Рішення

від 27.01.2020 по справі 910/17837/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2020Справа № 910/17837/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання Ритм Комплект

до Державного підприємства Київський бронетанковий завод

про стягнення 909 217, 24 грн.

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 27.01.2020

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання Ритм Комплект звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства Київський бронетанковий завод про стягнення 909 217, 24 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Виробниче об`єднання Ритм Комплект посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов`язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки № 002 від 20.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи на 27.01.2020.

В підготовче судове засідання 27.01.2020 з`явились представники сторін, які подали спільну заяву про розгляд справи по суті після закінчення підготовчого провадження, у відповідності до ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчому засіданні 27.01.2020 суд встановив, що всі завдання підготовчого провадження у даній справі виконані, у зв`язку з чим, з урахуванням поданої сторонами заяви від 27.01.2020, на підставі ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, суд протокольно ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні надав свої усні пояснення та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не заперечував проти наявності боргу, просив задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 27.01.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

20.10.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 002, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити товарно-матеріальні цінності згідно специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору, а покупець прийняти товар та оплатити його загальну вартість на умовах договору для постачання в інтересах МОУ.

Відповідно до 1.2. Договору номенклатура, назва, асортимент, загальна кількість товару, ціна за одиницю передбачаються в Специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно п. 4.1. Договору договірна вартість товару згідно договору зазначається у Специфікації (Додаток № 1) до договору та встановлена Протоколами погодження договірної ціни (Додаток № 2).

Відповідно до п. 5.1, 5.2. Договору, покупець здійснює попередню оплату в розмірі 60 % вартості товару протягом 5 ( п`яти) банківських днів з моменту підписання договору та відповідної специфікації, остаточна оплата здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання відповідного товару за ціною, яка вказана у специфікації.

На виконання умов Договору позивачем без попередньої оплати був поставлений товар на загальну суму 665 665, 00 грн без ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4 від 20.10.2018 та товарно-транспортної накладною № Р4 від 20.10.2018

У зв`язку з несплатою відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 665 665 грн, позивачем 15.08.2019 було направлено відповідачу претензію про сплату вказаної заборгованості за поставлений товар, яка відповідачем не була задоволена, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Враховуючи, що строк оплати за поставлений товар настав та відсутність в матеріалах справи доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 665 665 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 7.2. Договору у випадку порушення строку оплати товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 119 254, 34 грн. пені.

Господарський суд міста Києва, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені та період його нарахування, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у розмірі 118 616, 03 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 46 596, 55 грн штрафу.

Господарський суд міста Києва зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.

Частиною 2 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Здійснивши перевірку наведеного в позовній заяві позивачем математичного розрахунку штрафу, Господарський суд міста Києва, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 46 596, 55грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 22 650, 85 грн. 3% річних та 55 050, 50 грн. інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором щодо своєчасної сплати за поставлений товар, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) , у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Господарський суд перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 43 010, 18 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 22 650, 85 грн.

Відповідачем під час розгляду справи було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, тощо.

Господарський суд дослідивши доводи клопотання, вважає його обґрунтованим виходячи з того, що відповідач має особливий статус та роль у забезпеченні Збройних Сил України та Національної гвардії України справною бронетехнікою для виконання ними покладених на них завдань щодо захисту територіальної цілісності України, правопорядку і безпеки громадян. Наразі відповідач виконує термінові замовлення по ремонту та обслуговуванню бронетехніки для потреб Збройних Сил України та Національної гвардії України в час, коли останні задіяні в антитерористичній операції, а стягнення штрафних санкцій в повному обсязі може призвести до погіршення фінансового становища та наступного прострочення виконання ним своїх зобов`язань за іншими державними замовленнями, а відповідно й завдання шкоди обороноздатності нашої країни.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у наступному розмірі: основна заборгованість 665 665 грн, пеня - 118 616, 03 грн х 10 % = 11 861, 60 грн., 7 % штрафу 46 596, 55 грн х 10 % = 3261, 76 грн., інфляційні втрати 43 010, 18 х 10 % = 4301, 02 грн та 3 % річних 22 650, 85 х 10 % = 2265, 08 грн.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, господарський суд, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідачів понесені судові витрати на правничу дорогу у розмірі 20 000 грн.

Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України), докази оплати за надану правничу допомогу.

Проте, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження оплати ним професійної правничої допомоги, у зв`язку з чим суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача судових витрат по оплаті послуг адвоката.

При вирішенні питання щодо розподілу судового збору судом враховані роз`яснення, викладені у п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , у яких зазначено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відтак, судовий збір відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача у повному обсязі пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 34-А; код ЄДРПОУ 14302667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ РИТМ КОМПЛЕКТ (02095, м. Київ, вул. Анни Ахматової, будинок 35, офіс 273, ідентифікаційний код 42003978) грошові кошти: заборгованість - 665 665 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот шістдесят п`ять) грн 00 коп., пені - 11 861 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) грн 60 коп., штрафу - 3261 (три тисячі двісті шістдесят одна) грн. 76 коп., 3 % річних - 2265 (дві тисячі двісті шістдесят п`ять) грн 08 коп., інфляційні втрати - 4301 (чотири тисячі триста одна) грн 02 коп. та витрати зі сплати судового збору - 13 448 (тринадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн 07 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва