Рішення

від 27.01.2020 по справі 640/20479/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року м. Київ № 640/20479/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ресурс Стандарт до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0059041404 від 19.11.2018 року, №0059031404 від 19.11.2018 року-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС СТАНДАРТ" (02140 м. Київ, вул. Лариси Руденко, буд. 6А, офіс 515, код ЄДРПОУ 39534900) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39534900), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2018 року №№ 0059041404, 0059031404.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з висновками акту перевірки не погоджується, оскільки такі висновки були прийняті без будь-якого дослідження самого факту здійснення господарських операцій, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач із такими висновками позивача не погодився, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв на підставі та у межах повноважень, наданих йому законодавством.

Ухвалою суду від 09 січня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 08.10.2018 року №15030 та відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Ресурс Стандарт з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ Фест Стар за травень 2017 року.

За результатами проведеної перевірки було складено Акт від 23.10.2018 року №1037/26-15-14-04-03/39534900 та встановлені наступні порушення:

1) п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2017 року на суму 61 011 грн;

2) п. 44.1, п.44.6 ст. 44 Податкового Кодексу України - не надано документів до перевірки.

Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивач подав до ГУ ДФС у м. Києві свої заперечення.

За результатами розгляду заперечень, відповідач виніс рішення від 14.11.2018 року № 102067/10/6-15-14-03-12, яким висновки, викладені в акті визнав такими, що відповідають вимогам закону, а тому скасуванню не підлягають.

На підставі вищевказаного Акту перевірки позивачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 19.11.2018 року №0059041404, яким накладено адміністративний штраф в сумі 510 грн та №0059031404, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 76 263,75 грн (в т.ч. за основним платежем у розмірі 61011,00 грн, а також застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15 252,75 грн).

Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України). Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час вчинення спірних господарських операцій, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи (підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу).

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами пунктів 200.1 200.4 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов`язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Суд зазначає, що наявність податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з податку на додану вартість є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, в розумінні ст.1 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст.1 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування валових витрат є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість суду необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З врахуванням вказаної позиції суд досліджує обставини щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ Фест Стар .

Як вбачається з акту перевірки на формування спірних податкових зобов`язань позивача у перевіряємому періоді вплинули його господарські операції з ТОВ Фест Стар , а також відомості з баз даних ІС "Податковий блок" та "Реєстр облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва" щодо вказаного контрагента.

Відповідно до наказ ГУ ДФС у м. Києві від 08.10.2018 року №15030 документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Ресурс Стандарт призначено з 09.10.2018 тривалістю 5 робочих днів.

З метою вручення копії наказу ГУ ДФС у м. Києві від 08.10.2018 року та ознайомлення з направленням від 09.10.2018 року, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві 09.10.2018 року здійснено вихід за податковою адресою ТОВ Ресурс Стандарт , а саме: м. Київ, вул. Лариси Руденко, б. 6-а, офіс 515 та встановлено відсутність посадових осіб товариств, про що складено акт про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Ресурс Стандарт від 09.10.2018 №1531/26-15-14-04-03.

Копію наказу контролюючого органу вручено під розписку 10.10.2018 року директору ТОВ Ресурс Стандарт ОСОБА_1 .

Згідно п. 85.2 ст. 85 Податкового Кодексу України, платник податків зобов`язаний надати посадови (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі, що належать або пов`язані із предметом перевірки.

Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування, платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів , регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що зазначені вище.

Вимоги п. 44.3 ст. 44 Податкового Кодексу України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш, як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

В порушення п. 85.2, п. 85.4 ст. 85 Податкового Кодексу України позивачем первинних документів по взаємовідносинам із ТОВ Фест Стар до перевірки не надано.

Натомість, позивачем були надані довідка Деснянського управління поліції у м. Києві від 16 жовтня 2018 року за №17044/125/49-2018 про розгляд звернення та висновок за результатами розгляду матеріалів перевірки заяви гр-на ОСОБА_1 від 16.010.2018 року. Вказані матеріали були додані і до позовної заяви.

Суд критично ставиться до зазначених документів та не вважає їх неналежними доказами по справі в зв`язку із наступними обставинами.

Заяву до органу поліції директор Товариства ОСОБА_1 написав через 5 днів після отримання наказу про призначення перевірки та фактично у період проведення самої перевірки ( перевірка проводила з 10.10.2018 по 16.10.2018 року).

Зі змісту висновку про результати розгляду матеріалів перевірки по заяві вбачається, що заявник виявив відсутність фінансово-господарських документів ТОВ Ресурс Стандарт (договори, додатки до договору, рахунки на оплату, акти приймання-передачі надання послуг, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні за період з січня 2017 року по теперішній час. Опитані мешканці прилеглої території повідомили, що вищевказаних документів вони не знаходили.

Суд зауважує, що про проведення перевірки відносно господарських операцій із ТОВ Фест Стар позивачу було відомо ще в березні 2018 року, коли на його адресу був направлений запит ГУ ДФС у м. Києві від 29.03.2018 №12835/10/26-15-14-04-05-12. На вказаний запит ТОВ Стандарт Ресурс була надана відповідь від 24.04.2018 б/н.

Відповідно до п. 44.5 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Оскільки про надання документів на запит ГУ ДФС у м. Києві позивач знав ще 29.03.2018 року та мав реальну можливість відновити вказані документі протягом 90 календарних днів, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що термін проведення перевірки повинен був бути перенесений до дати відновлення та надання документів до перевірки.

Проте, заяву про втрату документів позивач написав до органу поліції лише 16.10.2018 року.

В зв`язку із вказаними фактами, контролюючим органом були складені акт про ненадання документів для проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 10.10.2018 №1536/26-15-14-04-03; акт про ненадання документів для проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 11.10.2018 №1542/26-15-14-04-03; акт про ненадання документів для проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 12.10.2018 №1559/26-15-14-04-03; акт про ненадання документів для проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 16.10.2018 №1567/26-15-14-04-03.

В свою чергу, після закінчення терміну перевірки листом від 16.10.2018 б/н (вх ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2018 №98440/10) ТОВ Ресурс Стандарт повідомило про втрату первинних документів.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового Кодексу України , у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платних податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки таких документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.

Матеріалам справи встановлено,що позивач мав господарські правовідносини із ТОВ Фест Стар на підставі договору доручення №03/5/17 від 03 травня 2017 року, відповідно до якого повірений зобов`язується надати ряд послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт, а також перевезення вантажів автомобільним та залізничним транспортом.

На підтвердження вказаних операцій позивачем надані договір доручення, акти надання послуг від 03 травня 2017 року т а від 14 травня 2017 року, накладні перевезення залізничним транспортом, а також податкові накладні.

Провівши аналіз зазначених документів, суд не приймає їх до уваги у якості доказів по справі з огляду на наступне.

Так, до податкових накладних №4,5,6, виписаних на адресу ТОВ Фест Стар , не долучено доказів про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме квитанцій № 1. Фактично, до матеріалів справи долучені лише виписані шаблони податкових накладних, які не підтверджують проведення жодних операцій, оскільки невідомо чи пройшли вони реєстрацію, чи були прийняті податковим органом.

Крім того, в накладних щодо перевезення залізничним транспортом гранітного щебню не міститься будь-яких згадувань щодо ТОВ Фест Страр . Тобто зі змісту долучених накладних не можливо встановити, що розвантажувально-навантажувальні роботи виконувало саме ТОВ Фест Стар , а не інша організація.

До того ж, долучені транспортні накладні датовані з 11.04.2017 року по 17.05.2017 року, в той час, як договір доручення був заключений 03.05.2017 року. З наведеного вбачається, що операції щодо розвантажувально-навантажувальних робіт за квітень 2017 року не відносяться до правовідносин між позивачем і ТОВ Фест Стар .

Контролюючий орган встановив, що ТОВ Фест Стар реєструвало податкові накладні з наступною номенклатурою: послуги з організації продажу та пошуку клієнтів, рекламні послуги, розробка та створення макету, електронна розсилка, ремонт та відновлення дисків, юридичні та бухгалтерські послуги. Проте, відсутня реєстрація таких послуг як розвантажувально-навантажувальні послуги та організація перевезень вантажу.

До того ж, суд враховує, що в той час як податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача необхідних для виконання спірних операцій, основних засобів, необхідних для вчинення дій, що становлять під сумнів зміст відповідних операцій. Позивачем таких доказів до матеріалів справи додано не було та доводи податкового органу в цій частині не спростовано.

Оскільки реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у вказаного постачальника відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, не задекларований на папері, на думку податкового органу, у ТОВ "Ресурс Стандарт" не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про нереальність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з податковим органом, що всі ознаки як окремо так і в сукупності дають підстави вважати, про неможливість реального виконання оформлених господарських операцій ТОВ Фест Стар .

Таким чином, первинні документи ТОВ Фест Стар , які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та формування фінансового результату, не посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного суду (адміністративне провадження №К/9901/4919/17від 06.06.2018 року.

Крім того, в реєстрі облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва по ТОВ Фест Стар наявна облікова картка суб`єкта фіктивного підприємництва.

Суд наголошує, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Така правова позиція також наводиться в постановах Верховного суду України від 14.06.2016 року у справі №21-1318а/16, від 22.11.2016 року у справі №826/11397/14.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд вважає висновки податкового органу, зроблені під час перевірки позивача доведеними та правомірними.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини "Булвес АД проти Болгарії", де зазначено, що платник податку на додану вартість не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, "обачний" платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової "добросовісності" за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат).

Також, суд зауважує, що концепція "наявності ділової мети" передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для бізнесу, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат і податкового кредиту.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 року у справі №816/4226/13-а ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди. Окрім того, Верховний Суд додав, що здійснення позивачем як суб`єктом господарювання дій, які є нетиповими для певного виду діяльності або можуть не у повній мірі відповідати цільовому призначенню отриманих кредитних ресурсів, не може однозначно свідчити про невідповідність таких дій цілям господарської діяльності.

Тобто, здійснення реальних господарських операцій - не єдина передумова отримання податкового ефекту від здійснення господарської операції.

Також, Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 року у справі №809/117/13-а, від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 та від 10.04.2018 року у справі №815/24/17 дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв`язку із вказаним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Також, у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 суд вказав, що надані позивачем документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні та рахунки-фактури, видані від імені контрагентів, та докази перерахування Товариством грошових коштів не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських угод, оскільки відповідачем надані докази того, що контрагенти не виконували та об`єктивно не мали можливості виконати поставку на адресу позивача.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС СТАНДАРТ" (02140 м. Київ, вул. Лариси Руденко, буд. 6А, офіс 515, код ЄДРПОУ 39534900) відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.Г. Вєкуа