлення. Асортимент, комплектність, найменування та кількість Товару вказуються у видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.3 договору, Дилер замовляє Товар за 7 (сім) календарних днів до його очікуваного відвантаження. Замовлення передається в письмовій формі на факс чи у електронній формі на адресу електронної поштової скриньки Компанії. За згодою Компанії попереднє замовлення Дилером Товару може бути здійснено Дилером в усній формі. Видача Компанією Товару Дилеру підтверджує наявність попереднього замовлення (письмового чи усного) Дилером Товару.

Відпуск Компанією Товару Дилеру здійснюється на підставі видаткових накладних (п. 1.4. договору).

У відповідності з п. 1.5. договору, датою отримання Дилером Товару вважається дата оформлення та підписання уповноваженими представниками Сторін видаткових накладних.

Згідно із п. 1.6. договору, Товар вважається прийнятим за асортиментом, комплектністю, найменуванням, кількістю та ціною, вказаними у видаткових накладних.

Пунктом 3.2.13. договору передбачено, що Дилер зобов`язується своєчасно та в повному обсязі у відповідності до п. 6.1. даного Договору здійснювати оплату за Товар, наданий Дилеру Компанією для реалізації на договірній території.

У відповідності до п. 6.1. договору, оплата за Товар здійснюється Дилером на умовах відтермінування платежів за договірною ціною шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Компанії протягом 21 календарного дня з дати переходу права власності на Товар від Компанії до Дилера; при цьому загальна сума відтермінування платежів не повинна перевищувати 70 000,00 грн.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що грошові зобов`язання, які не виконані Дилером в термін, вказаний у п. 6.1. даного Договору, або на суму, що перевищує 70 000,00 грн. вважаються протермінованими із наступного дня, по який повинні бути здійснені платежі у відповідності до п. 6.1. даного Договору, до дня фактичної оплати за отриманий Товар.

Платежі, здійснені Дилером, в першу чергу будуть зараховуватись як оплата за раніше отриманий та неоплачений Товар, в т.ч. згідно інших договорів (п. 6.3. договору).

Згідно із п. 9.1. договору, у випадку порушення умов даного Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену даним Договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 9.2. договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань Дилером він сплачує штраф у розмірі 3 % від суми простроченого платежу, та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Пунктом 9.3. договору визначено, що в разі прострочення Дилером виконання грошових зобов`язань на вимогу Компанії він зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

У відповідності до п. 13.1. договору, даний Договір вступає в законну силу з дати його підписання Сторонами і діє до 01.10.19.

Згідно із п. 13.2. договору, якщо в строк не пізніше одного місяця до закінчення терміну дії даного Договору жодна із Сторін письмово не заявить іншій Стороні про відмову в продовженні дії даного Договору, він автоматично продовжує свою дію на тих же умовах ще на один рік.

На виконання умов дилерського договору від 01.10.18 № 01/10/18, позивачем на адресу відповідача відвантажено товар на загальну суму 111052,27 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- від 26.10.18 № ДУ-6003079 на загальну суму з ПДВ 104 749,81 грн.;

- від 06.11.18 № ДУ-3300057 на загальну суму з ПДВ 6 302,46 грн.

Наявні матеріали справи свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар за вказаним договором у розмірі 97 176,56 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Таким чином, у відповідача станом на час відкриття провадження у справі № 908/1798/19 утворилась заборгованість перед позивачем за поставку товару за договором у розмірі 13 875,71 грн.

За порушення строків оплати товару, позивач нарахував відповідачу 806,92 грн. 3 % річних, 9 600,83 грн. пені та 1 851,17 грн. штрафу.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за дилерським договором від 01.10.18 № 01/10/18, а також штрафних санкцій: пені та штрафу за прострочення оплати отриманого по видатковим накладним від 26.10.18 № ДУ-6003079 та від 06.11.18 № ДУ-3300057 товару з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

З приводу доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Принцип свободи договору, закріплений у ст. 6, 627 Цивільного кодексу України як загальна засада цивільного законодавства, полягає в можливості для сторін укладати договори, як передбачені, так і не передбачені актами цивільного законодавства.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов`язання за дилерським договором від 01.10.18 № 01/10/18 виконав, відвантаживши на адресу відповідача товар на загальну суму 111 052,27 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: від 26.10.18 № ДУ-6003079 на загальну суму з ПДВ 104 749,81 грн.; від 06.11.18 № ДУ-3300057 на загальну суму з ПДВ 6 302,46 грн..

В свою чергу, відповідач здійснив оплату за поставлений товар за вказаним договором лише частково в розмірі 97 176,56 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Місцевим господарським судом враховано, що за умовами п. 6.1. Договору оплата за Товар здійснюється Дилером на умовах відтермінування платежів за договірною ціною шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Компанії протягом 21 календарного дня з дати переходу права власності на Товар від Компанії до Дилера; при цьому загальна сума відтермінування платежів не повинна перевищувати 70 000,00 грн.

Доказів виконання своїх зобов`язань відповідачем не надано, а отже має місце прострочення боржника.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі № 908/1798/19 відповідачем було сплачено частину основної заборгованості у розмірі 7573,25 грн..

У зв`язку з відсутністю предмету спору в частині щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 7 573,25 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що провадження у справі № 908/1798/19 в частині стягнення з ТОВ "Євроком Груп" на користь ТОВ Д-МІКС Україна 7573,25 грн. основної заборгованості за дилерським договором від 01.10.18 № 01/10/18 підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами щодо стягнення заборгованості в розмірі 7 573,25 грн., внаслідок її погашення відповідачем на момент розгляду справи, зумовлює відсутність предмета спору щодо неї, що є підставою для закриття провадження у відповідній частині справи, а отже рішення місцевого господарського суду в цій частині є законним та обгрунтованим.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3).

Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Розділом 9 договору сторони встановили відповідальність сторін у випадку порушення умов договору.

Так, пунктом 9.2 договору встановлено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань Дилером він сплачує штраф у розмірі 3 % від суми простроченого платежу, та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Враховуючи, що покупцем прострочено оплату товарів за видатковою накладною від 26.10.18 № ДУ-6003079, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення штрафних санкцій та наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме: пені в розмірі 9594 грн. 96 коп. та штрафу в розмірі 1 851 грн. 17 коп..

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення відповідачем оплати отриманих за договором товарів, зважаючи на те, що сторонами не визначено інший розмір процентів, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3% річних та наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме: 806 грн. 92 коп.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що поставка товарів на ТОВ "Євроком Груп" здійснювалася не на підставі дилерського договору від 01.10.18 № 01/10/18, а згідно усної домовленості, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як передбачено ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Таким чином, зазначені норми Цивільного кодексу України встановлюють імперативні вимоги щодо обов`язковості дотримання письмової форми правочину, що вчиняється між юридичними особами.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що враховуючи наведене, належними і допустимими доказами на підтвердження факту існування між сторонами будь-яких погоджених домовленостей має бути саме письмовий договір, а не усна домовленість.

Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи що апелянтом не надано доказів досягнення домовленостей щодо звільнення його від обов`язку оплати заборгованості за дилерським договором від 01.10.18 № 01/10/18, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог і наявності підстав для її стягнення на користь позивача.

З приводу доводів апелянта про відсутність підстав для застосування до нього таких заходів господарсько-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань, як неустойка у вигляді штрафу та пені, а також нарахування на суму боргу 3% річних, з огляду на непогодження таких умов в домовленості, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що можливість застосування до боржника санкцій та 3% річних визначена чинним законодавством України.

Так, у відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім того, за приписами статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що обов`язковим елементом для притягнення боржника до відповідальності та застосування до нього штрафних санкцій (в даному випадку пені та штрафу) є факт порушення ним свого зобов`язання та наявність його вини (у формі умислу або необережності).

Факт прострочення оплати відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками й останнім не спростований, доказів відсутності вини відповідача у порушенні умов договору суду не надано.

В свою чергу, виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За таких умов вірним видається висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з відповідача 806 грн. 92 коп. 3 % річних, 9594 грн. 96 коп. пені, 1 851 грн. 17 коп. штрафу.

Стосовно тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції норми ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в частині непризначення за власною ініціативою судової експертизи видаткової накладної від 06.11.18 № ДУ-3300057, слід зазначити наступне.

За приписами ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами.

У відповідності до п. 2 та 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено ч. 3 ст. 74 та ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

За приписами ч. 1 ст. 92 Господарського процесуального кодексу України оригінали письмових доказів зберігаються у суді в матеріалах справи.

Як передбачено ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує, що для з`ясування обставин існування та розміру заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар, не має потреби в наявності спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, й судом першої інстанції цей факт встановлено на підставі наявних в матеріалах справи, поданих позивачем первинних документів (видаткових накладних) та банківських виписок, оригінали яких були надані суду, що є належними та допустимими доказами в розумінні положень ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не був позбавлений права та можливості спростувати ці обставини, надавши суду платіжні документи, які б підтверджували розмір та перерахування заявленої до стягнення суми позивачу (повну та своєчасну сплату вартості отриманих товарів за договором).

Апелянт заперечує факт підписання ним видаткової накладної від 06.11.18 № ДУ-3300057, водночас, клопотання про призначення експертизи у справі під час розгляду справи в суді першої інстанції ним не заявлялося, клопотань про відкладення розгляду справи та надання додаткового часу для можливості підготовки та обґрунтування клопотання про призначення експертизи матеріали справи не містять.

З огляду на вищенаведене, а також те, що збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апелянта щодо порушення судом ст. 99 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки відповідне клопотання про призначення судової експертизи не було заявлено у суді першої інстанції, доказів неможливості його подання відповідачем не наведено, як і обґрунтування неможливості самостійного отримання і подання до суду відповідного доказу, судова колегія вважає необґрунтованим клопотання відповідача про призначення експертизи апеляційним судом.

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроком Груп" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 року у справі № 908/1798/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 року у справі № 908/1798/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроком Груп".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.01.2020.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко