Постанова

від 01.07.2020 по справі 640/20479/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20479/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Чаку Є.В.

суддів: Файдюка В.В.

Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря: Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС СТАНДАРТ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС СТАНДАРТ" до Головного управління державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "РЕСУРС СТАНДАРТ" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 листопада 2018 року №№ 0059041404, 0059031404.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2020 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Крім того, у відзиві відповідач просив замінити Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника Головне управління ДПС у м.Києві.

Порадившись на місці суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та необхідності заміни Головного управління державної фіскальної служби у м.Києві на його правонаступника Головне управління ДПС у м.Києві.

08.04.2020 року за клопотанням сторін, обґрунтованим введенням карантинних заходів у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), розгляд справи було відкладено.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату чи про розгляд справи за участі представників сторін до суду не надходило.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також те, що участь у судовому засіданні учасників справи не визнано обов`язковою, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, у період з 09.10.2018 року по 16.10.2018 року на підставі наказу ГУ ДФС у м.Києві від 08.10.2018 року №15030 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "РЕСУРС СТАНДАРТ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ФЕСТ СТАР".

В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2017 року на суму 61 011 грн.; п. 44.1, п.44.6 ст. 44 Податкового Кодексу України - не надано документів до перевірки.

Результати перевірки оформлені Актом від 23.10.2018 року №1037/26-15-14-04- 03/39534900.

19.11.2018 року на підставі висновків Акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення №0059041404, яким накладено адміністративний штраф в сумі 510 грн. та №0059031404, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 76 263,75 грн.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що за перевіряємий період відбулися господарські відносини між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Фест Стар").

В Акті перевірки зазначено, що згідно відомості з баз даних ІС "Податковий блок" та "Реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва" ТОВ "Фест Стар" має статус фіктивного підприємства.

Так, 08.10.2018 року ТУ ДФС у м. Києві було видано наказ №15030 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Ресурс Стандарт" з 09.10.2018 року тривалістю 5 робочих днів.

З метою вручення копії наказу ТУ ДФС у м. Києві від 08.10.2018 року та ознайомлення з направленням від 09.10.2018 року, посадовими особами ТУ ДФС у м. Києві 09.10.2018 року здійснено вихід за податковою адресою ТОВ "Ресурс Стандарт", а саме: м. Київ, вул. Лариси Руденко, б. 6-а, офіс 515.

Під час виходу було встановлено відсутність посадових осіб товариств, про що складено акт про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Ресурс Стандарт" від 09.10.2018 року №1531/26-15-14-04-03.

Копію наказу контролюючого органу було вручено під розписку 10.10.2018 року директору ТОВ "Ресурс Стандарт" ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 85.2. статті 85 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Згідно з пунктом 121.1. статті 121 Податкового Кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.Як вбачається з матеріалів справи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від

19.11.2018 року №0059041404 про накладення на позивача штрафу у розмірі 510 грн. винесено саме на підставі пп. 121.1. ст.121 Податкового Кодексу України, тобто за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.

Колегія суддів зазначає, що оскільки (з положень пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України) сам по собі факт незабезпечення зберігання первинних документів є самостійним складом правопорушення, тому сам факт їх втрати (без застереження щодо причин незабезпечення зберігання відповідних документів) є достатньою підставою для застосування санкцій, передбачених пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України.

Пунктом 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці органами державної податкової служби.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.09.2018 року у справі №815/7386/16. З матеріалів справи вбачається, що після отримання наказу контролюючого органу (10.10.2018 року) директором ТОВ "Ресурс Стандарт" було надано податковому органу довідку Деснянського управління поліції у м. Києві від 16.10.2018 року за №17044/125/49- 2018 про розгляд звернення та висновок за результатами розгляду матеріалів перевірки заяви гр-на ОСОБА_1 від 16.010.2018 року.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, заяву до органу поліції директор товариства ОСОБА_1 написав через 5 днів після отримання наказу про призначення перевірки та фактично у період проведення самої перевірки (перевірка проводила з 10.10.2018 року по 16.10.2018 року).

У висновку про результати розгляду матеріалів перевірки зазначено, що заявник виявив відсутність фінансово-господарських документів ТОВ "Ресурс Стандарт" (договори, додатки до договору, рахунки на оплату, акти приймання-передачі надання послуг, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні за період з січня 2017 року по теперішній час. Опитані мешканці прилеглої території повідомили, що вищевказаних документів вони не знаходили.

Водночас, як свідчать матеріали справи, про проведення перевірки відносно господарських операцій із ТОВ "Фест Стар" позивачу було відомо ще в березні 2018 року, коли на його адресу був направлений запит ТУ ДФС у м. Києві від 29.03.2018 року №12835/10/26-15-14-04-05-12.

На вказаний запит ТОВ "Стандарт Ресурс" було надано відповідь від 24.04.2018 року б/н.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки про надання документів на запит ТУ ДФС у м. Києві позивач знав ще 29.03.2018 року та мав реальну можливість відновити вказані документі протягом 90 календарних днів, підстави перенесення терміну проведення перевірки до дати відновлення та надання документів до перевірки були відсутні.

Контролюючим органом були складені акти про ненадання документів для проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 10.10.2018 року №1536/26-15-14-04-03; від 11.10.2018 року №1542/26-15-14-04-03; від 12.10.2018 року №1559/26-15-14-04-03; від 16.10.2018 року № 1567/26-15-14-04-03.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що контролюючий орган правомірно застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 510 грн., а тому податкове повідомлення-рішення від 19.11.2018 року №0059041404 є правомірним та не підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 19.11.2018 року №0059031404, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські правовідносини із ТОВ "Фест Стар", а саме між ними було укладено договір доручення №03/5/17 від 03.05.2017 року, відповідно до якого повірений зобов`язується надати ряд послуг з навантажувально- розвантажувальних робіт, а також перевезення вантажів автомобільним та залізничним транспортом.

На підтвердження вказаних операцій позивачем було долучено до матеріалів справи договір доручення, акти надання послуг від 03.05.2017 року та від 14.05.2017 року, накладні перевезення залізничним транспортом, а також податкові накладні.

Дослідивши зміст накладних щодо перевезення залізничним транспортом гранітного щебеню, колегія суддів встановила, що у них взагалі відсутні відомості про ТОВ "Фест Страр".

Зі змісту вказаних накладних неможливо встановити факт здійснення саме ТОВ "Фест Стар" розвантажувально-навантажувальних робіт, а не іншою організацією.

Крім того, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, долучені транспортні накладні датовані з 11.04.2017 року по 17.05.2017 року, в той час, як договір доручення був заключений 03.05.2017 року, що свідчать про те, що операції щодо розвантажувально- навантажувальних робіт за квітень 2017 року не відносяться до правовідносин між позивачем і ТОВ "Фест Стар".

Також, у Акті перевірки контролюючим органом було зазначено, що ТОВ "Фест Стар" за спірний період було зареєстровано податкові накладні з наступною номенклатурою: послуги з організації продажу та пошуку клієнтів, рекламні послуги, розробка та створення макету, електронна розсипка, ремонт та відновлення дисків, юридичні та бухгалтерські послуги. Жодних розвантажувально-навантажувальних послуг та послуг з організації перевезень вантажу вказаним товариством не реєструвалось.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі № 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі № 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21- 3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі № 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16.

Судом встановлено, що в реєстрі облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва по ТОВ "Фест Стар" наявна облікова картка суб`єкта фіктивного підприємництва. У вказаного товариства відсутні необхідні для виконання спірних операцій, основні засоби, необхідні для вчинення дій.

Вказані обставини у сукупності з встановленими вище обставинами не можуть залишитися неврахованими при дослідженні реальності господарських операцій, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.03.2019 року у справі №826/2482/14, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необгрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь- кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як встановлено приписами Податкового кодексу України, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Платнику необхідно проявляти розумну обережність при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку контролюючим органом доведено, а позивачем не спростовано, факт неможливості реального виконання оформлених господарських операцій ТОВ "Фест Стар".

Враховуючи вище викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що відповідач при винесені спірних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2018 року №№ 0059041404, 0059031404.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС СТАНДАРТ" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І.Мєзєнцев