Ухвала

від 24.01.2020 по справі 917/966/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/966/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В.Г. - головуючий, Банаська О.О., Білоуса В.В. ,

учасники справи:

ініціюючий кредитор - Миргородська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС Полтавської області (ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.07.2019 замінено на її правонаступника Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області),

боржник - Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Миргороднафтогазрозвідка",

ліквідатор ДП НАК "Надра України" "Миргороднафтогазрозвідка" - арбітражний керуючий Авраменко І.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Полтавській області за вх. № 276/2020

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2019

у складі колегії суддів: Шутенко І.А. (головуючий), Білоусова Я.О., Геза Т.Д.

та на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.07.2019 в частині стягнення з ініціюючого кредитора - Миргородської ОДПІ ГУДФС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Мішина Сергія Ігоровича суму не виплаченої грошової винагороди в розмірі 18 790,91 грн

у складі судді Іванко Л.А.

у справі за заявою Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС Полтавської області (ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.07.2019 замінено на її правонаступника Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області)

до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Миргороднафтогазрозвідка"

про визнання банкрутом,

В С Т А Н О В И В:

07.09.2015 ухвалою Господарського суду Полтавської області порушено провадження у справі про банкрутство ДП НАК "Надра України" "Миргороднафтогазрозвідка", введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Мішина С.І.

27.06.2017 постановою Господарського суду Полтавської області у справі № 917/966/15 Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Миргороднафтогазрозвідка" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором ДП НАК "Надра України" "Миргороднафтогазрозвідка" призначено арбітражного керуючого Авраменка І.М.

02.07.2019 ухвалою Господарського суду Полтавської області відмовлено в задоволенні клопотання про встановлення арбітражному керуючому Мішину С.І. грошової винагороди в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника за останні 12 місяців до порушення провадження у справі про банкрутство в розмірі 6 890 грн за кожен місяць виконання повноважень розпорядника майна. Затверджено звіт про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражному керуючому Мішину С.І. на загальну суму 18 790,91 грн за період з 07.09.2015 по 31.03.2016. Стягнуто з ініціюючого кредитора - Миргородської ОДПІ ГУДФС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Мішина Сергія Ігоровича суму не виплаченої грошової винагороди в розмірі 18 790,91 грн. Затверджено витрати арбітражного керуючого Мішина С.І. за час виконання ним повноважень розпорядника майна ДП НАК "Надра України" Миргороднафтогазрозвідка" на загальну суму 38 558,42 грн.

09.12.2019 постановою Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.07.2019 у справі № 917/966/15 залишено без змін.

28.12.2020 Головним управлінням ДФС у Полтавській області поштою направлено до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.07.2019 у справі № 917/966/15 в частині стягнення з ініціюючого кредитора - Миргородської ОДПІ ГУДФС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Мішина Сергія Ігоровича суму не виплаченої грошової винагороди в розмірі 18 790,91 грн. Прийняти в цій часині нове рішення, яким відмовити у задоволенні звіту арбітражного керуючого Мішина С.І. про нарахування грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора.

15.01.2020 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів Верховного Суду у складі: головуючого Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги Головного управління ДФС у Полтавській області (вх. № 276/2020) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.07.2019 у справі № 917/966/15 в частині стягнення з ініціюючого кредитора - Миргородської ОДПІ ГУДФС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Мішина Сергія Ігоровича суму не виплаченої грошової винагороди в розмірі 18 790,91 грн.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Так, згідно Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII набрав чинності 21.04.2019, цей Кодекс введено в дію з 21.10.2019.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті другої Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови та прийняття судом касаційної інстанції даної ухвали, передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений в частині третій статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Аналогічна правова норма містилася і у частині третій статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який діяв до 21.10.2019.

Такого ж висновку щодо застосування частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 18.11.2019 у справі № 910/26972/14, від 09.12.2019 у справі № 911/397/16, від 12.12.2019 у справі № 909/722/14.

Крім того, у разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги Головного управління ДФС у Полтавській області за вх. № 276/2020 на вказані судові рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга Головного управління ДФС у Полтавській області за вх. № 276/2020 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.07.2019 у справі № 917/966/15 в частині стягнення з ініціюючого кредитора - Миргородської ОДПІ ГУДФС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Мішина Сергія Ігоровича суму не виплаченої грошової винагороди в розмірі 18 790,91 грн не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийнятті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Таким чином, вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області за вх. № 276/2020 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.07.2019 у справі № 917/966/15 в частині стягнення з ініціюючого кредитора - Миргородської ОДПІ ГУДФС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Мішина Сергія Ігоровича суму не виплаченої грошової винагороди в розмірі 18 790,91 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді О. Банасько

В. Білоус